Одіссея - Сторінка 32
- Гомер -
Тоді, я гадаю,
395] Вже не один з женихів, що твої проїдають набутки,
Кров'ю і мозком своїм оббризкає землю навколо.
Тільки зміню тебе так, щоб люди ніяк не впізнали.
Зморщу прекрасну я шкіру на тілі твоєму гнучкому,
І над чолом твоїм русе понищу волосся, й лахміттям
400] Постать прикрию, щоб кожен, хто гляне на тебе, жахнувся;
Мутними очі зроблю, раніше такі ще прекрасні,
Щоб і усім женихам ти на вигляд огидним з'явився
Й навіть дружині і синові, що їх удома лишив ти.
Сам же ти спершу знайди старого свого свинопаса,
405] Що стереже твої свині й тобі увесь відданий щиро, —
Любить він сина твого й Пенелопу розважну шанує.
Біля свиней його знайдеш, — там гурт їх чималий пасеться
Близько Воронячих скель, недалеко джерел Аретуси.
Жолуді ситні їдять вони там і п'ють темно-чорну
410] Воду, — отож-бо і салом жирнющим вони обростають.
Там зупинись і, підсівши, про все розпитаєш у нього,
Поки я в Спарту подамся, жінками вродливими славну,
Щоб Телемаха покликати, сина твого дорогого,
Що в Лакедемон просторий навідався до Менелая.
415] Може, дізнається там, чи є ти де-небудь на світі".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Чом же ти, знаючи правду, раніше йому не сказала?
Чи не на те, щоб і він, в неспокійному морі блукавши,
Лиха натерпівся й інші прожиток його прощали б?"
420] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
"Клопіт про нього нехай твого серця тепер не турбує,
Я-бо сама виряджала його, щоб у цій він виправі
Доброї слави набув. З ним жодного лиха не сталось,
В домі Атріда спокійно сидить він у повнім достатку.
425] Правда, із чорним своїм кораблем тут чигають на нього
Молодики, щоб раніше убить, ніж в отчизну приїде.
Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє
Не одного з женихів, що набутки твої проїдають".
Мовивши це, Одіссея жезлом доторкнулась Афіна.
430] Зморшками вкрилась на тілі гнучкім його шкіра прекрасна,
І над чолом його русе облізло волосся, і постать
Згорбилась раптом уся, так неначе в одряхлого старця,
Вмить помутніли і очі, раніше такі ще прекрасні.
Дране лахміття брудне і хітон вона зовсім дірявий,
435] Димом пропахлий гірким, подала наготу його вкрити.
Зверху ж на плечі йому облізлу накинула шкуру
Оленя бистрого. Палку дала йому в руки й за спину
Латані, вбогі сакви на вірьовці замісто ременю.
Змовившись так, розійшлися вони, й подалася Афіна
440] У Лакедемон прекрасний, щоб сина вернуть Одіссею.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ЗМІСТ ЧОТИРНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Одіссей приходить до Евмея; поснідавши з ним, він намагається запевнити старого свинопаса, що володар його незабаром повернеться, і підтверджує це клятвою, але Евмей йому не вірить. Одіссей розповідає вигадану пригоду про себе. Увечері й інші пастухи повертаються з пасовища. Евмей вбиває на вечерю вгодовану свиню. Холодна ніч; Одіссей вигаданою про себе історією спонукає Евмея дати йому теплу керею на ніч. Всі засинають у домі, лише один Евмей іде доглядати залишену в полі череду.
ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ЕВМЕЯ
Стежкою йшов кам'янистою сам Одіссей від затоки
На верховини лісисті, бо там, як мовляла Афіна,
Жив свинопас богосвітлий, що дбав про майно свого пана
Так, як ніхто із челядників-слуг в Одіссеєвім домі.
5] Там він застав свинопаса, що в сінях сидів, а навколо
Двір обгороджений був на високому, видному місці,
Гарний, великий, просторий. Тож сам свинопас ту кошару
Побудував для свиней, поки був у від'їзді господар;
Ні господині про це не питав, ні старого Лаерта;
10] Обгородив камінням той двір і кущами терними,
Ще й частоколу міцного навколо подвір'я поставив,
Стругані стовбури дуба великого вряд повбивавши.
А на подвір'ї дванадцять хлівів збудував він великих,
Близько один біля одного, свиням для лігва. У кожнім
15] По п'ятдесят замикалось на засуви маток поросних,
Що у гною там лежать. Кабани ж ночували окремо.
Значно їх менше було, бо невпинно вони убували
Для женихівських бенкетів, тож мусив щодня до господи
Кращого з вепрів годованих їм свинопас посилати.
20] Триста всього й шістдесят кабанів на той день залишалось.
Четверо лютих, як звірі, собак біля них ночувало
Завжди, — їх виховав сам свинопас, розпорядник пастуший.
Він же в той час до ніг своїх саме сандалії міряв,
Скроївши їх із барвистої шкури волової. Троє
25] Інших на пашу із свиньми усі порозходились в різні
Боки; четвертого в місто послати йому довелося
Ще одного кабана одвести женихам презухвалим,
Щоб, заколовши його, вони м'ясом наситили серце.
Враз Одіссея угледіли пси, безугавно гавкущі,
30] Й кинулись люто до нього; але Одіссей обережний
Раптом присів перед ними, аж випала з рук його палка.
Тут, у своїй він кошарі, й зазнав би ганебного болю,
Та свинопас, на проворних ногах поспішивши на поміч,
Вибіг умить із сіней, аж випала з рук його шкура.
35] Лаючись та камінцями шпурляючи, врешті у різні
Боки він псів розігнав і так до господаря мовив:
"Старче, одна ще хвилина — й собаки б тебе розтерзали
Враз, і великою б це залишив ти для мене ганьбою!
Горя й зітхань вже й без того боги мені досить послали:
40] В смутку й журбі за своїм же господарем я богорівним
Тут ось сиджу, а свиней з кабанами годую в поживу
Іншим, тоді як він, може, і зовсім без їжі, голодний,
Поневіряється десь по країнах чужих і народах,
Якщо живий ще і досі десь бачить він сонячне світло.
45] Ну-бо, зайдім до моєї оселі, дідусю, щоб міг ти
Хлібом у мене й вином зголодніле наситити серце,
Потім сказати, відкіль ти й яке тебе лихо спіткало".
Мовлячи це, свинопас богосвітлий повів його в хату
Й посадовив, завівши і віття насипавши густо,
50] Зверху козину він шкуру послав волохату й велику,
Що за постелю була йому, Дуже гостинністю цею
Втішений був Одіссей, і так він до нього промовив:
"Хай тобі, друже, сам Зевс і всі інші богове безсмертні
Все, чого прагнеш, дадуть за щиру гостинність до мене".
55] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Гостю, не в звичай мені, хоч прийшов би хто гірший за тебе,
Гостя зневажити. Всі до нас волею Зевса приходять:
Гості й убогі старці. І хоч невелике, та щире
Наше даяння. Та нам, челядинцям, доводиться, правда,
60] В страхові жити, коли нерозумним припало коритись
Володарям. Не дали-бо тому повернутись богове,
Хто був ласкавий до мене й майно наділив для прожитку —
Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь, —
Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав.
65] Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив.
Так же от множиться праця й моя, що про неї я дбаю.
Нагородив би він щиро мене, якби сам тут постарів.
Тільки ж загинув він!.. Краще б Єлени загинуло плем'я
Все до ноги, — стільком-бо мужам підтяла вона ноги!
70] Тож-бо за честь Агамемнона й він із троянцями битись
До Іліона, славетного кіньми, відважно подався".
Мовивши це і паском хітон собі підперезавши,
Рушив у хлів свинопас, де гурти поросят зачиняв він.
Двох відібравши із них, він приніс, і обох заколов їх,
75] І обсмалив, розрубав, і тоді на рожни настромив їх.
А як спеклося, приніс і подав Одіссею гаряче
М'ясо упрост на рожнах, посипавши борошном ячним.
Потім у дзбан дерев'яний налив він вина медяного,
Сам проти нього присів і так, припрошаючи, мовив:
80] Перекуси-но, чим міг тебе, гостю, слуга частувати,
їж порося, а свиней, кабанів женихи пожирають,
Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну.
Вчинків зухвалих усе ж не люблять боги всеблаженні,
А справедливість шанують і гідні учинки людини.
85] Навіть лихим, зловорожим людцям, що здобичі ходять
По чужоземних країнах шукати і Зевс дозволяє
На кораблях навантажених їм до вітчизни вертатись, —
Навіть і їм в глиб душі страх покари тяжкий западає.
Ці ж наче знають напевно, немовби від бога почули
90] Вість про печальну загибель його і не хтять ні достойно
Свататись, ні повертатись до себе й весь час безсоромно,
З крайнім зухвальством майно його нищать без всякого жалю.
Скільки у Зевса ночей і днів за цей час проминуло,
Жертву вони не одну і не дві пожирають щоденно,
"з Що ж до вина, то без міри вони його п'ють і без краю.
Безліч худоби він мав, — із героїв-мужів ні у кого
Стільки її не було ні на чорній землі суходолу,
Ні на Ітаці самій. Та, мабуть, і двадцять їх разом
Все ж її стільки не мали. Та ось розповім я докладно.
100] На суходолі корів є дванадцять черід, і овечих
Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині
Там навкруги і його, і чужі пастухи випасають.
Тут же, на острові, аж до кінця його, ще одинадцять
Козячих стад пасеться під доглядом служок сумлінних.
105] Кожного дня хтось по черзі у місто козла приганяє.
З тих, що вгодовані добре, який виглядає найкраще.
Я ж свиней стережу, доглядаю тут ціле їх стадо
І женихам, найжирнішу з них вибравши, теж посилаю".
Так говорив він, а гість їв з охотою м'ясо і мовчки
110] Пив у жадобі вино, женихам замишляючи лихо.
А як наситився він та їжею дух підкріпив свій,
В келих, з якого пив сам, влив вина свинопас аж по вінця
Й дав Одіссеєві. Той прийняв його з радістю в серці
І обізвавсь до Евмея, промовивши слово крилате:
115] <Друже мій, хто ж це такий, що придбав у свою тебе власність,
Дуже багатий, могутній, як сам розповів ти про нього?
Кажеш, загинув він десь, Агамемнона честь захищавши?
Хто він, скажи, — можливо, і я його бачив де-небудь?
Відає Зевс в небесах та всі інші богове безсмертні,
120] Може б, і я розповів що, адже мандрував я багато".
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
"Старче, нікому із тих, що з вістями од нього приходять,
Вірити ані дружина, ні син його любий не мусять.
Скільки усяких приблуд в безустанних шуканнях поживи
125] Брешуть весь час, а правди ніхто їм сказати не може.
Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку,
До господині приходить моєї й плете небилиці.
Добре прийнявши, про все вона довго розпитує в нього,
Й, тяжко сумуючи, ронить рясні із повік вона сльози,
130] Як і годиться дружині, що десь чоловік її згинув.
Байку і ти, стариганю, якусь уже скласти готовий,
Тільки б хтось дав тобі плащ із хітоном та інше одіння.
Мабуть, давно уже пси із хижими птахами в нього
Шкіру обдерли з костей, що душа вже від них відлетіла.
135] Може, десь риби морські його з'їли, а кості на суші
Досі й піском занесло на далекім морськім узбережжі,
Так і загинув він там, а друзів журитись покинув
Всіх, особливо ж мене.
395] Вже не один з женихів, що твої проїдають набутки,
Кров'ю і мозком своїм оббризкає землю навколо.
Тільки зміню тебе так, щоб люди ніяк не впізнали.
Зморщу прекрасну я шкіру на тілі твоєму гнучкому,
І над чолом твоїм русе понищу волосся, й лахміттям
400] Постать прикрию, щоб кожен, хто гляне на тебе, жахнувся;
Мутними очі зроблю, раніше такі ще прекрасні,
Щоб і усім женихам ти на вигляд огидним з'явився
Й навіть дружині і синові, що їх удома лишив ти.
Сам же ти спершу знайди старого свого свинопаса,
405] Що стереже твої свині й тобі увесь відданий щиро, —
Любить він сина твого й Пенелопу розважну шанує.
Біля свиней його знайдеш, — там гурт їх чималий пасеться
Близько Воронячих скель, недалеко джерел Аретуси.
Жолуді ситні їдять вони там і п'ють темно-чорну
410] Воду, — отож-бо і салом жирнющим вони обростають.
Там зупинись і, підсівши, про все розпитаєш у нього,
Поки я в Спарту подамся, жінками вродливими славну,
Щоб Телемаха покликати, сина твого дорогого,
Що в Лакедемон просторий навідався до Менелая.
415] Може, дізнається там, чи є ти де-небудь на світі".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Чом же ти, знаючи правду, раніше йому не сказала?
Чи не на те, щоб і він, в неспокійному морі блукавши,
Лиха натерпівся й інші прожиток його прощали б?"
420] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
"Клопіт про нього нехай твого серця тепер не турбує,
Я-бо сама виряджала його, щоб у цій він виправі
Доброї слави набув. З ним жодного лиха не сталось,
В домі Атріда спокійно сидить він у повнім достатку.
425] Правда, із чорним своїм кораблем тут чигають на нього
Молодики, щоб раніше убить, ніж в отчизну приїде.
Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє
Не одного з женихів, що набутки твої проїдають".
Мовивши це, Одіссея жезлом доторкнулась Афіна.
430] Зморшками вкрилась на тілі гнучкім його шкіра прекрасна,
І над чолом його русе облізло волосся, і постать
Згорбилась раптом уся, так неначе в одряхлого старця,
Вмить помутніли і очі, раніше такі ще прекрасні.
Дране лахміття брудне і хітон вона зовсім дірявий,
435] Димом пропахлий гірким, подала наготу його вкрити.
Зверху ж на плечі йому облізлу накинула шкуру
Оленя бистрого. Палку дала йому в руки й за спину
Латані, вбогі сакви на вірьовці замісто ременю.
Змовившись так, розійшлися вони, й подалася Афіна
440] У Лакедемон прекрасний, щоб сина вернуть Одіссею.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ЗМІСТ ЧОТИРНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Одіссей приходить до Евмея; поснідавши з ним, він намагається запевнити старого свинопаса, що володар його незабаром повернеться, і підтверджує це клятвою, але Евмей йому не вірить. Одіссей розповідає вигадану пригоду про себе. Увечері й інші пастухи повертаються з пасовища. Евмей вбиває на вечерю вгодовану свиню. Холодна ніч; Одіссей вигаданою про себе історією спонукає Евмея дати йому теплу керею на ніч. Всі засинають у домі, лише один Евмей іде доглядати залишену в полі череду.
ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ЕВМЕЯ
Стежкою йшов кам'янистою сам Одіссей від затоки
На верховини лісисті, бо там, як мовляла Афіна,
Жив свинопас богосвітлий, що дбав про майно свого пана
Так, як ніхто із челядників-слуг в Одіссеєвім домі.
5] Там він застав свинопаса, що в сінях сидів, а навколо
Двір обгороджений був на високому, видному місці,
Гарний, великий, просторий. Тож сам свинопас ту кошару
Побудував для свиней, поки був у від'їзді господар;
Ні господині про це не питав, ні старого Лаерта;
10] Обгородив камінням той двір і кущами терними,
Ще й частоколу міцного навколо подвір'я поставив,
Стругані стовбури дуба великого вряд повбивавши.
А на подвір'ї дванадцять хлівів збудував він великих,
Близько один біля одного, свиням для лігва. У кожнім
15] По п'ятдесят замикалось на засуви маток поросних,
Що у гною там лежать. Кабани ж ночували окремо.
Значно їх менше було, бо невпинно вони убували
Для женихівських бенкетів, тож мусив щодня до господи
Кращого з вепрів годованих їм свинопас посилати.
20] Триста всього й шістдесят кабанів на той день залишалось.
Четверо лютих, як звірі, собак біля них ночувало
Завжди, — їх виховав сам свинопас, розпорядник пастуший.
Він же в той час до ніг своїх саме сандалії міряв,
Скроївши їх із барвистої шкури волової. Троє
25] Інших на пашу із свиньми усі порозходились в різні
Боки; четвертого в місто послати йому довелося
Ще одного кабана одвести женихам презухвалим,
Щоб, заколовши його, вони м'ясом наситили серце.
Враз Одіссея угледіли пси, безугавно гавкущі,
30] Й кинулись люто до нього; але Одіссей обережний
Раптом присів перед ними, аж випала з рук його палка.
Тут, у своїй він кошарі, й зазнав би ганебного болю,
Та свинопас, на проворних ногах поспішивши на поміч,
Вибіг умить із сіней, аж випала з рук його шкура.
35] Лаючись та камінцями шпурляючи, врешті у різні
Боки він псів розігнав і так до господаря мовив:
"Старче, одна ще хвилина — й собаки б тебе розтерзали
Враз, і великою б це залишив ти для мене ганьбою!
Горя й зітхань вже й без того боги мені досить послали:
40] В смутку й журбі за своїм же господарем я богорівним
Тут ось сиджу, а свиней з кабанами годую в поживу
Іншим, тоді як він, може, і зовсім без їжі, голодний,
Поневіряється десь по країнах чужих і народах,
Якщо живий ще і досі десь бачить він сонячне світло.
45] Ну-бо, зайдім до моєї оселі, дідусю, щоб міг ти
Хлібом у мене й вином зголодніле наситити серце,
Потім сказати, відкіль ти й яке тебе лихо спіткало".
Мовлячи це, свинопас богосвітлий повів його в хату
Й посадовив, завівши і віття насипавши густо,
50] Зверху козину він шкуру послав волохату й велику,
Що за постелю була йому, Дуже гостинністю цею
Втішений був Одіссей, і так він до нього промовив:
"Хай тобі, друже, сам Зевс і всі інші богове безсмертні
Все, чого прагнеш, дадуть за щиру гостинність до мене".
55] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Гостю, не в звичай мені, хоч прийшов би хто гірший за тебе,
Гостя зневажити. Всі до нас волею Зевса приходять:
Гості й убогі старці. І хоч невелике, та щире
Наше даяння. Та нам, челядинцям, доводиться, правда,
60] В страхові жити, коли нерозумним припало коритись
Володарям. Не дали-бо тому повернутись богове,
Хто був ласкавий до мене й майно наділив для прожитку —
Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь, —
Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав.
65] Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив.
Так же от множиться праця й моя, що про неї я дбаю.
Нагородив би він щиро мене, якби сам тут постарів.
Тільки ж загинув він!.. Краще б Єлени загинуло плем'я
Все до ноги, — стільком-бо мужам підтяла вона ноги!
70] Тож-бо за честь Агамемнона й він із троянцями битись
До Іліона, славетного кіньми, відважно подався".
Мовивши це і паском хітон собі підперезавши,
Рушив у хлів свинопас, де гурти поросят зачиняв він.
Двох відібравши із них, він приніс, і обох заколов їх,
75] І обсмалив, розрубав, і тоді на рожни настромив їх.
А як спеклося, приніс і подав Одіссею гаряче
М'ясо упрост на рожнах, посипавши борошном ячним.
Потім у дзбан дерев'яний налив він вина медяного,
Сам проти нього присів і так, припрошаючи, мовив:
80] Перекуси-но, чим міг тебе, гостю, слуга частувати,
їж порося, а свиней, кабанів женихи пожирають,
Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну.
Вчинків зухвалих усе ж не люблять боги всеблаженні,
А справедливість шанують і гідні учинки людини.
85] Навіть лихим, зловорожим людцям, що здобичі ходять
По чужоземних країнах шукати і Зевс дозволяє
На кораблях навантажених їм до вітчизни вертатись, —
Навіть і їм в глиб душі страх покари тяжкий западає.
Ці ж наче знають напевно, немовби від бога почули
90] Вість про печальну загибель його і не хтять ні достойно
Свататись, ні повертатись до себе й весь час безсоромно,
З крайнім зухвальством майно його нищать без всякого жалю.
Скільки у Зевса ночей і днів за цей час проминуло,
Жертву вони не одну і не дві пожирають щоденно,
"з Що ж до вина, то без міри вони його п'ють і без краю.
Безліч худоби він мав, — із героїв-мужів ні у кого
Стільки її не було ні на чорній землі суходолу,
Ні на Ітаці самій. Та, мабуть, і двадцять їх разом
Все ж її стільки не мали. Та ось розповім я докладно.
100] На суходолі корів є дванадцять черід, і овечих
Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині
Там навкруги і його, і чужі пастухи випасають.
Тут же, на острові, аж до кінця його, ще одинадцять
Козячих стад пасеться під доглядом служок сумлінних.
105] Кожного дня хтось по черзі у місто козла приганяє.
З тих, що вгодовані добре, який виглядає найкраще.
Я ж свиней стережу, доглядаю тут ціле їх стадо
І женихам, найжирнішу з них вибравши, теж посилаю".
Так говорив він, а гість їв з охотою м'ясо і мовчки
110] Пив у жадобі вино, женихам замишляючи лихо.
А як наситився він та їжею дух підкріпив свій,
В келих, з якого пив сам, влив вина свинопас аж по вінця
Й дав Одіссеєві. Той прийняв його з радістю в серці
І обізвавсь до Евмея, промовивши слово крилате:
115] <Друже мій, хто ж це такий, що придбав у свою тебе власність,
Дуже багатий, могутній, як сам розповів ти про нього?
Кажеш, загинув він десь, Агамемнона честь захищавши?
Хто він, скажи, — можливо, і я його бачив де-небудь?
Відає Зевс в небесах та всі інші богове безсмертні,
120] Може б, і я розповів що, адже мандрував я багато".
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
"Старче, нікому із тих, що з вістями од нього приходять,
Вірити ані дружина, ні син його любий не мусять.
Скільки усяких приблуд в безустанних шуканнях поживи
125] Брешуть весь час, а правди ніхто їм сказати не може.
Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку,
До господині приходить моєї й плете небилиці.
Добре прийнявши, про все вона довго розпитує в нього,
Й, тяжко сумуючи, ронить рясні із повік вона сльози,
130] Як і годиться дружині, що десь чоловік її згинув.
Байку і ти, стариганю, якусь уже скласти готовий,
Тільки б хтось дав тобі плащ із хітоном та інше одіння.
Мабуть, давно уже пси із хижими птахами в нього
Шкіру обдерли з костей, що душа вже від них відлетіла.
135] Може, десь риби морські його з'їли, а кості на суші
Досі й піском занесло на далекім морськім узбережжі,
Так і загинув він там, а друзів журитись покинув
Всіх, особливо ж мене.