Маленька принцеса - Сторінка 3

Я бачила мереживо, коли вона сідала.

— А ще на ній шовкові панчохи! — шепотіла у відповідь Джессі, теж схилившись над географією. — І які ж у неї крихітні ніжки! Ніколи не бачила, щоб хтось мав такі маленькі ступні.

— Пхе, — злісно пхикнула Лавінія. — Це просто її черевички так зроблені, щоб нога виглядала меншою. Моя мама каже, що навіть велика ступня може виглядати маленькою, якщо над взуттям попрацює вправний швець. І я думаю, що вона зовсім не гарна. У неї очі такого дивного кольору.

— Вона не гарненька, як інші, — сказала Джессі, метнувши швидкий погляд через кімнату, — але на неї хочеться подивитися ще раз. Вона має страшенно довгі вії, а от очі в неї просто зеленкуваті, нічого особливого.

Сара тихенько сиділа на своєму місці. Вона чекала, що їй скажуть робити. Розмістили нову вихованку біля столу міс Мінчін. Дівчинку зовсім не бентежило те, що за нею воднораз спостерігає стільки пар очей. Їй було цікаво, тож вона спокійно озиралася на дітей, які дивились на неї. Сара хотіла дізнатися, про що вони думають, і чи подобається їм міс Мінчін, і чи переживають вони за свої уроки, і чи татко котроїсь із них схожий на її власного. Сьогодні вранці вона довго говорила з Емілі про свого татка.

— Зараз він у морі, Емілі, — розповідала дівчинка. — Ми мусимо бути хорошими подругами одна одній і розповідати про все-все, що тільки станеться. Емілі, поглянь на мене. Ти маєш найпрекрасніші очі, які мені тільки доводилося бачити. Як би я хотіла, щоб ти вміла говорити!

Сара мала химерну уяву й полюбляла вигадувати різні цікавинки. Одна з її вигадок стосувалась Емілі — дівчинка вдавала, ніби лялька насправді жива й чує її та розуміє. Тож коли Марієт одягнула Сару в темно-синю шкільну форму та зав'язала їй волосся темно-синьою стрічкою, дівчинка попрямувала до Емілі, що сиділа на власному стільчику, і дала їй книгу.

— Почитай сама, доки я буду внизу, — мовила Сара.

Вона помітила, що Марієт дивиться на неї з цікавістю, тож звернулася до покоївки із серйозним виразом обличчя:

— Знаєте, що я думаю про ляльок? — сказала Сара. — Вони багато що можуть робити потайки від нас. Можливо, Емілі насправді вміє читати, розмовляти чи ходити, але вона робить це тільки тоді, коли в кімнаті немає людей. Це її секрет. Розумієте, якби люди знали, що ляльки все це вміють робити, вони би примушували їх працювати. Тож, можливо, вони домовилися між собою тримати все це в таємниці. Якщо ви лишатиметесь у кімнаті, Емілі просто сидітиме тут і дивитиметься поперед себе. Та коли ви вийдете, вона почне читати, чи ж, може, дивитиметься у вікно. А потім, коли вона почує чиїсь кроки, мерщій поспішить назад, скочить у свій стільчик і вдаватиме, ніби сиділа там увесь час.

"Comme elle est drole!"[6] — подумки відзначила Марієт, а коли спустилася сходами вниз, то розповіла про все старшій покоївці. По правді, їй уже починала подобатись ця маленька дивакувата дівчинка з розумним обличчям і чудовими манерами. Раніше вона дбала про зовсім не таких увічливих дітлахів. Сара була дуже приємною дитиною, вона так мило, поштиво казала: "Якщо ваша ласка, Марієт", "Дякую, Марієт" — це не могло не тішити. Марієт похвалилася старшій покоївці, що дівчинка дякує їй так, ніби звертається до леді.

— Вона ніби принцеса, ця крихітка, — сказала Марієт. Покоївка справді раділа, що отримала це місце — маленька господиня дуже їй подобалась.

Кілька хвилин Сара сиділа на своєму місці в класі, а інші учениці так само пильно її вивчали. Зрештою міс Мінчін поважно постукала по столу.

— Панночки, — мовила вона. — Хочу представити вам вашу нову співученицю.

Усі дівчатка підвелися, і Сара теж.

— Сподіваюсь, ви добре ставитиметесь до міс Кру. Вона щойно прибула до нас із дуже далеких країв — аж із Індії. Коли закінчаться уроки, вам слід буде познайомитись.

Вихованки церемонно вклонилися, а Сара зробила маленький реверанс. Потім усі сіли на свої місця і знову заходилися пильно вдивлятись.

— Саро, — промовила міс Мінчін таким тоном, яким звикла висловлюватись у класі, — підійдіть до мене.

Вона взяла книгу зі столу і заходилася гортати сторінки. Сара ввічливо підійшла.

— Ваш тато найняв покоївку-француженку, — мовила міс Мінчін. — Тож я дійшла висновку, що він хотів, аби ви приділяли особливу увагу вивченню французької мови.

Сара збентежилася.

— Певно, він її найняв, — сказала вона, — бо він… він думав, що вона мені сподобається, міс Мінчін.

— Боюся, — промовила міс Мінчін, кисло посміхнувшись, — що вас надміру розбалували. Тож тепер вам завжди здається, ніби все робиться на догоду вашим примхам. А в мене склалося враження, що ваш тато хотів, аби ви вчили французьку.

Якби Сара була старшою або менше дбала про те, щоб завжди виявляти ввічливість, вона би все пояснила кількома словами. Та зараз дівчинка відчула, що її щоки зрадницьки червоніють. Міс Мінчін була суворою і дуже поважною персоною — вона здавалася цілком переконаною в тому, що Сара не знає ані словечка французькою. Тож дівчинці було якось незручно виправляти міс Мінчін. Насправді ж Сара навіть не могла пригадати, коли вона вивчила французьку. Батько говорив із нею цією мовою з того часу, коли вона була немовлям. Її мати була за походженням із Франції, капітан Кру обожнював цю мову, тож так склалося, що Сара завжди чула її та знала не гірше за рідну.

— Я… я справді ніколи не вчила французьку, але… але… — затинаючись, почала пояснювати дівчинка. Вона засоромилась, але прагнула все пояснити.

Один із прикрих секретів міс Мінчін полягав у тому, що вона сама не розмовляла французькою і всіляко прагнула приховати цей неприємний факт. Тож вона не воліла далі обговорювати цю тему, щоб випадково не наразитися на несподіване запитання від нової учениці.

— Досить, — різко відрубала міс Мінчін. — Якщо ви ще не вивчали цю мову, вам слід розпочати заняття негайно. Наш учитель французької, месьє Дюфарж, прийде за кілька хвилин. Візьміть поки цю книгу і прогляньте її, доки ми на нього чекаємо.

Сарині щоки почервоніли. Вона повернулася на своє місце й відкрила підручник. Із серйозним виразом обличчя поглянула на першу сторінку. Дівчинка знала, що посміхнутися буде неввічливо з її боку, а проявити неввічливість вона хотіла менш за все. Та було якось дивно, що її збираються навчати найпростіших речей — на першій сторінці було написано, що "le pere" означає "батько", а "la mere" означає "мати".

Міс Мінчін пильно дивилась на нову вихованку.

— Схоже, що ви чимось невдоволені, Саро, — промовила вона. — Дуже прикро, що вам не до душі вивчення французької.

— Я дуже люблю французьку, — відповіла Сара. Вона вирішила спробувати ще раз усе пояснити, — але…

— Ви повинні слухатись, коли вам загадують щось зробити, — перебила міс Мінчін. — Вивчайте підручник.

І Сарі не лишилося нічого іншого, як підкоритися. Навіть не посміхнувшись, вона вивчила, що "le fils" означає "син", а "le frere" означає "брат".

"Коли прийде месьє Дюфарж, — думала дівчинка, — я зможу йому все пояснити".

Незабаром прийшов месьє Дюфарж. Він виявився приємним, розумним французом середнього віку. Учитель зацікавлено поглянув на Сару, яка саме з ввічливості вдавала, ніби її увага поглинута підручником.

— Це моя нова учениця, мадам? — поцікавився вчитель у міс Мінчін. — Сподіваюсь, мені з нею пощастить.

— Її батько — капітан Кру — дуже турбується про те, щоб донька почала вивчати мову. Але, боюся, вона вже налаштувала себе упереджено проти занять. Здається, зовсім не бажає вчитися, — пояснила міс Мінчін.

— Мені шкода, якщо це так, мадемуазель, — лагідно звернувся вчитель до Сари. — Може, коли ми почнемо наші заняття, я зможу вас переконати в тому, що французька — дивовижна мова.

Сара підвелася зі свого місця. Вона була майже у відчаї від того, що впала в немилість. Тож дівчинка благально поглянула на месьє Дюфаржа своїми великими зеленими очима. Сара знала, що він усе зрозуміє, варто буде їй заговорити. Тож вона почала пояснювати своєю вільною, добірною французькою. Мадам не зрозуміла. Сарі й справді досі не доводилося вивчати французьку мову — із підручників, — але її татко й решта людей увесь час говорили з нею французькою. Тож вона читає нею і пише так само, як читає й пише англійською. Її татко обожнює цю мову, і тому вона також її обожнює. Люба матінка, яка померла, народивши її, була родом із Франції. Сара буде рада вивчати те, чого навчатиме її месьє, але вона просто намагалася пояснити мадам, що вже знає слова з цього підручника, — і дівчинка взяла до рук книжку.

Коли вона почала говорити, міс Мінчін аж здригнулася і пильно втупилась на дівчинку крізь окуляри, не зводивши обуреного погляду, аж доки та не закінчила. Месьє Дюфарж посміхнувся, і його посмішка свідчила про щире замилування. Доки він слухав цей чудовий дитячий голосок, що легко й невимушено щебетав його рідною мовою, йому здалося, ніби він потрапив на батьківщину, котра у ці похмурі туманні лондонські дні мріялася недосяжно далекою. Коли дівчинка закінчила пояснення, вчитель забрав у неї підручник, подарувавши їй теплий погляд. Потім він звернувся до міс Мінчін:

— Мадам, мушу зізнатися, — мовив він, — що я навряд чи багато чого її навчу. Вона не вчила французької. Вона сама француженка. У неї дуже вишукана вимова.

— Ви мусили мені про це сказати, — повернувшись до Сари, вигукнула міс Мінчін — їй дуже допекло це непорозуміння.

— Я ж… я ж намагалася, — лепетала дівчинка. — Я… я, мабуть, не так почала.

Міс Мінчін і сама добре знала, що дівчинка пробувала пояснити, — Сара була не винна в тому, що їй просто не дали змоги розказати все до пуття. Та коли побачила, що учениці дослухаються до розмови і Лавінія та Джессі хихотять, затулившись французькими граматиками, вона просто розлютилась.

— Тиша, панночки! — суворо вигукнула вона, постукуючи по столу. — Негайно вгамуйтеся!

І з цієї миті міс Мінчін незлюбила свою новеньку вихованку.

Розділ 3

Ерменґарда

Того першого ранку, сидячи неподалік від міс Мінчін і знаючи про те, що всі учениці в класі пильно за нею спостерігають, Сара помітила маленьку дівчинку приблизно такого ж віку, як і вона сама. Дівчинка зосереджено дивилась на неї простакуватими світло-блакитними очима. Вона була гладка, не надто кмітлива на вигляд, але мала гарненькі пухкі губенята.