Місячна долина - Сторінка 73

Передусім ми візьмемо собі на ніч кімнатку й обсушимося. А взавтра я піду на вивідки по стайнях; якщо підшукаю щось, ми наймемо собі халупку і тоді зможемо цілу зиму розкидати розумом, куди податися на той рік.

РОЗДІЛ XIII

Ця зима минула куди менш цікаво за попередню, і Сексон ще дужче почала цінувати кармельське товариство. В Юкаї вона зав'язала лише кілька поверхових знайомств. Тутешні мешканці скидалися на відомий їй оклендський робітничий люд, а котрі заможніші,— ті трималися осібно та роз'їжджали в автомобілях. Не було тут так, як в артистичній колонії, де товаришували одне з одним без уваги, в кого скільки грошей.

Проте, порівнюючи з оклендським життям, ця зима була все-таки приємніша. Біллі не дістав постійної роботи, і тому вони багато часу перебували разом і дружньо й щасливо жили душа в душу в своєму маленькому, винайнятому на зиму котеджі. Біллі траплялася лиш принагідна робота на найбільшій стайні в місті; отож, мавши чимало вільного часу, він заходився торгувати кіньми.

То була непевна справа і не раз він зазнавав краху, — а одначе з їхнього столу ніколи не зникали біфштекс чи кава, та й одежі їм не бракувало.

— Ну й чортячі фермери! — засміявся Біллі одного разу, коли його особливо спритно одурено. — Гав вони не ловлять. Улітку винаймають дачі, а взимку торгують кіньми, та ще й обкручують один одного. І знаєш, Сексон, вони мене дечого навчили. Я вже тепер не ловитиму гав і не дам, щоб моєї поли вчепилися. Маєш, отже, ще одно ремесло в твого чоловіченька. Тепер я будь-де зможу перебитися торгівлею кіньми.

Біллі часом користувався запасними кіньми зі стайні і брав із собою Сексон у свої комерційні експедиції, об'їздивши таким чином усю околицю. Сексон бувала з ним і тоді, коли він їздив продавати коні за чиїмось дорученням, і поступово в їхніх головах сама по собі почала зростати нова думка щодо їхніх дальших мандрів. Біллі перший висловив її.

— Я оце недавно набачив цікаву штуку в місті,— почав Біллі,— і ввесь час думаю про неї. І не пробуй вгадати, що це за штука, бо не вгадаєш. Я сам тобі розкажу: пречудовий фургон, такий, що кращого й не уявити. По-перше, — якість! Міцний-міцнющий. Його зроблено на замовлення аж над Пюджет-Саундом, і сюди він доїхав цілісінький. Ні дороги, ні пригоди не боїться. Паруб'яга, що замовляв його, слабував на сухоти. Разом з ним їхали в цьому фургоні лікар і кухар, доки він не врізав дуба тут, в Юкаї, два роки тому. От якби ти побачила той фургон!.. Усе там передбачено, все припасовано як слід, для кожної речі своє місце, — справжня хата на колесах. Далебі, якби нам купити його, та ще зо дві конячинки, — ми з тобою подорожували б, як королі, і їхали б на будь-яку погоду.

— О, Біллі!.. Я ж про це мріяла цілу зиму! Це було б пречудово! І… бачиш, у дорозі ти часом хоч-не-хоч забуваєш, яка в тебе гарненька жіночка… а у фургоні я могла б краще себе глядіти…

У Білових голубих очах промайнула тепла лагідна хмарка, і він спокійно промовив:

— Я вже думав про це.

— І ти можеш узяти з собою і рушницю, і дробовик, і рибальські снасті, й усяку всячину, — провадила вона хапливо. — І добру сокиру замість цього топірця, що так тебе дратує. І Посум зможе сидіти й відпочивати… І… Та хіба ж ми зможемо купити його?.. Скільки за нього правлять?

— Півтораста доларів, — відповів Біллі. — Задурно, кажу тобі. Його просто хочуть позбутися. Він коштував щонайменше чотириста доларів, я вже на цьому знаюся. Якщо в мене вигорить з Кесвеловою шестернею… Я саме сьогодні почав переговори з покупцем. Якщо він купить ті коні,— знаєш, кому він їх пошле? Моєму колишньому хазяїнові — просто в оклендські стайні. Подорожуючи, як оце ми робимо, я можу залагоджувати й різні справи. Якщо хазяїн захоче, то я постачатиму йому коней. Тільки йому доведеться довіряти мені великі суми, а не знаю, чи він на таке пристане, — він же знає, скількох його скебів я перекалічив.

— Якщо він ладен довірити тобі свої стайні, то не побоїться довірити й гроші,— відказала Сексон.

Біллі скромно знизав плечима.

— Ну, в кожному разі, якщо мені пощастить продати Кесвелову шестерню, ми можемо заборгувати за місяць і купити цей фургон.

— А коней? — запитала Сексон.

— їх — пізніше, якщо дістану постійну роботу на два-три місяці. Погано тільки, що це затягнеться й на добрий шмат літа. Але ходімо до міста, я покажу тобі фургона.

Побачивши фургон, Сексон так запалилася, що цілу ніч не спала, поринувши в замрію. Кінець кінцем Кесвелову шестірню було продано, сплату місячних рахунків відкладено, і фургон перейшов у власність Робертсів.

Одного дощовитого ранку, два тижні опісля, тільки-но Біллі вийшов з дому, збираючись на цілий день на село по коні, як незабаром і повернувся.

— Збирайся! — гукнув він до Сексон з вулиці.— Вдягнись і виходь. Я маю щось тобі показати.

Вони поїхали до стайні в місті, і Біллі провів Сексон у великий критий задвірок. Там Біллі вивів перед неї пару міцних кобил, гнідих у яблуках, зі світлими гривами й хвостами.

— О, які красуні! Які красуні! — скрикнула Сексон, щокою притискаючись до оксамитної морди однієї кобили, тим часом як друга ревниво сопіла над самим її вухом.

— А хіба ж ні? — озвався Біллі, водячи кобил по дворі перед її зачарованими очима. — Кожна важить тисячу триста п'ятдесят фунтів — вони такі стрункі, що ніхто б і не подумав. Я й сам не йняв віри, доки не поставив на вагу. Разом важать дві тисячі сімсот сім фунтів. Два дні тому я їх випробував: добра вдача, ніякого ганджу, трудящі, звиклі до автомобілів і все таке. Ну, Сексон, як би вони виглядали в нашому фургоні?

Вабливий образ виринув у Сексон перед очима, але вона сумно похитала головою.

— Триста доларів готівкою — і вони наші,— провадив далі Біллі.— І це остаточна ціна. Власникові припекло грошей, він хоче чим швидше продати. Повір мені, Сексон, у місті на аукціоні така пара потягне п'ять сотень. Рідні сестри, обидві кобили, п'яти— й шестилітка, чистої бельгійської крові, матка їхня — премійована, я певно знаю. Триста доларів — і вони наші; власник згоден чекати три дні.

Жаль в очах Сексон змінився обуренням.

— Навіщо ти показав їх мені? Ти знаєш, що трьох сотень у нас нема. В мене вдома самих шість доларів, а ти й стількох не маєш.

— Може, ти гадаєш, що я лише задля цього й привів тебе сюди? — загадково відказав Біллі.— Ну, то ти помиляєшся.

Він замовк і облизав губи, зніяковіло переступаючи з ноги на ногу.

— Тепер слухай, і доки я не скінчу — ні пари з уст. Гаразд?

Сексон кивнула головою.

— Ні пари з уст?

Сексон знову слухняно кивнула головою.

— Отже, так, — почав нерішуче Біллі.— 3 Фріско приїхав сюди один парубійко, на прізвисько Молодий Сандо і Гордість Телеграф-Гілу{42}. Він боксер у важкій вазі і мав виступити в суботу ввечері проти Монтанця Реда, та тільки Монтанець звихнув собі вчора руку, тренуючись перед виступом. Організатори про це ані гугу. Бачиш, квитки геть-чисто всі розпродано і в суботу в цирку буде стовковище. Отож аби не повертати публіці грошей, вони випустять замість Монтанця мене. Я — ніби темна конячка. Ніхто мене не зна, навіть і Молодий Сандо. Він прийшов на ринг після мене. Я вдаватиму такого собі селюка-аматора, і назвуся, ну, хоча б Кінь Робертс.

Ні, ні, ще не все. Переможець дістане триста доларів готівкою. Та кажу ж тобі, помовч! Це певне діло — все одно, що п'яного пограбувати. Цей Сандо добрий боксер і все в нього гаразд. Я знаю його з газет. Тільки йому бракує кмітливості. Я неповороткий — знаю, так зате яг макітра в мене варить, і боксую я обома руками. Сандо в мене отут, у жмені,— то вже не сумнівайся!

Тепер ти вирішуй. Скажеш — "так" — коні наші; скажеш "ні" — так і буде, я наймаюся чистити стайні, щоб заробити на пару шкап. Але пам'ятай, Сексон, не на коней, а на шкап. Тільки не на мене зараз дивися, а на коней. І добре їх роздивися.

З болісним ваганням в очах глянула Сексон на чудових красунь.

— їх звати Гезл і Геті,— лукаво докинув Біллі.— Коли вони будуть наші, ми назвемо їх Ге-Ге.

Але Сексон забула про коней і бачила перед собою лише покалічене Біллине тіло, як того вечора після змагання з Чікагським Страхіттям. Вона хотіла щось заперечити, але Біллі, що прикипів поглядом до її губів, не дав їй:

— Ти тільки уяви собі: такі коні, та запряжені в наш фургон, а тоді поглянь збоку на все разом. Ну що — смакує?

— Але ж, Біллі,— ти зовсім не тренувався, — несподівано для себе вирвалося в неї.

— Пусте! — приснув він. — А хіба весь цей рік не був для мене тренуванням? Ноги в мене як залізні. Вони триматимуть мене, доки буде сила в кулаках, а сили мені не забракне. До того ж матч триватиме недовго. Він наскакує навально, а таких я швидко ухоркую. Я їх живцем ковтаю. Якби супротивник стриманий, витривалий — тоді б уже не те. А цього Сандо створено мені на убій. Я оброблю його, може, навіть за третім-четвертим раундом. Кажу тобі — це певне діло, — бігме, Сексон, мені навіть соромно брати гроші.

— Але мені страшно й подумати, що тобі можуть потовкти все тіло, — нерішуче заперечувала вона. — Якби я тебе менше кохала — то була б інша річ. А ну ж він тебе покалічить?

Біллі презирливо засміявся, гордий своєю молодістю й силою.

— Ти й не помітиш, що я виступав, хіба що Гезл та Геті нагадають. Та й те, що мені, Сексон, треба час від часу прикласти кулаки до чиєїсь мармизи. Ти ж знаєш, я можу цілі місяці ходити смирний та ніжний, мов ягня, а тоді враз так засверблять кулаки, що хоч кого зацідиш. Таж розумніше заспокоїти їх на шкурі Сандо і заробити за це триста доларів, аніж почубитися із якимось селюком, а тоді ще заплатити штраф у суді. Ну, глянь-бо ще раз на Гезл та Геті. Так наче й створені для ферми, і плідники з них добрі будуть, коли ми доберемось до місячної долини. І за плугом вони здужають.

Увечері перед матчем Сексон попрощалася з Біллі у чверть на дев'яту. А у чверть на десяту, пораючись коло гарячої води, льоду й усього, що могло б знадобитись, вона почула, як нараз хряснула хвіртка і пролунали швидкі Біллині кроки. На його виступ Сексон погодилася наперекір собі, і кожна хвилина чекання була їй невимовно тяжка. Відчиняючи зараз двері, вона була готова до найгіршого. Але на порозі стояв такий самісінький Біллі, з яким вона за годину перед тим прощалася.

— Матч не відбувся? — скрикнула вона, не змігши приховати розчарування, — так що Біллі аж засміявся.

— Коли я виходив, вони галасували: "Шахрайство!", "Шахрайство!", — і вимагали назад свої гроші.

— Ну що ж, зате я маю тебе цілого й здорового, — всміхнулася вона, ведучи його під руку до кімнати й нишком зітхаючи за втраченими Гезл та Геті.

— Дорогою я зайшов купити тобі те, що ти колись дуже хотіла, — немов між іншим сказав Біллі.— Заплющуй очі й давай руку, тоді побачиш мою штуку… — проспівав він.

Щось дуже важке й холодне лягло на долоню Сексон.