Одіссея - Сторінка 36
- Гомер -
В кожному разі розсердиться дуже".
215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих
В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.
А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:
"Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,
Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу".
220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,
До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.
Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,
Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього
Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,
225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,
Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,
Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.
Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,
Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,
Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно
Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі
В'язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки
Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно
Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.
Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки
В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї
Він богорівному і молоду свому братові жінку
В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,
В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила
240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.
Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;
Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,
А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;
Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,
245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий
Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.
В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.
Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,
В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.
250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,
Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.
А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті
Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.
До Гіпересії він, посварившись із батьком, від'їхав.
255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.
Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,
До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме
Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,
Став біля нього він близько і слово промовив крилате:
260] "Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,
Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того
Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —
Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:
Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?"
265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.
Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;
Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.
Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім
270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати".
В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
"Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши
Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,
Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.
275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери
Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.
Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,
Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
280] "Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.
Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм".
Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа
Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.
Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,
285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе
Теоклімена. Причали негайно гребці відв'язали.
А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив'язали
Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.
Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі
Міг допливти корабель по водах солоного моря.
295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.
Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.
Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,
І богосвітлу Еліду, де плем'я епеян владарить.
До островів скелястих повів Телемах корабель свій:
30(1 Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.
Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині
Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,
305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно
Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.
"Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші
Товариші! Із світанком у город я маю податись
Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.
310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно
Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду
Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.
Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,
Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;
315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —
Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.
Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.
Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:
З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних
320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,
Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:
Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,
Різати й смажити м'ясо, вино розливати по кубках —
Все, що на службі в заможних людина виконує проста".
з" З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе
Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,
Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.
330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,
А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,
Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —
Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,
Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м'яса.
335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —
Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.
А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,
Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння
1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею".
340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
"О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,
Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!
Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.
Задля утроби проклятої безліч доводиться людям
345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.
А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,
То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,
Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —
Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,
Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?"
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
"Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.
Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно
Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.
355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від'їхав,
І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю
Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.
З жалю за сином такою умерла вона жалібною
Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,
збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.
Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,
Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,
Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,
Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.
365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,
А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,
Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,
Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,
Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала
370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.
Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні
Благословляють мене у справі, якою займаюсь.
З неї-бо їм я і п'ю, ще й людей достойних частую.
Від господині ж нічого привітного вже не почути
375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш
З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило
Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,
Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою
Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце".
380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,
Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.
Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,
Чи зруйнували напасники широковуличне місто,
385] Де проживав твій батько з шановною матір'ю разом,
Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,
А вороги тебе раптом на свій корабель захопили
І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа".
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
390] "Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,
Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся
Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,
Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого
Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.
395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,
Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку
Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.
Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем
І один одному згадувать в дружній розмові печальні
400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха
Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.
Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.
Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,
Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.
Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.
На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.
Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,
Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.
А як постаріє в їхній країні людське покоління,
410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —
Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.
Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.
Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько
Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.
415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,
І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.
В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:
420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них
Ложем із нею й коханням з'єднався.
215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих
В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.
А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:
"Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,
Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу".
220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,
До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.
Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,
Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього
Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,
225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,
Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,
Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.
Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,
Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,
Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно
Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі
В'язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки
Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно
Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.
Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки
В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї
Він богорівному і молоду свому братові жінку
В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,
В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила
240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.
Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;
Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,
А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;
Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,
245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий
Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.
В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.
Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,
В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.
250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,
Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.
А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті
Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.
До Гіпересії він, посварившись із батьком, від'їхав.
255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.
Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,
До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме
Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,
Став біля нього він близько і слово промовив крилате:
260] "Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,
Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того
Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —
Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:
Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?"
265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.
Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;
Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.
Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім
270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати".
В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
"Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши
Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,
Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.
275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери
Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.
Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,
Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
280] "Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.
Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм".
Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа
Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.
Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,
285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе
Теоклімена. Причали негайно гребці відв'язали.
А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив'язали
Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.
Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі
Міг допливти корабель по водах солоного моря.
295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.
Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.
Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,
І богосвітлу Еліду, де плем'я епеян владарить.
До островів скелястих повів Телемах корабель свій:
30(1 Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.
Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині
Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,
305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно
Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.
"Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші
Товариші! Із світанком у город я маю податись
Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.
310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно
Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду
Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.
Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,
Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;
315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —
Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.
Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.
Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:
З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних
320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,
Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:
Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,
Різати й смажити м'ясо, вино розливати по кубках —
Все, що на службі в заможних людина виконує проста".
з" З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе
Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,
Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.
330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,
А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,
Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —
Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,
Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м'яса.
335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —
Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.
А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,
Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння
1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею".
340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
"О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,
Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!
Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.
Задля утроби проклятої безліч доводиться людям
345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.
А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,
То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,
Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —
Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,
Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?"
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
"Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.
Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно
Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.
355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від'їхав,
І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю
Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.
З жалю за сином такою умерла вона жалібною
Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,
збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.
Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,
Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,
Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,
Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.
365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,
А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,
Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,
Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,
Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала
370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.
Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні
Благословляють мене у справі, якою займаюсь.
З неї-бо їм я і п'ю, ще й людей достойних частую.
Від господині ж нічого привітного вже не почути
375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш
З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило
Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,
Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою
Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце".
380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,
Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.
Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,
Чи зруйнували напасники широковуличне місто,
385] Де проживав твій батько з шановною матір'ю разом,
Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,
А вороги тебе раптом на свій корабель захопили
І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа".
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
390] "Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,
Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся
Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,
Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого
Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.
395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,
Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку
Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.
Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем
І один одному згадувать в дружній розмові печальні
400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха
Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.
Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.
Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,
Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.
Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.
На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.
Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,
Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.
А як постаріє в їхній країні людське покоління,
410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —
Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.
Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.
Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько
Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.
415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,
І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.
В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:
420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них
Ложем із нею й коханням з'єднався.