Нортенгерське абатство - Сторінка 2

Її батько, замість того щоб дати їй банківський ордер на необмежену суму або хоча б чек на сто фунтів стерлінґів, дав їй лише десять гіней, пообіцявши прислати ще, коли буде потрібно.

За таких невиразних обставин відбулася розлука й почалася поїздка. Вона минала в приємному спокої і без небезпечних пригод. Мандрівникам не загрожували розбійники або ж буря, а їхня карета так і не перекинулась, аби з'явилася нагода познайомитися з героєм. У дорозі їм не довелося зазнати ніяких тривог, окрім побоювання місіс Аллен, що вона залишила в готелі свої черевики — побоювання, на щастя, не підтвердилось.

Вони приїхали до Бата. Кетрін була на сьомому небі. Вона звертала увагу то на одну, то на іншу привабу мальовничих околиць міста й вулиць, якими вони проїхали до готелю. Вона сюди їхала для того, щоб відчувати втіху, і була тепер щаслива.

Їх улаштували в зручних кімнатах на Палтні-стріт.

Тепер слід якось охарактеризувати місіс Аллен, щоб читач міг зрозуміти, якою мірою вчинки цієї особи, що їх можна пояснити її безцеремонністю, вульгарністю чи підозрілістю, сприятимуть розвитку головної життєвої драми героїні (тобто у який саме спосіб — перехоплюючи листи дівчини, якою опікувалася, зводячи на неї обмову чи вигнавши з дому — місіс Ален зуміє в останньому томі роману довести бідолашну Кетрін до притаманних життю героїні жахливих негараздів.

Місіс Аллен була однією з багатьох осіб жіночої статі, товариство яких ні в кого не викликає ніяких емоцій, окрім подиву, що у світі знайшлися чоловіки, здатні аж так захопитися ними, щоб одружитись. Серед інших жінок вона не вирізнялася ні вродою, ні талантами, ні освіченістю, ні вишуканим вихованням. Панські замашки, млява й бездіяльна доброчинність і безтурботність — ось якості, якими вона привернула до себе розумного й освіченого чоловіка, котрим був містер Аллен. В одному вона була корисна для Кетрін: відрекомендувати юну даму у світському товаристві, бо не менш, ніж юна дама, вона прагнула всюди побувати й на все подивитись. Понад усе її цікавили нові моди. Вона була в полоні невинної пристрасті вишукано вдягатись. Тому знайомство нашої героїні зі світським товариством затрималося на три-чотири дні, протягом яких було з'ясовано, що нині переважно носять, а після цього для місіс Аллен була пошита наймодніша сукня. Кетрін також дещо собі купила, і, коли всі справи були залагоджені, настав нарешті знаменний вечір, коли вона мала вперше з'явитись у Верхніх залах. Її волосся було підстрижене й укладене найкращим перукарем, її одягли з усією ретельністю, і, як запевняли місіс Аллен і покоївка, вона виглядала якнайліпше. Підбадьорена їхньою оцінкою, Кетрін сподівалася розчинитися з-поміж присутніх, не давши приводу своєю зовнішністю для якихось зауважень. Звісно, їй було б дуже приємно викликати у когось захоплення, але про це вона й не мріяла.

Місіс Аллен чепурилася так довго, що вони увійшли до бальної зали доволі пізно. Сезон був у розпалі, людей у залі було повно, і дві леді протискувались уперед самі, бо містер Аллен рушив прямісенько до кімнати для гри в карти, полишивши дам напризволяще. Місіс Ален пройшла повз гурт чоловіків біля входу зі швидкістю, яку тільки могла розвинути, приділяючи більше уваги своїй новій сукні, ніж молодій супутниці. Кетрін, однак, вчепилася у неї, тримаючи свою покровительку під руку так міцно, що їх не могла роз'єднати загальна товкотнеча. Але, на її превелике здивування, вона побачила, що, просуваючись углиб зали, вони зовсім не виходять з натовпу. Навпаки, юрба навколо них, здавалось, щільнішала. Вона сподівалася, що, достатньо відійшовши від дверей, вони легко знайдуть собі зручне місце й зможуть спостерігати за танцями. Але сталося зовсім інакше; і, хоч завдяки невтомній енергії місіс Аллен вони дісталися до найбільш віддаленої від дверей місцини, їхнє становище, проте, не зазнало змін: вони, як і до того, нічого не бачили, окрім пір'їн на головах деяких дам. Вони продовжували просуватись уперед в пошуках кращого місця. І вдаючись раз по раз до сили й спритності, потрапили нарешті до проходу позаду найвищої лави. Тут людей було менше, ніж унизу, і звідси міс Морланд змогла нарешті окинути оком усе товариство, що перебувало під нею, і всі перешкоди, які вона щойно подолала. Вид був чудовий, і вперше за цей вечір вона відчула себе на балу. Їй дуже хотілося танцювати, але ні з ким у залі вона не була знайома. Місіс Аллен робила все, що могла зробити за таких обставин, час від часу кажучи спокійним голосом:

— Мені б так хотілось, моя люба, щоб ви змогли взяти участь у танцях! Якби тільки для вас знайшовся партнер!

Упродовж якогось часу її юна подруга була їй вдячна за співчуття, але ці фрази повторювались так часто й пуття з них було так мало, що зрештою вони почали дратувати Кетрін і їй набридло на них відгукуватись.

Вони, однак, недовго насолоджувалися затишним місцем нагорі, яке їм нелегко дісталось. Незабаром усі пішли пити чай, і їм довелося протискуватися туди разом з усіма іншими. Кетрін уже відчувала певне розчарування: вона втомилася від того, що з усіх боків її раз по раз штовхали люди з малопривабливими обличчями, серед яких вона була такою чужою, що навіть не могла відвернути свою увагу від незручності тисняви, обмінюючись з присутніми короткими зауваженнями. І коли вони нарешті дісталися чайної кімнати, неможливість приєднатися до якихось знайомих, з кимось привітатись або попросити якогось джентльмена допомогти відчувалась особливо гостро. Містера Аллена ніде не було. І, не знаючи, що робити далі, вони були змушені присісти скраєчку столу, навколо якого вже зібралася велика компанія, яка також не знала куди себе діти і розмовляла лише поміж себе.

Перше, що зробила місіс Аллен, як тільки вони сіли, так це привітала себе з тим, що їй пощастило вберегти свою нову сукню.

— Було б просто жахливо, коли б її порвали, — сказала вона, — ти згодна? Це ж такий тонкий муслін! Як на мене, у всій залі немає нічого подібного, запевняю!

— Як прикро, — прошепотіла Кетрін, — що з-поміж усіх немає жодної знайомої людини!

— Так, моя люба, — байдуже відгукнулась місіс Аллен, — це й справді дуже прикро.

— Що ж нам робити? Леді й джентльмени за цим столом позирають на нас так, нібито дивуються, що ми сюди сіли. Ми наче набиваємося їм у компанію.

— Так, справді. Це дуже неприємно. Мені б хотілося, щоб у нас тут було багато знайомих.

— Якби їх було хоч трохи! Тоді ми принаймні могли б підійти до когось.

— Ти маєш рацію, моя люба. Коли б ми тут когось знали, ми одразу підійшли б до них. Минулого року тут були Скіннери. Якби ж то вони й зараз тут були!

— Може, тоді нам краще піти звідси? Бачите, нам навіть не пропонують чаю.

— Справді, не пропонують. Яке неподобство! Але, гадаю, нам краще посидіти тут. У такій юрбі просто неможливо дихати. Як виглядає моя зачіска, люба? Хтось мене дуже штовхнув, і я злякалась, що вона розсиплеться.

— Ні, запевняю вас, з нею все гаразд. Але, люба місіс Аллен, хіба й справді серед усієї цієї юрби ви не знаєте жодної людини? На мою думку, ви маєте бути з кимось знайомі!

— Слово честі — ні з ким! Мені б самій цього хотілося. Було б чудово, коли б у мене тут з'явилося багато знайомих і я змогла б знайти вам партнера для танців. Я так хотіла, щоб ви потанцювали. Але погляньте на цю дивну жінку! Ну ж бо й сукня! Таких уже давно не носять. Подивіться на її спину!

Через деякий час один з їхніх сусідів по столу запропонував їм чаю. Вони взяли його з вдячністю, що стало початком обміну люб'язностями між ними та цим джентльменом, а потім протягом усього вечора, після того як уже післязакінчення танців їх розшукав містер Аллен, з ними більше ніхто не розмовляв.

— Сподіваюсь, міс Морланд, — сказав він, з'явившись, — бал вам сподобався.

— Так, дуже сподобався, — відповіла Кетрін, прикриваючи рота, щоб приховати позіх.

— Мені дуже шкода, що вона не танцювала, — сказала його дружина. — Було б добре, коли б ми знайшли для неї партнера. Я вже казала їй, яка б то була втіха, коли б Скіннери приїхали сюди цієї зими, а не минулої, або коли б Перрі завітали сюди, адже вони хотіли приїхати. Кетрін могла б танцювати з Джорджем Перрі. Шкода, що в неї не знайшлося партнера!

— Наступного разу, сподіваюсь, усе буде краще, — утішив їх містер Аллен.

Коли танці закінчились, юрба почала розходитися, і в тих, хто залишився, з'явилася можливість вільно прогулюватися по залу. І ось для героїні, яка досі грала не дуже помітну роль у подіях цього вечора, настав час, коли б вона могла привернути увагу і викликати захоплення. З кожною хвилиною людей ставало все менше, й чарівність Кетрін ставала все помітнішою. Тепер її бачили багато молодих чоловіків, які раніше до них не наближувалися. Проте жоден з них не виказав захоплення, ніхто не назвав Кетрін богинею, і в залі не загомоніли з приводу появи нікому не знайомої красуні. Проте Кетрін дуже гарно виглядала, і коли б присутні бачили її три роки тому, зараз вони б вважали її чарівною.

І все ж таки хтось на неї прихильно подивився: вона сама чула, як два джентльмени назвали її гарненькою дівчиною. Ці слова, як і належало, добре подіяли: бал одразу ж здався їй набагато приємнішим, ніж досі. Її невибагливе марнолюбство було потішене. Невигадливий комплімент з вуст двох молодиків був їй приємнішим, ніж справжній героїні — п'ятнадцять сонетів, що оспівують її красу. І вже до кінця вечора вона відчувала вдячність до всіх присутніх і була цілком задоволена цим проявом уваги до її особи.

Розділ ІІІ

Кожен ранок тепер був присвячений якомусь регулярному заняттю: треба було то побігати по крамницях, то оглянути нову частину міста, то відвідати Галерею-бювет, де вони прогулювалися майже впродовж години, розглядаючи зустрічних, але не маючи можливості ні з ким заговорити. Найбільшим бажанням місіс Аллен було, як і раніше, мати широке коло знайомств у Баті, і вона це повторювала щоранку, щоразу, коли якась обставина нагадувала їй, що вона тут нікого не знає.

Вони побували в Нижніх залах; і там доля була більш ласкавою до нашої героїні. Розпорядник відрекомендував їй партнера по танцях — молодика на ім'я Тілні, якого можна було назвати справжнім красенем.