Одіссея - Сторінка 14
- Гомер -
Тяжке мене лихо спіткало.
170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,
Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля
Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув
Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,
їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.
175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,
Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,
Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,
Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем
З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.
і"0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —
Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині
Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,
Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали
Муж із жоною, одним ворогам лиш — на заздрощі злісні,
185] Приязним людям — на радість, найбільше ж — собі на утіху.
В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:
"Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,
Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —
Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.
190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.
Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —
Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,
Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;
Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:
195] Городом цим і землею феаки давно володіють,
Я ж — дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,
Має-бо він у феаків і силу, і владу велику".
Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:
"Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,
200] Наче вважаєте ви, що він — чоловік злоумисний?
Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,
Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків
Злу ворожнечу, — велика-бо ласка до нас у безсмертних.
Одаль від інших людей, на краю многошумного моря
Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.
Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —
Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого
Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.
Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити
210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно".
Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.
В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала
їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,
Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,
215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,
Митись проводять його у хвилі потоку ясного.
Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:
"Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе
Твані солоний намул і маслом собі намастити
220] Тіло, — давно-бо його запашна не торкалась олія.
Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим
Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись".
Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.
З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий
225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,
Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;
Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,
Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.
Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу
230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,
Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.
Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,
Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,
Радує око тонкими утворами свого мистецтва,
235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.
Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною
Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва
З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась
"Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:
240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,
В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді
Він і мені таким неподобним здавався, а зараз
Схожий він став на богів, що простором небес володіють.
О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,
245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!
Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити".
Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились
І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.
Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,
250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.
Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:
Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,
Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,
Так Одіссея просила і словом таким умовляла:
255] "Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, — тебе проведу я
В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми
Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.
Тільки-но он як зроби, — ти, здається мені, не безтямний:
Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,
260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом
Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.
Згодом прибудем до міста — із муром високим навколо,
Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,
Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі
265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.
Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.
Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.
Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,
Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.
70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,
А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,
В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.
Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене
Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, —
!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:
"Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?
Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?
Може, в розбитім човні сюди занесла його буря
З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?
280] Може, на щирі її молитви із високого неба
Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?
Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,
Бо між людей феакійських нікого вона не вважає
Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі".
ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.
Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила —
Супроти волі своїх улюблених матері й батька
Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.
Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше
Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.
Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий
З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.
Там же і батька мого ділянка із садом квітучим
Так недалеко від міста, що голос долинути може.
295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста
Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.
Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,
Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,
Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.
300] Дім його легко впізнати, — до нього й дитя нерозумне
Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив
Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя
Нашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього,
Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї
зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка
Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає
Пурпурну — любо й дивитись, — за нею сидять і служниці.
Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.
Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.
310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна
Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту
В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.
Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,
Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину".
Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая
Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,
Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.
Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці
320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.
Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни
Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,
І розпочав він дочку великого Зевса благати:
"Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!
325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула
В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,
Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських".
Так він молився. Його почула Паллада Афіна,
Але сама не з'явилась — боялась вона свого дядька
330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея
Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.
ПІСНЯ СЬОМА
ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ
Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.
ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ
Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,
Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.
Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,
В брамі вона залишилась. Навколо її оточили
5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,
Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.
В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй
Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.
На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,
10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо
Він у феаків вождем, і як бога його шанували.
В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю
Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.
Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,
15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,
Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,
Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.
Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,
Як перестріла його сама ясноока Афіна
20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.
Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:
"Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати
До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?
Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я
25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю
Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають".
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
"Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,
Я покажу, — поблизу там мій батько живе бездоганний.
Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,
Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, —
Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,
Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.
На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди
35] Плавають в морі вони, — їм дав це землі потрясатель.
Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини".
Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна
Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,
40] Як він по місту ішов поуз них, — пишнокоса Афіна,
Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму
Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.
З гавані там Одіссей дивувався — з однакових суден,
З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих
45] Стін, частоколом обведених, — любо було й подивитись.
Як підійшли вони до владаревого славного дому,
Так говорить почала ясноока богиня Афіна:
"Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала
Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;
зо уЧТу справляють вони.
170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,
Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля
Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув
Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,
їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.
175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,
Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,
Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,
Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем
З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.
і"0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —
Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині
Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,
Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали
Муж із жоною, одним ворогам лиш — на заздрощі злісні,
185] Приязним людям — на радість, найбільше ж — собі на утіху.
В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:
"Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,
Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —
Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.
190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.
Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —
Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,
Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;
Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:
195] Городом цим і землею феаки давно володіють,
Я ж — дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,
Має-бо він у феаків і силу, і владу велику".
Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:
"Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,
200] Наче вважаєте ви, що він — чоловік злоумисний?
Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,
Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків
Злу ворожнечу, — велика-бо ласка до нас у безсмертних.
Одаль від інших людей, на краю многошумного моря
Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.
Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —
Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого
Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.
Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити
210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно".
Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.
В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала
їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,
Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,
215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,
Митись проводять його у хвилі потоку ясного.
Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:
"Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе
Твані солоний намул і маслом собі намастити
220] Тіло, — давно-бо його запашна не торкалась олія.
Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим
Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись".
Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.
З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий
225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,
Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;
Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,
Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.
Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу
230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,
Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.
Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,
Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,
Радує око тонкими утворами свого мистецтва,
235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.
Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною
Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва
З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась
"Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:
240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,
В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді
Він і мені таким неподобним здавався, а зараз
Схожий він став на богів, що простором небес володіють.
О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,
245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!
Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити".
Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились
І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.
Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,
250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.
Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:
Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,
Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,
Так Одіссея просила і словом таким умовляла:
255] "Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, — тебе проведу я
В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми
Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.
Тільки-но он як зроби, — ти, здається мені, не безтямний:
Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,
260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом
Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.
Згодом прибудем до міста — із муром високим навколо,
Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,
Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі
265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.
Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.
Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.
Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,
Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.
70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,
А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,
В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.
Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене
Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, —
!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:
"Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?
Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?
Може, в розбитім човні сюди занесла його буря
З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?
280] Може, на щирі її молитви із високого неба
Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?
Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,
Бо між людей феакійських нікого вона не вважає
Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі".
ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.
Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила —
Супроти волі своїх улюблених матері й батька
Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.
Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше
Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.
Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий
З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.
Там же і батька мого ділянка із садом квітучим
Так недалеко від міста, що голос долинути може.
295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста
Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.
Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,
Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,
Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.
300] Дім його легко впізнати, — до нього й дитя нерозумне
Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив
Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя
Нашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього,
Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї
зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка
Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає
Пурпурну — любо й дивитись, — за нею сидять і служниці.
Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.
Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.
310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна
Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту
В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.
Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,
Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину".
Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая
Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,
Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.
Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці
320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.
Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни
Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,
І розпочав він дочку великого Зевса благати:
"Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!
325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула
В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,
Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських".
Так він молився. Його почула Паллада Афіна,
Але сама не з'явилась — боялась вона свого дядька
330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея
Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.
ПІСНЯ СЬОМА
ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ
Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.
ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ
Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,
Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.
Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,
В брамі вона залишилась. Навколо її оточили
5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,
Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.
В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй
Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.
На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,
10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо
Він у феаків вождем, і як бога його шанували.
В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю
Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.
Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,
15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,
Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,
Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.
Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,
Як перестріла його сама ясноока Афіна
20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.
Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:
"Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати
До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?
Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я
25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю
Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають".
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
"Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,
Я покажу, — поблизу там мій батько живе бездоганний.
Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,
Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, —
Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,
Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.
На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди
35] Плавають в морі вони, — їм дав це землі потрясатель.
Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини".
Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна
Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,
40] Як він по місту ішов поуз них, — пишнокоса Афіна,
Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму
Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.
З гавані там Одіссей дивувався — з однакових суден,
З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих
45] Стін, частоколом обведених, — любо було й подивитись.
Як підійшли вони до владаревого славного дому,
Так говорить почала ясноока богиня Афіна:
"Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала
Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;
зо уЧТу справляють вони.