Марні зусилля кохання - Сторінка 6

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Одначе
чому його прозвали Назоном? Тому, що він мав доброго носа на
духмяні квіти уяви, на спалахи вимислу. Imitari ** — це ще дрібни-
ця. І собака наслідує свого хазяїна, мавпа — доглядача, об'їж-
джений кінь — вершника. Але, невинна damosella ***, лист адресо-
ваний вам?
Жакнета Так, сеньйоре, від пана Бірона, одного із вель-
мож іноземної принцеси.
Олоферн Я хочу глянути на адресу. "В білосніжні руки
найчарівнішої панни Розаліни". Передивлюся ще раз усього листа,
щоб узнати з підпису ім'я відправника. "Вашої милості покірний
слуга Бірон". Отче Натанієль, цей Бірон — один із тих, що
дали обітницю разом із королем. І він склав листа дамі з почту
іноземної королівни, а лист випадково чи своїм шляхом потрапив
не за призначенням.
(До Жакнети)
Рушай і біжи, моя люба, передай цидулу королю у власні руки.
Вона може мати велике значення. Не марнуй часу на прощання.
Знімаю з тебе цей обов'язок. До побачення!
Жакнета Любий мій Довбешко, ходімо зі мною. Сеньйоре,
хай господь боронить вас!
Довбешка Я з тобою, дівчино.
Довбешка і Жакнета виходять.
Натанієль Сеньйоре, ви зі страху божого вчинили вельми
благопристойно і, як каже один із отців церкви...
Олоферн Сеньйоре, не кажіть мені про отців. Я боюсь, ко-
ли— хвала як халва. Але повернімося до віршів. Чи вони сподо-
бались вам, отче Натанієлю?
* Бракує, не вистачає (лат.).
** Наслідувати (лат.).
*** Дівчина (спотвор, фр.).
Натанієль Вони чудові за стилем.
Олоферн Сьогодні я обідаю у батьків одного з моїх вихо-
ванців; якщо ви захочете благословити нашу учту молитвою, то я,
покладаючись на мою приязнь із родичами згаданого хлопця чи
вихованця, поручуся вам, що там ви будете ben venuto *. I там
я доведу вам, що ці вірші зовсім не грамотні, позбавлені будь-якої
поезії, глузду, а також натхнення. Складіть нам товариство.
Натанієль Я дуже вам вдячний, адже товариство, як свід-
чить святе письмо, ущасливлює життя.
Олоферн Безперечно, святе письмо в цьому непогрішне.
(До Тупака)
Сеньйоре, я запрошую і вас; не кажіть "ні" — pauca verba **. Впе-
ред! Панове влаштували собі розвагу, і ми теж можемо забави-
тись.
Виходять.
СЦЕНА З
Там само.
Входить Бірон з папером у руці.
Бірон Король женеться за оленем, а я біжу за самим
собою. Він там розставив тенета і змастив їх смолою; я ж заплу-
тався і замазався нею! Замазався — яке огидне слово! Ну й нехай!
Будь зі мною, скорбото! Так, мовляв, казав блазень, і я так само
кажу, отже, і я блазень. Добре доведено, мій розуме! Але клянуся
небом, любов безумна, як Аякс. Він убивав баранів, а вона вбиває
мене. Значить, я баран. Знову гарно доведено з мого боку! Я не
хочу кохати; якщо я це роблю, хай мене повісять, я зовсім цього
не хочу. Але ж і око в неї! Клянуся денним світлом, якби не те
око, я не покохав би її. Точніше, якби не двоє очей. Одначе я тіль-
ки й роблю, що брешу, і брешу безсоромно. Знає небо, я кохаю,
і це навчило мене віршувати й сумувати. Частина мого віршування
вже готова, і в нього вкладено мій сум. Гаразд, вона вже має один
із моїх сонетів; блазень послав його, дурень відніс, а дама отри-
мала; милий блазень, миліший дурень, а наймиліша панна! Кляну-
ся білим світом, я б нітрохи цим не турбувався, якби й решта
* Бажаний гість (іт.).
** Без зайвих слів (лат.).
троє вклепалися також. Ось один із них іде з папером. Хай помо-
же йому бог зітхати.
(Вилазить на дерево)
Входить король з папером у руці.
Король Ах!
Бірон
(убік)
Клдауся небом, і він поранений! Ну-бо далі, лю-
бий Купідоне. Ти своєю опереною стрілою вразив його в саме сер-
це! Зараз я дізнаюся про його таємниці!
Король
(читає)
"Так ніжно вранці сонце золоте
Зарошену троянду не цілує,
Як промінь, що з очей твоїх іде
І сушить сльози — ллю вночі їх всує.
Не сяє срібний місяць, що внизу
Розлився на прозорій водній сині,
Так, як твій образ крізь мою сльозу,-
Ти в кожній світишся моїй сльозині.
Тож, наче в колісниці осяйній,
В сльозині котишся ти величава;
Поглянь на сльози, що течуть мені,-
У них тобі твоя засвітить слава.
Так не люби, щоб ніс я, раб краси,
Твій образ милий в дзеркалі сльози.
О королево королев! Така ти
Прекрасна, що й не в силі я сказати".
Як їй скажу про біль? Чи цим куплетом?
Записку в листі залишу... Хто йде там?
(Ховається за дерево)
Входить Лонгвіль з папером у руці.
Король
(Убік)
Лонгвіль! Читає... Вухо, слухай, жди!
Бірон
(убік)
Безумець ще один прийшов сюди.
Лонгвіль Ох, клятву я зламав!
Бірон
(убік)
Папір несе, як той клятвопорушник.
Король
(Убік)
Це ж глум! І він закоханий, мабуть.
Бірон
(убік)
Авжеж, п'яниці люблять тих, що п'ють.
Лонгвіль Невже тут перший клятву я ламаю?
Бірон
(убік)
Ти не хвилюйся: двох уже я знаю,-
Ти наш завершуєш тріумвірат,
Із чим тебе я привітати рад.
Лонгвіль Боюся, що розчулить не зумію
Я віршами свою любов, Маріє!
Порву їх і скажу в простих словах.
Бірон
(убік)
О рими! Це в Амура на штанах
Нашивки. Тож не рви їх.
Лонгвіль Будь що буде.
(читає сонет)
"Твоїх очей риторика премила,-
Хто б заперечити небесну зміг? —
Мене від клятви одвернуть зуміла.
Тому я не боюсь провин моїх.
Зрікаюсь жінки; знай, богине чесна,
Зрікаюсь не тебе— молюсь тобі;
Мій світ — земний, твоя любов — небесна;
Яви до мене милість у журбі.
Клятьба — дихання, а дихання — пара,
її спивай, як сонце з вишини,.
Світи моїй землі, жива і яра;
Я винний, та не відаю вини:
Який же дурень чи мудрець, питаю,
Не зломить клятви, щоб ввійти до раю?!>
Бірон
(убік)
Богиню з гуски він собі створив, дивись ти!
Зве м'ясо божеством. Та це ж поганство чисте!
Прости, о боже, нас! Ми збилися з путі.
Лонгвіль Як передати? Хтось іде. Слід відійти.
(Відступає убік)
Бірон
(убік)
Сховались всі, мов діти, й не знайти.
Сиджу, як напівбог, вгорі в розмаї,
Шаленців тайни я спостерігаю.
О небо, глянь! Іще мішок у млин!
Дюмен! Впіймався птах іще один.
Входить Дюмен з папером у руці.
Дюмен О Кет божественна!
Бірон
(Убік)
Ну й дурень він!
Дюмен Клянусь, красо сяйлива, ти — небесна!
Бірон
(Убік)
Клянусь, він бреше, бо вона — тілесна.
Дюмен Затьмить і золото твоя коса.
Бірон
(убік)
Це ворон золотий! От чудеса!
Дюмен Струнка, мов кедр!
Бірон
(убік)
Сутула в неї спина,
А ще й плече криве.
Дюмен Ясна, як днина!
Бірон
(убік)
Коли не світить сонце й дощик ллє.
Дюмен Моє здійснись, бажання!
Лонгвіль
(убік)
І моє!
Король
(убік)
Здійсни й моє, о боже!
Бірон
(убік)
Амінь! Моє також! Молитва хай поможе!
Дюмен Вона, мов жар, мені бентежить кров,
Забути прагну — не дає любов.
Бірон
(убік)
В крові у тебе жар? Багато крові?
Так випусти і станеш знов здоровий.
Дюмен Я ще раз прочитаю власну оду.
Бірон
(убік)
Послухать дур я маю знов нагоду.
Дюмен
(читає)
"Раз на рік цвіте весна,
Для кохання теж одна,-
Ружу вбачив я палку;
Вітер віяв на лужку
І, незримий, поміж трав
Ніжно квітку цілував.
І в бентезі молодій
Квітці я сказав тоді:
— О, коли б, як він, я міг
Жар відчути щік твоїх.
Руки зв'язує зарок,
Я не можу рвать квіток!
Клятва зайва молодим:
Любо ружі рвати їм.
Не візьміть за гріх, молю,
Що від клятви одступлю.
Ради тебе Зевс би сам
Позабув свій божий сан
І Юнону огрядну,
Щоб кохать тебе одну".
Додам до вірша й сповідь на прощання,
В ній висловлю печаль мого кохання.
Якби король, Лонгвіль і сам Бірон
Теж закохались — зникло б, наче сон,
Із мене звинувачення у зраді...
Чи винні є, коли всі винуваті?
Лонгвіль
(підходить)
Дюмене, ти немилосердний в тузі.
Чи треба мати у нещасті друзів?
Ти зблід, я червонів би, наче рак,
Якби мене підслухали отак.
Король
(підходить)
То червоній! Ти винуватий двічі
Тим, що виказуєш Дюмену в вічі.
Не любиш ти Марії? Це ж Лонгвіль
Сонет їй написав п'янкий, як хміль!
Чи ви руками не стискали груди,
Щоб серце вгамувати, біль забути?
В кущах сидів я й стежив, свідок бог,
За вами й червонів за вас обох.
Я чув зітхання ваші й ваші вірші,
Я чув слова й освідчення ще гірші.
Один стогнав, а другий звав: "Зевес!"
"О злото кіс!" — "В очах тону я весь!"
(До Лонгвіля)
Той клятву ламле, щоб ввійти до раю.
(До Дюмена)
А той кохати іншу Зевсу рає.
Та що б на це сказав Бірон, якби
Він чув слова відступництва й ганьби?
О, як би він — і ваша в цім ганьба вся! —
Глумився з нас, радів, стрибав, сміявся!
Клянусь казною, тільки б я хотів,
Щоб він таких не чув про мене слів.
Бірон Час лицемірність відшмагать бридливу!
(Злазить з дерева)
Владарю мій, прошу, не майте гніву!
Ви ставите любов на карб червам,
А закохались теж в одну із дам.
Хіба ж сльоза у вас не колісниця,
В якій, відбившися, принцеса мчиться?
Хіба ви клятву свято бережете?
Лиш менестрелі створюють сонети!
А вас і сором не бере легкий,
Що ви всі три спіймались, як пташки.
В чужих очах знайшли, о гріховоди,
Ви порошинку, я ж у вас — колоду.
Ну й сцена тут відкрилася мені:
Зітхання й шал, слова дурні й сумні.
О, як, щоб не зірватись, я тримався,
Коли державець в мошку обертався,
На скрипці дужий Геркулес триндикав,
А джигу мудрий Соломон мурликав,
А Нестор у ляльки з дітками грав,
І наш Тімон сміявся з їх забав.
Чого похнюпився, Дюмене, вмить?
Скажи, Лонгвілю, що тебе болить?
А мій король? В усіх у грудях біль.
Мікстуру ж їм!
Король Твій жарт — на рану сіль.
Ти нас принижуєш погордним зором?
Бірон Не я вас — кинули мене ви в сором.
Наївний, чесний, я вважав гріхом
Зламати клятву, нехтувати злом.
Ганьба мені за давню дружбу з вами,
Несталими, зрадливими людцями.
Хто бачив з вас, щоб вірші я писав,
Щоб чепурився, в'янув і зітхав
За дівою? Чи чув із вас хто-буДь,
Щоб вихваляв я очі, ніжку, грудь,
Чоло, уста, ходу, овали пліч?..
Король Який святий! Незрозуміла річ!
Чого ж, мов злодію, тобі спішити?
Бірон Любов жене. Закохані, пустіте.
Входять Жакнета і Довбешка.
Жакнета Хай бог вас береже!
Король Із чим прийшли?
Довбешка Із зрадою.
Король Хто зрадив і коли?
Довбешка Не зрадив ще ніхто.
Король Якщо вже так, то з саду
Геть забирайтеся, свою забравши зраду.
Жакнета Прошу, сеньйоре мій, цей прочитайте лист.
Наш пастор нам сказав: ховає зраду зміст.
Король Біроне, прочитай.
(Дає йому листа)
Хто дав тобі його?
Жакнета Довбешка, звісно.
Король
(до Довбешки)
А тобі хто дав?
Довбешка Дун Адрамадьйо, дун Адрамадьйо.
Король Біроне, що з тобою? Навіщо рвеш листа?
Бірон Сеньйоре, не турбуйтесь, сама в нім сміхота.
Лонгвіль Але ж він схвилювався й не те відповіда.
Дюмен
(збирає клаптики паперу)
Та це ж Біронів почерк, його ж і підпис тута.
Бірон
(до Довбешки)
Ти на мій гріх зродився, проклятий баламуте.
Я винуватий, винний і в цім признатись рад.
Король У чому?
Бірон В тім, що дурнів я замикаю ряд.
Попалися ви троє, владарю, я — четвертий.
Як злодій кишеньковий, з нас кожен гідний
смерті.
Чужих спровадьте звідси, і я покаюсь гірко.
Дюмен Число ми склали парне.
Бірон Це правда, нас четвірко.
Хай вийдуть голубочки.
Король Не стійте тут, а — в путь!
Довбешка Тут зрадники зостались, а чесних геть женуть.
Жакнета і Довбешка виходять.
Бірон Закохані, дозвольте вас обняти!
Ми вірні так, як вірна плоті кров.
Ясніти небу й морю вирувати^-
Закон старих ще юність не зборов.
З'явилися з любові ми на світ,-
Цим поясню від клятви наш відхід.
Король Як? Лист розкрив твою любов незмінну?
Бірон Питаєте! Хто, взрівши Розаліну,
Немов дикун-індус, коли святе
Зі сходу сонце блисне світлом раннім,
Грудьми у прах побожно не впаде,
Сумирний і засліплений сіянням?
Хто сміє на красу, яка зійшла,
Дивитися орлиним гордим оком
І не сліпитись ясністю чола?
Король Невже пойнявсь ти запалом високим?
Моя любов — це сонце, а твоя —
Бліда супутниця мого світила.
Бірон Тоді я не Бірон.