Небо і Пекло - Сторінка 4

У XII ст. у церквах були встановлені карнавки для збору грошей на ремонт і встановлення вітражних шибок. Як свідчить абат собору святого Дениса Шугер, ці карнавки завжди були повні.

А проте від митців, що себе поважають, не можна чекати повторення великих досягнень минулого. У XIV ст. колір поступається місцем гризалі, й шибки перестають збуджувати видіння. Коли наприкінці XV ст. колір знову ввійшов у моду, художники, що розписували шибки, забажали, почуваючись технічно готовими, імітувати живопис епохи Відродження на прозорій поверхні. Результати в більшості випадків були дуже цікавими, але не мали властивості транспортації.

Після цього настала епоха Реформації. Протестанти відмовилися від візіонерського досвіду і передали магічну властивість друкованому слову. У церквах із прозорими вікнами богомільні могли читати Біблії та молитовники, не відчуваючи спокуси втекти від проповіді до Іншого Світу. Зі свого боку, католики-контрреформатори опинилися на роздоріжжі. Вони вважали візіонерський досвід потрібним, але також вірили у вищу цінність друкованого слова.

У нових церквах вже рідко встановлювали вітражі, а в більшості старих їх цілковито чи частково замінили на прозорі шибки. Незатемнене світло дозволяло віруючим стежити за службою за своїми книжками і водночас розглядати пробуджуючі видіння твори, зроблені новим поколінням скульпторів і архітекторів епохи барокко. Ці позначені властивістю транспортації твори були виконані в металі чи у відшліфованому камені. Хоч би куди повернувся віруючий, він натикався на блищання бронзи, багату гаму різноколірного мармуру, непогамовну білину статуй.

У тих рідкісних випадках, коли контрреформатори використовували скло, воно служило замінником діамантів, але аж ніяк не рубінів чи сапфірів. Грановані призми увійшли в релігійне мистецтво в XVII ст., і в католицьких церквах досі звисають із незліченних свічників. (Ці чарівні й трохи кумедні прикраси дозволені серед інших украй обмежених збудників видінь в ісламі. В мечетях нема святих образів і ковчегів; але на Близькому Сході їхню відсутність пом'якшує, так чи так, позначене силою транспортації виблискування скелець у стилі рококо.)

Від скла, вітражного і гранованого, звернімось до мармуру та іншого каміння, яке відшліфовують і використовують у великій кількості. Про захоплення, яке викликає це каміння, можуть свідчити витрачені на його придбання час і зусилля. У Баальбеці, скажімо, і за дві-три милі далі в глиб материка, в Пальмірі, ми знайдемо зруйновані колони з рожевого граніту з Асуана. Ці величезні моноліти вирубали у Верхньому Єгипті, доставляли човнами у пониззя Нілу, звідти перевозили Середземним морем до Бібла чи Триполі, а вже потім їх тягли воли, мули чи люди до Хомса, і з Хомса — на південь, до Баальбека, чи на схід, через пустелю, до Пальміри.

Воістину діяння велетів! Однак з практичного погляду — дивовижне безглуздя! Насправді, звичайно, сенс був — той сенс, що лежав за межами чистої практичності. Відполіровані до візіонерського блиску колони з рожевого граніту проголошували свою очевидну спорідненість з Іншим Світом.

Ціною величезних зусиль люди доставляли ці камені з місця їх видобування до Тропіка Рака, після чого отримували від них своєрідну компенсацію: тепер уже камені транспортували своїх постачальників до візіонерських антиподів розуму.

Питання про корисність і властивості, що лежать поза її межами, знову постає у зв'язку з керамічними виробами. Мало які з них позначені більшою корисністю і винятковою необхідністю, аніж горщики, тарілки й глеки. І водночас найменше за все ця корисність обходить колекціонерів порцеляни й глазурованої кераміки. Сказати, що ці люди прагнуть краси,— слабке пояснення. Буденна потворність середовища, в якому часто виставляють такі керамічні вироби, служить достатнім доказом того, що метою володарів кераміки є не просто краса в усіх її проявах, а лише певний вид краси — краса вигнутих віддзеркалень, м'якого блищання глазурі, рівних і відполірованих поверхонь. Іншими словами — краса, що транспортує того, хто її сприймає, прямо чи опосередковано нагадуючи про праприродні світло і барви Іншого Світу. Мистецтво кераміки було переважно світське, але таке, де численні твори робилися трохи не з боголюбством. Час від часу це світське мистецтво служило релігійним цілям. Глазуровані кахлі використовували в мечетях і повсюди в християнських церквах. З Китаю прийшли блискотливі керамічні зображення богів і святих. В Італії Лука делла Роббіа створив з блакитної майоліки небо для своїх виблискуючих білих зображень мадонни з немовлям. Обпалена глина дешевша за мармур і, належно оброблена, має майже всі властивості транспортації.

Платон, а пізніше, в епоху розквіту релігійного мистецтва, Тома Аквінський довели, що чисті, яскраві кольори є самою сутністю художньої краси. Твори Матісса в цьому випадку, природно, переважають твори Гойї чи Рембрандта. Та досить перевести філософські абстракції в конкретні терміни, щоб зрозуміти, що таке ототожнення краси з яскравими, чистими кольорами абсурдне. І одначе, попри всю неприйнятливість, шановна теорія не цілковито позбавлена рації.

Яскраві, чисті кольори — характерні ознаки Іншого Світу. Відповідно, твори мистецтва, написані в яскравих, чистих тонах, здатні, за сприятливих обставин, транспортувати розум того, хто їх сприймає, у напрямку до його антиподів. Яскраві, чисті кольори є сутністю не всієї краси в цілому, а лише певного її різновиду — візіонерської краси. Готичні собори та грецькі храми, статуї XIII ст. н. е. і V ст. до н. е.— все це було яскраво розфарбовано.

Для стародавніх греків і представників середньовіччя таке балаганне мистецтво і паноптикуми, безперечно, мали властивість транспортації. А нас усе це засмучує. Ми віддаємо Перевагу нерозцяцькованому Праксителю, мармурові й навіть вапняку au naturel. Чому наш сучасний смак такою мірою відрізняється в цьому відношенні від смаку наших пращурів? Причина, на мою думку, полягає в тому, що ми надто звикли до яскравих і чистих відтінків, щоб вони могли нас хвилювати. Ми, звичайно, захоплюємося ними у значних чи вишуканих композиціях, але самі по собі вони безсилі нас транспортувати.

Сентиментальні прихильники минулого нарікають на сірість нашої епохи і на невигідний контраст її з веселим блиском минулих часів. Насправді ж, звичайно, спостерігається більше поглиблення кольору нині, ніж у стародавньому світі. Лазуритовий і темно-червоний кольори були великою рідкістю; пишні вбрання з парчі та яскравого оксамиту, плетені чи розписні драпування середньовічних помешкань і будинків початку модерну призначалися лише для привілейованої меншості.

Навіть державці цього світу володіли лише дещицею викликаючих видіння скарбів. У XVII ст. у монархів було так мало начиння, що вони мусили переїздити з палацу до палацу з фургонами, наповненими посудом, запонами для ліжок, килимами й гобеленами. А в більшої частини населення була тільки саморобна тканина й кілька рослинних фарбників; у внутрішньому оздобленні були присутні, в кращому разі, природні кольори, в гіршому (в більшості) "підлога мала колір тиньку, стіни — колір гною".

В антиподах кожного розуму був Інший Світ праприродного світла і праприродних барв, ідеального дорогоцінного каміння і візіонерського золота. А в дійсності в кожній парі очей відбивалися лише непросвітна злиденність сімейної халупи, багно і порох на путівці, брудно-білі, сірувато-коричневі і буро-зелені кольори шмаття. Звідси — палке і майже безнадійне прагнення до чистих кольорів; звідси й якнайпотужніший ефект, що справляли ці кольори, хоч би де вони траплялися: в церкві чи при дворі. Сьогодні хімічна промисловість виробляє у величезній кількості фарби, чорнила і барвники найрізноманітніших видів. У нашому сучасному світі вистачає яскравої фарби, щоб забезпечити випуск мільярдів прапорів і сторінок гумору в журналах, мільйонів світлофорів і стоп-сигналів, сотень пожежних машин і контейнерів кока-коли, квадратних миль килимів, шпалер і абстрактного живопису.

Звичність породжує байдужість. Перенасичення чистими, яскравими барвами у Вулворт-білдингу не надає їм внутрішньої сили транспортації. Цей приклад свідчить про те, що дивовижна здатність сучасної технології дарувати нам таку силу-силенну чудових речей призвела до знецінювання традиційних матеріалів, що збуджують видіння. Освітлення міста, приміром, було колись рідкісною подією, яку приберігали для того, щоб відзначити перемоги, національні свята, канонізацію святих і коронування королів. Тепер це відбувається щоночі, святкуючи достоїнства джину, сигарет і зубної пасти.

У Лондоні півстоліття тому світні літери в повітрі були такою рідкісною новиною, що спалахували в туманній імлі, "наче центральні діаманти в кольє". На березі Темзи, на стародавній Шот-Тауер золоті й рубінові літери видавалися чародійством — une féerie. Тепер казок не стало. Неон присутній скрізь, а тому не справляє на нас жодного враження, за винятком хіба тільки почуття смутку за "першою ніччю".

І лише в світлі прожекторів ми ще осягаємо неземне значення, що його випромінював звичайно в епоху олії і воску і навіть в епоху газу та вуглевих електродів кожен острівець світла в безжалісній темряві. У променях прожекторів собор Нотр-Дам у Парижі і римський форум виступають візіонерськими об'єктами, позначеними здатністю транспортувати розум того, хто їх сприймає, до Іншого Світу[9].

Сучасна технологія справила такий самий знецінювальний вплив на скло й відшліфовані метали, як свого часу на чарівні лампи й чисті, яскраві кольори. Іоаннові Богослову та його сучасникам скляні стіни бачилися лише в Новому Єрусалимі. Сьогодні вони є в кожному сучасному офісі та бунгало. Таке перенасичення склом відбулося паралельно з перенасиченням хромом, нікелем, нержавіючою сталлю, алюмінієм і безліччю старих і нових сплавів. Металеві поверхні виблискують у ваннах, сяють з кухонних раковин, відкидають полиски по всій країні з автомобілів та поїздів.

Дивовижне віддзеркалення світла, яке такою мірою захоплювало Рембрандта, що він невтомно втілював його на своїх полотнах, стало нині буденним вдома, на вулиці чи на виробництві.