Нортенгерське абатство - Сторінка 18

Яка неймовірна плутанина! Міс Морланд не казала ні про що інше, аніж новий роман, який невдовзі побачить світ, у трьох томах форматом у дванадцяту частку аркуша по двісті сімдесят шість сторінок у кожному, з фронтисписом у першому, який зображує дві надгробні плити й ліхтар — розумієш? Ваші цілком зрозумілі висловлювання, міс Морланд, моя нерозумна сестра невірно зрозуміла. Ви казали про очікувані в Лондоні жахи, але замість того, щоб одразу ж збагнути, як і належить розумній істоті, що ваші слова стосуються лише поширених видань, вона одразу ж уявила собі трьохтисячний натовп, що зібрався в Лондоні, розгромлений Банк, облогу Тауера, залиті кров'ю лондонські вулиці, ескадрон дванадцятого полку легких драгунів (надія нації!), що його викликали з Нортгемптона для придушення заколоту, та доблесного капітана Фредеріка Тілні, збитого з коня кинутою з верхнього вікна цеглиною саме в ту мить, коли він з'явився на чолі дорученого йому війська. Пробачте їй її наївність. Любов до брата поєдналася тут з жіночою слабкістю, але взагалі вона досить метикована.

Кетрін почувалася досить незручно.

— А тепер, Генрі, — сказала міс Тілні, — після того як ти допоміг нам зрозуміти одна одну, ти міг би допомогти міс Морланд зрозуміти й тебе самого, інакше вона вважатиме тебе неймовірно безцеремонним стосовно своєї сестри і великим грубіяном стосовно жіночої статі взагалі. Міс Морланд ще не звикла до твоїх дивацтв.

— Мені буде вельми приємно познайомити її з ними ближче.

— Не маю сумніву. Але цим ти ще не дав необхідних зараз пояснень.

— Що ж мені треба пояснити?

— Ти й сам це знаєш. Виклади міс Морланд свої справжні переконання. Поясни, що ти дуже високої думки про розумові здібності жінок.

— Міс Морланд, я дуже високої думки про розумові здібності всіх жінок у світі, хоч би хто вони були, особливо тих, з ким мені судилося перебувати в одній компанії.

— Цього недостатньо. Будь серйознішим.

— Міс Морланд, ніхто не цінує так високо розумові здібності жінок, як я. На мою думку, природа дала їм так багато, що вони не вважають за потрібне використовувати їх більше, ніж наполовину.

— Тепер ми не зможемо домогтися від нього нічого серйознішого, міс Морланд. Він зараз не схильний бути серйозним. Але, будьте певні, він не здатен висловитися несправедливо про будь-кого з жінок взагалі або недоброзичливо про мене.

Для того щоб повірити, що Генрі Тілні не здатний на поганий вчинок, Кетрін не треба було ніяких зусиль. Його поведінка іноді її дивувала, але він завжди був справедливим; а тим, що було в ньому для неї незрозумілим, вона майже була готова захоплюватися так, нібито вона це розуміла. Уся прогулянка була чудовою, і, хоч вона закінчилася так швидко, її завершення теж було чудовим. Її друзі зайшли разом з нею додому, і перед тим, як вони розсталися, міс Тілні, шанобливо звертаючись рівною мірою до неї і до місіс Аллен, попросила Кетрін зробити їм ласку, пообідавши в них післязавтра. З боку місіс Аллен не виникло ніяких заперечень, а для Кетрін єдина трудність була пов'язана з необхідністю приховати радість, яка її переповнювала.

Ранок проминув так приємно, що цілковито витіснив з її голови думки про дружбу й природну прихильність. Протягом прогулянки вона жодного разу не згадала ні про Ізабеллу, ні про Джеймса. Коли Тілні пішли, їй знову захотілося щось про відсутніх узнати, але спочатку це виявилося неможливим — місіс Аллен нічим не могла розвіяти її тривогу з приводу браку відомостей про брата й подругу. Близько середини дня, однак, Кетрін під приводом невідкладної справи — купівлі ярда кольорових стрічок — вийшла з дому. На Бонд-стріт вона обігнала середню міс Торп, яка йшла неквапною ходою в напрямку до Едгарз Білдінгз між двох наймиліших дівчат у світі, які протягом цього ранку були її добрими подругами. Від неї Кетрін невдовзі довідалася, що поїздка до Кліфтона відбулася.

— Вони виїхали сьогодні о восьмій, — сказала міс Енн, — і, повірте, я не заздрю їхній поїздці. Гадаю, нам дуже пощастило, що ми з ними не поїхали. Ніщо не могло б бути нуднішим — у цю пору року в Кліфтоні ані душі. Белл поїхала з вашим братом, а Джон повіз Марію.

Кетрін висловила вдоволення, дізнавшися, що все так добре влаштувалося.

— О, так, — відповіла міс Енн, — Марія поїхала. Вона була у великому захваті від цього наміру. Сподівалася мати велику втіху. Не можу сказати, що захоплююсь її вибором; що ж до мене, я з самого початку вирішила не їхати, хоч би як мене припрошували.

Маючи в цьому сумнів, Кетрін не могла не утриматися, щоб не сказати:

— Я б хотіла, щоб і ви взяли участь у прогулянці. Шкода, що ви всі не могли поїхати.

— Дякую, але мені це було зовсім байдуже. Справді, я б нізащо не поїхала. Коли ви підійшли, я саме говорила про це Емілі й Софії.

Кетрін залишилась при своїй думці, проте була рада, що поряд з Енн були її подруги Емілі й Софія, щоб її розважити. Вона попрощалася з міс Енн і пішла додому, задоволена тим, що поїздка відбулася, і щиро сподіваючись що прогулянка буде приємною і Джеймс та Ізабелла не гніватимуться на неї за її впертість.

Розділ XV

Наступного ранку записка від Ізабелли, кожний рядок якої був перейнятий миром і ніжністю і в якій містилося благання негайно прийти в надзвичайно важливій справі, примусила щасливу Кетрін, серце якої було сповнене цікавості й відданості, заквапитися на Едгарз Білдінгз. У вітальні вона побачила двох молодших міс Торп, і, коли Енн вийшла, щоб покликати старшу сестру, Кетрін скористалася нагодою розпитати Марію про деякі обставини вчорашньої поїздки.

Марія тільки й чекала можливості висловити своє захоплення, і Кетрін одразу ж дізналася, що це була найкраща прогулянка у світі і що ніхто не може уявити, яка вона була чарівна, і повірити, яка вона була чудова. Такими були відомості, почуті в перші п'ять хвилин. Протягом наступних були викладені такі подробиці: вони приїхали прямо до готелю "Йорк", з'їли трохи супу, замовили ранній обід, сходили до Галереї-бювета, попили мінеральної води й поклали кілька шилінгів до скарбничок; потім зайшли до кафе поїсти морозива, поспішили назад до готелю, поспіхом проковтнули обід, щоб не затриматися до темряви, а потім чудово повернулися додому; щоправда, місяця не було і трохи накрапало, та ще кінь містера Морланда так втомився, що ледве пересував ноги.

Розповідь, що її вислухала Кетрін, цілком задовольнила її. Про Блейзський замок вони, здається, і не подумали, а за всім іншим не варто шкодувати й півхвилини. У кінці розповіді Марія висловила ніжне співчуття своїй сестрі Енн, яка, на її погляд, була неймовірно ображена тим, що її не взяли на прогулянку.

— Вона мені ніколи цього не пробачить, я впевнена. Але ви ж розумієте, хіба я могла щось зробити? Джон хотів, щоб поїхала я, він клявся, що не повезе її через її товсті щиколотки. Тепер вона дутиметься цілий місяць, але я вирішила не звертати на це уваги — мене не так легко вивести з себе.

Цієї хвилини до кімнати стрімголов влетіла Ізабелла. У неї був такий щасливий і багатозначний вигляд, що аж ніяк не міг не привернути до себе уваги подруги. Марію безцеремонно виставили за двері, і Ізабелла, обійнявши Кетрін, повела мову:

— О, моя люба Кетрін, це й справді так, ви були проникливі. Ах, цей ваш хитрий позирк! Він усе бачить наскрізь.

Кетрін могла відповісти лише здивованим поглядом.

— Ну що ж, моя люба, моя найкраща подруго, — продовжувала Ізабелла, — заспокойтеся. Бачите, як я схвильована? Сядьмо зручніше й поговорімо. Отже, ви одразу про все здогадались, щойно прочитали мою записку? Хитре створіння! О, тільки ви, моя люба Кетрін, знаєте моє серце й можете зрозуміти, яка я щаслива. Ваш брат — найчарівніший чоловік у світі. Як би мені хотілося дорівнятися до нього! Але що скажуть ваші прекрасні батько й мати? О Боже! Коли я думаю про них, я так хвилююся!

Кетрін почала розуміти, що тут діється; раптом у її голові сяйнув здогад. Густо почервонівши від такого нового для неї відчуття, вона вигукнула:

— О Господи! Ізабелло, люба моя, що ви маєте на увазі? Невже, невже ви з Джеймсом і справді закохані одне в одного?

Ця смілива здогадка, однак, як вона невдовзі зрозуміла, відбивала істинний стан речей лише наполовину. Палка прихильність до Джеймса, яку Кетрін начебто помічала в кожному погляді й вчинку Ізабелли, була винагороджена під час учорашньої поїздки його найніжнішим освідченням. І тепер вона була пов'язана з Джеймсом серцем і словом. Ще ніколи Кетрін не доводилося чути такої цікавої, дивовижної й радісної новини. Її брат і подруга заручені! Уперше переживаючи таку подію, вона надавала їй неймовірної ваги — їй здавалося, що життєва рутина не могла вже принести їй ще раз чогось подібного. Висловити силу своїх почуттів вона не могла; їхня сутність, однак, цілком задовольняла подругу. Першими словами, які ці почуття викликали в Кетрін, були ті, як вона буде щаслива мати таку сестру, після чого прекрасні леді обнялися й заплакали радісними сльозами.

Проте, хоч як щиро раділа Кетрін, що в неї з'явиться така родичка, слід визнати, що Ізабелла, однак, набагато її перевершила.

— Моя Кетрін, ви будете мені незрівнянно дорожча, ніж Енн чи Марія. Я знаю, що любитиму всіх моїх милих Морландів більше, ніж власну родину.

Така піднесеність дружніх почуттів була для Кетрін недосяжною.

— Ви так схожі на вашого милого брата, — продовжувала Ізабелла, — що з тієї самої хвилини, як я вас уперше побачила, я за вами душі не чую. Але так зі мною завжди буває — перша мить вирішує все. Першого ж дня, коли Морланд приїхав до нас минулого Різдва, першої хвилини, коли я його побачила, моє серце більше мені не належало. Пам'ятаю, тоді я була в жовтій сукні, а моє волосся було заплетене в коси. Коли я увійшла до вітальні і Джон його мені відрекомендував, я подумала, що ніколи раніше не бачила вродливішого юнака.

Тут Кетрін подумки визнала величезну силу кохання, бо хоча вона дуже любила свого брата й небезсторонньо ставилася до його чеснот, вона ніколи в житті не вважала його красенем.

— Того вечора, пам'ятаю, з нами пила чай міс Ендрюс, і на ній була сукня з червонасто-брунатного шовку, і вона виглядала так божественно, що я подумала, що ваш брат обов'язково в неї закохається.