Мексіканець - Сторінка 5

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Знов і знов, наскок за наскоком, відбивався він прямим лівою, від чого у Денні чимраз дужче терпіли губи та ніс. Але той був мінливий, мов Протей. Недарма ж його приповідали в чемпіони. Він мав хист переходити довільно від одного стилю бою до іншого. Тепер він пустився на ближній бій. Тут він був особливо небезпечний, і це йому дозволяло уникати Рівериного прямого лівою. Денні викликав кілька разів бурю оплесків у залі, а на довершення прохопився чудовим напівближнім аперкотом, що підкинув мексіканця в повітря і послав на мат. Рівера вкляк на одне коліно, і в глибині душі він знав, що суддя відлічує для нього закороткі секунди.

На сьомому раунді Денні знов утнув свій диявольський аперкот. Йому вдалося тільки захитати Ріверу, але в наступну мить розгубленості він швиргонув безборонним противником крізь канати. Ріверине тіло чварахнулось на голови газетярам під рингом, а ті висадили його назад на край помосту, ззовні канатів. Тут, поки суддя квапив секунди, він одходив на одному коліні. Потойбіч канатів, крізь які вів мав прослизнути на ринг, чигав Денні. А суддя й гадки не мав утрутитись чи відіпхнути того.

Зала шаленіла од захвату.

— Добий його, Денні, добий! — вигукнув хтось.

Десятки голосів підхопили цей вигук, доки він не виріс на кровожерне вовче виття.

Денні докладав усіх зусиль, щоб не вгавити нагоди, але Рівера на рахунок вісім, не чекаючи дев'яти, югнув крізь канати в рятівний клінч. Тепер суддя заходився відривати його, щоб можна було вдарити, підіграючи Денні всіма способами, приступними нечесному судді.

Та Рівера тримався на ногах, і в голові йому проясніло. Всі вони одним миром мазані. Це осоружні грінго, і вони безсовісні, як один. А видива й у найприкрішу хвилину іскрами спалахували в його мозку: довгі розпечені нитки залізничної колії в пустелі; мексіканські та американські поліцаї; тюрми та хурдиги; волоцюги попід водокачками — панорама всіх злигоднів його страдницької одіссеї після Ріо-Бланко і того страйку. І він бачив, як у сяйві слави велика червона Революція котиться його країною. Гвинтівки — ось вони, перед ним. Кожне осоружне обличчя — це гвинтівка. І він б’ється заради них. Він теж був гвинтівкою. Він був сама Революція. Він бився за всю Мексіку.

Публіку почало брати зло на Ріверу. Чого б йому огинатися від належної хлости? Та ж його чекає певна поразка, то навіщо ця дурна затятість? Дуже мало хто був зацікавлений у ньому, і то з тої частини глядачів, що полюбляють ризикувати в закладах. Упевнені в перемозі Денні, вони, проте, ставили на мексіканця по чотири до десяти, ба й один до трьох. Чимало їх забивалося, скільки раундів Рівера зможе витримати. Скажені гроші було закладено під рингом на те, що він не вистоїть семи чи навіть шести раундів. Ті, хто виграв по цих закладах, тепер, коли їхній фінансовий ризик було так щасливо полагоджено, прилучились до юрби галасливих прихильників спільного улюбленця.

А Рівера не давався побити. Весь восьмий раунд його супротивник марно силкувався повторити свій аперкот. На дев’ятому Рівера знов ошелешив залу. Він пробив тісняву клінча поривним і вдалим вимахом правої від поперека вгору. Денні повалився на поміст, покладаючи всі надії тільки на рятівний рахунок. Зала жахнулася: Денні збито його ж таки зброєю! Він сам зазнав свого прославленого аперкота правою. Рівера й не сікався перехопити його, коли він вставатиме на "дев’ять". Суддя не криючись блокував цей замір, хоч за протилежної ситуації, коли підводитись було Рівері, тримався осторонь.

На десятому раунді Рівера ще двічі провів правий аперкот: від поперека до противникового підборіддя. Денні пустився на відчай душі. Усміх усе не сходив йому з обличчя, але він знов удався до своїх ярих наскоків. Та як він не мордувався, Рівері ніякої шкоди завдати не зміг, а той з-поміж миготливого вихорування тричі раз поза разом торохнув ним об мату. Тепер Денні оклигував повільніше і на одинадцятому раунді вже чувся не так добре на силі. Але відтоді й до чотирнадцятого він показав найблискучіший бій за цілу свою боксерську кар’єру. Він увинався і блокував, бив ощадливо й беріг силу. І ще, де тільки змога, він порушував правила, як то вміють досвідчені боксери. Він не оминув жодного підступного прийому: бив, наче ненароком, головою в клінчі, прищемляв Ріверину рукавицю собі під пахвою, затискав противникові рота, щоб той не міг дихати. А в клінчі до того ще нашіптував Рівері на вухо найбридотніші образи. Всі, від судді до глядачів, тягли за Денні, вболівали за Денні. І вони знали, до чого той хилить. Нежданий аперкот дав цьому вискочневі явну перевагу, і тепер Денні покладав усі надії на єдиний вирішальний удар. Він підставлявся, хитрував, удавав і провокував — усе це заради нагоди, коли він зможе відважити отой єдиний удар з усієї снаги і привернути фортуну на свій бік. Він зугарен був повторити, що зробив колись інший, ще славетніший боксер, — правою і лівою в сонячний спліт і щелепу. Денні був здатний на це, недарма ж про нього казали, що поки він на ногах, поти й сила тримається його рук.

В перервах між раундами Ріверині секунданти дбали про нього абияк. Рушники їхні метлялися тільки про людське око і наганяли обмаль повітря його задиханим легеням. Спайдер Хегерті щось там йому підказував, та Рівера знав, що то рада облудна. Всі були проти нього. Довкола його обступила зрада. На чотирнадцятому раунді він знов уклав Денні, а сам, поки суддя рахував, став передихнути, знебуло вронивши руки. В супротивницькому кутку він постеріг якісь підозрілі перешепти. Він побачив, як Майкл Неллі пройшов до Робертса, нахилився і зашушукав. Bуxa Рівера мав котячі, натреновані пустелею, і він почув уривки з того, що там гомонілося. Йому скортіло почути більше, і коли супротивник підвівся, Рівера зманеврував боєм у клінч попри самі канати.

— Мусить, — розчув він Майклові слова, на що Робертс кивнув головою. — Денні, хоч кров з носа, мусить перемогти — інакше я прогорів... Я заклав тяженну силу грошей... своїх власних. Якщо той витримає п’ятнадцятий — я банкрут. Хлопчисько вас послухає. Зробіть щось.

І далі вже Рівера видив не бачив. Його збираються обшахрати. Він знову збив Денні і стояв спочивав, опустивши руки. Робертс підвівся.

— Готовий, — промовив він. — А ти марш у свій куток.

Говорив він владно, як часто був звертався до Рівери на

тренуваннях. Та Рівера тільки глипнув на нього чортом і чекав, поки зведеться Денні. Під час хвилинної перерви Неллі, імпресаріо, підійшов до Рівериного кутка й заговорив.

— Кинь ці свої бісівські вибрики, — прохрипів він якимось деренчливим голосом. — Мусиш піддатися, Ріверо. Ти тільки тримайся мене, і я забезпечу твоє майбутнє. Я тобі дам побити Денні іншим разом. Але тут ти повинен піддатися.

Очима Рівера показав, що чує, однак не подав ні знаку згоди ані незгоди.

— Ти ж чого мовчиш? — злостиво поспитався Неллі.

— Все одно ти програєш, — докинув і собі Спайдер Хегерті. — Суддя відбере в тебе перемогу. Послухайся Неллі, піддайся.

— Піддайся, хлопчику, — благально вмовляв його Неллі, — і я пропхаю тебе в чемпіонат.

Рівера — ні пари з уст.

— От їй же бо, що пропхаю, хлопчику.

З ударом гонга Рівера відчув щось недобре. Зала нічого не помічала. Хоча б що то було, воно крилося тут, на рингу; під самим боком у Рівери. До Денні наче повернулася колишня його самовпевненість. Рішучість його натиску злякала Ріверу. Кувалось якийсь підступ. Денні наскакував, а Рівера ухилявся від сутички. Він бокував, уникаючи небезпеки. Супротивник набивався на клінч. Це якимось побитом було необхідно для його задуму. Рівера відступав і кружляв, та він знав, що рано чи пізно йому не минути клінчу й наготовленого підступу. З безвиході він вирішив сам його викликати. За наступного наскоку Денні він удав, ніби йде на клінч. Але в останню мить, вже як тіла їхні мали зітнутися, Рівера спритно відсахнувся. І тої ж миті в кутку Денні зарепетували:

— Порушення правил!

Рівера пошив їх у дурні. Суддя завагався, непевний, як бути. Вирок, що вже крутився в нього на язиці, так і не було виголошено, бо десь із гальорки звереснув пронизливий хлоп’ячий голос:

— Пальці знати!

Денні відкрито лайнувся на Ріверу і далі притискав його, а Рівера відтанцьовував геть. До того ж він постановив собі не бити більше в тулуб. Цим він зрікався половини своїх шансів на перемогу, але він знав, що як має перемогти взагалі, то тільки дальнім боєм. За найменшої слушної нагоди його звинуватять у порушенні правил. ' Денні плюнув на всяку обережність. Протягом двох раундів він уганяв за хлопцем, що не важився зійтися з ним близько, і гамселив його. Рівері діставалося раз по раз; він десятками приймав удари, тільки б уникнути згубного клінчу. Під час цієї неповторної атаки Денні в залі посхоплювалися на ноги і мало не казилися. їм було невтямки, що до чого. Вони бачили тільки, що їхній фаворит здобуває нарешті перемогу.

— Ти чого не б’єшся? — гнівно допоминались вони в Рівери. — Ти, жовтопуз! Жовтопуз! Відкрийся, всявко! Відкрийся! Добий його, Денні! Добий! Він у тебе в руках! Добий його!

Рівера був там єдиною без винятку спокійною людиною. Кров і темперамент він мав найзапальніші на всю ту залу; але він пройшов крізь таке незмірно гарячіше пекло, що ці хвилі колективного шалу, яким надривалися десять тисяч горлянок, були для нього не страшніші за оксамитову прохолоду літнього надвечір’я.

До сімнадцятого раунду не вгавали ті щільні наскоки Денні. Ось під важенним ударом Рівера поник і ніби зів’яв. Руки йому пообвисали безживно, сам він заточився назад. Оце ж та нагода, вирішив Денні. Аж он коли він запопав хлопчиська. Так Рівера оманою приспав пильність супротивника і завдав йому замашного удару в зуби. Денні гримнув об поміст. Коли він підвівся, Рівера звалив його, рубнувши правою в шию і щелепу. Тричі він повторив цей удар. Жоден суддя не зважився б тут закинути Рівері порушення правил.

— Біле, та ж Біле! — благально вдався Келлі до судді.

— А що я вдію? — скрушно озвався той. — Він не дає мені зачіпки.

Немилосердно потовчений, Денні, проте, по-геройському зводився знов і знов. Келлі та інші попід рингом почали гукати на поліцію, щоб спинити побоїще, хоч у кутку Денні відмовлялися викинути рушник на знак поразки.