Морське вовченя - Сторінка 22

Такий повільний мандрівник, як краб, не втік би крізь них так швидко. Ні, краба тут не могло бути. І все-таки щось тут було, щось лазило по мені. Я був певен цього.

Якийсь час я ще лежав і думав про свій сон, але неприємне почуття незабаром зникло. Цілком природно, що мені приснилось саме те, над чим я невпинно думав, поки лютувала буря.

Обмацавши свого годинника, я побачив, що проспав більше, ніж звичайно. Мій сон тривав мало не шістнадцять годин! Це був наслідок тривалого безсоння і морської хвороби. Поки був шторм, я пі на хвилину не стуляв очей.

Я давно не відчував такого нестерпного голоду, як зараз, і тому не стримався від спокуси з'їсти більше, ніж дозволяли мої розрахунки. Я знищив аж чотири дорогоцінних галети. Мені колись казали, що морська хвороба викликає сильний апетит. Тепер я сам переконався в цьому, бо відчував, що здатний поглинути увесь свій запас і що ті чотири галети були мені, як собаці муха. І лише страх лишитись без харчів утримав мене від того, щоб не з'їсти втроє більше.

Спрага теж мучила мене, і я випив води значно більше належної норми. Але воду я витрачав не так ощадливо, сподіваючись, що її вистачить до кіпця подорожі. Правда, одна обставина непокоїла мене. П'ючи, я щоразу розливав багато води даремно. До того ж пив я просто з отвору в бочці, а це було незручно. Не встигав я витягти чіпок, як з бочки виривався струмінь води, і я похапцем припадав до нього. Та вода забивала мені подих, і я не міг пити, не відриваючи рота від отвору, а коли, ледь дихаючи, нарешті примудрявся заткнути чіпок, то обличчя й одежа, постіль і речі навколо були залляті водою. Якби в мене; був якийсь посуд — кухоль чи щось подібне!

Мені спало на думку використати для цього один з своїх черевиків, які так чи інакше були мені непотрібні. Але таке застосування взуття викликало в мене огиду. Раніш, коли ще бочка була не просвердлена, я, не вагаючись, випив би і з черевика і з чого завгодно, та зараз, коли у мене води вдосталь, становище змінилось. Зрештою, я ж можу добре вимити черевик. Краще витратити трохи води, щоб вимити один черевик, аніж втрачати велику кількість дорогоцінної рідини щоразу, коли п'єш.

Я вже збирався здійснити цей намір, коли в мене виникла значно краща думка, а саме — зробити посуд з шматка сукна. З усіх поглядів це було краще. Я помітив, що це сукно не промокає — принаймні та вода, що проливалася з бочки, не проходила наскрізь, і мені щоразу доводилось струшувати її. Значить, клаптик сукна, згорнутий у вигляді лійки, цілком годиться для моєї мети. Отож, я вирішив зробити такий посуд.

Розділ XXXV

ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ

Для цього я відрізав ножем широченьку смужку сукна і згорнув її в формі лійки, після чого зав'язав вужчий кінець кусочком шнурка від черевиків, — і в мене вийшов кухоль, який служив мені не гірше, ніж посуд з фарфору чи скла. Тепер можна було пити спокійно, з насолодою, не втрачаючи жодної краплинки дорогоцінної пологи, від якої залежало моє життя..

З'ївши на сніданок аж чотири галети, я вирішив жити на них цілісінький день, але зголоднів і мусив відмовитися від цього доброго наміру. Десь опівдні я не витримав і, засунувши руку в ящик, витяг звідти галету. Проте я твердо вирішив пообідати лише однією половинкою, а другу лишити на вечерю, і тому, розломивши галету надвоє, одну половинку відклав, а другу з'їв, запиваючи водою.

Вам, може, здається дивним, що мені не спало на думку додати до води трохи бренді, коли біля мене була ціла бочка цього напою, вмістом не менш ніж у сто галонів. Та бренді для мене — ніщо. Для мене було б однаково, якби бочка була наповнена сірчаною кислотою. Я не доторкався до бренді, по-перше тому, що не любив його; по-друге, через те, що від нього мені ставало погано і починало нудити. Це, певно, було бренді найгіршого сорту, що призначалося не для продажу, а для матросів (на кораблі для команди часто брали бочки найгіршого бренді та рому). Третьою причиною було те, що я вже якось покуштував його майже чарку і відчував потім таку спрагу, що ледве вгамував її, випивши мало не півгалоиа води. Тоді ж я вирішив і в рот не брати цієї гидоти, інакше я або страждатиму від нестерпної спраги, або витрачатиму надто багато води.

Коли годинник нагадав мені, що час спати, я вирішив перед сном з'їсти другу половинку галети, відкладену на вечерю, а потім уже "йти на спочинок", тобто просто лягти на другий бік і натягти на себе згорнутий вдвоє кусок сукна, щоб не замерзнути вночі.

Першого тижня після відплиття я дуже страждав від холоду — адже була зима. Та натрапивши на сукно, я вже не мерз, бо мав можливість закутатися з головою. Згодом я почав помічати, що температура в трюмі поступово змінюється — з кожним днем теплішає. Після шторму я вже зовсім не мерз уночі і перестав кутатись у сукно.

Спочатку мене здивувала така різка зміна температури, та, поміркувавши трошки, я зміг пояснити це явище. "Мабуть, — думав я, — ми весь час пливли на південь і вже ввійшли в жаркі широти тропічної зони".

Я мало розумівся на цьому, однак мені доводилось чути, що тропічна зона — або просто "тропіки" — лежить на південь від Англії і що там набагато тепліше, ніж у нас навіть під час найбільшої спеки. Я чув також, що Перу — південна країна, і щоб потрапити, до неї, необхідно перетнути екватор і прямувати весь час на південь.

Таке пояснення, чому підвищилась температура, було цілком слушним. На цей час корабель уже плив близько двох тижнів. Якщо навіть припустити, що він проходить тільки двісті миль на добу (а є кораблі, що плавають швидше), то ми вже далеко від берегів Англії і, звичайно, в іншому кліматичному поясі.

Отак міркуючи, я провів другу половину дня і весь вечір, аж поки, визначивши навпомацки, що мій годинник показує десяту годину, вирішив, як уже казав, з'їсти другу половинку галети і лягати спати.

Спочатку я націдив кварту води, щоб не їсти галету всухом'ятку, і простягнув руку по галету. Я точно знав, де вона має лежати, бо в мене було щось на зразок полички, яку я собі зробив, примостивши біля шпангоута сувій сукна. Там я тримав ніж, кухоль і дерев'яний календар. Туди я поклав і половинку галети і знаходив це місце наосліп.

Я так добре вивчив кожен куточок, кожну щілинку своєї схованки, що міг безпомилково намацати будь-яке місце-розміром у п'ятишилінгову монету.

Я простягнув руку, щоб дістати цей дорогоцінний шматочок. Але уявіть собі мій подив, коли там, де мала бути галета, її не було!

Спершу я подумав, що помилився, що, можливо, я не клав її на полицю.

Саморобний кухоль з водою тут, на своєму місці, ніж теж, і планочка з зарубками, що правила за календар, і кусочки шнурка, якими я вимірював бочку. Не було тільки половинки галети!

Чи не поклав я її кудись в інше місце? Здається, більше нікуди класти. Щоб остаточно переконатись, я обмацав усю підлогу своєї камери, усі складки матерії, вивернув навіть кишені штанів і піджака. Заглянув і в черевики, які стояли без вжитку в кутку. Не лишилось жодної дірочки, куди б я не зазирнув, жодної дрібнички, якої б я не перетрусив, але галети так і не знайшов!

Я шукав її так завзято не тому, що це була велика цінність, а тому, що зникнення цієї половинки було досить-таки загадковим і незрозумілим, бо ж вона як у воду впала. А може, я її з'їв? Припустімо, що так воно і є. Задумавшись, я, мабуть, проковтнув галету, не помічаючи навіть, що роблю. Однак у мене не було ніяких підстав так гадати, бо я не пам'ятаю, щоб я щось їв, крім першої половинки. А якщо таке й трапилось, то під цього мені не було ніякої користі: я не відчув, що наситився, та й шлунок мій, здається, нічого не виграв, бо мені так хотілось їсти, ніби я цілий день і крихти не бачив.

Я добре пам'ятаю, що поклав шматок галети поруч з ножем і кухлем. Як же вона могла зникнути, якщо я навіть не торкався до неї? А зачепити і випадково скинути її з полиці я не міг, бо добре пам'ятаю, що не присувався туди. А якби й скинув, то вона була б десь поблизу. Не могла вона і під бочку закотитись, бо всі щілини я позатикав клаптями сукна для того, щоб вирівняти свою постіль.

Галета так і не знайшлась. Зникла, та й годі, — чи в моїй горлянці, чи якимсь іншим способом, я так і не вирішив. Якщо ж я з'їв її, то шкода, що зробив це несвідомо, не діставши від їжі ніякого задоволення.

Довго я вагався, чи взяти мені другу галету з ящика, чи лягти спати без вечері. Страх перед майбутнім примусив мене утриматись. Я лише випив холодної води, поставив кухоль на полицю і вмостився на ніч.

Розділ XXXVI

БРИДКИЙ ПРИХІДЬКО

Я довго лежав, не засинаючи, і думав про таємниче зникнення половинки галети. Кажу "таємниче", бо був майже впевнений, що не з'їв її, а що вона десь зникла іншим шляхом. Але яким саме, не міг навіть уявити. Адже я був єдиною живою істотою в трюмі. Ага! Я раптом згадав про свій сон. А краб? Може, це все-таки він? Те, що я потонув, було сном, але інше могло бути дійсністю. Невже краб справді повзав по мені? Невже це він з'їв галету? Я знав, що краби не їдять галет. Але зачинений в трюмі, голодний краб з'їсть і галету. Кінець кінцем, може, це справді був краб?

Почасти під впливом таких думок, почасти від голодного бурчання в животі, я довгий час не міг заснути. Нарешті я заснув, вірніше, поринув у напівсон, напівдрімоту, але щохвилини прокидався.

Одного разу, прокинувшись, я ніби чув звуки, не схожі на ті, до яких вже звик мій слух. Корабель ішов плавно, і я виразно вловив серед м'якого плескоту хвиль ці незнайомі для мене звуки. Хвилі шуміли на цей час так ніжно й тихо, що чути було навіть цокання мого годинника.

Новий звук, що привернув мою увагу, нагадував легеньке шарудіння. Він долинав з кутка, де лежало непотрібне мені взуття. Щось шкреблося в моїх черевиках!

"Що ж це, як не краб!" — заспокоїв я себе. Сон остаточно зник, і я, причаївшись, почав прислухатися, збираючись, якщо вдасться, спіймати нахабного злодюгу. Я був певен: хто б там не був, але це та сама тварина, яка поцупила мою вечерю.

Шарудіння й дряпання поновились. Так, безсумнівно хтось шкребеться в черевику!

Обережно й тихо, наскільки зміг, я звівся на ноги, щоб одним рухом захопити злодія на гарячому, і почав прислухатись.