Нортенгерське абатство - Сторінка 33

Бідолашний Торп зараз у Баті. Я боюся з ним зустрітися — для його чесного серця це буде великим потрясінням. Я написав йому й нашому батькові. Більш за все мене засмучує її двоєдушність. До останнього дня, коли я намагався з нею порозумітися, вона запевняла, що кохає мене анітрохи не менше, ніж раніше, і сміялася над моїми побоюваннями. Мені соромно усвідомлювати, як довго я з цим мирився. Але якщо колись чоловік міг вірити в кохання жінки, то цим чоловіком був я. До цього часу не можу зрозуміти, які вона мала наміри, — адже для того, щоб домогтися прихильності Тілні, їй зовсім не було потрібно обманювати мене. Нарешті ми розійшлися за обопільною згодою. Яким би я був щасливим, коли б ніколи її не бачив! Іншої такої жінки мені ніколи не зустріти! Люба Кетрін, добре подумай, перш ніж віддати комусь своє серце!

Твій і т. п."

Кетрін не прочитала й трьох рядків, коли її вираз обличчя, що раптово змінився, і короткі вигуки, що висловлювали засмучене здивування, виявили, що вона одержала неприємні новини. Генрі, який уважно спостерігав за нею, доки вона читала, ясно зрозумів, що кінець листа був не менш сумним, ніж його початок. Однак поява батька завадила йому навіть заговорити з нею на цю тему. Вони одразу ж сіли снідати, але Кетрін шматок у горло не ліз. Сльози бриніли у неї на очах, а коли вона сіла за стіл — потекли по щоках. Якийсь час лист був у її руці, потім вона поклала його на коліна, а потім — до кишені; здавалося, вона перекладала його несвідомо. На щастя, генерал, п'ючи какао й водночас читаючи газету, цього не помітив, та для двох інших учасників сніданку її смуток був очевидним. Як тільки вона змогла дозволити собі встати з-за столу, вона заквапилася до своєї кімнати. Але там прибирали покоївки, і їй довелося знову спуститися. Щоб побути на самоті, вона завернула до вітальні, але туди ж зайшли Генрі та Елінор, які саме гаряче обговорювали стан її душі. Вона спробувала, вибачившись, піти, але друзі з ніжністю й наполегливістю примусили її залишитись, і Елінор лагідно висловила своє співчуття й бажання допомогти. Потім вони залишили її одну.

Поміркувавши протягом півгодини над своїм лихом, Кетрін відчула, що у змозі зустрітися з друзями. Але чи зможе вона розповісти їм про своє нещастя, — було незрозуміло. Можливо, у відповідь на пряме запитання вона могла б натякнути на зміст листа — тільки трошки натякнути, але не більше. Викрити подругу, таку подругу, якою була для неї Ізабелла, і до того ж розповісти про біду, що сталася з її власним братом! Вона думала, що їй не під силу буде говорити на цю тему. Генрі та Елінор були в кімнаті для сніданку самі. Коли вона увійшла, обоє занепокоєно подивилися на неї. Кетрін сіла на своє місце за столом, і після короткої мовчанки Елінор спитала:

— Сподіваюся, ви не отримали поганих звісток з Фуллертона? Містер і місіс Морланд, ваші брати й сестри, сподіваюся, здорові?

— Дякую вам (вона зітхнула), у них все гаразд. Це лист від брата з Оксфорда.

Кілька хвилин усі мовчали, а потім Кетрін додала крізь сльози:

— Я впевнена, що ніколи більше не буду з таким нетерпінням чекати листів!

— Мені шкода, — сказав Генрі, закриваючи книжку, яку він щойно відкрив. — Коли б я знав, що в листі міститься щось неприємне, я передав би його вам із зовсім іншим почуттям.

— У ньому міститься найгірше, що тільки можна собі уявити! Бідолашний Джеймс такий нещасний! Незабаром ви дізнаєтеся про його лихо.

— Те, що в нього така добра, така любляча сестра, — м'яко сказав Генрі, — певно, є для нього розрадою в будь-якому нещасті.

— Прошу вас лише про одну ласку, — трохи пізніше схвильовано сказала Кетрін. — Коли ви дізнаєтеся, що ваш брат приїжджає, попередьте мене заздалегідь, щоб я могла повернутися додому.

— Наш брат! Фредерік?

— Так. Безсумнівно, мені буде дуже прикро так швидко з вами розстатись, але після того, що сталося, перебувати у одному будинку з капітаном Тілні для мене буде просто нестерпно.

Відклавши рукоділля, Елінор з іще більшим здивуванням втупила в неї погляд. Але Генрі вже почав здогадуватися, в чім річ, і якесь висловлювання, у якому він назвав ім'я міс Торп, злетіло з його губ.

— Які ви здогадливі! — вигукнула Кетрін. — Безперечно, ви все зрозуміли! А коли ми розмовляли про це в Баті, ви й не думали, що все так скінчиться. Ізабелла, — тепер я не дивуюся, чому вона мені не пише, — Ізабелла покинула мого брата й виходить заміж за вашого! Чи ви уявляли собі, що у світі може існувати така непостійність?

— Сподіваюся, що стосовно мого брата вас ввели в оману. На мою думку, у розчаруванні містера Морланда він не відіграв вагомої ролі. Я вважаю одруження Фредеріка з міс Торп неможливим. Гадаю, стосовно цього вам надали невірні відомості. Я дуже співчуваю містерові Морланду — мені шкода, що в людини, яку ви любите, таке нещастя. Але в усій цій історії мене найбільше здивувало б, якби Фредерік і справді з нею одружився.

— Втім це правда. Прочитайте листа Джеймса. О, ні, там є одна фраза… — вона почервоніла, згадавши останній рядок листа.

— Чи не могли б ви, якщо це вас не обтяжить, прочитати те місце, що стосується Фредеріка?

— Ні, читайте самі, — вигукнула Кетрін, трошки подумавши. — Сама не знаю, що це спало мені на думку (вона знову почервоніла, згадавши, чому вона почервоніла спочатку), Джеймс лише хоче дати мені добру пораду.

Генрі з готовністю взяв листа і, дуже уважно його прочитавши, повернув зі словами:

— Ну що ж, якщо це так, я можу тільки висловити свій жаль. Фредерік буде не першим чоловіком, який вибрав собі дружину не так розумно, як сподівалися на це його рідні. Я не заздрю його становищу і як закоханого, і як сина.

Кетрін передала листа міс Тілні, і та теж його прочитала; і, також висловивши здивування й занепокоєння, Елінор почала розпитувати про рідних і достатки міс Торп.

— Її мати — чудова жінка, — була відповідь Кетрін.

— А ким був її батько?

— Здається, стряпчим. Вони живуть у Патні.

— Їхня родина заможна?

— Ні, не дуже. Не думаю, що в Ізабелли взагалі є якісь статки; але для вашої родини це не має значення. У вашого батька такі вільні погляди! На днях він мені сказав, що дорожить грошима лише тому, що вони допомагають йому сприяти щастю його дітей.

Брат і сестра перезирнулися.

— Але, — сказала Елінор, трохи помовчавши, — чи допоможуть гроші сприяти щастю Фредеріка, який одружиться з такою дівчиною? Вона має бути досить легковажною, — інакше вона не обійшлася б так з вашим братом. Яка дивна сліпота з боку Фредеріка! Дівчина на його очах розриває заручини з одним чоловіком, щоб одразу ж одружитися з іншим! Хіба це тебе не дивує, Генрі? І це Фредерік, який так високо цінував своє серце, що не знаходив жінки, вартої його кохання!

— Ця обставина і є найгіршою однакою. Згадуючи, що він казав колись, я розумію, що нічого не зможу тут зробити. Більше того, я занадто високої думки про передбачливість міс Торп, щоб думати, нібито вона розстанеться з одним джентльменом, не закріпивши за собою іншого. З Фредеріком справді все скінчено! Він пропав — годі намагатися щось йому втовкмачити. Елінор, приготуйся прийняти невістку, від якої ти будеш у захопленні. Відверту, щиру, нехитру, нелукаву, з простими, але сильними почуттями, яка ніколи нічого не приховує й терпіти не може лицемірства.

— Такій невістці, Генрі, я була б дуже рада, — сказала Елінор посміхаючись.

— Але, може, — зазначила Кетрін, — хоча вона й обійшлася так погано з нашою родиною, стосовно вашої вона поведеться краще? Тепер, коли вона знайшла людину, яка їй до вподоби, вона зможе виявити постійність.

— Вона, певно, й справді її виявить, — відповів Генрі. — Їй, очевидно, доведеться бути дуже постійною, якщо тільки на її дорозі не з'явиться якийсь баронет. Для Фредеріка це єдина надія. Слід було б подивитися в батській газеті список тих, хто приїхав.

— То ви гадаєте, що вона керується одним лише розрахунком? Слово честі, чимось це справді можна підтвердити. Я не можу забути про її розчарування, коли вона дізналася про наміри мого батька. Ще ніколи в житті мені не доводилось так розчаровуватися з приводу чийогось характеру.

— Незважаючи на велику різноманітність характерів ваших знайомих, які ви вивчили?

— Я відчула вельми великі розчарування й утрату; а щодо бідолашного Джеймса, то він, мабуть, навряд чи колись зможе отямитися від такого потрясіння.

— Ваш брат, звичайно, зараз заслуговує всілякого співчуття; однак, уявляючи собі його лихо, ми не можемо недооцінювати вашого. Мабуть, вам здається, що, втративши Ізабеллу, ви втратили половинку своєї душі і що у вашому серці виникла порожнеча, яку неможливо нічим заповнити. Світське товариство стало для вас нудним, а щодо розваг, які ви з нею з втіхою ділили в Баті, то сама думка про них викликає у вас відразу. Тепер ви, наприклад, нізащо у світі не підете на бал. Ви відчуваєте, що у вас більше немає друзів, з якими ви могли б вільно ділитися думками, на чию увагу ви могли б покластися, чию пораду дістати в разі якихось труднощів. Адже ви це відчуваєте?

— Ні, — сказала Кетрін, кілька хвилин подумавши, — не відчуваю. Мабуть, це погано? Правду кажучи, хоча мені й боляче, хоча я й засмучена тим, що не зможу більше її любити, що я ніколи не одержу від неї листа, мабуть, ніколи її не побачу, я себе не відчуваю такою нещасною, як можна було від себе сподіватися.

— Ви, як завжди, відчуваєте те, що робить найбільшу честь людській природі. Такі почуття треба вивчати, щоб вони могли впізнавати самі себе.

З тієї чи іншої причини Кетрін відчула, що її настрій після цієї розмови помітно покращав. І вона вже не шкодувала про те, що її змусили проговоритися, хоча й усупереч її намірам, про подію, яка спричинила цю розмову.

Розділ XXVI

З цього часу стосунки капітана Тілні й міс Торп стали частою темою розмов між Генрі, Елінор і їх гостею. І Кетрін, трохи здивувавшись, дізналася, що її молоді друзі обоє вважають, що низький суспільний стан Ізабелли й відсутність у неї посагу можуть стати серйозною перешкодою її одруженню з їхнім братом. Їхнє переконання в тому, що вже тому генерал буде проти цього шлюбу, незалежно від характеру обраниці його сина, — примушувало Кетрін трохи тривожитися за своє майбутнє.