Маргарита Закмаєр - Сторінка 2

Коли вони приїхали додому, було вже за північ. Щоправда, в машині Маргарита заснула, але хіба ж це сон – на дорозі з ямами і вибоїнами, та ще коли на задньому сидінні постійно скиглить і марудить Меді!

Маргарита побігла на трамвайну зупинку. Вона не любила бігати. Не тому, що була для цього затовста, ні, аж такою грубою вона все-таки не була. А бігати не любила через свої груди. Коли вона бігла, вони хитались і здригалися з кожним кроком, Маргариті це було неприємно, бо вона їх відчувала, помічала, що вони в неї є. А на думку Маргарити, тіло мало бути непомітне. Мама порадила їй носити бюстгальтер. Але проблема полягала в тому, що для таких, як Маргарита, бюстгальтерів не існувало! Всі бюстгальтери сконструйовані жахливо тупо: є маленькі з малесенькими чашечками, а є великі з великими чашечками. Є навіть чашечки завбільшки з м'яч. Але завжди за принципом: що ширше, то глибше. Для Маргаритиних грудей, широких, але доволі пласких, неможливо було підібрати нічого. Маргариті швидко набридло ходити за руку з мамою з магазину в магазин і приміряти білизну, червоніючи під співчутливими поглядами тітоньок-продавчинь. Ліпше вже потерпати від здригання грудей. І Маргарита намагалася бігати якомога менше.

На трамвайній зупинці Маргарита помітила, що один її підколінок одягнутий навиворіт. Підколінки були в зелено-синю смужку. І хоча з внутрішнього боку вони були такі самі, там, де один колір переходив в інший, стирчали розтріпані нитки, і це виглядало негарно. Крім того, Маргарита раптом збагнула, що запізнюється ще більше, ніж думала, бо трамвай, який під'їхав, був майже порожній. А порожніми трамваї ставали тільки за кілька хвилин перед восьмою, коли всі діти вже поїхали до школи.

Запізнюватися для Маргарити було майже так само жахливо, як стрибати у спортзалі. Бо коли запізнюєшся, у класі всі вже сидять тихо і зацікавлено розглядають тебе. Маргарита ж не любила, коли її розглядають! А надто тоді, коли на ній підколінок навиворіт.

Однак проблему підколінка принаймні можна було вирішити. Маргарита скинула лівий черевик, стягнула підколінок і вивернула його. Саме в той момент, коли вона з цим упоралася, трамвай зупинився, й у найближчі до неї двері вскочив захеканий Флоріан Кальб. З переляку Маргарита випустила підколінок із рук. Вона сиділа з піднятою догори голою ногою і дивилася на Флоріана Кальба. Флоріан Кальб учився з Маргариток) в одному класі. Доволі високий і симпатичний, він часто бував дещо підлим. Що ж до повних людей, то тут його погляди були приблизно такі самі, як і у Конні, сусідського хлопчика: він теж вважав їх кумеднішими за найсмішнішій анекдот.

Двері вагону зачинилися, трамвай рушив. Флоріан Кальб відхекався, а потім зареготав, як скажена гієна, вказуючи рукою на голу рожеву круглу ногу Маргарити.

– На маєш! – вимовив він крізь сміх. – Вона вдягається у трамвіку! Оце клас! Прихопила з собою свої лахи, сіла у трамвік і вдягається на ходу! Це, я розумію, економія часу!

Маргарита зашарілася. Вона підняла підколінок. Тепер на ньому були чорні брудні плями.

– Та ні, Флоріане, – запротестувала вона і поспіхом натягла підколінок. – Я його просто переодягала, бо він був навиворіт.

Маргарита запхала ногу в черевик. Вона замовкла, бо трамвай голосно заскреготів на повороті, а Флоріан знову розреготався, тож усе одно нічого би не почув.

За поворотом, на останній зупинці перед школою, підсіли Уші Маєр і Уші Коль. Флоріан негайно поділився з ними чудовою новиною:

– Маргарита вдягається у трамваї: я застукав її, коли вона сиділа без шкарпеток, із розщепнутою блискавкою на спідниці й саме зашпилювала блузку.

Маргарита знову запротестувала:

– Він бреше, Уші, Уші, він бреше! – звернулася вона до обох Уші. Та Флоріан Кальб вказав на Маргаритині черевики:

– А от гляньте, шнурівки в неї досі не зав'язані! Маргаритині шнурівки і справді були ще розв'язані, – для Уші й Уші це був достатній доказ, що Флоріан Кальб говорить правду. Тож вони теж почали сміятися з Маргарити. Якщо бути точним, то Флоріан і обидві Уші сміялися тому, що вони у принципі любили сміятися. Та і що за дорога до школи без сміху?! І якщо є нагода посміятися, то не треба бути надто вибагливим, адже зранку в трамваї не так багато веселого. Якщо чекати, поки трапиться щось справді кумедне, то ніколи не вдасться пореготати!

Трамвай зупинився біля воріт школи. Уші глипнула на годинник і сказала до Уші: "Боже, рівно п'ять по восьмій". А Уші сказала до Уші: "А перший урок як на зло – математика! Наш математик і так завжди такий прикрий!" Флоріан тільки знуджено пересмикнув плечима. Він спізнювався часто.

Маргарита опинилася перед страшною дилемою. З одного боку, їй хотілося зайти до класу разом із обома Уші та Фло-ріаном. Тоді однокласники не будуть так витріщатися на неї, бо їм доведеться розподілити євою увагу між чотирма особами. Крім того, на неї припаде тільки чверть гніву математика. Та з іншого боку, Маргарита не хотіла стояти й відхекуватися поряд із трьома особами, котрі щойно так підло з неї насміхалися. Цю проблему Маргарита вирішила для себе так: на сходах, піднімаючись на третій поверх, і в довгому порожньому коридорі вона трималася від Флоріана й Уші на відстані п'яти кроків. Але коли Флоріан узявся за клямку, Маргарита пришвидшила крок і наздогнала всіх перед тим, як друга Уші зайшла до класу.

Вчитель математики поглянув дуже грізно.

– Ну, панове, – спитав він, – проспали? Чи знову відносили хворого голуба до ветеринара? (Версію з хворим голубом уже колись експлуатував Флоріан Кальб).

Флоріан обурився:

– Це безпідставне звинувачення. Я вам зараз усе поясню. Річ у тому, що зламався трамвай, а саме – дроти. Точніше я не можу пояснити, бо з фізики ми ще не вчили, як функціонує трамвай. Словом, трамвай стояв десять хвилин.

І як доказ, що він говорить правду, Флоріан звернув увагу вчителя на те, що запізнилася навіть Маргарита Закмаєр, а вона, мовляв, завжди пунктуальніша за телефонну службу часу.

Цей аргумент справив на математика враження.

– Це правда, Маргарито? – спитав він.

Тріумфальна думка майнула в Маргаритиному мозку: ось вона – мить помсти за ідіотські насмішки! І за цю брехню! Скажу правду – і йому кінець! Але поки тріумфальна думка намагалась утвердитись у Маргаритиній голові, її вуста вже промовляли:

– Так, пане вчителю, поламався трамвай!

Учитель математики кивнув і дозволив чотирьом спізнюхам сісти. Маргарита прокрокувала до своєї парти, сіла, витягла з портфеля підручник, зошит і подумала: "Я не помстилася Фло-ріанові, бо тоді був би великий скандал, і всі дивилися би на мене, а я цього не люблю!"

Проте, гострячи стержень циркуля до підошви черевика, Маргарита сказала собі: "Це не зовсім правда! Якщо чесно, мені абсолютно не хочеться мститися Флоріанові. Бо ж помсту породжує гнів. А коли він із мене насміхається, я зовсім не гніваюся – мені робиться сумно!"

Здивована цим відкриттям, Маргарита поклала циркуль на парту, взяла кулькову ручку і написала на промокатці велике ЧОМУ? На лівій руці вона теж написала ЧОМУ? Але відразу стерла слиною.

Після уроків Маргарита не поїхала додому трамваєм. Вона пішла пішки, разом зі Сабіною. Сабіна була чимось на кшталт Маргаритиної подруги. Та це була несправжня подруга. Часто —і Маргарита не мала жодного поняття чому – Сабіна раптом не хотіла її знати, майже не розмовляла з нею, шукала собі когось іншого, щоб іти разом додому, віддавала комусь іншому свій сніданок, просила когось іншого дати списати домашні завдання і комусь іншому розповідала про події попереднього дня. А тоді, приблизно через два тижні, вона знову віддавала свою канапку Маргариті, просила Маргариту дати списати, розповідала стільки, що Маргариті аж вуха в'яли від її балаканини, і зовсім не дивилася на ту дівчину, котрій віддавала перевагу протягом двох попередніх тижнів. Сабіна міняла подруг, як дехто міняє картини в рамці. То Маргарита була в рамці, то обидві Уші, тоді приходила черга Каті, потім – Софі й урешті знову Маргарити. І сьогодні був перший день, коли в рамку знову вставили Маргариту. Сабіна відпровадила Маргариту до самих воріт її будинку і ще добрі півгодини тріскотіла перед брамою, розповідаючи про двоюрідного брата, котрий освідчився їй у коханні. Чи це буде інцест, якщо вона погодиться на його пропозицію, питала вона Маргариту.

Маргарита не мала жодних ідей щодо любовних стосунків між двоюрідними братами і сестрами. Точніше, щодо любовних стосунків між двоюрідними родичами в реальному житті. Інша річ – романи про аристократів: там такі ситуації траплялися часто! І здебільшого то не був інцест. Там треба було тільки з'ясувати, чи прихильність, яку героїня почуває до кузена – "справжня любов" чи "голос крові". Та Маргариті не хотілося давати Сабі-ні поради, керуючись мудрістю, почерпнутою з романів про аристократів. Окрім того, в неї ну дуже вже бурчало в животі, й вона мріяла про макарони з шинкою та салатом із помідорів. У понеділок в родині Закмаєрів на обід зазвичай були макарони з шинкою. Потайки Маргаритин шлунок сподівався ще й на те, що мамі знову захотілося щось спекти. Можливо, тістечка з кремом або трубочки. Загалом, домашні тістечка з кремом і трубочки – це найкраще, що можна собі уявити! Нещасний той, кого доля змушує купувати їх у цукерні! Він не має поняття, що таке "справжні"тістечка з кремом і "справжні" трубочки! Та сподівання Марга-ритиного шлунка були марні. На обід мама приготувала цвітну капусту з маслом і сухарями. Уся хата просмерділася цвітною капустою. Меді та Гансик теж обурювалися з приводу цвітної капусти і вимагали на десерт хліба зі смальцем. Меді не могла заспокоїтися:

– Ну чому, чому ти зварила цвітну капусту? – питала вона разів сто. – Сьогодні ж понеділок – день макаронів із шинкою!

Мама відповіла черговим "гм-м" і намастила їй скибку хліба смальцем. До речі, мама не їла цвітної капусти. Вона знову дивилась у свій сумний чай, укинувши в нього дві маленькі таблеточки. Маргарита була переконана, що на зустрічі випускників мама зіпсувала собі шлунок. Тож дівчина не здивувалась і подумала, що це таблетки від шлунку. Однак її вразило, що мама постійно жує жуйку:

– Ти диви, а я завжди думала, що ти не любиш жуйок, що тебе просто тіпає від них.

Маргарита пішла в дитячу кімнату і почала робити домашні завдання з математики.