Несподівана вакансія - Сторінка 66

— Ти де?

— Тут, нагорі! — гаркнув він.

Перестрашена й занепокоєна, вона прибігла до дверей Жиркової кімнати.

Колін мовчки взяв сірникову коробку і показав, що там було.

— Ох… — знесилено зітхнула Тесса.

— Він казав, що сьогодні піде гуляти з Ендрю Прайсом, — сказав Колін.

Тесса з острахом дивилася, як на Коліновій щелепі з боку на бік рухається маленька зловісна ґулька м'язу.

— Я щойно проходив повз оту нову кав'ярню на Майдані і бачив там Ендрю Прайса за роботою, він витирав столи. А де ж тоді Стюарт?

Тесса вже тижнями вдавала, ніби вірить Жиркові, коли той казав, що йде погуляти з Ендрю. Останніми днями вона переконувала себе, що Суквіндер помилялася, думаючи, що Жирко зустрічається (чи взагалі будь-коли принизиться до того, щоб зустрічатися) з Кристал Відон.

— Я не знаю, — відповіла вона. — Піди краще вниз і випий чаю. А я йому подзвоню.

— Я почекаю тут, — сказав Колін і сів на незастелене Жиркове ліжко.

— Та ну, Коліне… ходімо вниз, — благала Тесса.

Вона боялася залишати його тут. Не знала, що він ще може знайти у шухлядах або у шкільному портфелі Жирка. Вона не хотіла, щоб він копався у Жирковому комп'ютері чи заглядав під ліжко. Відмова лізти в темні закутки була її єдиною життєвою стратегією.

— Зійди вниз, Кол, — наполягала Тесса.

— Ні, — відказав Колін і схрестив на грудях руки, як малий бунтар, а м'яз на щелепі й далі перекочувався туди-сюди. — У кошику для сміття — наркотики. І це — син заступника директора.

Тесса, яка присіла на крісло біля Жиркового комп'ютера, відчула, як її знову охоплює роздратування. Вона знала, що зацикленість на собі — невідворотний наслідок його хвороби, але іноді…

— З цим зараз експериментує безліч підлітків, — мовила вона.

— Що, далі його захищаєш? Тобі ніколи не приходило в голову, що через ці твої постійні виправдання його вчинків він тепер упевнений, що все йому зійде з рук?

Вона намагалася стримувати свої нерви, бо мусила залишатися своєрідним буфером поміж ними двома.

— Вибач, Коліне, але ти й твоя робота — не кінець світу…

— Ага… то ж якщо мене звільнять…

— Чого б це тебе мали звільняти?

— Заради Бога! — обурено крикнув Колін. — Це все відбивається на мені… уже ж далі нікуди… він уже один з найпроблемніших учнів у…

— Брехня! — закричала Тесса. — Усі, крім тебе, вважають Стюарта цілком нормальним підлітком. Це ж не Дейн Таллі!

— Він іде тією самою стежкою, що й Таллі… наркотики у кошику для сміття…

— А я тобі казала, що треба було його вислати до Пакстонської середньої школи! Я знала, що у Вінтердауні ти постійно чіплятимешся до нього! Нічого дивного, що він бунтується, якщо кожен його крок повинен завжди додавати балів твоїй репутації! Я ніколи не хотіла, щоб він ішов до твоєї школи!

— А я, — заревів, зірвавшись на ноги, Колін, — взагалі ніколи не хотів цього вилупка!

— Не кажи такого! — зойкнула Тесса. — Я знаю, що ти сердитий… але такого не кажи!

Унизу грюкнули двері. Тесса нажахано роззирнулася, ніби Жирко міг миттєво матеріалізуватися за їхніми спинами. І налякав її не лише цей звук. Стюарт ніколи не грюкав вхідними дверима; він зазвичай прошмигував у них ледь чутно, мов якийсь перевертень.

Його знайомі кроки на сходах; чи знав він, чи підозрював, що вони в його кімнаті? Колін вичікував, міцно стискаючи кулаки. Тесса почула, як рипнула одна сходинка, і ось уже Жирко стояв перед ними. Вона була впевнена, що він заздалегідь скорчив свою міну: суміш нудьги й зневаги.

— Вітаю, — сказав він, перевівши погляд з матері на батька, закляклого й наїжаченого. Жиркові ніколи не бракувало самовладання, не те що Колінові. — Який сюрприз.

Сповнена відчаю, Тесса спробувала ввести його в курс справи.

— Тато хвилювався, де ти пропав, — благальним тоном мовила вона. — Ти ж казав, що будеш нині з Арфом, але тато бачив…

— Ага, зміна планів, — відповів Жирко.

Він зиркнув туди, де лежала сірникова коробка.

— То, може, розкажеш нам, де ти був? — спитав Колін. Довкола рота в нього з'явилися білі плями.

— Можу, якщо вам цікаво, — відповів Жирко і зробив паузу.

— Стю… — чи то прошепотіла, чи то застогнала Тесса.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — сказав Жирко.

"О Боже, ні! — подумала Тесса. — Ні, ні, ні…"

— То ти… — перепитав Колін, якого це так приголомшило, що він аж забув, що мусить звучати суворо.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — трохи голосніше повторив Жирко.

— І відколи це, — спитав Колін після короткої паузи, — вона стала твоєю дівчиною?

— Уже якийсь час, — озвався Жирко.

Тесса бачила, що Колін намагається сформулювати якесь аж надто ядуче запитання.

— Ти мав би нам розповісти, Стю, — сказала вона.

— Що розповісти? — здивувався він.

Вона боялася, що ця розмова закінчиться погано.

— Куди ти ходив, — сказала вона, встаючи і намагаючись приховати свої справжні емоції. — Наступного разу подзвони нам.

Вона глянула на Коліна, сподіваючись, що він піде вслід за нею до дверей. Але Колін застиг посеред кімнати, з жахом дивлячись на Жирка.

— То ти… щось маєш із Кристал Відон? — запитав Колін.

Вони стояли один супроти одного, і хоч Колін був на кілька сантиметрів вищий, ситуацію контролював Жирко.

— Щось маю? — перепитав Жирко. — А що ти маєш під цим на увазі?

— Сам знаєш, що я маю на увазі! — крикнув, наливаючись кров'ю, Колін.

— Хочеш знати, чи я її трахаю? — спитав Жирко.

Кволий зойк Тесси: "Стю!" — потонув у вереску Коліна:

— Як ти посмів, негіднику!

Жирко просто дивився на Коліна, глузливо осміхаючись. Насмішка і виклик — у цьому був увесь Жирко.

— Що? — запитав він.

— То ти… — Колін намагався підшукати слова, щораз дужче багровіючи, — … ти спиш із Кристал Відон?

— А якби й так, хіба це проблема? — спитав Жирко і, кажучи це, глянув на матір. — Ви ж усі підтримуєте Кристал, хіба не так?

— Підтримуємо…

— Хіба ви не боретеся за ту наркоклініку, щоб допомогти родині Кристал?

— Який це має стосунок?..

— Я просто не розумію, в чому проблема, якщо ми зустрічаємося.

— А ти справді з нею зустрічаєшся? — гостро запитала Тесса. Якщо вже так пішло, то вона воліла дізнатися про все. — Ти з нею кудись ходиш, Стюарте?

Їй стало недобре від його глузливої посмішки. Він не бажав дотримуватися бодай найменших правил пристойності.

— Ну, ми не займаємось цим удома, а…

Колін замахнувся міцно стиснутим кулаком. Він влучив Жиркові в щоку, і Жирка, який розмовляв у цей час з матір'ю, це застало зненацька. Він похитнувся, вдарився об стіл і одразу сповз на підлогу. За мить він уже знову зірвався на ноги, але Тесса встигла стати між ними, обличчям до сина.

Колін стояв у неї за спиною і повторював:

— Ти малий вилупок. Малий вилупок.

— Так? — сказав Жирко, який уже не усміхався. — Краще вже бути вилупком, ніж таким сцикуном, як ти!

— Ні! — верескнула Тесса. — Коліне, йди геть! Геть!

Трясучись від жаху й безсилої люті, Колін на мить завагався, а тоді кинувся геть із кімнати; було чути, як він ледь не спіткнувся на сходах.

— Як ти міг?! — прошепотіла Тесса синові.

— Шо як я міг, бляха? — сказав Стюарт, і вираз його обличчя так її збентежив, що вона поспіхом зачинила двері до кімнати.

— Ти використовуєш цю дівчину, Стюарте, ти ж сам це знаєш, а те, як ти зараз розмовляв зі своїм…

— Як це я, бля!.. — розпалився Жирко, забувши про своє самовладання і ходячи взад-уперед по кімнаті. — Як я її, бля, використовую?! Вона чудово знає, чого хоче… а те, що вона живе на тих довбаних Полях, нічого не… якщо чесно, то ви з Каббі просто не хочете, щоб я її трахав, бо вона з низів…

— Неправда! — заперечила Тесса, хоч це було чистісінькою правдою, і зважаючи на те, що Тесса думала про Кристал, вона була б рада знати, чи вистачало Жиркові розуму вдягати презерватив.

— Ви довбані лицеміри — і ти, і Каббі, — сказав він, далі міряючи кроками кімнату. — Несете всю цю фігню про те, як ви прагнете допомогти Відонам, а насправді не хочете навіть…

— Досить! — вигукнула Тесса. — Не смій так зі мною розмовляти! Ти що, не розумієш… не усвідомлюєш… невже ти й справді такий чортів егоїст?..

Їй забракло слів. Вона відвернулася, шарпнула і відчинила навстіж двері його кімнати і вийшла, щосили ними грюкнувши.

Її відхід якось дивно вплинув на Жирка. Він завмер і кілька секунд дивився на зачинені двері. Потім понишпорив у кишенях, витяг цигарку і запалив її, не переймаючись тим, щоб випускати дим у віконечко на даху. Кружляв колами по кімнаті і не міг позбирати докупи власні думки: уривчасті, недовершені образи заповнювали мозок і зникали десь у розбурханих хвилях його люті.

Він пригадав той п'ятничний вечір, майже рік тому, коли Тесса піднялася до його спальні і сказала, що завтра батько хоче взяти його з собою пограти в футбол з Баррі і його синами.

(— Що?! — Жирко був приголомшений. Це була безпрецедентна пропозиція.

— Для розваги. Побуцаєте м'яча, — сказала Тесса, розглядаючи розкиданий по підлозі одяг, щоб уникнути насупленого погляду Жирка.

— Навіщо?

— Бо тато подумав, що це було б гарно, — відповіла Тесса і нахилилася, щоб підняти шкільну сорочку. — Декланові треба ввійти в форму, чи щось таке. У нього скоро матч.

Жирко досить непогано грав у футбол. Усіх це дивувало, бо вважалося, що він не любить спорт, тим паче командні ігри. Він грав так само, як і говорив: майстерно, з хитрими фінтами, обмотував незграб, сміливо використовував кожен шанс і не падав духом, якщо цей шанс не вдавалося реалізувати.

— Я навіть не знав, що він вміє грати.

— Тато дуже добре грає. Коли ми зустрічалися, у нього двічі на тиждень була гра, — роздратовано кинула Тесса. — Завтра о десятій ранку, добре? Я виперу твої спортивні штани.)

Жирко присмоктався до цигарки, знехотя згадуючи той день. Чому він тоді погодився? Тепер він би просто відмовився брати участь у цій ідіотській затії Каббі і пролежав би в ліжку, аж доки всі втомилися б репетувати. Рік тому він ще не розумів, що таке справжність.

(Але тоді він пішов з Каббі, не вимовивши жодного слова за ті п'ять хвилин, поки вони йшли разом. Кожен з них розумів, яка величезна прірва пролягала між ними.

Футбольне поле належало школі Святого Томаса. Було сонячно й безлюдно. Вони розділилися на дві команди по троє осіб, бо до Деклана на вихідні приїхав його приятель. Цей приятель, який мало не молився на Жирка, приєднався до команди Жирка й Каббі.

Жирко й Каббі спокійно перепасовувалися, а Баррі, однозначно найслабший серед них гравець, щось вигукував і підбадьорював команду своїм ярвілським акцентом, гасаючи туди-сюди клаптиком поля, межі якого вони позначили своїми светрами.