Осколки честі - Сторінка 16

Я далеко не найблискучіша кандидатура — вам це вже відомо. Але принаймні я можу запропонувати вам краще, що в мене є. Мила Ко... командор, скажіть — можливо, за бетанськими мірками я занадто кваплю події? Я багато днів чекав вдалого моменту, але він все не наставав.

— Багато днів! І як довго ви обмірковували це?

— Вперше це спало мені на думку, коли я побачив вас в ущелині.

— Що, коли мене занудило там, у бруді?

Він посміхнувся.

— З винятковим самовладанням. На той час, коли ми поховали вашого офіцера, я вже був упевнений.

Вона потерла губи рукою.

— Вам хто-небудь казав, що ви ненормальний?

— У такому контексті — ще жодного разу.

— Я... ви збентежили мене.

— Але не образив?

— Так, звичайно ж не образили.

Він трохи розслабився.

— Вам, звичайно, зовсім необов'язково відповідати мені безпосередньо зараз. Мине ще кілька місяців, перш ніж ми дістанемось додому. Але я не хотів би, щоб ви думали... ситуація досить лоскітлива, адже ви знаходитеся в полоні. Я не хотів би, щоб ви думали, немов я пропоную вам щось образливе.

— Мені це й на думку не спадало, — слабким голосом заперечила Корделія.

— Я повинен сказати вам ще дещо, — продовжував Форкосиган, знову заходившись захоплено розглядати свої черевики. — Це буде непросте життя. З тих пір, як я зустрів вас, я багато думав про те, що кар'єра, заснована на підчищенні політичних промахів, як ви це сформулювали, можливо, і не є надто вже високою честю. Може, мені варто зайнятися ліквідацією невдач у зародку. Це буде набагато небезпечніше, ніж військова служба — зрадництва, безпідставні обвинувачення, замахи... можливо — вигнання, злидні, смерть. Мерзенні компроміси з негідниками задля благенького миру, але якщо подумати про дітей — то вже краще це робити мені, а не їм.

— Дійсно, ви знаєте, чим спокусити... — безпомічно промовила вона, потираючи підборіддя і посміхаючись.

Форкосиган підняв очі — в них замерехтіла боязка надія.

— А як взагалі на Барраярі починають політичну кар'єру? — запитала вона, намагаючись намацати твердий ґрунт. — Я гадаю, ви збираєтеся піти стопами вашого діда з боку матері, принца Ксава, але у вас нема його переваг — імператорського споріднення. Як у цьому випадку можна отримати посаду?

— Є три шляхи: імператорське призначення, спадкоємна посада або сходження вгору службовими сходами. Рада Міністрів дістає найрозумніших людей саме цим, останнім способом. В цьому їх сила, але цей шлях для мене закритий. Місце в Раді Графів дістають в спадщину. Ця посада належить мені за правом, але лише після смерті батька, тому це відсувається на невизначений термін. Та й взагалі, Рада Графів вже віджила своє — просте збіговисько старезних дідуганів, заражених найвузьколобішим консерватизмом і які піклуються лише про збереження своїх привілеїв. Я не впевнений, що через неї можна зробити щось значне. Можливо, їм потрібно просто дозволити дошкандибати до саморозпаду. Але тільки не передавайте комусь мої слова, — швидко додав він, немов опам'ятавшись.

— Дивна організація у вашого уряду.

— Воно не організовувалося. Просто виникло.

— Може вам варто розробити конституцію.

— Слова справжньої бетанки. Ну, може, ми і візьмемося за цю справу, хоча в наших умовах подібний замір неодмінно розпалить громадянську війну. Отож, залишається лише імператорське призначення. Тут все відбувається швидко, але моє падіння може бути настільки ж стрімке і ефектне, як і зліт, якщо я накличу на себе гнів старого або ж якщо він умре. — Він говорив, будував плани, і в його очах променів вогонь прийдешніх боїв. — Моя єдина перевага полягає в тому, що він любить прямоту. Не знаю, коли він встиг захопитися чесністю — довкола нього її так мало.

— Знаєте, мені здається, вам сподобається займатися політикою — принаймні на Барраярі. Можливо тому, що у вас вона неймовірно схожа на те, що в інших місцях називається війною.

— Однак зараз на порядку денному набагато терміновіша політична проблема, яка стосується вашого корабля і деяких інших речей... — Він зам'явся, з кожною секундою все більше втрачаючи самовладання. — Можливо... можливо, просто нерозв'язна. Напевно, я дійсно зарано почав розмову про одруження, тому що ще невідомо, як все закінчиться. Але я не міг допустити, щоб ви продовжували думати, що... хоча, втім, що саме ви думали?

Вона похитала головою. — Не варто казати про це зараз. Я розповім вам як-небудь потім. Думаю, у цьому нема чогось неприємного для вас.

Форкосиган підбадьорено кивнув і продовжив:

— Ваш корабель...

Вона стривожено насупилася. — У вас будуть неприємності через те, що мій корабель зумів вислизнути?

— Саме цьому ми і повинні були запобігти. Той факт, що в той момент я був без свідомості, може послужити пом'якшувальною обставиною. Але проти мене — моя позиція з цього питання, висловлена привселюдно на імператорській раді. Обов'язково виникнуть підозри, що я навмисно дозволив вам вшитися, щоб зірвати авантюру, яку вкрай не схвалюю.

— Чергове зниження звання?

Він розсміявся.

— Я був наймолодшим адміралом в історії нашого флоту — може, все це скінчиться тим, що я ж стану і найстарішим мічманом. Але ні, — продовжив він вже серйозно, — найвірогідніше, військова партія кабінету висуне проти мене обвинувачення в зраді. Поки ця історія не втрясеться... так чи інакше, — він зустрівся з нею очима, — доволі важко буде влаштовувати будь-які особисті справи.

— Зрада на Барраярі карається стратою? — запитала вона, охоплена нападом нездорової цікавості.

— О так. Публічним викриттям і голодною смертю. — Бачачи явний жах Корделії, він здивовано підняв брову. — Якщо вас це втішить, то високошляхетним зрадникам завжди перед самою екзекуцією тайкома передають який-небудь засіб для витонченого самогубства. Це рятує від зайвого громадського співчуття. Хоча я, мабуть, не стану надавати їм таке задоволення. Нехай все буде привселюдно, брудно, нудно і неймовірно ганебно.

Вигляд у нього був просто-таки приречений.

— Якби ви могли, то зірвали би вторгнення?

Він похитав головою, очі його затуманилися.

— Ні. Я зобов'язаний підкорятися наказам. Саме це й означає перший склад мого імені. Поки це питання ще обговорюється, я буду обстоювати свою точку зору. Але якщо імператор віддасть наказ, я підкорюся йому беззаперечно. В протилежному випадку знову настане загальний хаос — а цього ми уже вдосталь насьорбалися, вистачить.

— Чим це вторгнення відрізняється від інших? Адже ви, напевно, схвалювали комаррську кампанію, якщо вже вам доручили нею керувати.

— Комарр був унікальною можливістю, практично хрестоматійною задачею. Коли я розробляв стратегію завоювання, я спробував максимально використати всі наявні переваги. — Він взявся перераховувати, загинаючи міцні пальці. — Нечисленне населення, цілком зосереджене в містах з керованим кліматом. Партизанам нікуди відступити для перегрупування. Ніяких союзників — ми були не єдиними, чию торгівлю душило їхнє непомірне мито. Все, що мені потрібно було зробити, то це пустити чутку, що ми збираємося знизити їх двадцятип'ятивідсотковий податок на все, що провозилося через їх нуль-переходи, до п'ятнадцяти відсотків, і всі їх сусіди, які могли б надати їм підтримку, виявилися на нашому боці. Ніякої важкої промисловості. Вони розжиріли і зледащіли на незароблених грошах — не захотіли навіть самі захищати свою планету, поки їхні жалюгідні найманці не забралися геть, зрозумівши, з ким мають справу. Якби мені надали свободу дій і трохи більше часу, я зміг би захопити Комарр без єдиного пострілу. Це могло б стати ідеальною війною, якби Рада Міністрів не була настільки нетерпляча. — Ця розмова розбудила в ньому неприємні спогади про минуле, і він насупився. — А цей, нинішній план... ну, я думаю, ви все зрозумієте, якщо я скажу, що мова йде про Ескобар.

Приголомшена Корделія різко випрямилася.

— Ви знайшли тунель звідси до Ескобару? — Тоді не дивно, що барраярці не стали повідомляти про відкриття цієї планети. З усіх варіантів, які спали їй на думку, цей був найнеймовірніший. Ескобар був одним з найбільших планетарних центрів в мережі просторово-часових тунелів, які зв'язували розсіяне по всесвіту людство. Велика, багата планета з помірним кліматом, освоєна людством сотні років тому, була одним з найбільш шанованих сусідів самої Колонії Бета. — Та вони просто збожеволіли, ці ваші правителі!

— Знаєте, я сказав їм майже те ж саме. Тоді Міністр Заходу почав волати, і граф Фортала пригрозив... ну, загалом, вчинити дуже грубо стосовно нього. Фортала вміє знущатися з опонента, навіть не вдаючись до нецензурних виразів — деяким це вдається.

— Колонія Бета обов'язково буде втягнена в цей конфлікт. Половина нашої міжзоряної торгівлі йде через Ескобар. І через Тау Кита V. І через Єднання Джексона.

— Це по найскромніших підрахунках, — погоджуючись кивнув Форкосиган. — Задум полягав у тому, щоб швидко завершити операцію і поставити потенційних союзників перед здійсненим фактом. З досвіду знаючи, що трапилося з моїм "ідеальним" планом по Комарру, я сказав їм, що цей їх план — просто марення сивої кобили або щось подібне. — Він похитав головою. — Шкода, що я тоді розлютився. Сидів би зараз в Раді і продовжував сперечатися з ними. А замість цього, наскільки мені відомо, флот вже зараз готується до вильоту. Що далі зайдуть приготування, то складніше їх буде зупинити. — Він зітхнув.

— Війна, — міркувала вголос глибоко схвильована Корделія. — Ви розумієте, що якщо ваш флот... якщо Барраяр збирається почати війну з Ескобаром, вдома знадобляться навігатори. Навіть якщо Колонія Бета не візьме особистої участі у воєнних діях, ми напевно будемо постачати ескобарцям зброю, припаси, надавати технічну допомогу...

Форкосиган хотів було щось сказати, але обірвав себе.

— Ймовірно, так і буде, — сумно вимовив він. — А ми спробуємо заблокувати вас.

Впало важке мовчання — вона могла розчути, як стукає в скронях кров. Через стіни як і раніше долинали слабкі шуми і вібрації корабля, у коридорі переминався з ноги на ногу Ботарі, хтось пройшов повз її каюту...

Вона похитала головою. — Мені потрібно обміркувати це. Все не так просто, як здавалося спочатку.

— Так, зовсім непросто. — Він повернув руку долонею вгору в знак завершення розмови, і неспритно піднявся: рана на нозі все ще турбувала його.