Морський орел - Сторінка 26

Ніс ішов у крутий бейдевінд тільки під гротом і кліверами. Решту вітрил вони підібрали. В такому бурхливому морі без них було надійніше, хоча швидкість і зменшилася. Човен підлітав і опускався на хвилях, як ото хлопчик, що катається верхи на батьковій нозі.

Очікуючи, Ніс тримався якомога ближче біля берега. Він ліг на останній галс перед бухтою. Він доганяв Сарандакі. Обидва плавали тут від самого світанку, дожидаючи інших. За цей час підійшло всього шестеро човнів. Вони плавали за ним зграйкою, а він ганявся за Сарандакі. Здавалося дивним, що вони дісталися сюди в таку негоду. Чому завжди все проти тебе? Так само було й на каїках. Завжди все проти.

Ніс втягнув голову, ховаючись від бризок, і подивився вперед на гострий мис Хавро Спаті. Отам за ним усе й почнеться. їх помітять, тільки-но вони вийдуть з-за мису. Хіба що всі метаксисти у фортах сплять. А може, там і зовсім нікого немає. Тоді вони зможуть підійти до табору і без мінометів. Тепер увесь задум видавався божевільним. Тут, біля входу до Хавро Спаті, він видавався божевільним. Я цілком за це, але задум з мінометами безумний. І взагалі, в таку погоду все безумство.

Енгес Берк уже давно крикнув йому:

— Стріляти з міномета з оцієї бочки на хвилях не можна.

А Стоун сказав:

— Може, там у бухті затишніше.

— Де в дідька затишніше,— сказав Енгес Берк.— Нічого з цього не вийде.

І Ніс подумки погодився з ним. Однак хай там що, а він доведе справу до кінця.

Тепер він доганяв Сарандакі, вирішивши не дожидати інших.

— Чого ми чекаємо? — спитав його Берк.

— Не знаю,— відповів він.— Зараз дожену Сарандакі, й почнемо.

І Ніс гукнув одноокому, щоб той піднімав топселі. Човен шалено помчав уперед. Його кидало на хвилях. Заливало водою. Порівнявшись із Сарандакі, він стишив хід і знову пішов у бейдевінд.

— Починаймо! — гукнув він Сарандакі.

Човен Сарандакі був залитий водою, вітрила лопотіли на вітрі.

— Де інші? — ревнув той.

— Хай їм біс, тим іншим! Підійдуть за нами.

Він озирнувся назад і побачив шість малих човнів,

що йшли кожен своїм галсом, наближаючись до них під дощем. Якраз зручно починати: вони зможуть відразу піти слідом за ними. Саме зараз. Хаджі Міхалі побачить, що вони заходять, і простежить, щоб зайшли інші.

Талоса з малим мінометом і досі не видно. Доведеться починати без нього. Скільки можна вештатися попід берегом. Буде надто пізно. Треба починати зараз.

— Давай, вулкане! — знов гукнув Ніс.

Сарандакі підвівся на весь зріст — справжній тобі

корсар, напівголий, мокрий і чорний, з пістолетом Бері за поясом.

— Тоді рушаймо,— крикнув він.

Він скомандував помічникові напнути топселі. Скомандував Макферсонові й лондонцеві приготуватися. Він командував на гортанному острівному діалекті. І човен узяв курс на мис Хавро Спаті.

Високий сірий берег виростав із води. Він здавався сірим крізь дощову пелену.

Ніс рушив за Сарандакі по пінявих хвилях. Він підійшов був до самого його човна, але той гукнув:

— Не наступай мені на п'яти. Трохи відійди. І пливи слідом.

— А ти давай швидше.

— От молодий сич.— Сарандакі засміявся, заки-

нувши голову назад. Його човен накренився від раптового пориву, і хвиля вдарила через борт, обливши Макферсона й лондонця, дарма що ті присіли. Ніс побачив, що Сарандакі змінює галс, щоб обійти мис і зайти в бухту.

— Починаємо,— швидко сказав Ніс своїм супутникам.

Стоун і Берн саме жували оливки, дістаючи їх із мокрих кишень. Вони відразу облишили це й кинулись до мокрого міномета, намагаючись його укріпити, щоб він не їздив по дну. Вони дивилися на берег, що прозирав крізь туман. Ніж оглянувся. Інші човни тяглися позаду кривулястою вервечкою. А де ж у біса Талое? їх усього шість. І всі надто далеко позаду.

Все одно вже надто пізно. Сарандакі вже заходив у бухту. Ніс завернув по півколу й пішов за ним.

Вони обійшли довгий, витягнений мис і опинилися в бухті. Стоун і Берк дивилися вгору на всі боки, шукаючи очима фортів.

Ніс не думав про форти. Усю свою увагу зосередив на рифах, що раптом зарясніли попереду. Береги Хавро Спаті стрімкими скелями здіймалися понад бухтою. Бухта мала форму півкола, а посередині біліла смужка піску. Піщану латочку перетинала нерівна загорожа з колючого дроту в кілька рядів, що тяглася до темного рубця ущелини.

— Онде він,— раптом сказав Стоун, показуючи назад.

Поглянувши туди, Ніс, який саме вів човен між довгими пальцями рифів, побачив на вершині одного з рогів півмісяця присадкуватий квадратний форт. Звідси він видавався зовсім маленьким.

Ніс швидко опустив очі. Відвів румпель, узяв на себе, потім зовсім відпустив. І закричав одноокому, щоб пильніше стежив за вітрилами, бо обминати численні рифи ставало дедалі важче. Він набагато відстав від Сарандакі, який шалено гнав уперед. Він уже був майже біля протилежного берега й повертав, щоб іти назад, до середини бухти.

Це сталося тоді, коли Ніс спробував наддати ходу і човен помчав, кривуляючи, як п'яний на ковзанах. Спершу здавалося, що все це просто так, не має до них ніякого стосунку. Просто раптом щось заторохтіло. Попереду. Не позаду.

<— От і маете,— сказав Берк.

У Нісовій свідомості промайнуло: кулеметна черга. І то довга. Мабуть, по Сарандакі — отже, метаксисти не сплять. Ніс наліг на румпель, намагаючись іти проти хвиль. Човен несло на незліченні дрібні рифи. На рифи, що чорніли в білій піні розбитих хвиль.

— Приготуйся підняти кіль! — закричав він одноокому.

— Ти там правуй, не турбуйся,— швидко відказав одноокий.

Ніс знову ревнув йому, щоб той приготувався підняти кіль. І так круто відвів румпель від себе, що човен повернувся на шістнадцять румбів. Тепер він не міг бачити Сарандакі через власний грот. Але й далі йшов поміж рифами, час від часу стріпуючи головою, мокрою від дощу та бризок. Увесь цей час він чув кулеметні черги. Стріляв тільки один кулемет. Він побачив, що Стоун і Берк установлюють міномет під кутом до човнового борту. Стоун, широко розставивши ноги для рівноваги, наготувався зарядити міну, яку тримав у руках. Вони щось кричали один одному, по їхніх обличчях струменіла вода.

А Ніс думав тільки про хвилі, що несли їх далі в бухту. Хвилі з шумом перекочувалися через рифи. Бухта нагадувала шахівницю. Чорні рифи, біла піна. Море несло човен на кожну чорну клітину.

— Опускай топселі,— загорлав Ніс одноокому.

Одноокий сидів, далеко перехилившись за борт із

чотирма шкотами в руці. Він міцно впирався ногами й пильно стежив за Нісовими поворотами, весь час тримаючись напоготові. Зачувши команду, одноокий підхопився й прив'язав шкоти. Потім відпустив топсель-фал. Топсель опустився, ляскаючи, мов батіг.

Вони вже були біля протилежного берега бухти. Він почув, як Стоун сказав, що тут угорі другий форт. Саме звідти й строчив кулемет, але Нісові було до цього байдуже: він знову, як і тоді в шторм, боровся з хвилями, заграючи з вітром. Тут починався чистий від рифів простір, де щойно розвернувся Сарандакі. Тепер Сарандакі йшов просто до берега, до середини бухти.

І тут застрочив другий кулемет.

Ніс теж приготувався розвернутися; затиснувши румпеля, він відхилився, дожидаючи хвилі, яка до* помогла б їм змінити галс. Він почув кулемет не відразу. Чув тільки ревіння хвиль, що розбивалися об підводні рифи. Він побачив перед собою мілководдя. Але спершу він його почув. Так завжди море шумить і клекоче над рифом. А побачивши, гукнув одноокому, щоб той підняв кіль.

Тепер кулемет стріляв по них. Він бачив, як обидва австралос інстинктивно попригиналися, але Ніс пригинатись боявся. Він не зводив очей з чорного рифа попереду. Він бачив біле шумовиння над мілководдям, а під водою і сам риф.

— Підбери кіль! — закричав він одноокому. Бо коли кіль не підібрати, він зачепиться за риф.

Одноокий вовтузився з кілем, що туго йшов угору.

Ніс повернув човен, використовуючи останню мить, поки кіль ще був у воді. І став чекати, поки море або кине їх на риф, або перенесе через нього.

— Мерзотник, по нас смалить,— сказав Берк, бо кулемет застрочив знову.

— Треба звідси вибиратися,— сказав Стоун.

Ніс ліг у дрейф, і човен, майже не рухаючись, загойдався на хвилях. Ніс чекав хвилі, яка або перенесе їх через риф, або розіб'є об нього. Тепер усе залежить від моря, і нічого тут не вдієш. Із піднятим кілем вони можуть тільки дрейфувати за течією, з опущенйм — неодмінно зачепляться за риф.

— Якого дідька ми стоїмо? — загорлав на нього Берк.

Обидва австралійці сиділи під банками й звідти дивилися на форт. А Ніс не знав, що робиться вгорі. Він тільки стежив за кожною хвилею, яка перекочувалася через риф, що був уже зовсім близько. Нарешті, під супровід довгої кулеметної черги, їх підхопила хвиля.

— Тримайся!

Ніс наліг на румпель, щоб хвиля не повернула човна боком, і їх підняло високо вгору. Зараз їх або кине на риф, або перенесе через нього.

Одно з двох, і більше нічого.

Човен, злетівши на гребінь хвилі, на мить завис, потім полетів униз, мов камінь, пущений з рогатки, й перелетів через риф. Ніс повернув стерно, й вітрила наповнились вітром.

— Опускай кіль! — гукнув він одноокому.

Довкола падали кулі. Знімали фонтанчики бризок, відколювали тріски від бортів, дірявили вітрило й люто тьохкали над головою.

— Вперед! — кричали Нісові.

Одноокий опустив кіль наполовину. Цього вже було досить. Ніс вирівняв човен і примружив очі від дощу. Човен ішов просто до середини бухти.

Тепер він розпачливо, усім своїм єством відчув, як потрібні міномети. Бо кулеметний вогонь невідступно переслідував їх. Кулі пролітали над головами й збоку, після кожної черги чувся їхній свист і тріск дерева. Ніс відчув, як смикнувся румпель у руках. Куля влучила в з'єднання румпеля із стерном. Стоун і Берк тримали міномет, щоб він не перекинувся від хитавиці. А вгорі строчили кулемети. Десь озивався ще один.

Всі метаксисти вже, мабуть, попрокидалися. Вони не сплять. Вони вже знають про нас. Тепер ми всі в їхніх руках.

— Стріляйте! — гукнув він обом австралос.

— Дідька лисого! — сердито відказав Берк.

— Стріляйте! — несамовито закричав він.

Та враз це вилетіло йому з голови, бо довелося переходити другу лінію відкритих рифів. А кулі весь час дзижчали довкола. Вони напнули вітрила, щоб швидше втекти із зони обстрілу.

На коротку мить Ніс побачив попереду Сарандакі.