Музикороб - Сторінка 3

Кругле обличчя Халсі сумно витягнулося, коли він дізнався цю новину. Він дав Баку в борг, щоб сплатити вступний внесок у союз і заспокоїти хазяїна квартири, і в красномовних виразах висловив свій жаль, поспішно випроваджуючи музиканта зі свого кабінету. Бак знав, що Халсі, не втрачаючи часу, передасть його клієнтів іншим музикоробам — людям, які працювали швидше, але гірше. Бак відправився в Союз виконавців, де просидів п'ять годин, очікуючи направлення на роботу. Нарешті його провели в кабінет секретаря, що недбало показав йому на крісло і підозріло оглянув його.

— Ви перебували у виконавському союзі двадцять років тому і вийшли з нього, щоб стати музикоробом. Вірно?

— Вірно, — сказав Бак.

— Через три роки ви втратили право черговості. Ви це знали, так?

— Ні, але не думав, що це так важливо. Адже гарних мультикордистів не так вже й багато.

— Гарної роботи теж не так вже й багато. Вам доведеться почати все спочатку. — Він написав щось на листку паперу і простягнув його Баку. — Цей платить добре, але люди там погано уживаються. У Ленкі не так вже й просто працювати. Подивимося, може, ви не будете занадто дратувати його...

Бак знову виявився за дверима і стояв, пильно розглядаючи аркуш.

На тротуарі, що рухається, він добрався до космопорту Нью-Джерсі, поблукав трохи в старих нетрях, ледь знаходячи дорогу, і нарешті знайшов потрібне місце майже поруч із зоною радіації космопорту. Напіврозвалений будинок носив сліди давньої пожежі. Під старенними стінами крізь штукатурку, яка обсипалася, пробивалися бур'яни. Доріжка з вулиці вела до тьмяно освітленого прорізу в куті будинку. Криві сходинки вели вниз. Над головою світила яскравими вогнями величезна вивіска, звернена вбік порту: "ЛЕНКІ".

Бак спустився, увійшов — і запнувся: на нього обрушилися неземні запахи. Лілуватий дим венерианського тютюну висів, як тонка ковдра, посередині між підлогою і стелею. Різкі нудотні випари марсіанського віскі змусили Бака відсахнутися. Бак ледь встиг помітити, що тут зібралися зоряні пілоти, які загуляли з повіями, перш ніж перед ним виросла масивна фігура швейцара з карикатурною подобою обличчя, поборозненого шрамами.

— Кого-небудь шукаєте?

— Містера Ленкі.

Швейцар тикнув великим пальцем убік стійки і шумно відступив назад у тінь. Бак пішов до стійки.

Він легко знайшов Ленкі. Хазяїн сидів на високому табуреті за стійкою і, витягнувши голову, холодно дивився на Бака, що підходив. Його бліде обличчя в тьмяному димному освітленні було напружене і похмуре. Він сперся ліктями об стійку, поторкав свій розплющений ніс двома пальцями волохатої руки й уп'явся на Бака налитими кров'ю очима.

— Я Ерлін Бак, — сказав Бак.

— А-а. Мультикордист. Зможеш грати на цьому мультикорді, хлопче?

— Звичайно, я ж умію грати.

— Всі так кажуть. А в мене, наприклад, тільки двоє за останні п'ять років дійсно вміли. Здебільшого приходять сюди й уявляють, що поставлять цю штуку на автоматичне керування, а самі будуть тикати по клавішах одним пальцем. Я хочу, щоб на цьому мультикорді грали, хлопче, і скажу прямо — якщо не вмієш грати, краще відразу відправляйся додому, тому що в моєму мультикорді нема автоматичного керування. Я його виламав.

— Я вмію грати, — сказав йому Бак.

— Добре, це скоро з'ясується. Союз розцінює це місце за четвертим класом, але я буду платити по першому, якщо ти вмієш грати. Якщо ти дійсно вмієш грати, я підкину тобі збільшення, про яке союз не дізнається. Працювати із шести вечора до шести ранку, але в тебе буде багато перерв, а якщо захочеш їсти або пити — запитуй все що завгодно. Тільки легше з гарячливим. П'яниця-мультикордист мені не потрібний, хоч наскільки би він був гарний. Роза!

Він проревів вдруге, і з бічних дверей вийшла жінка. Вона була у вицвілому халаті, і її поплутане волосся неохайно звисало на плечі. Вона повернула до Бака маленьке гарненьке личко і зухвало оглянула його.

— Мультикорд, — сказав Ленкі. — Покажи йому.

Роза кивнула, і Бак пішов за нею в глибину залу. Раптом він зупинився в здивуванні.

— В чому справа? — запитала Роза.

— Тут нема відеоскопів!

— Давно! Ленкі говорить, що пілоти хочуть дивитися на що-небудь краще мильної піни і повітряних автомобілів. — Вона хихикнула. — На що-небудь схоже на мене, наприклад.

— Будь-коли не чув про ресторан без відеоскопу.

— Я теж, поки не прийшла сюди. Зате Ленкі тримає нас трьох, щоб співати комерси, а ви будете нам грати на мультикорді. Сподіваюся, ви впораєтеся. У нас тиждень не було мультикордиста, а без нього важко співати.

— Впораюсь, — сказав Бак.

Тісна естрада тяглася в тому кінці залу, де в інших ресторанах Бак звик бачити екран відеоскопу. Він помітив, що колись такий екран був і тут. На стіні ще виднілися його сліди.

— У Ленкі був заклад на Венері, коли там ще не було відеоскопів, — сказала Роза. — У нього свої уявлення про те, як потрібно розважати відвідувачів. Хочете подивитися свою кімнату?

Бак не відповів. Він розглядав мультикорд. Це був старий розбитий інструмент, який чимало побачив на своєму віці і містив сліди не однієї п'яної бійки. Бак спробував пальцем фільтри тембрів і тихенько вилаявся про себе. Більшість їх була зламана. Тільки кнопки флейти і скрипки клацнули нормально. Отже, дванадцять годин в добу він буде проводити за цим розладнаним і зламаним мультикордом.

— Хочете подивитися свою кімнату? — повторила Роза. — Ще тільки п'ята година. Можна гарненько відпочити перед роботою.

Роза показала йому вузьку комірку за стійкою. Він витягнувся на твердому ліжку і спробував розслабитися. Дуже скоро настала шоста година, і Ленкі з'явився в дверях, надячи його пальцем.

Він зайняв своє місце за мультикордом і сидів, перебираючи клавіші. Він не хвилювався. Не було таких комерсів, які б він не знав, і за музику він не побоювався. Але його бентежило оточення. Хмари диму стали густіше, очі в нього щипало, а пари спирту дратували ніздрі при кожнім глибокім вдиху.

Відвідувачів було ще мало: механіки в замазюканих робочих костюмах, чепуруни-пілоти, кілька цивільних, які віддавали перевагу міцним напоям і не звертали будь-якої уваги на навколишнє. І жінки. По дві жінки, відзначив він, на кожного чоловіка в залі.

Раптово в залі вчинилось пожвавлення, почулись вигуки схвалення, нетерпляче постукування ніг. На естраду піднявся Ленкі з Розою й іншими співачками. Спочатку Бак жахнувся: йому здалося, що дівчата оголені; але коли вони підійшли ближче, він розглянув їх коротенькі пластикові вбраннячка. "А Ленкі має слушність, — подумав він. — Зоряні пілоти зволіють дивитися на них, а не на комерси з акторами на екрані".

— Розу ти вже знаєш, — сказав Ленкі. — Це Занна і Мей. Давайте починати.

Він пішов, а дівчата зібралися біля мультикорду.

— Які комерси ви знаєте? — запитала Роза.

— Я їх всі знаю.

Вона подивилася на нього із сумнівом.

— Ми співаємо всі разом, а потім по черзі. А ви... ви впевнені, що ви їх всі знаєте?

Бак натиснув педаль і взяв акорд.

— Ви собі співайте, а я не підведу.

— Ми почнемо з комерса про смачний солод. Він звучить от так. — Вона тихенько наспівала мелодію. — Знаєте?

— Я його написав, — сказав Бак.

Вони співали краще, ніж він очікував. Акомпанувати їм було неважко, і він міг стежити за відвідувачами. Голови погойдувалися в такт музиці. Він швидко вловив загальний настрій і почав експериментувати. Пальці його самі винайшли розкотистий ритмічний супровід у басах. Намацавши ритм, він заграв у повну силу. Основну мелодію він покинув, надавши дівчатам самим вести її, а сам пройшовся по всій клавіатурі, щоб розфарбувати потужній ритмічний малюнок.

У залі почали притоптувати ногами. Дівчата на сцені розгойдувалися, і Бак відчув, що він сам погойдується назад і вперед, захоплений невтримною музикою. Дівчата доспівали слова, а він продовжував грати, і вони почали знову. Пілоти посхоплювалися на ноги, ляскаючи в долоні і розгойдуючись. Деякі підхопили своїх жінок і почали танцювати у вузьких проходах між столами. Нарешті Бак виконав заключний каданс і опустив голову, важко дихаючи і витираючи чоло. Одна з дівчат звалилася без сил прямо на сцені, і інші допомогли їй піднятися. Вони втекли під скажені оплески.

Бак відчув чиюсь руку на своєму плечі. Ленкі. Без усякого виразу на потворному обличчі він глянув на Бака, повернувся, щоб оглянути схвильованих відвідувачів, знову повернувся до Бака, кивнув і пішов.

Роза повернулася одна, все ще важко дихаючи.

— Як щодо комерса про парфуми "Саллі Енн"?

— Скажіть слова, — попросив Бак.

Вона продекламувала слова. Невелика трагічна історія про те, як розладнався роман однієї дівчини, яка не вживала "Саллі Енн".

— Змусимо їх плакати? — запропонував Бак. — Тільки зосередьтеся. Історія сумна, і ми змусимо їх заплакати.

Вона встала біля мультикорду і жалібно заспівала. Бак повів тихий проникливий акомпанемент і, коли почався другий куплет, зімпровізував загасаючу мелодію. Зоряні пілоти тривожно притихли. Чоловіки не плакали, але дехто з жінок голосно схлипував, і, коли Роза скінчила, настало напружене мовчання.

— Жвавіше, — прошипів Бак. — Піднімемо настрій. Співайте що-небудь — що завгодно!

Вона взялася за інший комерс, і Бак змусив пілотів підхопитися на ноги захоплюючим ритмом свого акомпанементу.

По черзі виступали дівчата, а Бак неуважно поглядав на відвідувачів, вражений таємничою силою, яка виходила з його пальців. Імпровізуючи й експериментуючи, він викликав у людей найпротилежніші почуття. А в голові в нього непевно ворушилася одна думка.

— Настав час зробити перерву, — сказала нарешті Роза. — Краще візьміть-но чого-небудь поїсти.

Сім тридцять. Півтори години безперервної гри. Бак відчув, що його сили і почуття виснажилися, байдужо взяв тацю з обідом і відніс його в комірку, що називалася його кімнатою. Голоду він не почував. Він із сумнівом принюхався до їжі, спробував її — і жадібно проковтнув. Справжня їжа, після багатьох місяців синтетичної!

Він трохи посидів на ліжку, роздумуючи, скільки часу відпочивають дівчата між виступами. Потім пішов шукати Ленкі.

— Не хочеться мені даремно сидіти, — сказав він. — Не заперечуєте, щоб я пограв?

— Без дівчат?

— Так.

Ленкі сперся ліктями на стійку, — зібрав підборіддя в кулак і якийсь час сидів, дивлячись відсутнім поглядом на протилежну стінку.

— Сам будеш співати? — запитав він нарешті.

— Ні.