Несподівана вакансія - Сторінка 78

Я не певний, що Мері захоче тут жити без нього.

Ґая спостерігала за Ґевіном крізь нещільно причинені кухонні двері. У неї в руці був пластиковий стаканчик з чималою дозою горілки, яку припас для неї Ендрю.

— Який гівнюк, — процідила вона. — Ми й досі були б у Гекні, якби він не звабив маму. А вона така дурепа, блін. Я ж бачила, що вона його не особливо цікавить. Він навіть нікуди її не запрошував. Йому тільки щоб трахнути її — і змитися.

Ендрю стояв за її спиною, накладаючи бутерброди на майже порожній таріль. Він не міг повірити, що Ґая вживає такі слова, як "трахнути". Та Ґая, якою він її собі вимріяв, була авантюрна, щедра на сексуальні фантазії, але незаймана. А чим займалася чи не займалася справжня Ґая з Марко де Лукою, він волів не думати. Однак такі її судження вразили Ендрю, бо скидалося, ніби вона знає, як поводяться чоловіки після сексу, якщо їх не цікавить партнерка…

— На, випий, — сказала вона Ендрю, коли він підійшов до дверей з тарелем, і тицьнула йому до рота пластиковий стаканчик зі своєю горілкою. Він трохи відпив. Вона хихикнула, відступила, пропускаючи його в двері, і гукнула вслід:

— Скажи, щоб Суксі теж забігла і дзьобнула з нами!

У залі було велелюдно і страшенно гамірно. Ендрю виклав на стіл свіжі сендвічі, але закуски гостей уже давно не цікавили. Суквіндер за баром ледве встигала розливати спиртне. Дехто вже не соромився наливати собі сам.

— Ґая кличе тебе до кухні, — повідомив Ендрю, стаючи на її місце. Виконувати роль бармена вже не було сенсу, тож він просто наповнив усі келихи, щоб кожен охочий міг причаститися сам.

— Привіт, Арахіско! — гукнула до нього Лексі Моллісон. — Можна мені шампусика?

Вони разом вчилися в Святому Томасі, але відтоді він її давненько вже не бачив. У школі Святої Анни навіть вимова її змінилася. Він ненавидів кличку Арахіска.

— Он, перед тобою, — показав він пальцем.

— Лексі, ти не питимеш, — заявила Саманта, виринувши з натовпу. — Ані краплі.

— А дідусь казав…

— Мене це не цікавить.

— Але ж усі…

— Я сказала: ні!

Лексі потупотіла геть. Ендрю на радощах усміхнувся Саманті й дуже здивувався, коли вона теж засяяла усмішкою.

— Ти теж задираєшся отак з батьками?

— Ага, — зізнався він, і вона засміялася. Її груди були справді пишненькі.

— Пані і панове! — загримів голос із мікрофона, і всі вмовкли, слухаючи Говарда. — Я хотів сказати кілька слів… більшість із вас, мабуть, уже знає, що мого сина Майлза обрали до місцевої ради!

Пролунали оплески, і Майлз підняв над головою склянку на знак подяки. Ендрю аж здригнувся з несподіванки, коли Саманта досить чітко прошепотіла:

— Ура-курва-ра!

По напої тим часом ніхто не підходив. Ендрю шмигонув на кухню. Ґая і Суквіндер сиділи там самі, пили й реготали, а коли побачили Ендрю, вигукнули в один голос:

— Енді!

Він теж розреготався.

— Ви що, вже вгашені?

— Ага, — підтвердила Ґая.

— Ні, — сказала Суквіндер. — Тобто я — ні, а вона вгашена.

— Мені начхати, — сказала Ґая. — Моллісон може мене звільняти, якщо захоче. Мені вже все одно не треба збирати на квиток до Гекні.

— Тебе він не звільнить, — сказав Ендрю, пригубивши горілку. — Ти його фаворитка.

— Ага, — буркнула Ґая. — Старий слизький гандон.

І вони всі втрьох знову зареготали.

Крізь скляні двері долинуло підсилене мікрофоном квакання Морін:

— Ану, Говарде! Давай… дует на честь твого дня народження! Пані й панове… улюблена пісня Говарда!

Підлітки з удаваним жахом перезирнулися. Ґая захихотіла і, спіткнувшись, штовхнула двері.

З колонок гримнули перші такти "Зеленої-зеленої трави", а тоді загудів Говардів бас на пару зі скрипучим альтом Морін:

The old home town looks the same,

As I step down from the rain…[3]

Ґевін був єдиний, хто почув за спиною хихотіння й пхикання, та, озирнувшись, він побачив тільки, як легенько гойднулися двері до кухні.

Майлз поквапився назустріч Обрі і Джулії Фаулі, що прибули найпізніше і тепер обдаровували всіх ввічливими посмішками. Ґевіна знову охопило знайоме відчуття жаху й сум'яття. Його нетривкий просвіт щастя й надії затьмарили дві загрози: Ґая може розпатякати про те, що дізналася від матері, а Мері збирається назавжди покинути Пеґфорд. Що ж йому робити?

Down the lane I walk, with my sweet Mary,

Hair of gold and lips like cherris… [4]

— Кей не прийшла?

Спершись біля нього на стіл, йому знову усміхалася Саманта.

— Ти вже питала, — буркнув Ґевін. — Ні.

— У вас все нормально?

— А яке тобі діло?

Це само зірвалося йому з язика, бо його вже нудило від цих її постійних розпитувань і глузувань. Добре, що вони були сам на сам; Майлз ще й досі загравав з подружжям Фаулі.

Саманта трохи переграла з обуреним здивуванням. Її очі налилися кров'ю, і вона ретельно зважувала кожне слово. Уперше Ґевін відчув до неї радше неприязнь, аніж острах.

— Вибач, я просто хотіла…

— Спитати. Ясно, — буркнув він, дивлячись, як похитуються у такт музиці Говард і Морін, взявшись попід руки.

— Я була б рада, якби ви з Кей були разом. Ви дуже пасували одне одному.

— Угу, але мені подобається свобода, — сказав Ґевін. — Мені не часто траплялися щасливі подружжя.

Саманта занадто багато випила, щоб відчути, як тонко він її вколов, але щось таки зачепило її за живе.

— Подружнє життя — це завжди велика таємниця для інших, — виважено мовила вона. — Ніхто не знає того, що знають двоє. Тож не тобі про це судити, Ґевіне.

— Дякую за осяяння, — сказав він, не на жарт роздратувавшись, відклав порожню баночку з-під пива і рушив до гардеробу.

Дивлячись йому вслід, Саманта тішилася, що розмова досягла результату, а тоді переключила увагу на свою свекруху, що стояла в натовпі, слухаючи, як співають Говард і Морін. Саманта вдоволено споглядала, якого ляпаса отримала роздратована Шерлі, котра весь вечір стискала губи в холодній посмішці. Говард і Морін уже роками співали дуетом. Говард узагалі дуже любив співати, а Морін колись навіть була бек-вокалісткою в місцевому оркестрику. Коли вони доспівали, Шерлі лише раз плеснула в долоні, мовби викликала прислугу. Саманта з цього гучно зареготала і пішла до столу з напоями, але, на жаль, хлопця в метелику там уже не було.

Тим часом Ендрю, Ґая й Суквіндер ще й досі реготали на кухні. Реготали з дуету Говарда й Морін, а також з того, що вже на дві третини спорожнили пляшку горілки, але найбільше сміялися просто тому, що їм було смішно і своїм сміхом вони заражали одне одного так, що ледве трималися на ногах.

Маленьке віконце над раковиною, відчинене навстіж для припливу повітря, раптом грюкнуло і в ньому з'явилася голова Жирка.

— Добрий вечір! — привітався він. Очевидно йому довелося на щось видертись, бо коли він почав пролізати у вікно, було чути, як це щось заскрипіло, а потім важко гупнуло на землю. Нарешті Жирко зіскочив на сушарку для посуду, збивши кілька склянок, що розлетілися на друзки.

Суквіндер вийшла з кухні. Ендрю відразу зрозумів, що Жирко тут зайвий. І тільки Ґаю це, здається, анітрохи не стурбувало. Не припиняючи хихотіти, вона сказала:

— До речі, тут є двері.

— Серйозно? — сказав Жирко. — А де тут бухло?

— Це наше, — сказала Ґая, обхопивши пляшку. — Енді для нас заникав. Мусиш сам собі роздобути.

— Легко, — незворушно мовив Жирко і вийшов у залу.

— Хочу пі-пі… — пробелькотіла Ґая, заховала горілку під раковину і теж вийшла з кухні.

Ендрю подався за ними. Суквіндер повернулася до столу з напоями, Ґая зникла в туалеті, а Жирко стояв, спираючись на стіл, і тримав в одній руці пиво, а в другій бутерброд.

— Не думав, що ти сюди припрешся, — сказав Ендрю.

— Мене запросили, чувак, — відповів Жирко. — У запрошенні написали, що чекають на сімейство Волів.

— А Каббі в курсі, що ти тут?

— Не знаю, — відповів Жирко. — Він ховається. Так і не дістав посаду Баррі. Тепер усьому капець, бо Каббі не буде в раді. Бляха, шо це за гівно? — скривився він, випльовуючи півбутерброда. — Хоч' цигарочку?

У залі стояв такий гамір, а гості так повпивалися, що всім було вже глибоко начхати, де подівся Ендрю. Коли хлопці вийшли надвір, то побачили там Патрицію Моллісон, яка самотньо стояла біля свого "БМВ", дивилася на чисте зоряне небо і курила.

— Можете взяти по одній, — простягла вона пачку цигарок, — якщо хочете.

Потім цокнула запальничкою і тепер стояла, розслабившись і засунувши одну руку глибоко в кишеню. Було в ній щось таке, що відлякувало Ендрю. Він навіть не наважувався глянути на Жирка, щоб оцінити його реакцію.

— Я Пат, — назвала вона себе за якийсь час. — Дочка Говарда і Шерлі.

— Привіт, — озвався Ендрю. — Я Ендрю.

— Стюарт, — представився Жирко.

Пат вирішила, що далі підтримувати розмову немає потреби. Ендрю це втішило і він спробував наслідувати її байдужість. Тишу порушили кроки й приглушені дівчачі голоси.

Ґая тягла Суквіндер за руку надвір. Реготала як навіжена, і Ендрю бачив, що алкоголь ще й досі бушував у ній.

— Ти, — сказала Ґая Жиркові, — просто мерзенно ставишся до Суквіндер.

— Перестань! — крикнула Суквіндер, намагаючись визволитися від Ґаї. — Я серйозно… відпусти…

— Мерзенно! — випалила захекана Ґая. — Дуже! Чого ти їй пишеш всяку фігню на "Фейсбук"?

— Перестань! — заверещала Суквіндер. Вона нарешті вирвалась і побігла назад у залу.

— Мерзенні речі, — наполягала Ґая, хапаючись за огорожу, щоб не впасти. — Називаєш її лесбіянкою, і всяке таке…

— Лесбіянка — це не образа, — сказала Патриція і її очі звузилися. — Як на мене, в цьому нема нічого поганого.

Ендрю помітив, як Жирко покосився на Пат.

— Та я й не казав, шо це погано. Просто пожартував, — сказав він.

Ґая сповзла по огорожі на прохолодний тротуар і обхопила голову руками.

— Як ти? — спитав Ендрю. Якби не було Жирка, він також присів би біля неї.

— Забухана, — прошепотіла вона.

— Стане легше, якщо запхаєш пальці в рот, — порадила Патриція, безпристрасно глянувши на Ґаю.

— Класна тачка, — сказав Жирко, розглядаючи "БМВ".

— Ага, — погодилася Патриція. — Нова. Я заробляю вдвічі більше, ніж мій брат, — додала вона. — Але Майлз — то маленький Ісусик. Майлз-месія… член місцевої ради Моллісон Другий Пеґфордський. Тобі подобається Пеґфорд? — спитала вона Жирка, поки Ендрю не зводив очей з Ґаї, що важко дихала й опустила голову між коліна.

— Нє, — відповів Жирко. — Це затхла діра.

— Ага… ну, я особисто не могла дочекатись, коли заберуся звідси.