Машина, що вміє говорити - Сторінка 2

Може, нам пощастить зібратися тут позавтра? Наприклад, близько третьої години ночі.

— Мене влаштовує,— погодився художник.

—Тоді візьміть собі ключі від моєї квартири,— сказав професор Розкам,— бо ми в цей час спимо.

— Як поводитися з машиною, я вам поясню завтра,— додав Мартін.

Тут відчинилися двері, і до кімнати вступив Аякс — німецька вівчарка — із своїм господарем на повідку.

Аглая байдуже пройшла повз собаку до виходу. Обоє напрочуд добре знали одне одного і вважали за сміховинне сваритися на втіху людям.

Ну, маестро Берінгер,— гукнув різник,— що вам розповіла ця чудо-машина?

Художник спершу зміряв очима собаку, потім різника і промовив:

— Приготуйтеся до дечого, пане Румкоп!

І, вийшовши слідом за кішкою, він тихо причинив за собою двері.

Різник здивувався.

— До чого це я мушу приготуватися? — запитав він.

— Мабуть, до того, що ви почуєте від собаки,— сказав Мартін.

— Наша машина може перекласти собачий гавкіт на благородні звуки людської мови,— пояснив різникові професор Розкам.

Румкоп засунув два пальці за комір сорочки й промимрив:

— Так, так.

Поміркувавши трохи, він нарешті заявив:

— Ну, гаразд! Давайте почнемо, щоб швидше закінчити. Де стати собаці?

— На цей стіл, будь ласка!

— Гаразд! — Різник поклав свою волохату руку на стіл і наказав: — Аяксе, гои!

Пес стрибнув на стіл. Там він ліг, нашорошивши вуха і уважно дивлячись на Румкопа.

— Тепер ваша черга! — звернувся різник до професора.

Мартін випередив свого дядька. Він увімкнув машину і сказав собаці:

— Ну, розкажи нам що-небудь!

Пес тільки байдуже глянув на Мартіна. Залишаючись німим, він не зводив очей з господаря.

Тоді до розмови приєднався професор Розкам. Він сказав у людський мікрофон:

— Аяксе, вислухай-но мене. Якщо ти хочеш сповістити хазяїна про якісь свої прохання чи побажання, то можеш це зараз зробити!

Машина переклала ці слова на собачу мову, і Румкоп ствердно кивнув головою.

Тільки тепер Аякс зреагував на професорові слова, які переклала машина.

Він ще дужче нашорошив вуха, прислухався, подивився ще раз на різника і загавкав.

Мартін знову перемкнув машину. Початок собачого речення пропав. Але зміст його всі зрозуміли.

Собака сказав:

— ... звик слухатися, коли отримую ясні й чіткі накази. Це робить Румкоп.

Почувши це, різник увесь просяяв.

Пес продовжував:

— Він міг би давати мені більше м'яса. Та, мабуть, він дбає, щоб я мав струнку постать. Тому я на нього не ображаюсь.

Румкоп крикнув:

— Ну, кажи далі!

Пес продовжував:

— Під час прогулянок він тримає мене на дуже короткому повідку. Але це тому, що я мушу йти в ногу з хазяїном. Виходить, це мені ж на користь!

Цього разу різник від задоволення крякнув, ляснув себе по боках. Пес продовжував:

— У крамниці я мушу годинами лежати під столом. Та, певне, мені треба навчитися бути терплячим. Отож я й на це не скаржуся.

Пес перестав гавкати, машина замовкла, а професор і Мартін дивилися на собаку, похитуючи головами. Румкоп не тямився від гордощів.

— Ну,— вигукнув він,— що я вам казав?! Хіба не розумний собака? Він знає, що йому треба!

— Ні, він знає, що вам треба,— заперечив професор Розкам.

— Це одне й те саме! — засміявся різник.

Потім він гукнув: "Гоп, Аяксе!" — і, коли собака сплигнув, узяв його за короткий повідок, тицьнув йому пальцем в лоба і покинув спантеличених винахідників Машини, що вміє говорити.

— Загадкова собача душа! — сказав Мартін.

— Для мене, як для вченого, що вивчає тварин, все це, у кожному разі, надзвичайно цікаво! — сказав професор.

Цієї миті щось запищало.

Обидва озирнулися.

Вони подумали, що це машина і що в ній щось зіпсувалося.

Та це була не машина. Це була миша.

Вона сиділа на столі і показувала своїми передніми лапками на мікрофон.

"Ще один клієнт!"—зітхнув Мартін. Він увімкнув важіль для мишей.

Миша знову запищала, а з машини пролунало питання:

— Я можу тепер говорити?

Коли професор кивнув, миша мовила:

— Я зовсім випадково підслухала розмови між мешканцями будинку й домашніми тваринами.

Випадково ніколи не підслуховують,— втрутився Мартін.

Однак миша його не зрозуміла. Вона продовжувала:

— Якщо ви дозволите, я теж хотіла б поговорити із своїми людьми.

Мартін перемкнув машину і запитав:

— Хто ваші люди?

Зважаючи на досвід сьогоднішнього дня, він звернувся до тварини на "ви".

— Мої люди...— відповіла миша після переключення машини.— Мої люди носять прізвище Шайбль, третій поверх. Адже я і є для них домашня тварина. Про це знає тільки один член родини Шайблів. Тому я й хочу познайомитися з усіма членами родини. Це можливо?

Професор кивнув і послав Мартіна на третій поверх.

Через деякий час уся родина Шайблів на чолі з Мартіном спустилася до підвалу: мати, батько й п'ятеро дочок.

Професор Розкам вишикував усіх півколом перед мікрофоном і сказав:

— Ваша квартирантка хоче познайомитися з вами.

— Наша квартирантка? — хором перепитали Шайблі.

Тільки Нанна, наймолодша, нічого не питала. Вона тільки зніяковіло покосувала на мишку, яка стояла перед мікрофоном.

Мартін вказав на мишу і коротко пояснив:

— Он сидить ваша квартирантка. Вона зараз говоритиме з вами за допомогою нашої машини.

Тієї ж миті миша почала попискувати, а машина перекладати. Шайблі слухали з роззявленими ротами.

— Любе сімейство Шайблів! — сказала миша.— Я вже давно хотіла зазнайомитися з вами. Донині я, на жаль, мала честь знати лише одну з вас...

— Одну з нас? — перепитали шестеро Шайблів і розгублено перезирнулися.

Тільки Нанна дивилася в підлогу. Проте ніхто не зважив на те, бо миша продовжувала говорити і прикувала до себе увагу всіх.

— Оскільки я походжу з дуже знатного роду,— вела далі миша,— я хочу розповісти вам про себе віршами. Часом віршами висловитися легше, ніж прозою.

Професор Розкам схвально кивнув, миша тоненько відкашлялася й почала декламувати вірші:

Дарма що невідома,

Я — мишка не проста,

Бо від мого хвоста

Я маю ймення Кома.

Люблю я сир і сало!

Весь вік мишачий свій

Я тихо вікувала

В комірочці сирій.

Та я не смію взяти

Сама ані зерняти:

Є дівчинка Нанна —

Все дасть мені вона!

Не жаль із сковорідки

Їй кращого шматка

Для мишки, для сирітки,—

Така у вас дочка!

Та страшно мені трішки,

Боюся й уві сні,

Що в пазурах у кішки

Свої закінчу дні!

Щойно мита закінчила, професор Розкам заплескав у долоні; за його прикладом заплескали в долоні Мартін і всі Шайблі. Особливо дзвінко плескала Нанна, весь час сторожко позираючи на батьків.

Миша Кома облесливо вклонилася усім.

Мартін знову перемкнув машину, і пан Шайбль, голова сім'ї, сказав у людський мікрофон:

— Люба фройляйн Комо! На жаль, я не вмію розмовляти віршами. Та й прозою я зумію вас запевнити, що відтепер ми радо вважатимемо вас за свою шосту дівчинку! Приймаємо вас у нашу сім'ю. Недобре робила до цього часу Нанна, позбавляючи нас вашого милого товариства!

— Я ж не могла знати, що ви любите мишей! — вигукнула Нанна.

— Так, тепер ти це знаєш! — засміялася фрау Шайбль. Вона наблизилась до мишки, простягла їй руку, і та стрибнула на долоню, весело пробігла но руці на плече.

В найліпшому настрої, придбавши нового члена сім'ї, полишили Шайблі підвал і піднялися до себе на третій поверх.

Професор Розкам причинив за ними двері і сказав Мартінові:

— День був надзвичайно цікавий!

На жаль, попереду їх чекало дещо цікавіше. Опівночі за дверима пролунало оглушливе гавкання, і коли заспаний Мартін, одягнутий у піжаму, відчинив двері, до кімнати влетів Аякс, плигнув на стіл перед машиною і вимогливо подивився на хлопчика.

Мартінові не лишалося нічого іншого, як увімкнути машину. Мартін довідався від собаки, що різник Румкоп з'їхав з глузду (у кожному разі, за твердженням Аякса). Адже Румкоп почав вимагати від пса, щоб той довів свою слухняність новими штуками: ходив би на задніх лапах, перестрибував через спинку кухонного стільця, приносив Румкопові на першу вимогу нічні пантофлі. Пес був дуже послужливою істотою, але тут він дійшов висновку, що господар переступає межу. Він вимагав негайних переговорів з господарем. За допомогою Машини, що вміє говорити.

З великими зусиллями вдалося Мартінові заспокоїти собаку, пообіцявши влаштувати переговори наступного дня. Коли хлопчик зрештою ліг у ліжко, він почув жахливий котячий концерт під вікнами спальні. Професор Розкам теж прокинувся, засвітив свічку, відчинив вікно і злякано відскочив назад. У вікно, наче божевільна, влетіла кішка Аглая. Вона промчала через усю спальню і зупинилася, несамовито нявкаючи, перед дверима, що вели до машини. Коли професор впустив її і, позіхаючи, увімкнув машину, Аглая сповістила з сичанням і пирханням, що ловчий спіймав її знайомого кота. Необхідно щось зробити, і то — не зволікаючи.

Поки Аглая збуджено нявчала перед машиною, у відчинене вікно вскочило четверо кошенят. Вони безбоязно увірвались до квартири і всі разом почали жалібно пхикати, скиглити, муркати і вищати в мікрофон для тварин. Знесилений професор насилу добрав, що вони скаржилися на нічного сторожа, який вигнав з льоху в холодну ніч трьох кішок-сиріток.

— Треба зараз же повернути сиріток у льох! — вимагали кошенята.

Професор Розкам вчинив, як Мартін: він почав заспокою вати кошенят і обіцяв їм усе владнати завтра.

Та ледве він ліг, як пролунав різкий свист, що розбудив його і племінника. Цього разу перед ними з'явилося п'ятеро мишенят, чия тітонька — миша Міцца — попалася в пастку. Тут терпець обох чоловіків увірвався.

Вони прогнали мишей, зачинили всі вікна й двері і пірнули у свої перини, вгорнувшись у ковдри з головою.

Вони й гадки не мали, що одна з мишей, розгнівана суворим прийомом, пробралася в кімнату крізь шпарку в підлозі і видряпалася на Машину, що вміє говорити.

І хоча миша зовсім не розумілася на техніці, однак вона перегризла зубами саме серце машини — так званий координатор, який складався з кишкових струн та паличок з червоного дерева.

Наступного дня перед дверима професора зібрався величезний натовп: квартиру взяли в облогу кішки, собаки й газетярі. Перед вікнами цвірінькали зграї птахів, що теж прагнули проникнути до Машини, що вміє говорити. Але... Машина мовчала — вона не діяла!

Професор Розкам, який хотів швиденько випробувати машину перед сніданком, перший помітив, що з машиною щось сталося.