Матінка Кураж та її діти - Сторінка 3

Ось я наливаю тобі кухоль червоного вина, і ми вип´ємо його одним духом!
П´ють.
Священикові ж дамо дулю, він у нас благочестивий. А що тобі хотілося б на обід, синку?
Е й л і ф. Та якби м´яса добрий кусень.
Командувач. Кухарю, м´яса!
К у х а р . І так нема чого їсти, а він ще гостей приводить.
Матінка Кураж знаком просить його мовчати, бо вона прислухається до голосів у наметі.
Ейліф. Селян дубасити така робота, що зразу зголоднієш.
Матінка Кураж. Господи,та це ж мій Ейліф!
Кухар. Хто?
Матінка Кураж. Мій старший. Два роки я його не бачила. Його вкрали у мене дорогою. Певно, він тут у великій ласці, коли вже сам командувач запрошує його до столу. А що у тебе на обід? Якась погань! Ти чув, чого забажав гість: м´яса! Послухайся доброї ради, купи швидше каплуна, він коштує один гульден.
Командувач (сідаючи за стіл з Ейліфом і священиком, кричить). Неси їсти, Дамбе, а то я тебе вб´ю, клятий кухарю!
Кухар. Давай сюди, хай тобі чорт, шкуродерко!
Матінка Кураж. А я гадала, що це дрібне пташеня.
Кухар. Душа в тебе дрібна! Це ж безбожна ціна. П´ятдесят гелерів дам.
Матінка Кураж. Я сказала: один гульден. Для мого старшого, коли він у гостях у самого пана командувача, мені нічого не шкода.
Кухар (дає їй гроші). Тоді хоч обскуби його, поки я розпалю вогонь.
Матінка Кураж (сідає скубти каплуна). Ото рота роззявить, як мене побачить. Він у мене хоробрий і розумний хлопець. У мене є ще один син, той дурний, зате чесний. Дочка моя— ні риба ні м´ясо. Але вона принаймні мовчить, це вже чогось варте.
Командувач. Випий ще келих, синку, це моє улюблене фалернське, у мене лишилась ще тільки одна бочка, найбільше дві, але мені не шкода, коли я бачу, що є ще справжня віра у моєму війську. А душпастир хай знову на нас подивиться, бо не знає, як воно робиться. А тепер, Ейліфе, сину мій, розкажи нам докладніше, як ти вбрав у шори селян і здобув двадцять волів. Сподіваюсь, їх скоро приведуть сюди.
Ейліф. Через день, найпізніше через два.
Матінка Кураж. Мудро придумав мій Ейліф, що волів приженуть лише завтра. А то б ви на мого каплуна і оком не кинули.
Ейліф. Ось як воно було. Я дізнався, що селяни потай, здебільшого ночами, зганяють захованих від нас у лісі волів до одного гайка. А звідти їх мали забрати городяни. Я дозволив селянам спокійно зігнати худобу в одне місце, адже їм легше розшукувати її в нетрях, ніж мені. А своїм людям я два дні ще більше врізував і так мізерну пайку, і вони до того зголодніли за м´ясом, що у них слина текла, тільки-но почують якесь слово на "ім´я", наприклад, "м´якуш".
Командувач. Розумно зробив.
Ейліф. Чом ні. Решта вже пусте. Хіба тільки що селян було втроє більше, ніж нас, і вони мали дрючки. Вони по-звірячому напали на нас. Четверо загнали мене в чагарник, вибили з рук шаблю і кричать: "Здавайся!" Що його робити, думаю, мене ж посічуть на капусту.
Командувач.І що ж ти зробив?
Ейліф. Зареготав.
Командувач. Що, що?
Ейліф. Зареготав. Ми розбалакались. Я зразу почав торгуватись. Двадцять гульденів за вола, кажу, це не по наших грошах. Даю п´ятнадцять. Ніби збираюсь платити. Спантеличені селюки чухають потилиці. А я нахилився, вхопив свою зброю й порубав їх. Хто в біду попадає, закон відкидає, правда?
Ком а н д у в а ч. А що ти на це скажеш, душ пастирю?
Священик. Правду кажучи, в Біблії таких слів нема, але ж наш Господь чудом створив з п´яти хлібин п´ятсот, отже, і біди, власне, не стало, і він міг жадати любові до ближнього, бо люди були ситі. А тепер часи не ті.
Командувач (сміється). Зовсім не ті. Зараз і тобі, фарисею, дамо хильнути. (До Ейліфа). Отже, ти їх порубав. Що ж, добре зробив, моїм бравим воякам буде що під´їсти. Хіба в святому письмі не сказано: "Що заподіяв ти наймізернішому з братів моїх, те заподіяв ти мені?" А що ти їм заподіяв? Ти забезпечив їм добрий м´ясний обід, вони ж не звикли до цвілого хліба. Раніше, бувало, перед тим, як іти в бій за віру Господню, солдати наливали в шоломи вино і кришили туди паляницю. Перекуска називалось.
Ейліф. Еге, я вмить нахилився, вхопив свою зброю і порубав їх.
Командувач. У тебе душа як у молодого Цезаря. Ти вартий того, щоб побачити короля.
Е й л і ф. Я бачив його здалеку. В ньому є щось ясне. Я б хотів брати приклад з нього.
Командувач. Ти вже чимось схожий на нього. Я шаную таких відважних солдатів, як ти, Ейліфе. Я їх маю за рідних синів. (Веде його до карти). Подивись, яке становище, Ейліфе. Нам ще доведеться повоювати.
Матінка Кураж (чує розмову в наметі і тепер з розгніваним виглядом обскубує каплуна). Цей командувач, мабуть, дуже поганий.
Кухар. Хай ненажерливий, але чому поганий?
Матінка Кураж. Бо йому потрібні відважні солдати, ось чому. Якби у нього стало глузду придумати добрий план походу, навіщо б тоді йому здались такі відважні солдати? Досить було б звичайних. І взагалі, де вже вдаються до високих чеснот, там щось не гаразд.
К у х а р. А я думав, це добра ознака.
Матінка Кураж. Ні, погана. Чому, коли командувач або король дурень дуренний і веде своє військо на смердючий смітник, тоді йому треба солдатів відчайдушних і доброчесних? А коли він скнара і вербує мало солдатів, тоді всі вони повинні бути геркулесами. А коли він недбайло і не піклується про людей, вони повинні бути мудрими, як змії, бо інакше їм капець. Звісно, і вірність потрібна йому якась надзвичайна, бо він забагато від них сподівається. Одне слово, самі чесноти ні порядній країні, ні доброму королю або командувачеві зовсім не потрібні. У добрій країні непотрібні ніякі чесноти, всі можуть бути простими собі людьми, не дуже розумними і, як на мене, то навіть боягузами.
Командувач. Закладаюся, твій батько був солдат.
Е й л і ф. І, кажуть, неабиякий. Через те мати мене застерігала. Я знаю одну пісню.
Командувач. Проспівай нам! (Сердито кричить). Скоро там їжа буде?
Ейліф. Називається "Пісня про жінку й солдата".
Танцює військовий танець з шаблею в руці.
"Кого рушниці вб´ють, кого списи проткнуть, А хто подасться вбрід, — поглине річка клята. Чи в кризі смерті жди. Розумний будь, не йди!" — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. "Гримить барабан — стаємо у ряди. Солдати до бою готові завжди. Ніщо нас не може злякати. Вперед ідемо по воді й по землі. Диви, на льоту ми хапаєм шаблі", — Відказують жінці солдати.
"Ти знайдеш смерть свою, загинеш у бою, Коли порад моїх не будеш шанувати. Ти високо не лізь! Чекає згуба скрізь", — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. "Шаблюка при боці, рушниця в руці І усміх холодний на мужнім лиці: Ковбаням його не втримати! Коли понад стріхою місяць зійде. Ми будемо вдома — це слово тверде", — Відказують жінці солдати.
Матінка Кураж (на кухні підхоплює пісню, пристукуючи ложкою по горщику).
"Ви з подвигом своїм розвієтесь, як дим, Не може подвиг ваш жінкам нічого дати! Розвіється, як дим! Господь хай буде з ним!" — Так жінка, вся в сльозах, казала про солдата. Ейліф. Що таке? Матінка Кураж (співаєдалі).
Шаблюка при боці, рушниця в руці — Хоробрий солдат потопає в ріці, З ковбані його не дістати. Над стріхою високо місяць пливе, Під кригою тіло лежить неживе, Що жінці тут скажуть солдати? "Він з подвигом своїм розвіявся, як дим, Нічого він не міг геройством жінці дати. Не слухав добрих рад — тому поліг солдат", — Так жінка, вся в сльозах, казала до солдата. Командувач. Роблять у мене на кухні все, що їм заманеться. Ейліф (іде на кухню. Обіймає матір). Яка зустріч! А де брат, сестра? Ма тінка Кураж (в його обіймах). Живуть, як риби у воді. Швейцеркас — скарбником у другому полку. Принаймні не ходить у бій. Зовсім урятувати його від служби мені не пощастило. Е й л і ф. А як твої ноги?
Матінка Кураж. Ранком насилу влізаю в черевики. Командувач (підходить до них). Ах, ти його мати. Сподіваюсь, у тебе є ще сини для мене. Такі, як оцей.
Ейліф. Оце щастить мені: мати сидить на кухні і чує, як вихваляють її сина!
Матінка Кураж. Авжеж, я чула. (Дає йому ляпаса). Ейліф (хапається за щоку). За те, що я захопив волів? Матінка К у р а ж. Ні. За те, що ти не здався в полон, коли на тебе напали четверо і хотіли посікти на капусту! Хіба я не вчила тебе берегтись? Фінський чортяко!
Командувач і священик сміються, стоячи коло дверей.
Ще через три роки матінка Кураж разом з рештками Фінляндського полку потрапляє в полон, їй щастить урятувати дочку та фургон, але її чесний син гине.
Польовий табір. Пообідній час. На жердині полковий прапор. Між фургоном, обвішаним усяким крамом, і великою гарматою натягнено вірьовку. Матінка Кураж знімає з неї білизну і разом з Катрін складає на лафеті. А воднораз торгується з інтендантом за мішечок куль. Швейцеркас у мундирі військового скарбника стежить за ними.
Вродлива дівчина, Іветта Потьє, перед якою стоїть склянка горілки, щось пришиває до барвистого капелюшка. Вона в панчохах, біля неї — червоні черевички на високих підборах.
Інтендант. Я віддам вам мішечок куль за два гульдени. Це дешево, але мені потрібні гроші. Полковник ось уже два дні пиячить з офіцерами, і весь лікер випито.
Матінка Кураж. Це бойовий припас батальйону. Якщо їх знайдуть у моєму фургоні, мене віддадуть до польового суду. Ви, мерзотники, продаєте припас, а солдатам нічим стріляти у ворога.
Інтендант. Не будьте така вперта, рука руку миє.
Матінка Кураж. Військового майна я не купую. За таку ціну.
Інтендант. Сьогодні ж увечері ви зможете продати ці кулі інтендантові четвертого батальйону за п´ять гульденів, навіть за вісім, якщо дасте йому розписку на дванадцять. У нього зовсім нема припасу.
Матінка Кураж. Чому ж ви самі цього не робите?
Інтендант. Я йому не довіряю, ми з ним приятелюємо.
Матінка Кураж (бере мішечок). Давай сюди. (До Катрін). Сховай і заплати панові інтенданту півтора гульдени. (На протест інтенданта). Я сказала, півтора гульдени.
Катрін несе мішечок геть, інтендант іде за нею.
(До Швейцеркаса). Ось бери свої спідні, добре бережи їх, тепер уже місяць жовтень, може настати осінь, кажу — "може", а не "має", мене вже навчило життя, що певному ні за що не можна бути, навіть за пори року. Та дивись, щоб полкова каса була ціла, хоч би там що. Як там, нема нестачі?
Швейцеркас.