Мудрість подорожна - Сторінка 2

Борошно виміряне. Якщо до вечора забракне хоч унції… Розумієте? Сьогодні були ще такі, що забули. Оленяча Голова й Троїстий Лосось покинули білого чоловіка Джо на снігу. Нехай вони надалі не забувають. Удосвіта вони вийдуть протоптувати дорогу. Ви чули закон. Глядіть, не порушуйте його.

Хоч як хотів Ситка Чарлі, а не міг примусити своїх людей не розтягатися в дорозі. Від Оленячої Голови й Троїстого Лосося, що протоптували стежку попереду, до Ка-Чукте й Гоугі з Джо було більше як миля. Кожен волікся, падав або відпочивав — робив, як заманеться. Посувалася валка зовсім безладно. Всі напружували останню силу й пленталися вперед, аж поки зовсім знемагали, а тоді, за мить, якимось дивом з'являлося ще трошки снаги. Щохвилини хтось падав і був певен, що вже не зможе підвестися, однак підводився, і так щоразу. Тіло знебувалося, воля перемагала; але кожна перемога була трагічна. Індіянин з обмороженою ногою вже не міг іти й рачкував. Він рідко спинявся, бо знав, як жорстоко карає мороз за перепочинок. Навіть у місіс Епінгвел усмішка немов закам'яніла на вустах, а її очі дивилися вперед, мов невидющі. Часто вона спинялася й притискувала руку в хутряній рукавиці до серця, задихаючись і вмліваючи.

Джо, білий чоловік, перейшов межу страждань. Він уже не благав, щоб його покинули самого, не просив смерті. Він був спокійний і вдоволений, бо маячня затамувала йому болі. Ка-Чукте й Гоугі брутально тягли Джо наперед, люто поглядаючи на нього або часом і штурхаючи. На їхню думку, це була найвища несправедливість. Серця їм накипали зненавистю й хололи зі страху. Він геть ослаб, то з якої речі вони мають витрачати на нього останню силу? Коли вони тягтимуть його далі, то самі помруть, а як збунтуються… і вони згадували закон Ситки Чарлі та його рушницю.

Під кінець дня Джо падав усе частіше, і все важче було його підводити, тому вони лишилися далеко позаду. Часом усі троє падали на сніг, так знесилилися й самі індіяни. А тим часом у них на спині було життя, снага, тепло. В мішках з борошном була життєдайна сила. Вони невідступно про це думали, і те, що сталося, повинно було статися. Вони впали коло великого вітролому, де тисячі саженів сухого дерева наче тільки й чекали на сірника. Поблизу була ополонка. Ка-Чукте глянув на дерева й на воду, те саме вчинив і Гоугі, потім вони перезирнулися. Все робилося мовчки. Гоугі запалив вогонь; Ка-Чукте набрав у цинову кварту води й загрів її. Джо незрозумілою їм мовою щось лепетав про інший світ. Вони розколочували борошно в теплій воді, як на млинці, і випили того рідкого тіста по кілька кварт. Джо вони не пропонували пити, та йому було байдуже. Йому було вже до всього байдуже, навіть до своїх мокасинів, що припалилися й тліли на жаринах.

Сіяв густий дрібненький сніг, лагідно, пестливо загортаючи їх у липке біле покривало. І їхні ноги ще б могли протоптати багато доріг, коли б доля не розігнала хмар і не прояснила повітря. Якби сніг падав ще хоч десять хвилин, вони б урятувалися. Ситка Чарлі, озирнувшись назад, побачив стовпи диму з їхнього вогнища й про все здогадався. Він глянув уперед на тих, що лишилися вірні, й на місіс Епінгвел.

— Отже, любі мої товариші, ви знову забули, що ви чоловіки? Гаразд. Дуже добре. Буде менше ротів годувати.

З цими словами Ситка Чарлі прив'язав торбину з борошном до свого наплічника. Тоді заходився щосили штовхати Джо, аж біль змусив опам'ятатися неборака, і він, заточуючись, зіп'явся на ноги. Ситка Чарлі виштовхнув його на стежку й скерував, куди йти. Обидва індіяни й собі рушили, пробуючи втекти.

— Стривай, Гоугі! І ти теж, Ка-Чукте! Невже борошно надало такої сили вашим ногам, що вони можуть перегнати бистрокриле оливо? Закону вам не обдурити. Будьте мужні хоч наостанку та вдовольніться тим, що помрете з повними шлунками. Гайда, ставайте спиною до дерева, плече до плеча. Ну!

Обидва послухалися, спокійно, без страху, бо лише прийдешнє лякає людину, а не теперішнє.

— Ти, Гоугі, маєш дружину, діти й вігвам з оленячих шкур на землі Чіпева. Яка твоя остання воля?

— Ти їй оддай те добро, що належиться мені за капітаном: укривала, намисто, тютюн і скриньку, що видає такі дивні згуки, як говірка білих людей. Скажи їй, що я помер у дорозі, але не кажи як.

— А ти, Ка-Чукте? Ти ж не маєш дружини ані дитини?

— У мене є сестра, що за начальником Кошимської факторії. Він її б'є, і вона нещаслива. Віддай їй те, що належиться мені за умовою, і скажи, що краще їй повернутися до свого люду. Якби тобі стрівся її чоловік та коли б твоя охота, то ти зробив би добре діло, вирядивши його на той світ. Він її б'є, а вона його боїться.

— Чи ви згодні вмерти, як велить закон?

— Так.

— Ну, то прощавайте, мої любі товариші. Бажаю вам сісти при повних горщиках у теплій хаті ще доки скінчиться день.

Сказавши теє, він підніс рушницю, і багатоголоса луна порушила тишу. Ледве вона замовкла, як здаля озвалися інші рушниці. Ситка Чарлі здригнувся. Пострілів було кілька, а в їхньому гурті ще лиш капітан Епінгвел мав рушницю. Він глянув на тих, що спокійно лежали в снігу, гірко посміхнувся мудрості подорожній і поспішився назустріч людям з Юкону.