Мобі Дік - Сторінка 30

І так само стоїть справа з усіма згаданими вище ознаками. У різних видів китів вони сполучаються без ніякої закономірності, а в кожного виду окремо виступають у такій випадковій відособленості, що побудувати на цій основі загальну систематику ніяк неможливо. Об цю скелю вже розбивали свої човни всі китознавці.

Можна, здавалось би, припустити, що принаймні у внутрішній будові китів, у їхній анатомії ми знайдемо основу для справжньої класифікації. Та де там! Яка, приміром, риса анатомії гренландського кита може бути виразнішою й характернішою, ніж китовий вус? Але ж ми бачили, що на підставі цієї ознаки знайти гренландському китові місце в зоологічній номенклатурі неможливо. А коли ми заглибимось у нутрощі різних левіафанів, то не знайдемо там навіть особливостей, у сто разів менш значущих для систематизатора, ніж уже названі зовнішні прикмети. Що ж тоді лишається? А лишається одне: взяти китів у всій їхній цілості й сміливо розсортувати їх за форматом та обсягом. Ось цю бібліографічну систему ми обрали й тут, і це єдина система, в якій можна досягти успіху, бо вона єдино здійсненна. Отож далі.

КНИГА І (ін-фоліо), розділ 4. (Горбач).

Цього кита часто бачать біля північних узбереж Америки. Нерідко його, вполювавши, буксирували прямо в гавань. У нього на спині великий клунок, мов у мандрівного крамаря; горбач скидається також на вивіску заїзду "Слон з баштою".[43]

В усякому разі, народна назва вирізняє його недостатньо, бо в кашалота теж є горб, хоч і не такий великий. Лій у горбача не дуже цінний. Горбач має китовий вус. Це найграйливіший, найбезтурботніший з усіх китів, він звичайно збиває куди більше піни та бризків, ніж будь-який інший з них.

КНИГА І (ін-фоліо), розділ 5. (Гостроспинний кит).

Про цього кита мало що відомо, крім його назви. Я бачив його здалеку за мисом Горн. Натурою він самітник і уникає як китобоїв, так і вчених. Хоч він і не боягуз, але ще ніколи не показував людям нічого, крім спини з довгим гострим хребтом. І нехай собі. Я майже нічого не знаю про нього, та й ніхто не знає.

КНИГА І (ін-фоліо), р о з д і л 6. (Жовточеревий кит).

Ще один добродій-самітник; черево в нього жовте, як сірка, — мабуть, він колись, поринувши дуже глибоко, тернувся тим черевом об покрівлю пекла. Побачити його трапляється дуже рідко; принаймні я бачив цього кита тільки в найдальших південних водах, і то так здалеку, що не міг розгледіти його обличчя. На нього ніколи не полюють, бо він однаково втік би, затягши з собою на глибину цілі милі линв. Про нього розповідають справжні дива. Прощавай, Жовточеревий! Я не зможу сказати про тебе більше нічого певного, та й найстаріший нентакітець не зміг би.

На цьому кінчається КНИГА І (ін-фоліо), а тепер починається КНИГА II (ін-октаво).

ІН-ОКТАВО [44]. Охоплює китів середнього розміру, з яких можна назвати: 1. Сірого дельфіна; 2. Чорного дельфіна; 3. Нарвала; 4. Кита-молотника; 5. Косатку.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 1. (Сірий дельфін).

Хоч ця риба, чиє гучне й мелодійне дихання дало жителям суходолу образне порівняння ("сопе, мов дельфін"), широко відома ян житель морських глибин, та в народі її звичайно не вважають за кита. Одначе більшість природознавців визнали її китом, бо вона має всі основні прикмети левіафана. В сірого дельфіна помірний формат ін-октаво: довжина від п’ятнадцяти до двадцяти футів і відповідний обсяг поперека. Плаває табунами; окремий промисел на нього не провадиться, хоч лій з нього досить високої якості, придатний для освітлення. Деякі китобої вважають, що його поява свідчить про наближення великого спермацетового кита.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 2. (Чорний дельфін).

Для всіх цих риб я наводжу ті назви, які дали їм китобої, бо ці назви здебільшого найкращі. Та коли котрась із назв виявиться невиразною чи нехарактерною, я це відзначаю й пропоную свій варіант. Так я зроблю й зараз, пишучи про чорного дельфіна, бо чорний колір властивий не тільки йому, а й майже всім китам. Тому я з вашого дозволу назву його китом-гієною. Його ненажерливість добре відома, а через те що кутики губів у нього трохи підняті вгору, з виду його не сходить якийсь мефістофельський усміх. Цей кит буває завдовжки шістнадцять-вісімнадцять футів. Його можна натрапити майже в усіх широтах. Пливучи, він якимсь особливим маніром виставляє над водою свій вигнутий спинний плавець, трохи схожий на римський ніс. Коли нема вигіднішої здобичі, китобої часом замість кашалота полюють і на кита-гієну, аби добути дешевий лій для хатніх потреб, як ото ощадливі господарі у себе вдома, коли нема гостей, засвічують смердючі лойові свічки замість пахучих воскових. Хоча шар сала в цього кита досить тонкий, з нього часом натоплюють тридцять, а то й більше галонів лою.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 3. (Нарвал, тобто ніздрястий кит).

Ще один приклад невдалої назви, що виникла, гадаю, завдяки його дивовижному рогові, якого спершу вважали за довгий гострий ніс. Ця тварина буває близько шістнадцяти футів завдовжки, а ріг її — близько п’яти футів, хоч інколи досягає десяти і навіть п’ятнадцяти. Строго кажучи, цей ріг — просто видовжене ікло, що росте зі щелепи прямо вперед, тільки трохи відхиляючись униз. Росте він завжди з лівого боку, і це аж ніяк не красить його власника, бо надає йому якоїсь схожості з незграбним лівшею. Яке призначення того костяного рога чи списа — точно сказати важко. Навряд чи нарвал користується ним так, як меч-риба або риба-голка — своїм гострим носом; а втім, дехто з моряків твердить, ніби нарвал розриває ним намул на морському дні, вишукуючи поживу. Чарлі Гробб казав, що нарвал пробиває тим рогом кригу, коли наткнеться на неї, виринувши в Льодовитому океані на поверхню; тоді він, щоб дістатися до повітря, проламує кригу рогом. Та встановити, чи котресь із цих припущень слушне, досі не пощастило. Моя особиста думка така: хоч би яке було справжнє призначення того набокуватого рога, та, в усякому разі, він дуже добре міг би придатись нарвалові під час читання брошур як ніж, щоб розрізати ним аркуші. Я чув, як нарвала називали ще "ікластим китом", або "рогатим китом", або "китом-єдинорогом". Він, безперечно, є дуже цікавим зразком єдинорозтва, яке трапляється майже в кожній парості тваринного царства. У деяких давніх монастирських авторів я знаходив вказівки на те, що в давнину оцей самий ріг морського єдинорога вважався дуже цінною протиотрутою від будь-якої трутизни; завдяки цьому виготовлені з нього ліки коштували страшенно дорого. З нього випарювали також летючі нюхальні солі для схильних до млості дам, так само як їх здобувають з оленячих рогів. Та й сам собою ріг нарвала вважався в давнину великою дивовижею. В одній старовинній, друкованій готичним шрифтом книжці я вичитав, що сер Мартін Фробішер,[45] коли він вернувся з плавання і королева Єлизавета, побачивши його бравий корабель на Темзі, ласкаво помахала йому своєю внизаною самоцвітними перснями рукою з вікна Грінвічського палацу, — "коли сер Мартін, — каже готична книжка, — вернувся з тої подорожі, то він, схиливши коліна, підніс її величності напрочуд довжелезний ріг нарвала, і той ріг багато років після того висів у Віндзорському замку".

А один ірландський автор твердить, ніби це граф Лестер,[46] схиливши коліна, підніс королеві інший ріг, що буцімто належав єдинорогові не морському, а наземному.

На вигляд нарвал дуже мальовничий і схожий на леопарда, бо його молочно-біла шкіра поцяткована круглими й довгастими чорними плямами. Лій з нього дуже високої якості, прозорий і ніжний, але його мало, і тому на нарвала полюють рідко. Трапляється він здебільшого в полярних водах.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 4. (Косатка).

Про цього кита, якого називають іще китом-убивцею, нентакітці мають дуже небагато точних відомостей, а вчені-природознавці й зовсім нічого не знають. Бачивши його здалеку, я можу тільки сказати, що завбільшки він із сірого дельфіна. Цей кит страшенно кровожерний — достоту як тубілець з Фіджі. Він інколи чіпляється великим китам ін-фоліо в губу, як п’явка, повисає на ній і може замучити величезну тварину до смерті. На косаток ніколи не полюють. Мені не доводилось чути, який у них лій. Друга назва цього кита теж не відзначається великою виразністю. Адже ми всі — і на суходолі, й на морі — убивці, всі — і Бонапарти, й акули.

КНИГА II (ін-октаво), розділ 5. (Кит-молотник).

Цей добродій уславився своїм хвостом: він лупцює ним ворогів, як учитель учнів лінійкою. Він умощується на спині в кита ін-фоліо й пливе на ньому верхи, підганяючи його ударами хвоста. Чимало шкільних учителів просуваються в житті так само. Про "молотника" відомо ще менше, ніж про "вбивцю". Обидва вони — поза законом, навіть у морі, де законів нема.

На цьому закінчується КНИГА II (ін-октаво) і починається КНИГА III (ін-дуодецімо).

ІН-ДУОДЕЦІМО. Сюди належать малі китоподібні: 1. Ура-дельфін; 2. Дельфін-пірат; 3. Біломордий дельфін.

Тим, кому не траплялося вивчати цей предмет спеціально, може видатися дивним, що риби, розмір яких не перевищує звичайно чотирьох-п’яти футів, залічуються до китів; адже з цим словом в уявленні широкої публіки пов’язані велетенські розміри. Одначе створіння, названі вище китами в форматі ін-дуодецімо, безперечно, є китами в розумінні мого визначення, що таке кит: це риба, що пускає фонтан і має горизонтальну лопать хвоста.

КНИГА III (ін-дуодецімо), розділ 1. (Ура-дельфін).

Це дельфін звичайний, або морська свиня, що трапляється мало не по всій земній кулі. Назву "ура-дельфін" я придумав для нього сам: адже малих дельфінів існує багато різновидів, і треба щось зробити, щоб можна було розрізняти їх. Я назвав його саме так, бо ці дельфіни завжди плавають веселими табунами; в чистому морі вони підскакують раз у раз над водою, немов шапки, що злітають угору над натовпом у день Четвертого липня.[47]

Появу їхню моряки сприймають з великою радістю. Веселі, грайливі, вони завжди виринають з пінявих хвиль за навітряним бортом. Бо то така братія, що завжди пливе, куди вітер віє. Їхню появу вважають щасливим знаком. Якщо самі ви зможете стриматись і не закричати "ура", побачивши цих жвавих риб, то хай вас господь помилує: духу божественної грайливості у вас нема.