Несподівана вакансія - Сторінка 84

Тим часом Шерлі сиділа за столиком, відчуваючи свою незвичну самотність; вона згадала Мері Фербразер на похороні Баррі: випростана й знеможена, вона була огорнена у своє скорбне вдівство, наче в королівську мантію, викликаючи в присутніх жаль і благоговіння. Втративши чоловіка, Мері стала мовчазним і смиренним об'єктом загального захоплення, а вона, Шерлі, прикута до чоловіка, який її зрадив, кутається в брудне ошмаття і виставлена на посміховисько…

(Колись давно у Ярвілі чоловіки дозволяли собі відпускати на адресу Шерлі непристойні жарти через непевну репутацію її матері, хоч сама Шерлі була чиста, як янгол.)

— Дідусь захворів, — розповідала Лексі Ендрю. — А з чого ці тістечка?

Він нахилився під прилавок, ховаючи почервоніле обличчя.

Я лизався з твоєю мамою.

Ендрю ледве змусив себе вийти на роботу. Боявся, що Говард одразу його вижене за те, що цілувався з його невісткою, а ще більше жахався того, що в кав'ярню може увірватися Майлз Моллісон. Та разом з тим він був не настільки наївний, щоб не розуміти: Саманта, якій було вже добре за сорок, виступатиме в цьому фарсі головною лиходійкою. Його алібі просте: "Вона була вгашена й почала першою".

Але, попри сором, Ендрю відчував і певну втіху. Він страшенно хотів побачити Ґаю, щоб розповісти, як пристрасно на нього запала цілком доросла жінка. Він сподівався, що вони посміються з цього, так само, як сміялися з Морін, але ця розповідь неминуче вразить Ґаю, і ось так, сміючись, він і випитає в неї, чим вони займалися з Жирком і як далеко вона дозволила йому зайти. Він був готовий пробачити їй — вона ж теж була забухана. Але Ґая так і не прийшла.

Він пішов по серветку для Лексі і мало не зіштовхнувся з дружиною свого боса, що стояла за прилавком, тримаючи його "ЕпіПен".

— Говард хотів, щоб я тут дещо перевірила, — сказала Шерлі. — І ми не можемо тримати тут цей шприц. Я занесу його в підсобку.

XII

Спорожнивши півпачки цукерків "Роло", Роббі відчув спрагу. Кристал не купила йому нічого попити. Він зліз із лавки і сів на теплу травичку, звідки в кущах ледь виднілася Кристал з тим незнайомцем. Не витримавши, він з'їхав до них похилим берегом.

— Хоцу пити, — заскиглив він.

— Роббі, іди звідси! — вигукнула Кристал. — Іди сядь на лавку!

— Я хоцу пити!

— Блін… іди зачекай на лавці, я зараз принесу шось попити! Іди звідси, Роббі!

Рюмсаючи, він видерся слизьким схилом назад до лавки. Він звик, що йому ніколи не дають того, чого він просить, звик не коритися свавільним дорослим, бо вони постійно міняють власні правила і все забороняють. Тому навчився скрізь, де тільки можна, шукати нагоду задовольняти свої нехитрі бажання.

Образившись на Кристал, Роббі відійшов від лавки і потупцяв далі. Назустріч йому ішов тротуаром чоловік у темних окулярах.

(Ґевін забув, де припаркував машину. Він вискочив від Мері і попростував Соборним провулком; та лише порівнявшись із будинком Саманти й Майлза, зрозумів, що йде зовсім не в тому напрямку. Не бажаючи повертатися до будинку Фербразерів, він пішов до мосту в обхід.

Там він побачив хлопчика, замурзаного шоколадом, недоглянутого і якогось не надто приємного. Ґевін пройшов повз хлопчика, заглиблений у невеселі роздуми, і мало не повернув до будинку Кей, де можна було б знайти мовчазне заспокоєння… вона завжди найкраще ставилася до нього, коли він був нещасний, і це свого часу й привабило його до неї.)

Плюскіт річки лише посилив спрагу Роббі. Він поплакав і побрів у другий бік від моста, повз ті кущі, де ховалася Кристал. Кущі хиталися. У пошуках води він пішов далі і враз побачив дірку в живоплоті, що тягнувся ліворуч від дороги. Заглянувши туди, побачив футбольне поле.

Він проліз у дірку і став розглядати широке зелене поле з воротами і розлогим каштаном. Роббі знав, що це таке, бо колись двоюрідний брат Дейн учив його грати в футбол на дитячому майданчику. Ще ніколи в житті Роббі не бачив стільки зелені.

Через поле широким кроком, склавши руки на грудях, понуро брела якась жінка. (Саманта йшла світ за очі, йшла і йшла, куди-небудь, тільки б подалі від Соборного провулка. Вона ставила собі багато запитань, але знаходила мало відповідей. Наприклад, чи не зайшла вона задалеко, розповівши Майлзу про той ідіотський п'яний лист, відісланий нею зі злості, який здавався їй тепер не таким і безневинним…

Вона підняла голову й зустрілася поглядом з Роббі. Діти часто по вихідних пролазили крізь дірку в живоплоті, щоб пограти в футбол. Навіть її доньки це робили, коли були малі.

Саманта перелізла через хвіртку і повернула від річки у напрямку Майдану. Відраза до самої себе намертво вчепилася до неї, хоч як вона намагалася від неї втекти.)

Роббі виліз назад крізь дірку в живоплоті і трохи пройшов услід за тією жінкою, але скоро вона зникла йому з очей. Цукерки "Роло" танули в руці, але він не хотів їх викидати; його й досі мучила спрага. Може, Кристал уже звільнилася. Він розвернувся й пішов назад.

Підійшовши до перших-ліпших кущів на березі, Роббі побачив, що вони вже не хитаються, і вирішив, що можна сміливо підходити.

— Клистал, — покликав він.

Але в кущах нікого не було. Кристал зникла.

Роббі заплакав і почав кликати Кристал. Він видряпався на берег і налякано розглядав дорогу, але Кристал ніде не було.

— Клистал! — зарепетував Роббі.

З протилежного боку дороги насуплено зиркнула на нього жінка з коротким сивим волоссям.

Шерлі залишила Лексі в "Мідному чайнику", де тій, схоже, подобалось бути, і вийшла на Майдан; там вона помітила Саманту — кого-кого, а її вона аж ніяк не хотіла бачити, тож Шерлі хутко розвернулася й пішла у протилежному напрямку.

За спиною в неї чувся плач і лемент якогось хлопчика, але вона йшла собі далі, стискаючи в кишені "ЕпіПен". Вона не буде об'єктом брудних жартів. Вона збиралася бути чистою, як Мері Фербразер, і щоб усі її жаліли. Її лють була така несамовита, така страхітлива, що Шерлі навіть не могла зв'язно думати. Їй хотілося діяти, карати, нищити.

Неподалік старого кам'яного мосту, ліворуч від Шерлі, захиталися кущі. Вона глянула туди й побачила щось мерзенне, гріховне і дике. І це ще рішучіше погнало її далі.

XIII

Суквіндер тинялася Пеґфордом ще довше, ніж Саманта. Вона вийшла з Олд-Вікеридж невдовзі після того, як мати звеліла їй іти на роботу, і просто блукала незнайомими вуличками, старанно оминаючи невидимі заборонні зони поблизу Соборного провулка, вулиці Надії і Майдану.

У неї в кишені було майже п'ятдесят фунтів, зароблених у кав'ярні і на святкуванні, а ще лезо бритви. Вона хотіла взяти ще й свою розрахункову книжку, що лежала в одній із шухляд батькового кабінету, але Вікрам не вставав з-за письмового столу. Чекаючи на зупинці автобус до Ярвіла, вона помітила на дорозі Шерлі і Лексі Моллісонів і поквапливо сховалася.

Ґаїна зрада була брутальна й неочікувана. Обійматися з Жирком Волом… він тепер і не гляне на Кристал, маючи Ґаю. Будь-який хлопець покине будь-яку дівчину заради Ґаї, це зрозуміло. Суквіндер просто не могла піти на роботу, де її єдина спільниця казатиме, що Жирко — нормальний чувачок. Ніяк не могла.

Завібрувала її мобілка. Ґая вже надіслала їй дві есемески:

"Я вчора була сильно забухана?"

"На роб. ідеш?"

Ані слова про Жирка Вола. Ані слова про те, що вона лизалася з мучителем Суквіндер. Нова есемеска запитувала: "Як ти?"

Суквіндер знову запхала мобільний у кишеню. Вирішила пройтися ще трохи в бік Ярвіла і сісти на автобус вже за містом, де її ніхто не побачить. Батьки спохопляться не раніше п'ятої тридцять, коли вона зазвичай поверталася з кав'ярні.

Отак вона йшла, розпашіла і втомлена, а в голові у неї зароджувався відчайдушний план: якби ж то їй знайти нічліг, дешевший за п'ятдесят фунтів… усе, що їй було потрібно, — це опинитися на самоті і дати волю лезу.

Шлях її пролягав уздовж річки Орр. Зараз через міст — і далі провулками аж до об'їзної дороги.

— Роббі! Роббі! Де ти?

Берегом річки металася Кристал Відон. Жирко Вол курив, запхавши руку в кишеню, і спостерігав, як вона метушиться.

Суквіндер різко взяла праворуч, налякана, що хтось із них може її помітити. Крики Кристал відлунювали від річкового скла.

Погляд Суквіндер раптом помітив щось там унизу, на воді.

Ще не усвідомлюючи, що робить, вона вже схопилася за гарячий кам'яний парапет і вилізла на перила мосту.

— Він у річці, Крис! — вигукнула Суквіндер і стрибнула солдатиком у воду.

Її ногу до крові розсік розбитий монітор комп'ютера, а саму Суквіндер затягло течією вглиб.

XIV

Шерлі відчинила двері до спальні й побачила там два порожні ліжка. За логікою там мав би спати Говард. Треба буде загнати його назад у ліжко.

Але ні з кухні, ні з ванної не долинало жодного звуку. Шерлі занепокоїлась, що могла розминутися з ним, вертаючись додому попри річку. Мабуть, він уже вдягнувся й пішов на роботу. Можливо, навіть сидить зараз разом із Морін у підсобці і перемиває кісточки Шерлі. Можливо, навіть замишляє розлучитися з нею й одружитися з Морін, адже таємне стало явним і приховувати більше нічого.

Вона кинулася до вітальні з наміром зателефонувати в "Мідний чайник". Говард у піжамі лежав на килимі.

Його обличчя посиніло, очі вирячились, з рота проривалися ледь чутні хрипи. Однією рукою він схопився за груди. Піжама на животі задерлася. Шерлі побачила там ділянку заструпілої подразненої шкіри — саме туди вона збиралася встромити шприц.

Говард зустрівся поглядом із Шерлі, німо благаючи про допомогу.

Шерлі нажахано витріщилася на нього, а тоді прожогом вискочила з кімнати. Спочатку вона сховала "ЕпіПен" у бляшанку з-під печива, потім витягла його звідти й запхала подалі, аж за кулінарні книжки.

Прожогом метнулася до вітальні, схопила телефон і набрала 999.

— Пеґфорд? Ви телефонуєте з котеджу Оррбенк? Ми вже вислали туди швидку.

— О, дякую, дякую, слава Богу, — проказала Шерлі і, вже кладучи слухавку, раптом усвідомила, що сказала не те, й заверещала: — Ні-ні, це не з котеджу Оррбенк!..

Але на тому кінці дроту слухавку вже кинули, і Шерлі мусила ще раз набирати номер. Вона так панікувала, що випустила з руки слухавку. Говардові хрипи на килимі ставали дедалі слабшими.

— Це не з котеджу Оррбенк! — закричала вона. — Це Евертрі Кресент, тридцять шість, Пеґфорд… у мого чоловіка серцевий напад…

XV

Майлз Моллісон вискочив зі свого будинку в Соборному провулку в домашніх капцях і побіг стрімким схилом — туди, де на розі виднівся Олд-Вікеридж.