Незнайко в Сонячному місті - Сторінка 13

- Микола Носов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Й от серед ночі пролунав крик:

— Приготуйтесь до ранкової зарядки! Відчиніть кватирку, провітріть приміщення. Починаємо заняття з ходьби. Вдихніть глибоко, глибоко. 1-і… Раз, два, три, чотири!

Незнайко замарширував босоніж по кімнаті, потім став підскакувати: ноги в сторони, ноги вкупі, ноги в сторони, ноги вкупі, після чого почав нахилятись і присідати. Гриміла музика, чітко лунала команда. Незнайко старанно виконував усі вправи, але совість не вгавала й гула собі прямо у вуха:

"Розбуди Пістрявенького! Розбуди, розбуди, розбуди!"

Нарешті Незнайко не витримав, підійшов до ліжка Пістрявенького й затряс його за плече:

— Вставай, Пістрявенький, мені треба тобі щось розповісти.

Але де там! Пістрявенький заснув так міцно, що хоч з гармати стріляй. Тоді Незнайко згадав, що найбільше за все на світі Пістрявенький боїться холодної води. Він пішов до вмивальника, набрав у чашку води й почав бризкати Пістрявенькому в обличчя. Пістрявенький умить прокинувся й підскочив на ліжку.

— Що це за напасть! — запхикав він, протираючи очі. — Я вже вмивався сьогодні!

— Послухай, Пістрявенький, я тобі розповім одну річ, тільки ти обіцяй мені, що не скажеш про це Кнопочці.

— Та навіщо мені їй говорити?

— Ні, ти спершу пообіцяй.

— Ну, обіцяю, тільки швидше кажи. Спати хочеться!

— Розумієш, Пістрявенький, я сьогодні перетворив одного коротульку на осла.

— Ну й що тут такого? — відповів плаксиво Пістрявенький. — Невже заради цього мене треба серед ночі будити? Перетворив — ну й перетворив.

— Так йому, напевно, зовсім не хочеться ослом бути!

— Мало чого йому не хочеться. Ото ще!

— Ні, це все-таки недобре, Пістрявенький. Ти мене вилай за це.

— А для чого?

— Ну, мене, розумієш, совість мучить. Може, мені полегшає.

— Як же тебе вилаяти?

— Ну, придумай що-небудь.

— Не знаю, що й придумати… Зовсім, розумієш, не вмію лаятись.

— Ну, скажи, що я йолоп безтямний.

— Йолоп безтямний, — повторив Пістрявенький.

— Скажи: худобина туполоба.

— Худобина туполоба!

— Безглузда пика.

— Безглузда пика!

— Ну ще як-небудь.

— Ослячий дурень.

— Правильно!

— Ну як, полегшало?

— Ні, розумієш, не полегшало. Ти, видно, й справді не вмієш лаятись. Краще ти от що… Стукни мене кулаком добренько.

— А як стукнути — по спині чи по шиї?

— Давай по спині… Ось так, добре! А тепер стукни по шиї… Так! Ще разок… О! І ще бий, не бійся… Ой! Ну, годі, годі. Розмахався тут кулаками! Бо як дам! Зрадів, що битися можна!

— Сам же просив.

— Ну й що ж, що просив! Усьому треба знати міру.

Незнайко забрався знову в ліжко.

— Начувайся, я до тебе ще доберусь, — грозився він, чухаючи болюче місце, по якому вдарено. — Не хочеться зараз зв'язуватися.

— Свиня ти невдячна, ось що! — сказав Пістрявенький.

— Ич який! — відповів Незнайко. — То говорив — не вмію лаятись, а сам свинею обзиває.

На цьому розмова скінчилася, і обидва заснули.

Розділ тринадцятий

Листочок і Буквочка

Малюк Листочок, про якого вже оповідалось у цій історії, був дуже хороший коротулька. Він жив у Сонячному місті, на Цукерковій вулиці. На цій же вулиці, тільки в іншому будинку жила малючка Буквочка. Ці Листочок та Буквочка прославилися тим, що дуже любили читати книги. Вони захоплювалися читанням до такої міри, що іноді навіть не ходили в театр і кіно, не слухали радіо й не дивилися телевізора, а замість цього сиділи й читали якусь цікаву книжку. Спочатку вони перечитали всі книжки, які були у них вдома, потім діставали книги в кого-небудь з приятелів і в книгарнях, нарешті записались до бібліотеки, тому що в бібліотеці завжди можна було взяти яку-небудь цікаву книгу.

Колись давно Буквочка й Листочок не були знайомі між собою. Але відтоді, як обоє записалися до бібліотеки, вони стали зустрічатися там, а коли поверталися з бібліотеки додому, то з цікавістю розмовляли про вже прочитані книги.

Незабаром вони потоваришували, й Буквочка, яка була дуже тямуща, вигадала таку річ: вона сказала, що вони з Листочком неекономно тратять час, бо ходять у бібліотеку вдвох, унаслідок чого в них залишається менше часу на читання. Було б значно економніше, якби в бібліотеку ходив хтось один і брав книги для обох, а щоб нікому не було кривдно, в бібліотеку можна ходити по черзі.

Так вони й робили: поки один іде в бібліотеку, друга сидить і читає книги.

Минали дні за днями. Листочок і Буквочка часто зустрічались, і скоро вони вже не могли прожити дня без того, щоб не поговорити одне з одним. Якось Буквочка сказала Листочкові, що тепер вона дуже "щаслива, бо є в неї друг, з котрим можна поговорити про книги. Листочок сказав, що він також дуже щасливий, але його весь час мучить думка про те, що не всі коротульки полюбили читання, а багато хто навіть, замість того щоб читати, тільки розглядає у книжках картинки, або, ще гірше, ганяє по вулицях футбольного м'яча або грає цілими днями в цурки-палки.

— Мені таких коротульок шкода, — говорив Листочок. — Вони самі не знають, якого задоволення позбавляють себе. Коли б вони захопилися читанням, то побачили б, як це цікаво.

Тут Буквочка на мить замислилась, а тоді сказала:

— А що, Листочку, як ми з тобою влаштуємо книжковий театр?

— Який книжковий театр? — не зрозумів Листочок.

— Ну це такий театр, у якому читають книги. В ньому, розумієш, нема ні акторів, ні декорацій, ані сцени. Є лише публіка, що сидить і слухає якусь цікаву книжку.

— Де ж ти бачила такий театр?

— Ніде. Я просто вигадала. Ми з тобою будемо вибирати найцікавіші повісті, казки або оповідання і будемо читати уголос по черзі.

Листочкові дуже сподобалася пропозиція Буквочки, і вони одразу взялися за діло. Спочатку вибрали декілька оповідань для читання, причому старалися вибирати так, щоб одне оповідання було зворушливе, друге — сумне, третє — веселе, четверте — страшне, п'яте — ще якесь, щоб на різні смаки.

Для свого театру вони знайшли дуже підходяще місце. Поряд з будинком, у якому жив Листочок, був двір — не двір, сад — не сад, а, вірніше сказати, щось схоже на маленький скверик. Цей скверик був обсаджений навкруги резедою, у центрі стояв стіл для охочих пограти в шахи або шашки, а довкола кілька лавочок, щоб можна було сидіти й дихати свіжим повітрям. Скверик був між двома будинками, і кожен, хто проходив по вулиці, бачив і стіл, і резеду, й лавочки.

— Отут ми й влаштуємо наш книжковий театр, — сказали Буквочка й Листочок.

Вони перетягнули стіл ближче до вулиці, поставили перед ним лавочки для слухачів, а для себе принесли з дому два стільці.

Потім Листочок збігав по. книгу з оповіданнями, а Буквочка принесла маленький бронзовий дзвіночок.

І от під вечір, коли в усіх театрах Сонячного міста залунали дзвінки, закликаючи глядачів до початку вистав, Буквочка теж стала дзвонити дзвіночком, а Листочок гукав:

— Ідіть сюди! Тут відкривається новий театр! Дуже цікаво буде! Займайте місця!

Коротульки, котрі проходили в цей час вулицею, почули його вигуки. Деякі з них сіли перед столом на лавочках і стали ждати. Листочок побачив, що всі лавочки вже зайняті, й сказав:

— Зараз перед вами виступить Буквочка. Вона читатиме оповідання.

Буквочка почала читати перше оповідання. Вона читала дуже добре, з почуттям, і всі слухали уважно-уважно, але якийсь коротулька, котрий сидів на передній лавочці, презирливо наморщив свого носа й розчаровано бовкнув:

— У, та тут просто книжку читають! Який же це театр!

— Якась казочка про білого бичка! Нічого нема цікавого, — докинув другий коротулька.

Вони вдвох підвелися й пішли. За ними стали виходити й інші коротульки. Скоро почувся дзвоник з театру, який містився в сусідньому будинку. Багато коротульок поскакували з місць і бігом подалися туди. Кінчилося тим, що всі слухачі розійшлися, крім одного малюка, який чомусь заснув. Буквочка й Листочок розбудили його й стали читати йому книжку далі, але він слухав не дуже уважно, весь час совався на лавочці, позіхав на весь рот і раз у раз клював носом. Нарешті він устав і теж пішов.

Таким чином, перший дослід закінчився невдало, а на другий день повторилося те саме. Спочатку публіки зібралося багато, але, як тільки Листочок почав читати, всі розбіглися. Буквочка була в розпачі і вже навіть хотіла заплакати, та Листочок сказав:

— Театр усе одно повинен працювати, є в ньому публіка чи нема. Коли нас ніхто не буде слухати, ми будемо читати самі собі.

Він посадив Буквочку на лавочку, де мала сидіти публіка, й став читати далі. Деякі перехожі зупинялись і, трохи послухавши, йшли своєю дорогою. Так було до тих пір, поки Листочок не почав читати смішне оповідання. У цей час вулицею проходили малюк і малючка. Вони зупинилися на хвилину, щоб послухати, потім зайшли в скверик і сіли на лавочку, їм дуже сподобалось, як Листочок читав, вони голосно сміялися. Перехожі на вулиці почули їхній сміх і теж зацікавились.

— Еге, тут щось смішне читають! — казали вони й заходили в скверик.

Невдовзі всі лавочки були зайняті. Коротульки слухали оповідання, стараючись не пропустити ані слова, й помирали від сміху. Коли це оповідання кінчилось, Листочок почав друге, потім ще й ще… Ніхто із слухачів не пішов, тому що всім було цікаво, а коли читання закінчилось, усі стали дяку-' вати Буквочці й Листочкові за втіху. Один найменшенький коротулька запитав, чи будуть вони й завтра читати, й коли дізнався, що будуть, сказав, що він і завтра прийде. Потім слухачі розійшлись, і цей найменшенький коротулька пішов, але за мить повернувся й запитав Листочка, — чи вони завтра читатимуть ті самі оповідання, що й сьогодні, чи якісь нові. Листочок сказав, що нові. Коротулька дуже зрадів, ще раз сказав, що завтра прийде, й пішов собі.

З того часу Буквочка й Листочок щоденно читали в скверику книжки. Спочатку вони читали коротенькі оповідання й казочки, потім стали розшукувати невеликі, але цікаві повісті, які можна було прочитати за один вечір, а потім стали читати й довгі повісті й навіть романи, на які доводилося тратити по кілька вечорів. З кожним днем у них збиралося дедалі більше слухачів, так що врешті-решт довелося поставити в скверику ще штук двадцять лавочок, а для читців зробили невеликі підмостки, на зразок театральної естради. Коли настала зима, для книжкового театру збудували в кінці скверика спеціальне зимове приміщення.

Жителі Сонячного міста дуже полюбили свій книжковий театр.