Незнайко в Сонячному місті - Сторінка 19

Побудувати обертовий будинок ще легше, бо під нього відразу при будівництві закладають кільцеві рейки. Для того, щоб обертати будинок, потрібен невеликий електромотор, значно меншої потужності, ніж той, що використовується для пересування будинку.

— Це зрозуміло, — сказав Незнайко. — Але для чого потрібно, щоб він обертався? Хіба погано, коли будинок спокійно стоїть на місці?

— Це, звичайно, непогано, — погодився архітектор. — Але обертовий будинок має деякі переваги. Відомо, що вікна звичайних будинків можуть бути повернуті на всі чотири сторони світу: на північ, південь, схід і захід. У вікна, повернуті на південь, сонце може світити цілий день, зате в кімнати, вікна яких повернуті на північ, сонце не зазирає ніколи. У таких кімнатах жити дуже сумно, тому що кожному хочеться бачити сонечко. Цей недолік повністю усунутий в обертових будинках. Будинок, що стоїть перед нами, робить повний оберт за годину, тому в кожне вікно, з якого боку воно не знаходилося б, сонце зазирає через кожну годину. Таким чином у кожному такому будинку всі квартири світлі й веселі.

— Я, здається, починаю вже дещо розуміти, — сказав Незнайко. — Цікаво, хто ж це придумав будувати обертові будинки?

— Перший проект обертового будинку створив архітектор Вертиплященко. Це було кілька років тому. З того часу багато архітекторів підхопили його ідею, і в нас уже досить велика кількість таких споруд. Є будинки, що роблять один оберт не за годину, а за дві, три й навіть чотири години. Якщо у вас є бажання, ми можемо зробити невелику екскурсію і ознайомитися з архітектурою міста.

— Це надзвичайно цікаво! — вигукнула Кнопочка. — Але чи не буде це для вас важко?

— А що тут важкого? — сказав Пістрявенький. — Це ж не дрова рубати!

— А ти, Пістрявенький, краще помовчав би, якщо не можеш відповісти ввічливо, — сказала Кнопочка.

— Пістрявенький має рацію, — добродушно відповів коротулька. — Це справді не дрова рубати, до того ж мені дуже приємно познайомитися з допитливими мандрівниками. Мене звуть Кубик. Архітектор Кубик.

— А мене Незнайко, а її от — Кнопочка, — сказав Незнайко.

— От ми й познайомилися! — сказав Кубик, потискуючи своїм новим знайомим руки. — Дуже радий! Дуже радий! А тепер прошу всіх слідувати за мною.

Кубик пішов вулицею. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький рушили за ним. Спочатку Кубик показав мандрівникам ще один будинок, який був побудований у вигляді виступів. Він сказав, що такі будинки носять назву східчастих. Цей східчастий будинок не мав ескалатора, але був устаткований рухомими конвейєрними доріжками, схожими на транспортери, сидячи на яких мешканці піднімалися вгору або спускалися вниз. Після цього оглянули вулицю, забудовану круглими обертовими будинками баштового типу, з гладенькими спіральними спусками, по яких можна було з'їжджати на килимках. Ще на одній вулиці Кубик показав мандрівникам два дуже красивих будинки. Один з цих будинків являв собою нагромадження кам'яних півкуль. У кожній півкулі були напівкруглі вікна й двері. Слід гадати, що й кімнати в цьому будинку були всі напівкруглі. Другий будинок був ніби складений з безлічі бочок, поставлених одна на одну. Кожна бочка була заввишки в два поверхи, і як на першому, так і на другому поверхах були зроблені вікна. Обидва ці будинки були споруджені, як сказав Кубик, для любителів жити в круглих кімнатах.

Повернувши за ріг, мандрівники опинились у Музикальному провулку, де всі будинки були побудовані у вигляді яких-небудь музичних інструментів. Один будинок був у вигляді піаніно, другий — у вигляді рояля, третій — арфи, четвертий — акордеона, п'ятий — барабана. Тільки один будинок, що стояв на розі, був побудований чомусь у вигляді глиняного горщика. Ще на одній вулиці мандрівники побачили будинок геть незвичайного типу. Він не стояв на землі, а висів у повітрі, причеплений до величезної повітряної кулі.

— Невже знаходяться бажаючі жити в цьому повітряному будинку? — здивувалася Кнопочка.

— Відбою нема! — сказав Кубик. — Стільки бажаючих, що ми вирішили побудувати ще кілька таких будинків. Мешканцям подобається кожного дня долати труднощі й небезпеки: видиратися по дротяних драбинах, стрибати вниз з парашутами або спускатися по тросу.

— Я теж не відмовився б пожити в такому будинку, — сказав Незнайко.

— А тепер хвилинку терпіння, і я ознайомлю вас із стародавньою архітектурою, — сказав Кубик. — Зараз ми потрапимо з вами в так званий архітектурний заповідник.

Мандрівники пішли провулком і опинились у кварталі, що був забудований будинками з колонами. Тут були колони й прямі, й криві, й закручені, й виті, й спіральні, й похилі, й приплюснуті, й косопузі, й млинцевидні, й навіть такі, що не підбереш назви. Карнизи в будинках теж були й рівні, й косі, й криві, й ламані, й зигзагоподібні. В одних будинках колони стояли не знизу, як звичайно, а зверху на дахах, у других будинках колони були знизу, зате самі будинки стояли зверху, над колонами; в третіх колони були підвішені до карнизів і хиталися над головами перехожих. Був будинок, у якого карниз містився внизу, а колони стояли догори ногами і на додаток, похилилися набік. Був також будинок, у якого колони стояли рівно, але сам будинок стояв криво, ніби збирався рухнути на голови перехожих. А ще був будинок, у якого колони схилилися в один бік, а сам будинок нахилився у другий, так що здавалося, неначе все це зараз упаде на землю й розсиплеться на порох.

— Ви на ці скособочені будинки не дивіться, — сказав Кубик. — Це колись у нас була мода захоплюватись спорудженням будинків, які ні на що не схожі. От і натворили такого неподобства, що тепер навіть дивитися соромно! Ось, наприклад, будинок, що його ніби якась неземна сила приплюснула й перекосила набік. У ньому все скособочене: й вікна, й двері, й стіни, й стелі. Спробуйте, поживіть з тиждень у такому будинку й ви побачите, як швидко зміниться ваш характер. Ви станете злим, похмурим і дражливим. Вам весь час здаватиметься, наче має статися щось лихе, щось недобре. І все тому, що похилі стіни вашої кімнати ніби постійно загрожують падінням, і ви ніяк не можете позбутися передчуття якоїсь неминучої біди. На щастя, у цих кособоких будинках тепер уже ніхто не живе. Один час їх навіть хотіли розібрати, але потім вирішили залишити в науку на майбутнє, щоб нікому більше не спадало на думку зводити подібні безглузді споруди.

— І це допомогло? — запитав Незнайко.

— Допомогло, — сказав Кубик. — Але ненадовго. Деякі архітектори не могли одразу позбутися старих звичок. Ні-ні, а якийсь з них візьме та й побудує дім, перед котрим стоїш і тільки руками розводиш. Однак згодом знаменитий архітектор Кавунчик знайшов чудовий спосіб споруджувати дуже красиві будинки без усіх цих фокусів-покусів. До того ж він винайшов цілий ряд нових будівельних матеріалів, як, наприклад, полегшена пресована піногума, з якої можна будувати складні портативні будинки; гідрофобний картон, що не боїться ні холоду, ні спеки, ні дощу, ні вітру; синтетичний пластилін для ліпних прикрас і будівельна пінопластмаса, що у воді не горить і у вогні не тоне, тобто… тьху!., у вогні не горить і у воді не тоне; а також різнокольоровий світний пінофеногорох, що виготовляється з простих горохових стручків, нічого не боїться, майже нічого не важить і водночас твердий, як сталь. Зараз я ознайомлю вас з будинками, спорудженими архітектором Кавунчиком з будівельної піно-пластмаси й пінофеногороху. Це на вулиці Творчості.

Кубик знову пішов попереду. Треба сказати, що в Сонячному місті на кожному розі стояли кнопочні кіоски з газованою водою. Незнайко й Пістрявенький вважали своїм обов'язком зупинитися перед кожним кіоском і випити по склянці води. Це їх розважало, і їм не так нудно було знайомитися з архітектурою. Несподівано Кубик зупинився, глянув на годинник і, ляснувши себе долонею по лобі, закричав:

— Батеньку! Зовсім з голови вилетіло! Адже мені треба на засідання архітектурного комітету. Вирішуватиметься питання про спорудження обертових будинків. Чи не хочете поїхати зі мною? А потім я розповідатиму далі про архітектуру й ми з вами подивимось будинки Кавунчика.

— Я згодний, — відповів Незнайко. — Мені ще ні разу не доводилося бути на засіданні архітектурного комітету.

— Я теж поїду охоче, — погодилась Кнопочка.

— Ну і я охоче, — підхопив Пістрявенький. — Тільки якщо це, звичайно, не буде вам важко, — додав він.

— Ні, це зовсім неважко, — відповів з посмішкою Кубик. — Це не дрова рубати!

Розділ вісімнадцятий

В архітектурному комітеті

Незнайко давно помітив, що в Сонячному місті майже на кожному розі стояли невеликі дерев'яні стовпчики, пофарбовані в яскраві білі й чорні смуги, завдяки чому їх можна було побачити на значній відстані.

Підійшовши із своїми супутниками до такого смугастого стовпчика, Кубик зупинився і натиснув кнопку, що була на його вершечку.

— Це для чого кнопка? — запитав Незнайко.

— Для виклику таксі, — пояснив Кубик. — Коли вам буде потрібне таксі, підійдіть до стовпчика й натисніть кнопку. Через хвилину машина приїде.

Справді, не минуло й хвилини, як у кінці вулиці з'явився автомобіль. Він був пофарбований у такі самі яскраві білі й чорні смуги, як і стовпчики.

Швидко під'їхавши, автомобіль зупинився біля тротуару, й дверцята його відчинились.

— А де ж водій? — спитав здивований Незнайко, побачивши, що за кермом водія не було.

— А водія і не треба, — відповів Кубик. — Це автоматична кнопочна машина. Замість водія тут, як бачите, кнопки з назвами вулиць і зупинок. Ви натискуєте потрібну кнопку, й машина сама везе вас, куди треба.

Усі сіли в машину, Кубик сказав:

— Ось дивіться, я натискую кнопку, де написано: "Архітектурна вулиця", і…

Він натиснув одну кнопку на щитку приладів, і… машина рушила з місця.

— Стривайте, що ви робите? — закричав Пістрявенький, хапаючи Кубика за руку. — А що як машина когось наїде?

— Машина не може ні на кого наїхати, тому що в неї є ультразвуковий локаторний пристрій, за допомогою якого усувається небезпека будь-якого наїзду чи зіткнення, — сказав Кубик. — Зверніть увагу на два великих рупори, встановлені спереду. Один рупор весь час посилає вперед ультразвукові сигнали. Як тільки попереду виникає яка-небудь перепона, ультразвукові сигнали починають відбиватися, тобто ніби відскакувати од неї назад і потрапляють у другий рупор.