Менсфiлд-парк - Сторінка 35

Може, вона дала згоду після надто короткого знайомства, а впізнавши містера Рашворта краще, ладна розкаятись у своєму рішенні.

Сер Томас звернувся до своєї доньки серйозно і доброзичливо; він висловив усі свої побоювання, поцікавився, чого вона бажає насправді, і запевнив її, що можна подолати будь-які ускладнення і негайно ж розірвати угоду, якщо вона почувається нещасливою в очікуванні такого майбутнього. Він зробить усе, щоб її звільнити. Марія, слухаючи його, якусь мить боролася з собою, та лише одну мить; коли ж її батько замовкнув, вона вже здатна була відповісти йому рішуче й спокійно. Вона подякувала йому за таку велику турботу, за батьківську доброту і переконала його, що він помиляється, думаючи, ніби вона має хоч найменше бажання взяти назад своє слово або ж змінила свою думку чи свої наміри. Вона глибоко поважає містера Рашворта за його вдачу й поведінку і не сумнівається, що буде з ним щаслива.

Сер Томас був задоволений і радий, а може, й надто радий, щоб глибше замислюватися з цього приводу — хоч саме це він розважливо порадив би будь-кому іншому. Відмовитися від такого союзу йому було б вельми прикро; тому він міркував ось як: містер Рашворт ще досить молодий і може змінитись на краще; містер Рашворт повинен — і зможе — змінитися на краще в гідному оточенні; і якщо зараз Марія стверджує з такою певністю, що буде з ним щаслива, і говорить про це не під впливом миттєвого настрою, не в любовному засліпленні, їй слід вірити. Вона, мабуть, не здатна до сильних почуттів; він і раніше був такої думки про неї; та це не значить, що вона гірше почуватиметься в житті, і якщо вона не прагне бачити у своєму чоловікові людину непересічну й обдаровану, все інше свідчить їй на користь. Поміркована молода особа, що виходить заміж не з любові, зазвичай тим більше прихильна до своєї власної родини; а близькість Созертону до Менсфілду є вельми спокусливою і, дуже ймовірно, буде джерелом постійної й безневинної втіхи. Так, чи майже так, міркував сер Томас, щасливий, що йому не доведеться зазнати всіх прикрощів, які супроводжують будь-який розрив: подиву, засудження, докорів; щасливий, що може впевнено чекати союзу, який додасть йому пошани та ваги в суспільстві, і, зокрема, щасливий від думки, що доньчина вдача якнайкраще сприяє цьому союзові.

Для Марії бесіда була так само приємною. Зараз вона була схильна радіти, що її долю визначено остаточно й невідворотно, що вона знову зв'язала себе з Созертоном, що тепер Кроуфорд не уявлятиме, начебто він керує її вчинками й руйнує її плани; і вона вийшла з кімнати, сповнена гордої рішучості, маючи намір надалі бути обачнішою з містером Рашвортом, щоб не давати батькові приводу для підозри.

Якби сер Томас звернувся до неї в перші три-чотири дні після від'їзду Генрі Кроуфорда, — тоді, коли її розбурхані почуття ще не заспокоїлися і коли вона ще не втратила останньої надії і не вирішила терпіти його суперника, — її відповідь могла б бути іншою; та ще через три-чотири дні, не діждавшись ні повернення Кроуфорда, ні листа, ні звістки від нього — жодних ознак сердечної схильності, жодної надії, що розлука змусить його сумувати, — вона змогла заспокоїтися настільки, щоб шукати розради в задоволенні власної гордості та мстивому тріумфі.

Генрі Кроуфорд вкрав її щастя, але не повинен про це дізнатися; не повинен занапастити її добре ім'я, полишити її краси й багатства. Він не матиме причин вважати, що вона побивається за ним у Менсфілді, усіма покинута, відмовившись від Созертону й від Лондона, від незалежності й розкошів. Незалежність була їй тепер потрібна більше, ніж будь-коли; в Менсфілді вона відчувала це з особливою гостротою. Їй було все тяжче миритися з обмеженнями, які встановлював батько. Почуття свободи, викликане його відсутністю, тепер стало їй конче необхідним. Вона повинна якнайшвидше втекти від нього, від Менсфілду і зцілити свою зранену душу в багатстві та світських успіхах, у вирі шумних розваг. Вона прийняла рішення і більше не вагалася.

Зволікати, маючи такі почуття, зволікати навіть через приготування до весільних урочистостей, було справжньою мукою, і містер Рашворт навряд чи чекав одруження з таким нетерпінням, як його наречена. У її душі всі найважливіші приготування вже було завершено; вона підготувалася до заміжжя, зненавидівши батьківську оселю, постійні обмеження, нудний домашній спокій, сповнена відчаю від любовного розчарування і зневаги до майбутнього чоловіка. Про все інше можна подумати згодом. Придбання нових екіпажів та меблів може почекати до Лондона, до весни, коли в неї з'явиться смак до подібних занять.

Головні учасники події дійшли повної згоди, і з'ясувалося, що для всіх весільних приготувань буде цілком достатньо кількох тижнів. Місіс Рашворт була ладна поступитися місцем хазяйки цій молодій жінці, якій пощастило стати обраницею її любого сина; і на початку листопада шанована вдова, узявши з собою покоївку та лакея, у власному екіпажі вирушила до Бату, щоб похизуватися чудесами Созертону на званих вечорах і, можливо, під час бесіди за картярським столом захоплюватися ними ще більше, ніж удома; і ще до середини того місяця відбулося торжество, яке подарувало Созертону нову господиню.

Весілля відбулося за всіма правилами. Наречена була в дуже елегантному вбранні, обидві подружки, як то ведеться, у трохи скромнішому; сер Томас був посадженим батьком, леді Бертрам тримала напоготові пляшечку ароматичної солі, чекаючи нагоди розчулитись; тітонька Норріс силувалася заплакати; а вінчав молодих сам доктор Грант. Коли дійшло до обговорення церемонії між сусідами, ніщо не викликало зауважень, окрім того, що молодята з Джулією їхали від церкви до Созертону тим самим екіпажем, яким містер Рашворт їздив ще рік тому. Що ж до всього іншого, етикет того дня міг задовольнити найсуворіші вимоги.

Усе завершилося, і вони поїхали. Сер Томас почувався так, як має себе почувати турботливий батько, і розхвилювався ще більше, ніж того очікувала для себе — і примудрилася щасливо уникнути — його дружина. Місіс Норріс, раденька прислужитися своїм близьким у турботах того дня, а саме провести його в менсфілдському домі, підбадьорюючи сестру, та вихилити за здоров'я містера і місіс Рашворт кілька зайвих чарочок, сяяла від щастя: адже саме вона влаштувала цей шлюб, вона зробила все можливе, і з її самовдоволеного вигляду ніхто б не міг запідозрити, що вона бодай колись у житті чула про нещасливе заміжжя чи що вона здогадується про справжні почуття її племінниці, яка зростала й виховувалася в неї на очах.

Молоде подружжя мало намір через два-три дні поїхати до Брайтона і зняти там будинок на кілька тижнів. Будь-який курорт був для Марії в новину, і в Брайтоні взимку можна повеселитися не гірше, ніж улітку. Доки вони скуштують досхочу нових розваг, якраз прийде час шукати інших вражень у Лондоні.

Джулія їхала з ними до Брайтона. Відтоді як сестри вже не були суперницями, між ними помалу відновилося колишнє взаєморозуміння; принаймні вони поладнали настільки, щоб у такий час зрадіти можливості бути разом. Містер Рашворт аж ніяк не був найприємнішим супутником для своєї дружини; а Джулія, так само як і Марія, прагнула нових вражень та розваг, хоч і не так багато вистраждала, щоб їх отримати, і їй було легше витримувати залежне становище.

Їхній від'їзд спричинив ще одну суттєву зміну в Менсфілді — утворилася порожнеча, яку можна було заповнити лише з плином часу. Сімейне коло помітно звузилося, і хоч обидві міс Бертрам останнім часом не вносили особливого пожвавлення в товариство, всі не могли за ними не скучити. Навіть матері їх не вистачало; але наскільки дужче сумувала за ними їхня добросерда кузина, що, блукаючи будинком, думала про них і співчувала їм з таким сердечним жалем, якого вони навряд чи були варті.

Розділ двадцять другий

Після від'їзду кузин Фанні зазнала більшої уваги. Тепер вона була єдиною молодою дівчиною в сімейному товаристві, єдиною з тих завжди цікавих представниць будь-якої сім'ї, серед яких досі лишалася непомітною третьою; і тепер неможливо було її не помічати, не думати про неї, не турбуватися про неї більше, ніж будь-коли; і в домі раз у раз лунало: "А де ж Фанні?" — навіть коли їй не збиралися давати ніяких доручень.

Не тільки вдома, але й у пастораті її стали цінувати більше. У будинку, де після смерті містера Норріса їй доводилося бувати щонайбільше двічі на рік, вона стала бажаною гостею, якій завжди раді, і в ці похмурі, вогкі дні листопада особливо раділа їй міс Кроуфорд. Ці відвідини почалися випадково, а продовжувалися за уклінним запрошенням. Місіс Грант, бажаючи зробити життя сестри хоч трохи цікавішим, залюбки переконала саму себе, наче цим запрошенням робить Фанні велику ласку й допомагає їй розвиватися.

Одного разу Фанні вирушила до селища за дорученням тітоньки Норріс і потрапила під дощ. Це сталося недалеко від пасторату; її побачили у вікно, коли вона намагалася сховатись під гіллям дуба, що ріс біля самої огорожі, і, незважаючи на її несміливу відмову, змусили зайти в дім. Поштивому слузі вона ще могла опиратися, та коли вийшов з парасолькою сам доктор Грант, вона, страшенно знітившись, хоч-не-хоч мала скоренько увійти до будинку; а для бідолашної міс Кроуфорд, яка щойно скаржилася на цей гидкий дощ і невтішно зітхала, оплакуючи загибель своїх сподівань на ранкову прогулянку й усвідомлюючи, що протягом найближчої доби вона не побачить довкола жодного нового обличчя, шум біля парадних дверей і поява в холі наскрізь промоклої міс Прайс були справжньою втіхою. Значення такої події в дощовий день на селі важко було переоцінити. Вона вмить пожвавилася і, випередивши всіх, заквапилася прислужитися Фанні, зауважила, що та змокла більше, ніж дозволила помітити спочатку, і дала їй суху одежу; а Фанні, після того як їй довелося прийняти всі ці знаки уваги й люб'язні послуги хазяйок та служниць, була змушена знову спуститися вниз, щоб посидіти у вітальні, доки злива не вщухне; і міс Кроуфорд, благословляючи цю щасливу можливість поговорити з новою людиною, була рада й весела і перед обідом, і під час самого обіду.

Сестри виявили таку доброту до Фанні і таку приязність, що вона могла б насолоджуватися своїм гостюванням, якби тільки була здатна повірити, що нікому не заважає, і якби могла сподіватися, що за годину надворі проясниться і вона не муситиме, собі на сором, вертатися додому в екіпажі доктора Гранта, про що її вже попередили.