Нортенгерське абатство - Сторінка 12

"Так, у Баті можна приємно провести шість тижнів, але згодом він стає найнуднішим місцем у світі". Вам це будуть казати різні люди, які приїздять сюди щозими, розтягують свої шість тижнів до десяти або дванадцяти й покидають Бат лише тому, що не можуть собі дозволити залишитися тут довше.

— Ну то в кожного своя думка. Тим, хто буває в Лондоні, Бат може здатися нудним. Але я, живучи в невеличкому віддаленому селі в провінції, ніколи б не назвала його одноманітним. Тут стільки розваг, стільки всього можна побачити й зробити за день — не те що в нас.

— Ви не любите село?

— Ні, люблю. Я провела в селі все життя й завжди була дуже щасливою. Але, звичайно, в сільському житті значно більше одноманітності, ніж тут, у Баті. Усі дні там надзвичайно схожі.

— Зате в селі ви витрачаєте час набагато доцільніше.

— Ви так гадаєте?

— А хіба ні?

— Справді, є велика різниця.

— Тут ви день у день шукаєте нових розваг.

— Так само, як і вдома. Тільки там я не знаходжу їх так багато. І там і тут я ходжу на прогулянки, але тут на кожній вулиці я можу побачити таких різних людей, а там — усього лише відвідати місіс Аллен.

Містер Тілні був у захопленні.

— Усього лише відвідати місіс Аллен! — повторив він. — Так, невеликий у вас вибір! Однак, коли ви знову поринете в цю круговерть, вам буде про що розповісти. Ви зможете розповісти про Бат і про все, що ви тут робили.

— О, так! Мені ніколи не бракуватиме тем для розмов з місіс Аллен або з кимось іншим. Певно, коли я повернуся додому, я говоритиму лише про Бат — так він мені сподобався. Якби татусь і матуся, а також усі інші мої рідні сюди приїхали, я була б навіть занадто щасливою! Коли приїхав Джеймс (мій старший брат), я так зраділа! А ще більше я зраділа, коли з'ясувалося, що в тій родині, з якою ми щойно близько заприятелювали, усі вже є його близькими друзями. О! Невже Бат може комусь набриднути?

— У всякому разі, не тим, хто може так свіжо сприймати все, як ви. Але більшість батських завсідників давно вже відірвалися від татусів і матусь, а також від братів і близьких друзів, і разом з ними втратили свіже почуття радості від балів, вистав і того, що бачиш кожен день.

На цьому їхня бесіда урвалася: танець не дозволяв відвертати увагу на щось інше.

Невдовзі після того, як вони наблизилися до кінця зали, Кетрін відчула на собі пильний погляд джентльмена, який стояв серед глядачів, прямо за спиною її кавалера. Цей чоловік був дуже вродливий, з військовою виправкою, уже не в розквіті літ, але ще не старий. І вона помітила, як цей джентльмен, не зводячи з неї очей, щось сказав містерові Тілні фамільярним шепотом. Збентежена увагою незнайомого й почервонівши від думки, що вона могла бути викликана якимось безладдям у її туалеті, вона відвернулась. Але тим часом джентльмен відійшов, а її партнер наблизився до неї і сказав:

— Я бачу, ви намагаєтеся здогадатися, про що мене тільки-но питали. Цей джентльмен знає, як вас звуть, і ви маєте право дізнатися, хто він. Це генерал Тілні, мій батько.

Кетрін відповіла тільки "О!", але це "О!" висловило все, що слід було висловити, — увагу до сказаного й цілковиту довіру до співрозмовника. Тепер вона стежила очима за генералом, який пробирався крізь натовп, зі справжнім зацікавленням і щирим захопленням. "Які вони всі вродливі!" — зазначила вона подумки.

Новим джерелом втіхи стала для неї розмова з міс Тілні, яка тривала до закінчення балу. З часу приїзду до Бата Кетрін ще жодного разу не здійснювала позаміську пішу прогулянку. Міс Тілні, яка була тут знайома з усіма місцями, що їх зазвичай тут відвідують, розповідала про них так, що у Кетрін виникло прагнення побачити їх на власні очі, а коли вона відверто висловила побоювання, що вона, напевно, не зможе знайти собі супутника, брат і сестра запросили її якось уранці вирушити разом з ними на прогулянку.

— Це було б мені надзвичайно приємно! — вигукнула вона. — Тож не відкладаймо — ходімо вже завтра!

Вони радо погодилися, — щоправда, лише в тому разі, якщо не буде дощу, як завважила міс Тілні, — хоча його, на думку Кетрін, взагалі не слід було чекати. До дванадцятої години вони мали зайти за нею на Палтні-стріт. "Пам'ятайте, завтра о дванадцятій!" — сказала Кетрін, прощаючись зі своєю новою подругою. Іншої, давнішої й авторитетнішої подруги, Ізабелли, відданістю й достоїнствами якої вона насолоджувалася протягом двох тижнів, вона майже не бачила упродовж вечора. Дарма що їй уже хотілося розповісти Ізабеллі про своє щастя, — вона з радістю погодилася з місіс Аллен рано покинути бал, по дорозі додому її серце підскакувало в грудях від щастя, як сама вона підскакувала на сидінні в кареті.

Розділ ХІ

Завтрашній день почався з дуже тьмяного ранку, протягом якого сонце лише зрідка намагалося пробитися крізь хмари; і Кетрін зробила висновок, що все складається якнайкраще для її планів. У цю ранню пору року, на її думку, сонячний ранок у більшості випадків віщував дощовитий день, а похмурий світанок — те, що пізніше випогодиться. Вона попросила містера Аллена підтримати припущення, але він, позбавлений можливості впливати на погодні явища й не маючи при собі барометра, відмовився пообіцяти, що день обов'язково буде сонячним. Вона звернулася до місіс Аллен, і відповідь місіс Аллен була більш сприятливою: вона, мовляв, не має жодного сумніву, що день буде чудовим, якщо тільки хмари розсіються й вигляне сонце.

Близько одинадцятої години, однак, насторожений погляд Кетрін помітив на віконному склі кілька дощових крапель, і в неї вихопився сумний вигук:

— О Боже! Здається, буде дощ!

— Я так і думала, — сказала місіс Аллен.

— Отже, сьогодні прогулянки не буде, — зітхнула Кетрін. — Але, може, він пройде стороною або до дванадцятої години закінчиться?

— Може, й так, моя люба. Але після дощу на вулиці буде болото.

— О, це не страшно. Грязь мене не злякає.

— Так, — байдуже відповіла місіс Аллен, — я знаю. Грязь вас не злякає.

Після короткої паузи Кетрін, яка стояла біля вікна, спостерігаючи за погодою, помітила:

— Дощ припустив.

— Справді, припустив. Якщо дощитиме й далі, земля стане зовсім мокрою.

— Уже бачу чотири парасольки. Як я їх ненавиджу!

– Їх незручно носити з собою. На мою думку, краще викликати портшез.

— А ранок здавався таким сприятливим! Я була цілком упевнена, що буде сухо!

— Усі були в цьому впевнені. Але якщо дощ заповзявся на весь ранок, у Галереї буде мало людей. Сподіваюся, містер Аллен вдягне плащ, але, однак, він цього не зробить — що завгодно, тільки не плащ. Не розумію, чому містер Аллен його не любить, він же такий зручний!

Дощ продовжувався, рясний, але дрібний. Кожні п'ять хвилин Кетрін підбігала до годинника, повідомляючи при поверненні, що, коли через п'ять хвилин він не ущухне, вона втратить усяку надію. Годинник пробив дванадцяту, а дощ усе йшов.

— Ви не зможете піти, моя люба.

— Я все ще сподіваюся. Почекаю до чверті на першу. На цю годину небо звичайно випогоджується, і мені здається, що воно вже трохи посвітлішало. Уже двадцять хвилин на першу — годі чекати! О, коли б зараз була погода, як в Удольфо або принаймні в Тоскані й на півдні Франції! Тієї ночі, коли помер бідолашний Сент-Обен. Тоді була така чудова погода!

О пів на першу, коли Кетрін вже не стежила за погодою так пильно і вже не бачила сенсу в її поліпшенні, небо раптом почало прояснятися. Проблиск сонячного світла захопив її зненацька. Вона виглянула у вікно — хмари розсіювались. Кетрін заходилася спостерігати й радо вітати сприятливі зміни в природі. За десять хвилин уже було зрозуміло, що друга половина дня буде сонячною, і це цілком відповідало думці місіс Аллен, яка весь час вважала, що "погода буде добра". Але Кетрін мала сумнів, чи чекати їй друзів і чи не дощило надто довго для того, щоб міс Тілні ризикнула вийти після цього з дому.

Було надто брудно для того, щоб місіс Аллен пішла супроводжувати свого чоловіка до Галереї; тож він рушив туди сам, і ледве Кетрін простежила за ним поглядом уздовж вулиці, як її увагу привернуло наближення тих самих трьох екіпажів з трьома пасажирами, поява яких її так здивувала декілька днів тому.

— Боже мій, це ж Ізабелла, мій брат і містер Торп! Мабуть, вони приїхали за мною, але я не поїду; я справді не можу їхати — ви ж знаєте, міс Тілні ще може прийти.

Місіс Аллен з цим погодилася. Незабаром вони побачили Джона Торпа, але ще раніше вони почули його голос, який ще зі сходів закликав міс Морланд поспішати ("Покваптесь, покваптесь!") і владно мовив, щойно двері розчинилися:

— Зараз же надягніть капелюшок, нам не можна гаяти часу. Їдемо до Брістоля. Як ведеться, місіс Аллен?

— До Брістоля! Але ж це так далеко! І все ж я не можу з вами їхати — я чекаю своїх друзів, вони ось-ось мають прийти.

Звісно, це заперечення всі палко відкинули як безпідставне, місіс Аллен закликала підтримати Джона Торпа, і двоє його супутників увійшли до кімнати, щоб переконати її.

— Кетрін, люба моя, хіба це не чудово? У нас буде божественна поїздка. Дякуйте вашому братові й мені — це була наша ідея. Це спало нам на думку за сніданком, так-так, саме тоді, і коли б не цей бридкий дощ, ми б виїхали на дві години раніше. Але це не має значення, зараз місячні ночі, і все буде чудово. О! Я в захваті від самої лише думки, що ми побуваємо в тихому маленькому селі! Це набагато краще за Нижні зали. Ми поїдемо просто до Кліфтона й там пообідаємо, а після обіду, якщо залишиться час, доїдемо до Кінгсвестона.

— Хтозна, чи нам пощастить так багато встигнути, — висловив сумнів Морланд.

— Годі вам каркати! — гримнув на всіх Торп. — Ми встигнемо вдесятеро більше. Що там Кінгсвестон? І Блейзський замок, й інші місця. Ось тільки ваша сестра каже, що не поїде.

— Блейзський замок! — вигукнула Кетрін. — А що це?

— Це найкраще місце в Англії. Щоб його тільки побачити, можна проїхати п'ятдесят миль за будь-якої погоди.

– І це справді замок, старовинний замок?

— Найстаровинніший у всьому королівстві.

— А він схожий на ті, про які пишуть у романах?

— Нічим від них не відрізняється.

— То там і справді є башти й довгі галереї?

— Дюжини.

— Мені б хотілося побачити цей замок, але я не можу, не можу поїхати.

— Не можете поїхати? Люба моя, що ви маєте на увазі?

— Я не можу їхати, тому що… (Кетрін опустила очі додолу, трохи боячись побачити посмішку на обличчі Ізабелли) я чекаю міс Тілні та її брата.