Натисніть "Enter" (Натисніть "Введення") - Сторінка 5

Я зняв її з мотузки, склав і пішов до будинку Клюга.

— Це я — Віктор.

— Заходь.

Ліза сиділа там же, де й в минулий раз, але вдягнена була вже не так легковажно. Побачивши в мене в руках кошик з білизною, вона ляснула себе по чолу і кинулася її забирати.

— Вибач, Вікторе. Я збиралася...

— Не варто, — сказав я. — Мені не в тягар. І крім того, у мене з'явилася можливість запросити тебе на вечерю ще раз.

Щось у її обличчі змінилося, але вона швидко з собою впоралась. Може, "американська" кухня сподобалася їй набагато менше, ніж вона говорила, а може, справа була в кухарі...

— Звичайно, Вікторе, з задоволенням. Давай кошик. І розсунь, будь ласка, фіранки, бо тут як у трунарні.

Ліза квапливо вийшла в іншу кімнату. Відкриваючи фіранки, я помітив, як під'їхала машина Озборна. Потім повернулася Ліза. На черговій майці була назва магазину, де продають фантастичну літературу. Під написом розташувалася приосадкувата істота з волохатими ніжками. Ліза визирнула у вікно і помітила наближення Озборна.

— Отже, Ватсон, — вимовила вона, — до нас завітав інспектор Лейстрейд зі Скотланд-Ярда. Впустіть його, будь ласка.

Я розсміявся, і Озборн підозріло вп'явся в мене, ледь ввійшовши у кімнату.

— Вітаю, Апфеле, — почав він. — Ми нарешті-то дізнались, хто такий Клюг насправді.

— Патрік Вільям Гевін, — сказала Ліза.

В Озборна відвисла щелепа і досить довго він не міг оволодіти собою. Потім все-таки закрив рот, але відразу відкрив його знову:

— Відкіля ви це дізналися, чорт забери?

Ліза ласкаво погладила клавіатуру комп'ютера.

— Я дістала ці дані, як тільки вони надійшли у вашу контору сьогодні ранком. Там у вас у комп'ютері сидить маленька таємна програмка, що шепче мені дещо на вухо кожен раз, коли в матеріалах згадується прізвище "Клюг". Однак для мене це було зайвим. П'ять днів тому я вже знала все.

— Тоді чому ви... чому ви хоча б чогось не сказали?

— Ви не запитували.

Якийсь час вони дивилися один на одного впритул. Я уявлення не мав, які події передували цій конфронтації, але і так було зрозуміло, що великої любові вони один до одного не відчувають. Зараз Ліза виграла раунд і, схоже, їй це зробило приємність.

— Якщо пригадуєте, ви запросили мене тому, що у ваших людей будь-чого не вийшло. Коли я почала роботу, система програм вже була ушкоджена і практично паралізована. Ваші люди не могли будь-чого виправити, і ви вирішили, що шкоди від мене принаймні не буде. А раптом я зможу розколоти коди Клюга, не зруйнувавши систему остаточно? Я це зробила. Вам потрібно було тільки прийти і запитати. Я завалила б вас тоннами роздруківок.

Озборн уважно слухав. Можливо, він навіть зрозумів, що помилявся у своїй оцінці.

— Що ви дізналися? Можу я подивитися зараз?

Ліза кивнула і натиснула кілька клавіш. На дисплеї перед нею і на тому, біля якого стояв Озборн, з'явився текст. Я підійшов до термінала і почав читати.

Текст являв собою коротку біографію Клюга/Гевіна.

Віку він був приблизно того ж, що і я, але в той час, коли в мене стріляли далеко від дому, він старанно робив кар'єру в щойно створеній галузі виробництва комп'ютерів. Він працював у провідних дослідницьких центрах, і мене здивувало, що на встановлення його особистості знадобилося більше тижня.

— Всі ці данні я зібрала досить просто, — розповідала Ліза поки ми читали. — Перше, що ви повинні зрозуміти про Гевіна, це те, що відомостей про нього нема в будь-якій комп'ютерній інформаційній системі. Тому я почала телефонувати людям у всіх кінцях країни... До речі, у нього дуже цікавий телефонний комплекс: в ньому для кожного дзвінка генерується новий вихідний номер, і ви не можете як зателефонувати назад, так і простежити, відкіля вам зателефонували. Отож, я почала розпитувати про всіх провідних спеціалістів у цій області в п'ятидесяті і шістдесяті роки, і мені назвали безліч імен. Після чого мені залишалося лише дізнатись, кого тепер немає в інформаційних досьє. Свою смерть Гевін сфабрикував у 1967 році, я навіть знайшла один звіт про цю подію в старих газетних добірках. Усі люди, що знали Гевіна, знали і про його смерть. В Флориді є справжнє — на папері — свідоцтво про народження, але інших документів, що стосуються особистості Гевіна, я не знайшла. Він не залишив у нашому світі будь-яких слідів. Мені це здалося досить переконливим доказом.

Озборн дочитав текст до кінця і звів очі.

— Дуже добре, міс Фу. Що ще вам удалося дізнатись?

— Я розколола деякі з його кодів. Мені повезло, тому що я зуміла влізти в базову програму, які Гевін написав, щоб атакувати чужі програми. Я використала її проти деяких його власних творінь. Ще мені вдалося проникнути у файл, який містить ключі і дані про те, де і як вони використовуються. Дечому я від нього навчилася. Але це тільки надводна частина айсберга.

Вона махнула рукою убік мовчазних металевих "мислителів", розставлених по всій кімнаті.

— Те, що ви бачите перед собою, — це найхитріша електронна зброя серед усього, що людству вдалося поки що створити. Система броньована не гірше якого-небудь крейсера. І вона зобов'язана бути такою, оскільки у світі повнісінько хитрих сторожових програм, що чіпляються, наче тер'єри, у кожного непрошеного гостя і тримають його мертвим захватом. Якщо ж вони все-таки добиралися сюди, з ними розправлявся вже Клюг, але здебільшого будь-хто не підозрював, що він зламав їхній захист і проник у машину. Клюг нагадував крилату ракету — швидку, маневрену, яка летить над самою землею, і свої атаки він направляв відразу з декількох боків. Звичайно, у наші дні великі інформаційні системи добре захищені, у них використовуються паролі і дуже складні коди. Але Клюг брав участь у розробці більшості з цих систем. Потрібен по-диявольськи хитрий замок, щоб не пустити в будинок того, хто робив замки все життя. Знову ж, Клюг допомагав встановлювати багато великих систем, і ще тоді він залишив у програмному забезпеченні своїх таємних інформаторів. Якщо коди змінювалися, комп'ютер сам передавав інформацію про це в яку-небудь надійну машину, відкіля її пізніше вичерпував Клюг. Це немовби ви купили величезного, злющого, відмінно вимуштруваного сторожового пса, а на наступну ніч приходить той тип, що його дресирував, гладить пса по голові і грабує ваш будинок начисто...

І в такому от дусі. Коли Ліза починала говорити про комп'ютери, дев'яносто відсотків сказаного до мене просто не доходило.

— Я хотіла б дещо дізнатись, Озборне, — сказала Ліза.

— Що саме?

— Навіщо я тут? Щоб розкрутити за вас цю справу? Або вам вистачить того, що я приведу систему в такий стан, коли з нею зможе працювати будь-який грамотний користувач?

Озборн задумався.

— Мене турбує, — додала вона, — що я постійно потрапляю в засекречені банки даних. Боюся, в один прекрасний день хто-небудь виб'є двері і надягне на мене наручники. Вас це теж повинно турбувати, тому що декому в деяких організаціях може не сподобатися, якщо в їхні справи буде сунутися звичайний поліцейський з якогось там відділу по боротьбі з особливо небезпечними злочинами.

При цих словах Озборн швидко підвів голову.

— А що мені робити? — огризнувся він. — Просити вас залишитися?

— Ні. Мені досить вашого дозволу. Не обов'язково навіть у письмовому виді. Просто підтвердіть, що схвалюєте продовження робіт.

— Послухайте, що я вам скажу. Якщо говорити про інтереси округу Лос-Анджелес і штату Каліфорнія, то будинку Клюга взагалі не існує. Тут нема ділянки. Він не зафіксований у документах. З погляду закону, цього місця просто нема. І якщо хтось має право дати вам дозвіл на роботу з матеріалами Клюга, то це саме я, а я, як і раніше, вважаю, що тут було здійснено вбивство. Тому продовжуйте працювати.

— Не дуже-то надійний захист, — задумливо сказала Ліза.

— А чого б ви хотіли? Гаразд, що ще вам вдалося знайти?

Ліза повернулася до клавіатури і взялася друкувати. Незабаром запрацював принтер. Склавши роздруківку, Озборн зібрався було йти, але не втримався і вже в дверях зупинився, щоб дати останні вказівки.

— Якщо знайдете якусь інформацію, яка доводить, що це було не самогубство, повідомте мені.

— О'кей. Це було не самогубство.

Озборн спочатку не зрозумів.

— Мені потрібні докази.

— У мене вони є, тільки вам вони, швидше за все, не підійдуть. Цю дурну передсмертну записку писав не Клюг.

— Відкіля ви знаєте?

— Я зрозуміла це в перший же день, як тільки дала машині команду роздрукувати програму, а потім порівняла її стиль зі стилем Клюга. Це не його програма. Вона виконана гранично компактно. Ані одного зайвого рядка. Клюг вибрав собі такий псевдонім неспроста. Ви знаєте, що означає "Клюг"?

— Розумний, — уставив я.

— Буквально — так. Але це ще означає і... щось надмірно складне. Щось таке, що працює справно, але з незрозумілих причин... У нас кажуть — "клюгувати" помилки в програмі...

— І що?

— Програми Клюга виглядають просто моторошно. Там повно шмарклів, які він не вдозвілився підчистити. Але він був генієм, і його програми працюють бездоганно, хоча вас і не залишає здивування, як же це вони все-таки працюють. Службові програми в нього написані таким чином, що в мене мурашки по спині бігали, коли я з ними розбиралася. Жах! Але по-справжньому гарне програмування — така рідкість, що його недоробки виглядають краще, ніж та гладка нісенітниця, яку пишуть середнячки.

Підозрюю, що Озборн зрозумів зі сказаного приблизно стільки ж, скільки і я.

— Коротше, ваша думка заснована на оцінці стилю програмування?

— Так. На жаль, пройде ще років десять, якщо не більше, перш ніж суд буде приймати такі речі так само всерйоз, як, скажімо, аналіз почерку або дактилоскопію. Але якщо ви розумієте що-небудь у програмуванні, вам досить одного погляду. Передсмертну записку написав хтось інший, і цей хтось, до речі, надзвичайно вмілий. Записка викликала заповіт як підпрограму, а от його, без сумніву, написав Клюг. Він там, можна сказати, всюди залишив свої відбитки. Останні п'ять років він шпигував за сусідами заради задоволення, влазив у військові інформаційні банки, шкільні записи, податкові файли і банківські рахунки. А кожен телефон у радіусі трьох кварталів він перетворив у підслуховувальний пристрій. Дивовижна цікавість...

— Він згадував де-небудь, навіщо він це робив? — запитав Озборн.

— Думаю, він просто схибнувся.