Нечутна зброя - Сторінка 2

Тепер він відчував до своєї зброї куди більшу повагу й неабияк її побоювався. Принаймні значно більше, ніж собаки. Ті, мабуть, ніяк не пов'язували руйнування в лісі з дезінтегратором. Напевне, їм здалося, що раптово налетіла буря. А тепер вона минула, і можна відновити полювання,

Діксон ішов крізь густий чагарник, випалюючи собі дорогу. Собаки по обидва боки не відставали. Час від часу одна з них потрапляла під смертоносний промінь. Але їх було кілька десятків, і вони підступали дедалі ближче.

"Бісові створіння, — подумав Діксон, — чому вони не рахують свої втрати?" Але одразу збагнув, що хижаки навряд чи взагалі вміють рахувати.

Він пробивався крізь зарості. Корабель уже був зовсім поруч. Діксон підняв ногу, щоб переступити через товстий стовбур, що лежав поперек дороги. Раптом стовбур ожив і роззявив величезну пащу біля самих його ніг.

Натиснувши на курок, він не відпускав його цілих три секунди, ледь не зачепивши власні ноги. Чудовисько зникло. Діксон схлипнув, похитнувся і сповз у яму, яку щойно сам зробив.

Він важко упав на дно, підвернувши ліву ногу. Собаки оточили яму, клацаючи зубами й не спускаючи з нього очей.

"Спокійно", — сказав собі Діксон. Двома влучними пострілами він очистив краї ями від хижаків і спробував вилізти з неї.

Але яма мала надто стрімкі схили, до того ж вони оплавилися й перетворились на скло.

Його охопила паніка. Він раз у раз, не шкодуючи сил, кидався на гладеньку поверхню. Усе марно. Діксон зупинився і змусив себе мислити логічно. Він потрапив у цю яму через дезінтегратор, тож нехай дезінтегратор його звідси й витягає.

Натиснувши на спуск, прорізав у ґрунті похилий відкіс і, долаючи біль у нозі, виповз на поверхню.

На ліву ногу він ледве міг ступати. Ще більше боліло ліве плече. "Певно, той стовбур таки зламав мені ключицю", — подумав Діксон і зашкутильгав далі, спираючись на гілку, як на милицю.

Собаки кілька разів кидалися на нього. Він розстрілював їх, але зброя у руці ставала дедалі важчою. Стерв'ятники опустились на землю й посідали на акуратно розрізані променем трупи собак, в очах Діксона час від часу темніло. Він намагався опанувати себе — не можна втратити свідомість, коли довкола собаки.

Нарешті він побачив свій корабель. Діксон незграбно побіг і одразу ж упав. Кілька собак вчепилися у нього.

Одним пострілом він розніс їх на частини, зрізавши сантиметр підошви власного черевика й мало не зачепивши великий палець. Хитаючись, Діксон підвівся на ноги й рушив далі.

"Оце так зброя, — подумав він. — Смертельно небезпечна для всіх, включаючи стрільця. Винахідника б сюди! Це ж треба бути таким телепнем — створити зброю, якої не чутно!"

Ось, нарешті, й корабель. Поки Діксон вовтузився з люком повітряного шлюзу, собаки оточили його щільним кільцем. Двох, які опинились ближче за інших, він знищив і ввалився всередину, в очах у нього знову потемніло, дихання перехопило. З останніх сил Діксон зачинив люк і сіл на підлогу. Врятований!

І тут він почув тихе гарчання.

Одна із собак примудрилась проникнути всередину разом із ним.

Здавалося, в нього вже не було сили утримувати важкий дезінтегратор, але все ж він повільно підняв руку зі зброєю. Пес, ледь помітний у темряві, кинувся на нього.

Діксон похолов від жаху: він відчув, що в нього немає сили натиснути на спуск. Собака підбирався до горла. Діксона врятував лише мимовільний рух стиснутих пальців.

Звір востаннє завищав і замовк. Діксон знепритомнів.

Прийшовши до тями, він довго лежав, насолоджуючись радісним усвідомленням того, що живий. Діксон вирішив, що варто трохи перепочити. Потім він вшиється звідси, забуде про всі чужі планети й зупиниться в першому ж барі, який трапиться на шляху. Тут він як слід нап'ється! А потім знайде цього горе-винахідника й встромить йому в горлянку дезінтегратор. Впоперек. Винайти зброю, якої не чутно, міг лише маньяк-убивця!

Але все це згодом. А поки-що — яка насолода бути живим, лежати на сонечку, всім тілом відчуваючи...

Сонце? Всередині корабля?

Він сів. Біля його ніг лежала одна собача лапа і хвіст. А перед ним у корпусі корабля зяяв зигзагоподібний отвір сантиметрів вісім у ширину, і довжиною більше метра. Крізь отвір світило сонце. А ззовні у щілину зазирали чотири собаки.

Знищуючи останнього пса, Діксон прорізав корпус власного корабля.

Згодом він помітив ще кілька пробоїн. Звідки вони взялися? Це, напевно, коли він пробивався до корабля. Останні сто метрів. Кілька пострілів, очевидно, зачепили корабель.

Діксон підвівся й уважно оглянув пошкодження. "Чиста робота, — подумав він з байдужістю розпачу. — Так, сер, дуже чиста робота".

Ось перерізані кабелі керування. Отут було радіо. А тут він примудрився одним пострілом влучити одразу в кисневі балони й цистерну с водою — оце результативність! А тут... ну, звісно, тільки цього й бракувало. Найбільш вдалий постріл — він перерізав головну паливну магістраль. Усе пальне, підкоряючись закону тяжіння, витекло назовні, утворило калюжу довкола корабля й просочилося під землю...

"Непогано як на перший раз. — Діксон відчув, що от-от збожеволіє. — Навіть газовим різаком краще не зробиш".

Утім, газовим різаком він нічого б подібного не зробив. Корпус космічного корабля різак не бере. А от старий, добрий, вірний, надійний дезінтегратор...

Рік по тому, не дочекавшись від Діксона жодного повідомлення, із Землі надіслали корабель. Екіпаж отримав наказ поховати рештки, якщо їх буде знайдено, і привезти на Землю дослідний зразок дезінтегратора, якщо вдасться його знайти.

Рятувальний корабель приземлився поруч із кораблем Діксона, а його екіпаж з цікавістю взявся оглядати порізаний і випотрошений корпус.

— Деяким людям, — сказав інженер, — не можна давати до рук зброю.

— Мабуть, так! — сказав старший пілот.

З лісу почувся якийсь стукіт. Вони поспішили туди й знайшли Діксона живим і здоровим, який завзято працював, горланячи пісню.

За рік він збудував дерев'яну хатину й засадив город.

Город був оточений частоколом. Коли рятівники наблизилися, Діксон саме забивав у землю новий кіл замість струхлявілого.

Як і слід було сподіватися, хтось вигукнув: Ти живий?

— Точно, — відповів Діксон. — Щоправда, намучився я, поки не збудував оцей частокіл. Ох і сволота ж ці собаки. Але я їх провчив.

Діксон посміхнувся і вказав на лук, притулений до частоколу. Він був вирізаний з пружного, міцного дерева, а поруч лежав сагайдак, повний стріл.

— Навчилися остерігатися, — сказав Діксон, — коли побачили, як їхні приятелі конають зі стрілою в боці.

-А дезінтегратор?.. — запитав старший пілот.

— Дезінтегратор! — вигукнув Діксон з веселим вогником у очах. — Не знаю, як би я вижив без нього.

Він продовжив свою роботу. Кіл швидко входив у землю під ударами важкого плаского руків'я дезінтегратора.