Мертва зона - Сторінка 7

Що я можу ще сказати?

Та добрий гумор Джонні того вечора годі було потьмарити. Щоправда, на початку все мало не зіпсувала ота маска, але далі пішло пречудово. Як по правді, то такого гарного вечора він не міг пригадати за багато років, а може, й за все своє життя.

Він подивився на Сейру. Щоки її розшарілись, очі блищали.

— А ти що скажеш, Сейро? Вона похитала головою.

— Для мене це китайська грамота. Що тут треба робити?

— Поставити на котрийсь номер. Або на червоне-чорне. Або на чіт-нечіт. Або ж на серію з десяти цифр. Виграші скрізь різні. — Він пильно подивився на хазяїна, але той відповів йому безвиразним поглядом. — Принаймні мають бути різні.

— Постав на чорне, — сказала Сейра. — Якось воно інтригує, правда?

— Чорне, — мовив Джонні й кинув десятицентовика на чорний квадрат.

Хазяїн подивився на самотню монетку на широкому гральному полі й зітхнув.

— Ризиковий гравець. — Тоді обернувся до колеса.

Рука Джонні механічно звелася й торкнулася чола.

— Стривайте, — зненацька мовив він і поклав один із своїх трьох двадцятип'ятицентовиків на квадрат з числами 11— 20.

— Отак?

— Отак, — підтвердив Джонні.

Хазяїн крутнув колесо, воно завертілося в кільці лампочок, і червоний та чорний кольори злилися в один. Джонні неуважливо потирав чоло. Колесо сповільнило оберти, і стало чути, як розмірено, наче метроном, поклацує маленький дерев'яний зубчик, ковзаючи по кілочках між номерами. Він проминув 8, 9, хотів був спинитись на 10, але проскочив далі, на 11, і, клацнувши востаннє, завмер.

— Дама програла, кавалер виграв, — сказав хазяїн.

— Ти виграв, Джонні?

— Та начебто, — відказав він.

Хазяїн поклав на його монету дві свої. Сейра тихенько ойкнула, ледь устигши помітити, як він змахнув з кону її десятицентовик.

— Я ж казав, сьогодні в мене щасливий вечір, — мовив Джонні.

— Раз — це тільки щасливий випадок, а два — то вже щаслива доля, — зауважив хазяїн. — Гей-гей, налітай!

— Зіграй ще, Джонні, — сказала Сейра.

— Гаразд. Той самий сектор.

— Крутити?

— Еге ж.

Хазяїн знову крутнув колесо, і поки воно оберталося, Сейра тихенько прошепотіла:

— А вони не шахрують з цими колесами?

— Раніше траплялося. Але тепер власті їх перевіряють, тож розрахунок у них тільки на мізерну виплату.

Колесо почало поклацувати, помалу зупиняючись. Стрілка проминула 10 і, дедалі сповільнюючи хід, увійшла в сектор Джонні.

— Ну, ну! — вигукнула Сейра.

Двоє підлітків, ідучи до виходу з ярмарку, стали подивитися на гру.

Дерев'яний зубчик дуже повільно поминув 16, 17 і завмер на 18.

— Кавалер знову виграв. — Хазяїн доклав до купки Джонні ще шість монет по двадцять п'ять центів.

— Ти багатій! — радісно вигукнула Сейра й поцілувала Джонні в щоку.

— Маєте талан, юначе, — завзято підхопив хазяїн. — Таку зисковну гру гріх покинути. Гей-гей, налітай!

— Зіграти ще? — спитав Джонні в Сейри.

— А чом ні?

— Давайте грайте, містере, — докинув один з підлітків. На куртці в нього був значок із Джіммі Хендріксом . — Цей добродій нагрів мене сьогодні на чотири долари, то я залюбки подивлюсь, як і його поскубуть.

— Тоді й ти постав, — мовив Джонні до Сейри і дав їй одну із своїх дев'яти монет, складених стовпчиком.

Трохи повагавшись, вона поклала її на 21. Як сповіщав напис на дошці, чистий виграш на окремі номери становив десять до одного.

— А ви й далі на свій сектор, юначе?

Джонні поглянув на стовпчик з восьми двадцятип'ятицентовиків, що стояв на кону, тоді знову потер рукою чоло, так наче в нього починався головний біль. І раптом згріб з дошки монети й побряжчав ними між стулених долонь.

— Ні. Крутніть для дами. Я подивлюся.

Сейра здивовано позирнула на нього.

— Джонні, ти чого?

Він знизав плечима.

— Та так, просто передчуття.

Хазяїн закотив очі, немов хотів сказати: "Боже, дай мені сили знести цих дурнів", — і знову запустив своє колесо. Воно покрутилося, сповільнило оберти й стало. На двох нулях.

— Свій номерочок, свій номерочок, — проспівав хазяїн, і Сейрин двадцятип'ятицентовик зник у кишені його фартуха.

— Так чесно, Джонні? — ображено спитала Сейра.

— Нуль і два нулі — номери на користь закладу.

— То ти хитрий — свої гроші забрав.

— Виходить, так.

— Ну що, крутитимем далі чи я піду пити каву?

— Крутіть, — сказав Джонні й поставив свої монети двома стовпчиками по чотири на третій сектор.

Поки колесо дзижчало в своєму замкнутому кільці з лампочок, Сейра, не зводячи з нього очей, запитала в Джонні:

— І скільки прибутку може дати такий заклад за вечір?

Тим часом до підлітків, що спостерігали гру, приєдналося четверо дорослих — два чоловіки й дві жінки.

Кремезний чолов'яга, що мав вигляд робітника-будівельника, сказав:

— Десь від п'ятисот до семисот доларів. Хазяїн колеса знову закотив очі догори.

— Е, чоловіче, якби ж то...

— Ну, нема чого прибіднятися, — урвав його чолов'яга, схожий на будівельника. — Років двадцять тому я сам працював у такому закладі. П'ять-сім сотень за вечір, а в суботу дві тисячі за іграшку. І то крутячи чесно, без усяких штук.

Джонні вів очима за колесом, яке оберталося вже досить повільно, так що можна було розрізнити окремі номери. Промайнув нуль, два нулі, повільніше — перший сектор, ще повільніше — другий.

— Завеликий розгін, — обізвався один з підлітків.

— Постривай, — мовив Джонні якимсь не своїм голосом.

Сейра поглянула на нього. Його приємне довгасте обличчя було тепер дивно напружене, голубі очі потемніли, стали далекі й відчужені.

Колесо зупинилося на 30 і завмерло.

— Велика гра, зисковна гра, — скрушно проспівав хазяїн.

Невеликий гурт позаду Джонні та Сейри захоплено охнув. Чолов'яга, схожий на будівельника, ляснув Джонні по спині, так що той аж похитнувся. Хазяїн сягнув рукою під прилавок, дістав із сигарної коробки чотири срібних долари й поклав їх поруч з вісьмома двадцятип'ятицентовиками Джонні.

— Годі вже? — спитала Сейра.

— Ще один раз, — відказав Джонні. — Якщо виграю, цей добродій відшкодує нам ярмаркові витрати і твій бензин. А програю — ми втратимо всього пів-долара чи близько того.

— Гей-гей, налітай! — проспівав хазяїн. Він уже збадьорився і знову заторохтів: — Ставте куди кому до вподоби. І ви там ззаду, приставайте до гри. Цей спорт не для глядачів. Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться!

Чолов'яга, схожий на будівельника, й двоє підлітків ступили вперед і стали поряд із Джонні та Сейрою. Підлітки, пошепотівшись, назбирали по кишенях пів-долара дрібняками й поставили на другий сектор. Схожий на будівельника чолов'яга, що назвався Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з позначкою "чіт".

— А ви, юначе? — звернувся хазяїн до Джонні. — Залишаєте все на місці?

— Так, — відповів Джонні.

— Ой містере, — сказав один з підлітків, — спокушаєте долю.

— Та мабуть, — відказав Джонні, і Сейра всміхнулася до нього.

Бернгардт пильно подивився на Джонні й раптом пересунув свій долар на його третій сектор.

— Е, будь що буде, — зітхнув підліток, котрий сказав, що Джонні спокушає долю, і переклав туди ж таки п'ятдесят центів, що їх нашкрябав разом з приятелем.

— Усі яєчка в одному кошичку, — проспівав хазяїн. — То така ваша воля?

Гравці мовчки стояли на своєму. До гурту споглядачів прибилися два ярмаркові різнороби, один із них з подружкою, і тепер у напівтемній алеї перед Колесом Фортуни скупчилося чималеньке товариство. Хазяїн чимдуж крутнув колесо. Дванадцять пар очей спостерігали, як воно обертається. Та невдовзі Сейра впіймала себе на тому, що знов дивиться на Джонні, —й подумала, яке чудне в нього обличчя в цьому ясному, та водночас і трохи примарному світлі. І їй знов пригадалася та маска — Джекіл і Хайд, чіт і нечіт. У животі щось знову перевернулось, і вона відчула легку млість. Колесо уповільнило свій кругообіг і почало поклацувати. Підлітки закричали, підганяючи його далі.

— Ну ще трохи, любеньке, — примовляв і Стів Бернгардт. — Ще, ще далі, дорогеньке.

Колесо, повільно клацаючи, дійшло до третього сектора й спинилося на 24. З усіх горлянок вихопився радісний крик:

— Ти виграв, Джонні, виграв!

Хазяїн похмуро свиснув крізь зуби й виплатив виграші. Долар підліткам, два — Бернгардтові, десятку і два долари — Джонні. Тепер на кону перед Джонні лежало вісімнадцять доларів.

— Велика гра, зисковна гра. Гей-гей, налітай! Ще разочок, друже? Сьогодні колесо тебе любить.

Джонні подивився на Сейру.

— Як хочеш, Джонні, — сказала вона, але раптом відчула якийсь неспокій.

— Давайте, містере, — підбурював Джонні підліток із значком Джіммі Хендрікса. — Це ж така втіха — бачити, як ви його обдираєте.

— Гаразд, — мовив Джонні. — Останній раз.

— Ставте куди кому до вподоби...

Усі втупили очі в Джонні, а він стояв, замислено потираючи чоло. Його звичайно добродушне обличчя було тепер серйозне і зосереджене. Він дивився на колесо в облямівці лампочок, і пальці його невпинно ковзали по гладенькій шкірі над правою бровою.

— На місці, — мовив він зрештою.

З гурту споглядачів долинуло збуджене шепотіння.

— Ой, містере, це ви вже дражните долю.

— Розходився, — невпевнено сказав Бернгардт. Тоді озирнувся на дружину, але та лише знизала плечима, даючи зрозуміти, що все це для неї незбагненна річ. — Ет, де наше не пропадало, і я туди ж.

Підліток із значком поглянув на свого приятеля, і той здвигнув плечима й кивнув головою.

— Гаразд, — мовив перший, обертаючись до хазяїна. — І ми теж.

Колесо закрутилося. Сейра чула, як позаду один з різноробів заклався на п'ять доларів, що третій сектор більше не випаде. У животі в неї знову завирувало, але цього разу так не минуло, а щось там і далі переверталось, аж поки вона збагнула, що їй стає погано. На обличчі в неї проступив холодний піт.

Колесо, спиняючись, почало клацати на першому секторові, і один із підлітків аж руками махнув із злості. Проте нікуди не пішов. Колесо проклацало повз 11, 12, 13. Хазяїн нарешті повеселішав. Цок, цок, цок — 14, 15, 16.

— Ти диви, йде далі, — мовив Бернгардт. Голос його звучав уважено.

Хазяїн дивився на своє колесо так, наче от-от ладен був кинутись і зупинити його. А колесо вже відклацало 20, 21 і врешті спинилося на позначці 22.

І знову в натовпі глядачів, який тим часом зріс чоловік до двадцяти, розлігся переможний крик. Здавалося, всі, хто ще був на ярмарку, зійшлися сюди.