Натисніть "Enter" (Натисніть "Введення") - Сторінка 11

Можу сказати, що цю писала не вона.

Він неохоче кивнув. Я почував себе неймовірно спокійно, хоча десь там, під цим спокоєм, ховався завиваючий жах. Рятував "Транксен".

— Ви можете це довести?

— Вона приходила до мене в лікарню незадовго до... Її просто переповняло життєлюбство і надії. Ви кажете, що вона замовила майку трьома днями раніш, але я б це відчув. І потім, записка занадто патетична. Не в її характері.

Озборн знову кивнув.

— Я хочу вам дещо сказати. У будинку не виявлено хоча б якихось слідів боротьби. Місіс Ланьєр впевнена, що на ділянку будь-хто не заходив. Хлопці з криміналістичної лабораторії обшукали весь будинок і підтвердили, що вона була одна. Я готовий заприсягтися, що в будинок будь-хто не входив і будь-хто звідтіля не виходив. І так само, як і ви, я не вірю в самогубство. У вас є якісь припущення?

— NSA, — сказав я. Потім розповів йому, чим Ліза займалася ще при мені. Розповів про її страх перед розвідувальними управліннями.

— Якщо хтось і здатен провернути таке, то це вони. Але, повинен сказати, мені в це нелегко повірити. Сам не знаю, чому. Ви вірите, що ці люди здатні вбивати от так просто...

З його погляду я зрозумів, що це питання.

— Я не знаю, в що я вірю.

— Звичайно, я не стану казати, що вони не убивають і тоді коли справа стосується національної безпеки або ще якого-небудь подібного лайна. Але вони б забрали комп'ютери. Вони і близько не підпустили б її до всього цього, після того, як прибрали Клюга.

— Мабуть, це логічно.

Він ще щось пробурмотів. Я запропонував йому вина, і він із вдячністю погодився. Я подумав, чи приєднатися і мені — це досить швидка смерть, — але все-таки не зважився. Озборн випив цілу пляшку і, трохи захмелівши, запропонував сходити до будинку Клюга, глянути ще раз. Я збирався наступного дня відправитися до Лізи і, розуміючи, що рано або пізно доведеться готувати себе до цього, погодився піти з ним.

Спочатку ми оглянули кухню. Столи почорніли від полум'я, подекуди поплавився лінолеум, але взагалі ж постраждало не так вже й багато. Більше безладдя було від того, що пожежні залили все водою. На підлозі залишилася коричнева пляма. Я зумів впоратися з собою і затримав на ній погляд.

Потім ми пройшли у вітальню, і виявилося, що один з комп'ютерів ввімкнений. На екрані світилося коротке повідомлення.

ЯКЩО ХОЧЕТЕ ДОВІДАТИСЯ БІЛЬШЕ

НАТИСНІТЬ ВВЕДЕННЯ $

— Не чіпайте, — сказав я Озборну, але він протягнув руку і натиснув на клавішу. Слова зникли, і на екрані з'явилася нова фраза:

ТИ ПІДГЛЯДАВ

Потім екран замигав, і я опинився в автомобілі, в темряві. В роті в мене була пігулка, ще одна — у руці. Я виплюнув пігулку і якийсь час просто сидів, прислухаючись до звуку мотора. В іншій руці в мене виявилась ціла пляшечка з "Транксеном". Почуваючи себе неймовірно втомленим, я все-таки заглушив мотор, відкрив дверцята, добрався на дотик до дверей гаража і розчинив їх навстіж. Повітря зовні здалося мені свіжим і солодким. Я глянув на пляшечку й кинувся в ванну.

Коли я доробив те, що було потрібно зробити, в унітазі плавало більше десятка пігулок, які ще не розчинилися, і безліч порожніх оболонок від них. Порахувавши, ті що залишилися в пляшечці і згадавши, скільки їх там було, я почав сумніватися, що виживу.

Я доплентався до будинку Клюга, але Озборна там не знайшов. Потім накотила втома, і мені ледь вдалося повернутися додому. Я ліг на ліжко і став чекати: вмру я чи залишуся жити. Наступного дня я знайшов оголошення в газеті. Озборн відправився додому і розніс собі потилицю пострілом зі службового пістолета. Зовсім маленька нотатка. З поліцейськими це трапляється постійно. Передсмертної записки він не залишив.

Я сів на автобус, відправився в лікарню і цілих три години домагався, щоб мені дозволили побачити Лізу. Так будь-чого і не домігся. Я не був їй родичем, і лікарі категорично відмовилися допускати до неї відвідувачів. Коли я почав заводитися, мені, як могли м'яко, розповіли, наскільки вона погана. Хал повідомив мені про Лізу далеко не все. Лікарі заприсяглися, що в неї в голові не залишилося навіть однієї думки. І я відправився додому.

Ліза вмерла через два дні.

На мій подив, вона залишила заповіт. Мені припав будинок Клюга і увесь його вміст. Довідавшись про це, я зателефонував у компанію, яка займається збиранням сміття, і, коли вони сказали, що вантажівка вже виїхала, я востаннє відправився до будинку Клюга.

На екрані комп'ютера світилася все та ж фраза:

НАТИСНІТЬ ВВЕДЕННЯ $

Я знайшов потрібну клавішу і від'єднав комп'ютер від мережі. Коли прибула машина, я розпорядився, щоб з будинку винесли все, залишивши тільки голі стіни.

Потім я пройшовся по своєму власному будинку, відшукуючи все, що має хоча б віддалене відношення до комп'ютерів. Викинув радіо, продав машину і холодильник, мікрохвильову духовку, кухонний змішувач і електричні годинники. Викинув електрообігрівач з ліжка.

Потім я купив найкращу газову плиту. За стародавнім льодовиком довелося полювати досить довго. Я забив гараж дровами і викликав людину прочистити димохід.

Трохи пізніше я відправився в Пасадену і заснував стипендіальний фонд імені Лізи Фу в розмірі семисот тисяч вісімдесяти трьох доларів і чотирьох центів. Сказав в університеті, що вони можуть витрачати ці гроші на які завгодно дослідження, крім тих, що пов'язані з комп'ютерами. Припускаю, вони вважали мене ексцентричним старим. Мені дійсно здавалося, що небезпека минула, коли задзеленчав телефон.

Я довго не міг зважитися: чи відповідати мені, але потім зрозумів, що він буде дзеленчати, поки я не відповім, і зняв слухавку.

Кілька секунд там лунали тільки гудки, але мене це не обдурило. Я продовжував тримати слухавку біля вуха, і зрештою гудки пропали. Залишилося тільки мовчання. Напружено вслухуючись, я чув ці далекі музичні передзвони, які живуть у телефонних дротах. Відзвуки розмов за тисячі миль звідси. І щось ще, нескінченно далеке і холодне.

Я не знаю, що вони там у NSA створили. Я не знаю, зробили вони це навмисно, або воно виникло саме. Не знаю навіть, чи мають вони до цього взагалі якесь відношення. Але я знаю, що воно там, тому що я чув подих його душі в телефонних дротах. І я почав говорити, обережно підбираючи слова:

— Я хочу знати нічого. Я будь-кому і будь-чого не розповім. Клюг, Ліза, Озборн — всі вони вчинили самогубство. Я всього лиш самотня людина і будь-кому не завдам турбот.

У трубці клацнуло і почулися гудки.

Позбавитись від телефону було нескладно. Змусити телефонну компанію прибрати дроти виявилося трохи сутужніше: якщо вже вони підводять кабель, вважається, що це назавжди. Вони довго гарчали, але, коли я почав зривати дроти, поступилися, попередивши, щоправда, що це обійдеться недешево.

З енергокомпанією було гірше. Вони, схоже, вважали, немов є таке правило, щоб до кожного будинку була підведена електрика. Їх люди погоджувалися відімкнути подачу енергії, але навідріз відмовилися знімати дроти, які йдуть до мого будинку. Тоді я вліз на дах із сокирою і на їх очах підрубав чотири фути карниза з дротом. Після цього вони змотали своє господарство і забралися.

Я викинув всі лампи, все, що пов'язано з електрикою. Потім з молотком і зубилом взявся за стіни.

Я виколупав сховані дроти і пройшовся по всьому будинку з потужнім магнітом, перевіряючи, чи пропустив я де метал, потім тиждень прибирав сміття і зашпаровував діри в стінах, в стелі і на горищі. Мене дуже тішила думка про агента в справах продажу нерухомості, який буде продавати цей будинок, коли мене не стане.

"Запевняю вас, чудовий будинок! Ніякої електрики..."

Тепер я живу спокійно. Як і раніше.

У денні години працюю на городі. Я його серйозно розширив, тепер у мене і перед будинком дещо посаджено.

Живу зі свічками і гасовою лампою. Майже все, що я їм, вирощую сам.

Досить довго я не міг відвикнути від "Транксену" і "Дилантину", але зрештою мені це вдалося, і тепер я витримую напади без ліків. Зазвичай після нападів залишаються синці.

Посередині величезного міста я відрізав себе від навколишнього світу. Комп'ютерна мережа, яка росте швидше, ніж я можу собі уявити, обходиться без мене. Я не знаю, чи дійсно це небезпечно для звичайних людей, але ми ж бо в неї попалися — я, Клюг, Озборн. І Ліза. Нас просто змахнули, як, буває, я сам змахую з руки комара, навіть не помітивши, що роздавив його. Однак я залишився живий.

Невідомо, щоправда, чи надовго.

Ліза розповідала мені, як комп'ютерний сигнал відтіля може проникнути в будинок через мережу електроживлення. Є така штука, що називається "несуча хвиля" — то от, вона може передаватися по звичайних дротах. Тому мені і довелося позбутися від електрики.

Для городу потрібна вода. Тут, у південній частині Каліфорнії, дощі йдуть рідко, і я просто не знаю, де ще брати воду.

Як ви думаєте, чи зможе ЦЕ проникнути в будинок через водопровідні труби?