Нортенгерське абатство - Сторінка 27

Тож, дуже обережно поставивши свічку на стілець, вона тремтячою рукою схопилася за ключ і спробувала його повернути, але не змогла цього зробити, хоч докладала всіх зусиль. Охоплена тривогою, але вперто долаючи труднощі, вона спробувала повернути його в інший бік. Замок клацнув, і вона вже уявила, що досягла свого. Але що за диво! Дверцята все одно не відчинялися. Кетрін на мить завмерла від здивування. Вітер завивав у димарі, струмені дощу хльоскали по вікнах, — у всьому їй вчувалося щось зловісне. Однак годі було й думати лягати в ліжко, нічого не з'ясувавши, — все одно вона б не змогла заснути, пам'ятаючи про те, що поряд стоїть шафа, так таємниче зачинена. Тому вона знову взялася за ключ і, повертаючи його в обидва боки, відчайдушно роблячи останню спробу, раптом відчула, що дверцята відчиняються. Обрадувана своєю перемогою, вона розчинила обидві стулки. Друга стулка утримувалася лише кількома засувками, менш складними, ніж замок, на перший погляд теж мало чим примітний. Усередині Кетрін побачила два ряди маленьких шухляд між більшими шухлядами зверху й знизу і маленькі дверцята посередині, також з уставленим до замочка ключем, які прикривали, цілком імовірно, головне вмістилище.

Серце Кетрін калатало в грудях, але вона не втрачала мужності. З розпашілими щоками, з блискучими від цікавості очима, вона ухопилася за ручку шухляди й потягла її до себе. Шухляда виявилася зовсім порожньою. З меншим хвилюванням, але більш поквапливо вона висунула другу, третю, четверту шухляди — усі вони також були порожніми. Вона уважно оглянула всі шухляди — від першої до останньої, але в жодній нічого не знайшла. Добре обізнана, завдяки прочитаним книжкам з мистецтвом ховання скарбів, вона не забула про можливість існування в шухлядах фальшивого дна і старанно обмацала кожну з них зсередини, — але даремно. Залишалося недослідженим лише середнє відділення. І хоча вона з самого початку не припускала, що знайде що-небудь у якійсь частині шафи, й не відчувала щонайменшого розчарування у зв'язку з цим оглядом, було б безглуздо не довести його до кінця, коли вже вона його розпочала. Минув, однак, певний час, перш ніж вона змогла відчинити дверцята, — упоратися з внутрішнім замком було так само важко, як і з зовнішнім. Але, зрештою, і вони відчинились. І тут її пошуки були не такими даремними, як досі. Блискучі очі Кетрін одразу ж помітили засунутий вглиб, очевидно, для кращої схоронності, паперовий згорток — і її почуття тієї миті навряд чи можливо описати. Серце Кетрін шалено билося, коліна тремтіли, щоки зблідли. Тремтячою рукою вона схопила дорогоцінний рукопис, — одного погляду було достатньо, щоб розрізнити на папері писані літери, — і, стривожено усвідомлюючи, як вражаюче справджується пророцтво Генрі, вирішила одразу ж, перш ніж лягти спати, прочитати все до останнього рядка.

Миготіння свічки примусило її з тривогою огледітися. Вона могла не боятися, що невдовзі свічка згасне — її мало вистачити на кілька годин. І, щоб уникнути будь-яких можливих перешкод, окрім труднощів при читанні давнього тексту, Кетрін поквапливо зняла з неї нагар. Та ба! Знявши нагар, вона її загасила. Жоден світильник не міг би загаснути так раптово. На кілька хвилин Кетрін скам'яніла від жаху. Усе було скінчено. Не залишилося навіть ледь теплої іскорки на ґноті, яку можна було б спробувати роздмухати. Непроглядна, безпросвітна темрява запанувала в кімнаті. Жорстокий порив вітру, що заревів з раптовою люттю, зробив цю хвилину ще жахливішою. Кетрін пройняла дрож з голови до ніг. У тиші, що по тому облягла все довкола, її стривожений слух нібито розрізнив кроки, що віддалялись, і віддалений стук дверей, що зачинялися. Це вже було понад людську силу. Її чоло взялося холодним потом, рукопис випав з рук, і, навпомацки розшукавши постелю, вона одразу ж загорнулася з головою в ковдру, намагаючись хоч трохи вгамувати своє хвилювання. Вона не мала сумніву, що цієї ночі не зможе заснути. Її збуджені почуття й природна цікавість робили це зовсім неможливим. До того ж ця шалена буря! Зазвичай Кетрін звертала мало уваги на вітер, але зараз кожен його порив нібито був сповнений зловісних віщувань. Рукопис, знайдений за таких неймовірних обставин, дивовижний збіг з ранковою розмовою, — як це можна було пояснити? Що він містив, цей рукопис? До кого був звернений? Як він міг так довго залишатися непоміченим? І як надзвичайно дивовижно, що саме на долю Кетрін випало його знайти! Доки вона не знатиме його змісту, слід облишити навіть думку про спокій чи відпочинок. І вона, безперечно, почне читати з першими ж променями сонця. Але їй ще доведеться чекати стільки стомливих годин! Її трусило, і вона безперестанку ворочалася в ліжку, заздрячи тим, хто спав. Буря все так само шаленіла, і до її стривоженого слуху долинали найнезвичайніші звуки, лякали її ще більше, ніж завивання вітру. Якоїсь хвилини їй здалося, що заворушилася запона її ліжка, а іншої — що хтось, намагаючись увійти до неї в кімнату, вовтузиться коло дверного замка. З галереї долинало глухе буркотіння, і не раз її кров крижаніла в жилах від звуків віддалених стогонів. Минала година за годиною, і змучена Кетрін почула, як усі годинники в домі пробили третю, перш ніж буря вщухла, чи то вона сама непомітно для себе поринула в глибокий сон.

Розділ XXІІ

Стук віконниць, які служниця відчинила о восьмій годині ранку, був першим звуком, який Кетрін почула, прокинувшись. Коли вона розплющила очі, намагаючись збагнути, коли вони в неї заплющилися, то побачила дуже втішну картину: у каміні вже палав вогонь, а на зміну бурхливій ночі прийшов сонячний ранок. З першими ж проблисками думки вона згадала про рукопис. І одразу ж після того, як служниця вийшла, Кетрін, зістрибнувши з ліжка, швидко зібрала всі розсипані при падінні згортка аркуші паперу, шмигнула назад під ковдру, щоб там прочитати їх зі зручністю. Вона не тішила себе надією, що рукопис буде об'ємистим, таким, як рукописи романів, від змісту яких вона здригалася, читаючи їх. Згорток складався тільки з невеликих розрізнених аркушиків і був неважким — значно легшим, ніж їй спочатку здавалось.

Жадібним поглядом вона вп'ялася в одну зі сторінок. Те, що вона побачила, її приголомшило. Це справді можливо, чи, може, почуття її обманювали? Перед нею був усього лише написаний сучасними кривулястими літерами список білизни! Якщо можна було вірити очам, вона тримала в руках рахунок від пралі. Вона схопила інший аркушик і знайшла в ньому те саме, що і в першому. Третій, четвертий, п'ятий не відкрили нічого нового. У кожному з них були записані сорочки, панчохи, краватки, жилетки. Ще два аркуші, списані тією ж рукою, містили не більш цікаві предмети: пудру для перук, шнурки для черевиків і ґудзики для штанів, а найбільший аркуш, у який були загорнуті всі інші, судячи з першого кострубатого рядка: "За припарки гнідій кобилі", був рахунком від коновала! Ось чим був паперовий згорток (потім Кетрін подумала, що він потрапив туди, де вона його знайшла, через недбалість слуг), який викликав у неї стільки надій і тривог і перевів її нічний відпочинок! Вона відчувала себе геть знищеною. Невже пригода зі скринею не наставила її на добрий розум? Краєчок скрині, який вона бачила, лежачи в ліжку, був нібито речовим доказом її провини. Безпідставність її нещодавніх здогадів була тепер цілком очевидною. Припустити, що ніким не помічені папери, написані багато поколінь тому, могли зберегтись у такій обжитій, сучасній кімнаті! Або що їй судилося першій відчинити шафу, ключ від якої був у всіх перед очима!

І як вона могла так помилитися? Не приведи Боже, щоб про її наївність колись дізнався Генрі Тілні! Щоправда, все це сталося великою мірою з його провини — якби шафа так сильно не нагадала їй його розповідь про її пригоди, вона не викликала б у неї анінайменшої цікавості. Це було єдиною розрадою Кетрін. Прагнучи якнайшвидше позбутися ненависних доказів своєї наївності, — розкиданих на ліжку бридких аркушів паперу, — вона зістрибнула з ліжка, згорнула аркушики в такий само, як і раніше, згорток і поклала його до шафи, туди, де вони й лежали, щиро бажаючи, аби, бува, якісь несприятливі обставини не змусили його знову опинитися перед її очима, щоб нагадити їй про те, як вона з власної волі пошилася в дурні.

Чому замки раніше відчинялися так важко, досі для неї залишалось, однак, загадкою — зараз вона легко могла з ними впоратись. У цьому, звичайно, щось було таки таємниче — півхвилини вона втішала себе цією думкою. Втім, думка про те, що шафа взагалі не була зачинена і що вона спочатку сама її зачинила, прийшла їй в голову досить швидко й ще раз примусила її почервоніти.

Вона квапливо покинула спальню, де її власні вчинки викликали в неї такі неприємні роздуми, і швидко попростувала до кімнати для сніданку, яку їй показала міс Тілні ще ввечері. Там був тільки Генрі. Одразу ж висловивши сподівання, що буря її не потривожила, і лукаво натякнувши при цьому на особливість їхнього житла, він вельми збентежив Кетрін. Вона б віддала все на світі за те, щоб він ніколи не запідозрив про її слабкість. І все ж, не вміючи брехати, вона була змушена зізнатися, що вітер деякий час заважав їй заснути.

— Але після бурхливої ночі надійшов такий чудовий ранок! — додала вона, прагнучи якнайшвидше змінити тему розмови. — Буря й безсоння нічого не значать, якщо вони проминули. Які гарні гіацинти! Я тільки недавно їх полюбила.

– І що ж цьому сприяло? Чи, може, вас хтось навчив їх любити?

— Цьому мене навчила ваша сестра — сама не знаю, як це сталося. Місіс Аллен упродовж років намагалася змусити мене їх полюбити. Але в неї так нічого й не вийшло, аж поки я не побачила їх кілька днів тому на Мільсом-стріт. Звичайно я до квітів байдужа.

— А тепер ви любите гіацинти. Це дуже добре. У вас з'явилося нове джерело радості, а людині треба радіти якнайчастіше. Окрім того, леді взагалі мають любити квіти — це заохочуватиме їх до прогулянок. І хоча гіацинт — рослина кімнатна, хто знає, якщо у вас з'явилася любов до квітів, чи не полюбите ви з часом і троянди?

— Але мені зовсім не потрібно подібного приводу, щоб вийти на прогулянку.