Народження Дестроєра - Сторінка 15

Не могло бути будь-яких сумнівів — перед нею була людина, здатна чинити в ліжку справжні чудеса.

На ньому був прекрасно зшитий сірий костюм, біла сорочка з коричневою краваткою в тон хвилюючій глибині його очей. Вона зрозуміла раптом, що вже не може перебороти свою посмішку.

— Привіт, я Дональд Маккенн.

— Чи можу я вам чим-небудь допомогти?

У нього був чудовий кравець.

— Сподіваюся. Я займаюсь справами, пов'язаними зі страхуванням, і, скажу вам відверто, дуже поспішаю.

Він, очевидно, розумів, що вона готова задля нього на все: це читалося в його прекрасних очах.

— О! — тільки і змогла вимовити вона, думаючи про те, що до половини сьомого ранку будь-кого з начальства поблизу не буде. У неї було півгодини. Що з нею відбувається, що такого особливого в цьому чоловіку?!

— Так, — повторив він. — Я відповідаю за страховку будівель. Отож, з вікна одного з них, як нам повідомили, випала людина і знаходиться у вас.

Вона кивнула.

— Так, це Джексон. Він у палаті 411.

— Я можу до нього пройти?

— Боюся, що ні. Вам доведеться почекати, поки почнуться години відвідувань, і одержати дозвіл охорони. Він хотів покінчити життя самогубством. Вони приставлені до нього спеціально, щоб він не наклав на себе руки.

Відвідувач засмутився.

— Що ж, доведеться чекати до початку відвідувань...

Він зробив паузу, наче очікуючи чогось. Так він, може, і піде геть, а їй цього так не хотілося.

— Це важливо?

Їх розділяла тільки відстань поцілунку.

— Дуже.

— Я можу спробувати викликати охорону сюди, а ви тоді зможете на хвилинку зайти до Джексона. — Чорт із ним, з начальством! Як чудово він посміхається!

— Вас так влаштує?

— Відмінно.

— Тоді я телефоную нагору, а ви заходьте в другий ліфт і притримайте двері, щоб охоронець спустився вниз на іншому. У нічної чергової зараз перезмінка. Я затримаю охоронця тут до кінця свого чергування... тобто хвилин на двадцять. Потім я зателефоную на поверх і ви потримайте двері ліфта там, нагорі. Коли ліфт з охоронцем піде наверх — спускайтеся. Я на той час уже звільнюся. Тільки будь-кому не розповідайте, добре?

— Обіцяю.

Все-таки в нього зовсім чудові очі. Тільки коли він сховався в ліфті, вона зміркувала, що чоловік ще буде в ліжку, коли вона повернеться додому. Нічого, що-небудь придумаємо.

Рімо натиснув кнопку четвертого поверху, і двері ліфта закрилися. Так, Чіун був правий: деякі жінки вгадують уміння цілком володіти своїм тілом у чоловіку. Їх вабить те, що називається "хіа чу" — привабливість чоловіка, яка пояснюється координацією і ритмом його рухів, ходою, загостреною реакцією. Жінки розуміють, вірніше, відчувають, що такий чоловік — прекрасний сексуальний партнер.

— Чоловік може любити. Жінка просто живе заради свого тіла. Її головна турбота — безпека, ситість і щастя. Жінка безпомилково знаходить ту струну в душі чоловіка, яка змушує його сприйняти її прихильність за любов, в той час як це не більше ніж потреба в захисті. Цей захист жінка дістає, симулюючи любов. Вона, а не чоловік, відповідальна за продовження роду людського. Дуже правильний вибір!

Відкіля в Чіуна була така впевненість? Знаходячись у стінах Фолкрофту, він адже жодного разу не замовляв жінок. І все-таки він був правий, коли попереджав Рімо:

— В душі ти відчуєш їх реакцію на тебе.

Рімо зовсім не збирався використовувати метод Чіуна. Однак після зустрічі зі Смітом, цією шафою для збереження інформації, все пішло не так, як він припускав.

Хвалений персонал Фолкрофта ані чорта, як з'ясувалося, знався про методи роботи спец підрозділу. Звичайно, їм і не належить занадто багато знати, але неуцтво, з яким він зіштовхнувся, збираючись на перше завдання, не лізло в будь-які ворота.

Для початку вони хотіли забезпечити його величезного розміру пістолетом! Потім виклали перед ним цілий арсенал: гвинтівки, автомати, авторучки, які стріляють стрілами, кільця з отрутою, усяку нісенітницю, яку можна зустріти тільки в дешевих фільмах.

Звичайно, його навчали, як все це діє, але тільки для того, щоб він знав, як боротися з цими штуками при зустрічі. Але тягати з собою цілий арсенал це все одно, що начепити на груди рекламу. Рімо відмовився. Клерк із відділу зброї знизав плечима. Якщо йому, повз всі сподівання, доведеться залучати собі в допомогу якого-небудь ненавченого напарника, тоді це господарство, може бути, і придасться. Що стосується його самого, то Рімо знав: своїми руками він у стані проробити все необхідне без допомоги цих екзотичних знарядь.

Документи Рімо взяв ті, які і було запропоновано, — на ім'я Рімо Кебелла, а от грошей попросив побільше. Було виписано три тисячі доларів, але Рімо попросив збільшити цю суму до семи з половиною тисяч і відразу одержав те, що вимагав. Тисячу дрібними банкнотами, а решту — сотнями.

Його заходились переконувати, що це, мовляв, занадто багато для одного завдання, що так він тільки притягне до себе непотрібну увагу. Схоже, вони дійсно думали, що він збирається провести в КЮРЕ все життя, що залишилося.

"Візьміть тільки те, що вам необхідно". Якби його дуже хвилювала проблема як залишитися непоміченим, він не став би діяти через цю жіночку у фойє госпіталю, а просто пройшов би через приймальне відділення для надходження хворих, і злився б з навколишніми. Цьому його теж навчили у Фолкрофті. Згадавши про те, як його вчили виглядати своїм у будь-яких обставинах, у будь-якому оточенні, Рімо посміхнувся. Як задавати питання, манера триматися в різних ситуаціях, навіть хода — все, говорили йому, має величезне значення. І кожен раз повторювали:

— От цьому навчитеся — і можна забути майже все, чому тут училися.

Що ж, справді можна забути майже всю цю нісенітницю. Рімо не хотілося знову потрапити в камеру смертників тільки за те, що він виконав свою роботу, або, як Маклірі, чекати, коли хтось зі своїх розправиться з ним. З нього досить! Життя дечому його навчило, хоча в процесі цього навчання майже довелося розлучитися з цим самим життям. Ні, вистачить... досить!

Дні через два можна передати умовним кодом прохання доставити в одну зі схованок ще грошей, повідомити, що він нібито напав на слід Максвелла. А потім оголосити, що зненацька все зірвалося, і до кінця життя спокійно виконувати останній наказ Фолкрофта: "Затаїтися і чекати".

Але зараз — Маклірі. Якщо "прибрати" Маклірі, будь-хто будь-коли не зможе його дістати. Тихо, майже безшумно відчинилися двері ліфта...

У досвітній темряві холу все було тихо. Лампа горіла на столі відсутньої нічної чергової. Рімо безшумно пішов по коридору... 407, 409, 411... біля дверей — нікого. Не змінюючи ритму кроків, Рімо ввійшов у палату. Проходячи по коридору, він подбав упевнитися, що його будь-хто не помітив. Але навіть якщо хтось і бачив його, коли він йшов, то впевнена хода і те, як швидко Рімо ввійшов всередину, не дозволило б відразу визначити, у яку з палат попрямував відвідувач.

Рімо обережно прикрив за собою двері. План дій він склав заздалегідь. У Маклірі при падінні напевно зламане хоча б одне ребро, і все, що потрібно, це натиснути на нього сильніше, так, щоб воно потрапило в серце... Всі будь-чого не запідозрять. У палаті було темно, тільки над головою Маклірі тьмянів каганець. Світло відбивалось від якогось металевого предмета на ліжку — це блищав гак протеза. Пахнуло ефіром. Підійшовши ближче, Рімо побачив трубки, схожі на товсті макаронини, які йдуть до лежачого звідкись згори.

Одна нога була в гіпсі. Рімо провів рукою нагору по теплій і ще вологій шині. Грудна клітка була теж загіпсована. Це гірше. Якщо зламати гіпс — залишиться доказ. Треба спробувати підлізти під гіпс, тільки дуже обережно...

— Агов, приятель, — залунав слабкий голос Маклірі. — Ти б хоч спочатку упевнився, хто перед тобою.

— Заткнися, — сказав Рімо.

— Я напав на слід Максвелла.

— Добре, добре. Зараз...

— О'кей. Хочеш прикінчити мене, будь-чого не довідавшись про Максвелла, — це твоя особиста справа. Але мені здається, що тобі таки доведеться зламати гіпс, а це вже гірше — доказ.

Ну чому він не замовчить? Чому він не замовчить? Як же його вбивати, якщо він при цьому розмовляє і прекрасно розуміє, що відбувається? Рімо обережно, щоб не зашкодити гіпс, забрав руки. Він спробував змусити себе засунути їх назад і не зміг.

— Я знаю, як краще, — сказав Маклірі.

— Заткнися.

— Йди сюди, — сказав Маклірі.

Рімо глянув на лежачу руку з гаком. Вона була вільна, не в гіпсі. Ага, Маклірі напевно збирається бахнути його зверху гаком, коли він нахилиться. Добре, нехай спробує. Тоді, у всякому випадку, буде легше роздробити йому шийні хребці, витягти пару трубок, а там будь що буде.

— Добре, — погодився Рімо і нахилився до Маклірі, готуючись правою рукою відбити удар гака.

Навіть обличчя Маклірі було в бинтах, виднілися тільки губи.

— Щодо Максвелла. Я не встиг пробитися до найвищого ешелону, добрався тільки до типа на ім'я Норман Фелтон. Йому належить квартира, відкіля мене вчора викинули. Фелтон — проміжна ланка, він зв'язаний з Максвеллом, це певно. Мафіозі його знають. Багато хто говорять, що саме він "відповідає за вбивства". А про Максвелла, мабуть, знають тільки ватажки. Тому ми і не можемо до нього підібратися.

Гак залишався нерухомим. Рімо стежив за ним краєм ока.

— Віч-на-віч мені удалося побути з цим Фелтоном тільки хвилину. Це з його балкона мене викинули. Чортовий гак зачепився за диван, коли він зі своїми головорізами накинувся на мене. Одного з них я все-таки, здається, заспокоїв...

Рімо помітив, що гак почав підніматися. Він було приготувався відбити удар, але гак знову опустився на постіль.

— Його горили з'явилися прямо зі стін. Якщо виявишся там, уважно стеж за стінами: вони населені і можуть зсовуватись в будь-якому напрямку. До того, як вони вискочили, я вже було притис Фелтона до скляних дверей на лоджію. Він перелякався, але не на стільки, щоб заговорити. Попроси, щоб тобі надіслали спеціальні препарати для розв'язання язика, він навряд чи розколеться під болем. Фелтон багатій, він вже давно мільйонер, і це служить відмінним прикриттям: до багатіїв з розпитами особливо не чіпляються. Не схоже, щоб місцеві поліцейські знали, чим він насправді займається.