Нові пригоди Електроника - Сторінка 3

Любителі фантастики жартівливо назвали це явище "ефектом Р. Даніеля". Інші фантастичні книжки підтвердили незвичайну популярність роботів.

— Отже, всі компліменти належать тобі, — узагальнив Сироїжкін. — Р. Електроникові!

— І ніякий я не "Р", — запротестував Електроник. — Я твоє повторення і продовження.

— Найвдаліше! — підхопив Сергій і витягнув наздогад з пачки листа, прочитав уголос із середини:

— "А мені особисто подобається Сироїжкін. Якщо чесно, кому з нас не хочеться цілковитої, абсолютної свободи?" — Восьмикласник почервонів, кинув листа на стіл.

— Її звати Світлана К., — уточнив Елек.

— Знаєш Ел... — Сергій похмуро оглянув мішки. — Мені до літератури готуватися. А ти розплачуйся за ефект Р. Даніеля і Р. Електроника. І врахуй, що на конверті Світланки К. твоє ім'я.

Але зайнятися як слід літературою Сергієві не вдалось. У квартирі безперервно дзвонив телефон. І за залізним законом робототехніки в трубці лунали самі дівчачі голоси, які вимагали Електроника. Сироїжкін однозначно відповідав, що Електроника немає вдома, але шанувальниці роботів не відставали: "Може, ви Сергій Сироїжкін?" — "Ні, я старший брат, — навмисне хриплим голосом говорив Сергій, — я передам, що ви дзвонили".

Одна з абоненток зразу ж відрекомендувалася:

— Добрий день, я — Бублик...

І Сергій піймався:

— Який ще там бублик?

— Так мене звуть у класі за те, що я кругла відмінниця.

— Вітаю! — не витримав Сергій.

— Дякую. — Бублик зітхнула: — Тільки нічого путящого в цьому немає... Вчора я зрозуміла, що вчилася неправильно...

— Як це так? — здивувався Сироїжкін.

— Я старанно засвоювала матеріал і не думала, навіщо це потрібно... Тепер... — В інтонації Бублика сяйнули оптимістичні нотки. — Тепер я багато думаю... Кожний урок для мене як відкриття... Ви мене розумієте? Передайте привіт Елеку!

— Розумію. Передам, — обіцяв Сергій.

— Вибачте...

На двадцятому дзвінку Сироїжкіну стало ясно, що коли він вдаватиметься у подробиці, то завалить літературу. Від звичного для дівчисьок веселого сорочачого скрекотання голова в нього пішла обертом.

Елек в сусідній кімнаті розв'язував ті самі проблеми контактів найрізноманітніших підлітків.

"Я все життя самотній, — повідомляв шестикласник Левко Н. — Самотній вдома, у школі, у дворі. Звичайно, в мене є товариші по класу, і в хокей є з ким поганяти. Але немає друга". Лист закінчувався тривожно: "Елеку, допоможи!"

Електроникові схеми працювали напружено, аналізуючи ситуацію самотності. Випадок потребував негайного втручання, але Електроник нічого не міг винайти. Він пригадав першого прочитаного ним листа. Десь блукала по місту дівчинка з очима, які не сміються. Значить, теж самотня. Чимось глибоко засмучена.

Електроник викликав Рессі.

— Не знайшов? — запитав він.

— Ні, — коротко радирував Рессі.

— Дівчинка з очима, які не сміються, — нагадав суворо Елек. — Вона у спортивному костюмі. Шукай, Рессі!

Сергій, почувши розмову, прочинив двері, просунув у шпарину голову.

— Таких не буває, Еле! — хрипло заявив він. — Щоб людина ніколи не посміхнулася, — це треба жити за... кріпаччини! — Сергій між дзвінками повторював "Записки мисливця".

— А я? — сказав Ел. — Коли я засміявся вперше?

— Ти — інша справа! У тебе були друзі... — Сергій махнув рукою. — А мені не до сміху. Дівчиська заїли. — І він знову усамітнився в сусідній кімнаті.

— У мене були друзі... — повторив Електроник і відчув незвичайний прилив сил. У цих словах, можливо, крився розв'язок задачі.

Елек швидко розібрав пошту й виявив немало таких самотніх, як Левко Н.

Це були хлопчики й дівчатка, які не могли знайти схожих за духом людей. У них було, здавалося б, усе — дім, сім'я, підручники, книжки, "телик", собаки, сусіди, багато всяких дрібних прикростей і приємних утіх; не вистачало лише друга, з яким можна посперечатися, посваритись і помиритися, з яким ніколи не нудно й школи не страшно, заради якого можна пожертвувати найдорожчим для себе — особистою свободою. І одного разу, оцінивши все це, людина замислювалася, чому вона самотня.

"Я боюся покидати дитинство, хотіла б залишитися в ньому назавжди, — признавалася в листі до Елека Наталка М. і пояснювала свою позицію: — Деякі мої подруги намагаються мати якомога модніший вигляд, бути "надсучасними" в розмовах. А мені вони нудні..."

І Наталка, поміркувавши про своє майбутнє, дійшла висновку: "Я зрозуміла права й обов'язки дитинства, намагатимусь їх не забути".

Елек перечитав заклик Левка Н.: "Елеку, допоможи!"— і йому сяйнула думка: "Може, їх познайомити?.."

Він злякався такої сміливої ідеї: як це він, залізний робот, сміє розпоряджатися майбутнім двох людей? Вони обоє потерпають від самотності, але ж вони люди, вони повинні самі вирішувати свою долю...

Якийсь час він сидів непорушно. Потім уставив у машинку чистого аркуша, замислено відклацав: "Дорогий Левко!.." — і вийняв, відклав набік. Уставив іншого,, надрукував: "Дорога Наталко!.."

Ясно, що увінчуватиме обидва листи підпис: "Електроник". Але які рядки потрібні між початком і кінцем?

Він побачив щось дуже зелене, спокійне, приємне — мабуть, літній ліс, пройнятий сонячними променями, й трохи заспокоївся. Потім уявив собі яблуневий сад з ароматним шумовинням квітів, над якими разом з метеликами і джмелями пурхають лукаві дитячі записочки... Білі метелики весни, екзаменів, літніх канікул пурхали в школах над партами. Тепер ясно: всі записки повинні прилітати точно за адресою.

Елек прийняв рішення.

"Дорога Наталко! Уяви, що існує на світі самотня людина, — швидко друкував він, ледь торкаючись клавішів машинки. — Ні, не я — зовсім інша. Звати його Лев..."

А Левкові Електроник написав, як ставиться його ровесниця Наталка до прекрасної пори людства, названої дитинством, як вдивляється вона із свого корабля, що пливе веселою і безтурботною річкою Дитинства в океан Майбутнього...

Він працював натхненно, вибираючи з мішків по два різних листи, поєднував часом журливе із смішним, відвертість із мудруванням, лукавство із смутком. Важливо було не помилитися, знайти схожі натури, зацікавити одне одного спільністю інтересів, а головне — великою метою: щирою дружбою.

Мабуть, психолог міг би написати про Електроникові пошуки схожих характерів цілий науковий трактат, хоча метод, що його він застосовував, давно відомий як метод "психологічної сумісності". За цим методом добираються екіпажі космічних кораблів, підводних човнів, полярних станцій — словом, скрізь там, де люди повинні у важких умовах розуміти одне одного з півслова й підтримувати.

Електроник формував "екіпажі дружби". Наприклад, прочитавши тривожного листа Люби Олиної про те, що в їхньому класі є хлопчаки, які радіють і регочуть побачивши дівчинку в сльозах, Елек хотів спочатку відгукнутися відкритим листом до хлопчаків Любиного класу. Але потім подумав, порився у пошті й знайшов лист Слави Білика, який починався знаменитим закликом французького льотчика й письменника Антуана де Сент-Екзюпері: "Повага до людини! Повага до людини!.. Ось випробний камінь!.." А далі Слава писав, які цікаві особистості трапляються серед дівчаток його класу...

Так Електроник знаходив однодумців у різних школах і містах, а іноді, несподівано, і в сусідніх під'їздах.

Згодом Сироїжкін всерйоз переконається, що існує "ефект Р. Електроника". А поки що знову подзвонила Бублик і радісно випалила в трубку:

— Ой, Сергію, у мене тепер є нерозлучна подружка Оленка. Ось вона поряд, дихає в трубку — чуєш? Передай від нас Елекові велике, превелике спасибі. Ми й не знали, що живемо в одному будинку...

— Передам, — відповів Сергій. — А ти напиши про себе й Оленку Айзекові Азімову.

— Ти маєш на увазі "ефект Р. Даніеля"? — Бублик розсміялася.

— І Електроника, — додав Сергій. Він зайшов до кімнати, сказав Елові:

— Тобі привіт від Р. Електроника... А також Бубликів...

ВИБУХ ЕНЕРГІЇ

У четвер вранці, як завжди, йшла нарада в міністерстві освіти.

Міністр заглянув у зведення, відклав набік папери, весело промовив:

— Це цікаво! Що за вибух енергії? Що скажете, товариші?

— Дозвольте, Георгію Петровичу? — Із-за столу підвівся літній інспектор.

— Будь ласка, Василю Івановичу.

— Успішність в середніх і навіть старших класах несподівано підвищилась на вісімнадцять процентів, — доповів інспектор.

Присутні пожвавилися.

— Конкретні дані свідчать, — вів далі інспектор, передивляючись свої записи, — що процент четвірочників та п'ятірочників зріс не тільки з математики, літератури, фізики, а й з таких предметів, як старанність, креслення й фізкультура...

— І зі співу! — перебив його інспектор молодших класів.

— Так, і з музики, і з малювання, — підтвердив Василь Іванович.

Мимовільні усмішки учасників наради означали, що досвідчений інспектор та його молодий колега потонули у зведеннях і цифрах, повірили піднесено-весняним рапортам шкіл і навіть самого міськвно — міського відділу народної освіти, не уточнили даних, перед тим як доповідати. Де це бачено, щоб діти навесні були старанними, щоб вони співали хором, возилися з фарбами й підтягувалися на турніку, коли кожний зелений кущ вабить на вулицю...

Василь Іванович відразу вловив іронічний настрій. Тим більше, що із свого місця голови міністр кинув репліку: мовляв, старанність — справа індивідуальна, а тому досить складна для узагальнення. Інспектор був напоготові, у всеозброєнні. Він витягнув з кишені пачку зім'ятих аркушів і оголосив деякі особисті свідчення учнів:

"Ми, дівчатка-четвірочниці, дружно вирішили бути відмінницями..."

"...Всім класом уболівати за одного..."

"...Тепер до дошки ми біжимо бігом..."

"...А я вирішила наздогнати Електроника не тільки в навчанні, а й у спорті".

Прочитавши ці рядки, Василь Іванович оглянув присутніх і опустився на своє місце.

— Дозвольте, в мене теж повно таких записочок! — промовила завідуюча міськвно, копаючись у товстому портфелі.

— Це не записочки, шановна Ольго Сергіївно, а думки вголос, — парирував інспектор.

За столом відбувалося щось дивне: учасники наради діставали з кишень, папок і портфелів аркуші з кострубатими літерами й старанними учнівськими рядками, передавали їх міністрові.

— А що воно за Електроник? — іронічно запитав заступник міністра, який повернувся щойно з відпустки.