Отелло (переклад О. Грязнова) - Сторінка 9
- Вільям Шекспір -
Ось і він.
Входить К а с с і о.
Нехай красунчик тільки заірже,
Отелло шаленітеме, віднісши
Цей сміх і цю розв'язність на адресу
Безвинної, по суті, Дездемони. –
Що чути, лейтенанте?
К а с с і о
Це звання
Мені вже, як не прикро, не належить.
Я г о
Палкіше умовляйте генеральшу.
(тихіше)
Якби звання Біанка повертала,
Чекать не довелось би.
К а с с і о
(зі сміхом)
Ані дня.
О т е л л о
(на бік)
Ви тільки гляньте – він уже сміється!
Я г о
Вона у вас закохана без тями.
К а с с і о
Здається, закохалася і справді.
О т е л л о
(на бік)
І він не заперечує цього.
Я г о
Скажіть відверто, Кассіо…
О т е л л о
(на бік)
Він просить
Розповісти подробиці. Це добре.
Я г о
Ви хочете із нею одружитись?
Вона так запевняла.
К а с с і о
Ха-ха-ха!
О т е л л о
Смієшся? Торжествуй. Ще пожалкуєш.
К а с с і о
Із нею одружитись? Із такою!
Я з глузду ще не з'їхав, слава богу.
Ти насмішив мене! Ха-ха-ха-ха!
О т е л л о
(на бік)
Так, так. Хто виграє, той і сміється.
Я г о. Справді, ходять чутки, що ви на ній женитесь.
К а с с і о. Які нісенітниці!
Я г о. Навіщо мені брехати?
О т е л л о(на бік). Ніби мене вже нема на світі!
К а с с і о. Ця мавпочка сама розпустила чутки; вона впевнена, що я одружусь із нею, бо любить мене. Та я їй нічого не обіцяв.
О т е л л о(на бік). Яго робить мені знаки. Зараз почнеться розповідь.
К а с с і о. Вона була тут недавно, просто бігає за мною. Днями я розмовляв на березі з кількома венеціанцями. Звідки не візьмись, ця краля і кидається мені на шию. Ось так.
О т е л л о(на бік). Мабуть, він показує, як вона пищить: "О мій Кассіо!"
К а с с і о. І вішається, і плаче, і смикає, і тягне за собою. Ха-ха-ха!
О т е л л о(на бік). Тепер він зображає, як вона втаскувала його в мою спальню. О, я добре бачу твій ніс, але не бачу собаки, якій міг би жбурнути його!
К а с с і о. Треба буде кинути її.
Я г о. Дивіться, он вона йде.
К а с с і о. Ненаситний тхір! І яка напахчена!
Входить Б і а н к а.
Довго ти будеш бігати за мною?
Б і а н к а. Ні вже, пробач. Хай чорт і його бабуся бігають за тобою. Тримай свою хустку, негіднику! Дурна я була, що взяла її. Виший йому таку ж саму! Чи ви чули щось подібне? Знайшов у себе в кімнаті і не знає чия. Так я і повірила! Це дарунок якоїсь сучки, а я повинна знімати з неї узор! На, забери її!
К а с с і о. Ну, що ти, мила Біанко, що ти?
О т е л л о(на бік). О небо! Це ж моя хустина!
Б і а н к а. Якщо хочеш, приходь сьогодні вечеряти зі мною. А якщо не сьогодні, приходь, коли надумаєш.
Іде геть.
Я г о. Біжіть за нею!
К а с с і о. Справді, побіжу. А то ще почне лаятись на вулиці.
Я г о. Ви будете вечеряти у неї?
К а с с і о. Напевне.
Я г о. В такому разі, я теж прийду. Треба поговорити.
К а с с і о. Чудово! Обов'язково приходь.
Я г о. Побачимо. Доженіть її.
Кассіо іде геть.
О т е л л о(виходячи вперед). Яго, як мені його вбити?
Я г о. Ви помітили, як він пишається власною підлістю?
О т е л л о. О Яго!
Я г о. А ви впізнали хустину?
О т е л л о. Вона справді моя?
Я г о. Звичайно, ваша. Бачите, як не шанує він цю вітрогонку, вашу дружину. Вона дарує йому хустину, а він віддає її своїй шльондрі.
О т е л л о. Я хотів би дев'ять років вбивати його. Справді, вітрогонка. Чарівна! Божествена!
Я г о. Пора б вам забути про це.
О т е л л о. Так, Яго. Хай вона згине, згниє й буде проклята цієї ночі. Я не дам їй прожити дня. Серце моє стало каменем. Вдариш – і заб'єш об нього руку. Все це так. Та не було на світі більш дивного створіння. Її місце поруч з якимось володарем світу, щоб ділити з ним життя і надихати його.
Я г о. Не годиться вам так думати про неї.
О т е л л о. Чорти б її взяли! Я лиш згадую: яка вона рукодільниця! А як розуміє музику! Своїм співом вона могла б зачарувати лютого ведмедя. У неї такий високий розум, така багата уява.
Я г о. Цим вона ще гірша.
О т е л л о. О, в тисячу разів гірша! І така мила!
Я г о. Занадто мила.
О т е л л о. Справедливо. Та як жаль, Яго! О Яго, як жаль!
Я г о. Ну, якщо вам так жаль, видайте їй грамоту на право грішити. Якщо це не хвилює вас, то й нікого не стосується.
О т е л л о. Я розірву її на шматки. Наставити мені роги!
Я г о. Ганебно!
О т е л л о. І з ким! З моїм підлеглим!
Я г о. Тим більше.
О т е л л о. Дістань мені якусь отруту, Яго, сьогодні ж. Я не буду з нею нічого з'ясовувати, щоб її тіло і краса не затьмарили мені розум. Дістань сьогодні ж, Яго.
Я г о. Навіщо отрута? Краще задушіть її на ліжку, яке вона осквернила.
О т е л л о. Хороша думка. Знаєш, це справедливо. Це мені подобається.
Я г о. А Кассіо залиште мені. Вночі почуєте дещо.
О т е л л о
Чудово, Яго!
Труба за сценою.
Що там за труба?
Я г о
Напевне, із Венеції звістки.
Он Лодовіко і дружина ваша.
Входять Л о д о в і к о, Д е з д е м о н а і почет.
Л о д о в і к о
Вітаю, генерале!
О т е л л о
Щиро радий.
Л о д о в і к о
Привіт вам від сенаторів і дожа.
(Подає йому пакет.)
О т е л л о
Цілую шанобливо їх пакет.
(Розкриває листа і читає.)
Д е з д е м о н а
Які новини привезли, кузене?
Я г о
Синьйоре, радий бачить вас на Кіпрі.
Для нас це – задоволення і честь.
Л о д о в і к о
Спасибі вам за щирі привітання.
Як поживає Кассіо?
Я г о
Живе…
Д е з д е м о н а
Між ним і генералом стався розлад.
Надіюсь, що помирите ви їх.
О т е л л о
Ти думаєш?
Д е з д е м о н а
Не чую.
О т е л л о
(читає)
"Цей наказ
Вам пропоную виконать негайно".
Л о д о в і к о
Слова ці не до вас. Вони з листа.
Так поміж ним і Кассіо незгода?
Д е з д е м о н а
На жаль. Хотіла б я їх помирити,
Бо Кассіо люблю.
О т е л л о
Вогонь і сірка!
Д е з д е м о н а
Що кажеш ти?
О т е л л о
Ти з розуму зійшла?
Д е з д е м о н а
Який сердитий!
Л о д о в і к о
Це, напевне, лист
Його розсердив. Волею Сенату
Він передати Кассіо повинен
Колишні повноваження на Кіпрі,
Самому ж до Венеції відбути.
Д е з д е м о н а
Яка я рада!
О т е л л о
Он як!
Д е з д е м о н а
Що, мій милий?
О т е л л о
Забула сором ти.
Д е з д е м о н а
Про що ти кажеш?
О т е л л о
Дияволе!
(Б'є її.)
Д е з д е м о н а
Нічим не заслужила!
(Плаче.)
Л о д о в і к о
В Сенаті не повірять, генерале,
Хоч поклянусь, що сам я свідком був.
Занадто розлютились ви. Просіть
Пробачення у неї. Бачте, плаче.
О т е л л о
Дияволе! Якби жіночі сльози
Плоди земні ростили, то від цих
Зростали б крокодили. Згинь з очей!
Д е з д е м о н а
Піду, щоб ти не сердився.
(Іде.)
Л о д о в і к о
Яка
Вона у вас покірна, генерале!
Прошу вас, поверніть її назад.
О т е л л о
Добродійко!
Д е з д е м о н а
Я слухаю, Отелло.
О т е л л о
Ну ось вона, розпоряджайтесь нею.
Л о д о в і к о
Розпоряджатись?
О т е л л о
Так. Це ж ви просили
Дружину повернути. Ось вона.
Уміє йти, уміє й повертатись,
Лишати і приходити назад,
І плакати ображено й покірно,
Немов би доброчесності взірець.
Покірлива, покірлива дружина!
Лий сльози, лий. – Я прочитав наказ
Негайно до Венеції вернутись. –
Іди собі! Коли потрібно буде,
Покличу я. – Готовий до від'їзду
У будь-яку хвилину. – Зникни! Згинь!
Дездемона йде геть.
Я Кассіо готовий здати справи.
Запрошую до себе на вечерю.
Ви – гість на Кіпрі бажаний. З приїздом!
Ласкаво прошу! – Мавпи і козли!
(Іде геть.)
Л о д о в і к о
І це той мавр, який усіх вражав
Незламністю і спокоєм душевним,
Якого ні труди, ні небезпеки,
Ні пристрасті зігнути не могли?
Я г о
На Кіпрі він змінився.
Л о д о в і к о
Він здоровий?
Не втратив глузду?
Я г о
Я судить не смію.
Він те, що є. Якщо він не такий,
Як має бути, хай поможе бог
Йому зробитись знову тим, чим треба.
Л о д о в і к о
Свою дружину бити!
Я г о
Це погано.
Але якби ж то це було найгіршим!
Л о д о в і к о
Невже ця грубість для Отелло звична,
Чи так розхвилював його наказ?
Я г о
Розказувать про це мені не личить.
Про все, що бачив, краще помовчу.
Тепер самі за ним спостерігайте,
І висновки ви зробите самі.
Л о д о в і к о
Жалкую, що у ньому помилявся.
Ідуть геть.
Сцена друга
Кімната в замку.
Входять О т е л л о і Е м і л і я.
О т е л л о
Нічого вам не кинулось у вічі?
Е м і л і я
Поганого, клянусь, не помічала.
О т е л л о
Вона бувала з Кассіо удвох?
Е м і л і я
Бувала. Ну то й що? У їх розмовах
Я чула кожне слово.
О т е л л о
І вони
Не шепотілись?
Е м і л і я
Ні, не шепотілись.
О т е л л о
І вас не відсилали?..
Е м і л і я
Ані разу.
О т е л л о
…з дорученням що-небудь принести?
Е м і л і я
О ні, ніколи.
О т е л л о
Дивно, дуже дивно!
Е м і л і я
За чесність Дездемони, генерале,
Я душу можу дати у заклад.
Вам думати інакше – гріх і сором.
Якщо ж якийсь облудник чи негідник
Вам нашептав ці капосні думки,
Хай повзає, проклятий, у пилюці
На віки вічні, як спокусник-змій.
Якщо вже Дездемона не взірець
Правдивої і вірної дружини,
Нема на світі шлюбів, є лиш блуд.
О т е л л о
Піди її поклич.
Емілія іде.
Наговорила!
Розпитувать її – даремна праця.
Лукава придзигльованка! Набреше,
А не повірять – стане на коліна
І присягає. Знаємо ми вас!
Входять Д е з д е м о н а і Е м і л і я.
Д е з д е м о н а
Мене ти кликав?
О т е л л о
Підійди сюди.
Д е з д е м о н а
Чого ти хочеш?
О т е л л о
Глянути у вічі.
Дивись на мене прямо.
Д е з д е м о н а
Що за примха?
О т е л л о
(до Емілії)
А ви, кумасю, нас тепер залиште.
Постійте за дверима, щоб ніхто
В кімнату не заходив. При потребі
Покашляйте. Це ж – ваше ремесло.
Емілія виходить.
Д е з д е м о н а
Навколішках благаю: поясни,
Що все це значить? Я не розумію.
Я чую тільки лють в твоїх словах,
А не слова.
О т е л л о
Ти хто?
Д е з д е м о н а
Твоя дружина,
Що віддана обов'язку й тобі.
О т е л л о
Заприсягнись у цьому і згуби
Присягою свою брехливу душу.
Наважся присягнути.
Д е з д е м о н а
Свідок бог,
Провини за собою я не знаю!
О т е л л о
Та знає він, як зрадницю, тебе.
Д е з д е м о н а
Кому і з ким я зрадила? Коли?
О т е л л о
Ні, Дездемоно. З мене досить. Геть!
Д е з д е м о н а
Жахливий день! Скажи, чому ти плачеш?
Чи я причина цих гарячих сліз?
Ти думаєш, напевне, що призвідець
Раптового відкликання із Кіпру –
Мій батько? Може й так. Та я не винна;
Бо він мені, як і тобі, чужий.
О т е л л о
Нехай я чимось бога прогнівив.
Він міг би над моєю головою
Пролити зливу мук, нещасть і втрат,
Мене по шию в злигоднях втопити,
Згноїти в бездіяльності.
Входить К а с с і о.
Нехай красунчик тільки заірже,
Отелло шаленітеме, віднісши
Цей сміх і цю розв'язність на адресу
Безвинної, по суті, Дездемони. –
Що чути, лейтенанте?
К а с с і о
Це звання
Мені вже, як не прикро, не належить.
Я г о
Палкіше умовляйте генеральшу.
(тихіше)
Якби звання Біанка повертала,
Чекать не довелось би.
К а с с і о
(зі сміхом)
Ані дня.
О т е л л о
(на бік)
Ви тільки гляньте – він уже сміється!
Я г о
Вона у вас закохана без тями.
К а с с і о
Здається, закохалася і справді.
О т е л л о
(на бік)
І він не заперечує цього.
Я г о
Скажіть відверто, Кассіо…
О т е л л о
(на бік)
Він просить
Розповісти подробиці. Це добре.
Я г о
Ви хочете із нею одружитись?
Вона так запевняла.
К а с с і о
Ха-ха-ха!
О т е л л о
Смієшся? Торжествуй. Ще пожалкуєш.
К а с с і о
Із нею одружитись? Із такою!
Я з глузду ще не з'їхав, слава богу.
Ти насмішив мене! Ха-ха-ха-ха!
О т е л л о
(на бік)
Так, так. Хто виграє, той і сміється.
Я г о. Справді, ходять чутки, що ви на ній женитесь.
К а с с і о. Які нісенітниці!
Я г о. Навіщо мені брехати?
О т е л л о(на бік). Ніби мене вже нема на світі!
К а с с і о. Ця мавпочка сама розпустила чутки; вона впевнена, що я одружусь із нею, бо любить мене. Та я їй нічого не обіцяв.
О т е л л о(на бік). Яго робить мені знаки. Зараз почнеться розповідь.
К а с с і о. Вона була тут недавно, просто бігає за мною. Днями я розмовляв на березі з кількома венеціанцями. Звідки не візьмись, ця краля і кидається мені на шию. Ось так.
О т е л л о(на бік). Мабуть, він показує, як вона пищить: "О мій Кассіо!"
К а с с і о. І вішається, і плаче, і смикає, і тягне за собою. Ха-ха-ха!
О т е л л о(на бік). Тепер він зображає, як вона втаскувала його в мою спальню. О, я добре бачу твій ніс, але не бачу собаки, якій міг би жбурнути його!
К а с с і о. Треба буде кинути її.
Я г о. Дивіться, он вона йде.
К а с с і о. Ненаситний тхір! І яка напахчена!
Входить Б і а н к а.
Довго ти будеш бігати за мною?
Б і а н к а. Ні вже, пробач. Хай чорт і його бабуся бігають за тобою. Тримай свою хустку, негіднику! Дурна я була, що взяла її. Виший йому таку ж саму! Чи ви чули щось подібне? Знайшов у себе в кімнаті і не знає чия. Так я і повірила! Це дарунок якоїсь сучки, а я повинна знімати з неї узор! На, забери її!
К а с с і о. Ну, що ти, мила Біанко, що ти?
О т е л л о(на бік). О небо! Це ж моя хустина!
Б і а н к а. Якщо хочеш, приходь сьогодні вечеряти зі мною. А якщо не сьогодні, приходь, коли надумаєш.
Іде геть.
Я г о. Біжіть за нею!
К а с с і о. Справді, побіжу. А то ще почне лаятись на вулиці.
Я г о. Ви будете вечеряти у неї?
К а с с і о. Напевне.
Я г о. В такому разі, я теж прийду. Треба поговорити.
К а с с і о. Чудово! Обов'язково приходь.
Я г о. Побачимо. Доженіть її.
Кассіо іде геть.
О т е л л о(виходячи вперед). Яго, як мені його вбити?
Я г о. Ви помітили, як він пишається власною підлістю?
О т е л л о. О Яго!
Я г о. А ви впізнали хустину?
О т е л л о. Вона справді моя?
Я г о. Звичайно, ваша. Бачите, як не шанує він цю вітрогонку, вашу дружину. Вона дарує йому хустину, а він віддає її своїй шльондрі.
О т е л л о. Я хотів би дев'ять років вбивати його. Справді, вітрогонка. Чарівна! Божествена!
Я г о. Пора б вам забути про це.
О т е л л о. Так, Яго. Хай вона згине, згниє й буде проклята цієї ночі. Я не дам їй прожити дня. Серце моє стало каменем. Вдариш – і заб'єш об нього руку. Все це так. Та не було на світі більш дивного створіння. Її місце поруч з якимось володарем світу, щоб ділити з ним життя і надихати його.
Я г о. Не годиться вам так думати про неї.
О т е л л о. Чорти б її взяли! Я лиш згадую: яка вона рукодільниця! А як розуміє музику! Своїм співом вона могла б зачарувати лютого ведмедя. У неї такий високий розум, така багата уява.
Я г о. Цим вона ще гірша.
О т е л л о. О, в тисячу разів гірша! І така мила!
Я г о. Занадто мила.
О т е л л о. Справедливо. Та як жаль, Яго! О Яго, як жаль!
Я г о. Ну, якщо вам так жаль, видайте їй грамоту на право грішити. Якщо це не хвилює вас, то й нікого не стосується.
О т е л л о. Я розірву її на шматки. Наставити мені роги!
Я г о. Ганебно!
О т е л л о. І з ким! З моїм підлеглим!
Я г о. Тим більше.
О т е л л о. Дістань мені якусь отруту, Яго, сьогодні ж. Я не буду з нею нічого з'ясовувати, щоб її тіло і краса не затьмарили мені розум. Дістань сьогодні ж, Яго.
Я г о. Навіщо отрута? Краще задушіть її на ліжку, яке вона осквернила.
О т е л л о. Хороша думка. Знаєш, це справедливо. Це мені подобається.
Я г о. А Кассіо залиште мені. Вночі почуєте дещо.
О т е л л о
Чудово, Яго!
Труба за сценою.
Що там за труба?
Я г о
Напевне, із Венеції звістки.
Он Лодовіко і дружина ваша.
Входять Л о д о в і к о, Д е з д е м о н а і почет.
Л о д о в і к о
Вітаю, генерале!
О т е л л о
Щиро радий.
Л о д о в і к о
Привіт вам від сенаторів і дожа.
(Подає йому пакет.)
О т е л л о
Цілую шанобливо їх пакет.
(Розкриває листа і читає.)
Д е з д е м о н а
Які новини привезли, кузене?
Я г о
Синьйоре, радий бачить вас на Кіпрі.
Для нас це – задоволення і честь.
Л о д о в і к о
Спасибі вам за щирі привітання.
Як поживає Кассіо?
Я г о
Живе…
Д е з д е м о н а
Між ним і генералом стався розлад.
Надіюсь, що помирите ви їх.
О т е л л о
Ти думаєш?
Д е з д е м о н а
Не чую.
О т е л л о
(читає)
"Цей наказ
Вам пропоную виконать негайно".
Л о д о в і к о
Слова ці не до вас. Вони з листа.
Так поміж ним і Кассіо незгода?
Д е з д е м о н а
На жаль. Хотіла б я їх помирити,
Бо Кассіо люблю.
О т е л л о
Вогонь і сірка!
Д е з д е м о н а
Що кажеш ти?
О т е л л о
Ти з розуму зійшла?
Д е з д е м о н а
Який сердитий!
Л о д о в і к о
Це, напевне, лист
Його розсердив. Волею Сенату
Він передати Кассіо повинен
Колишні повноваження на Кіпрі,
Самому ж до Венеції відбути.
Д е з д е м о н а
Яка я рада!
О т е л л о
Он як!
Д е з д е м о н а
Що, мій милий?
О т е л л о
Забула сором ти.
Д е з д е м о н а
Про що ти кажеш?
О т е л л о
Дияволе!
(Б'є її.)
Д е з д е м о н а
Нічим не заслужила!
(Плаче.)
Л о д о в і к о
В Сенаті не повірять, генерале,
Хоч поклянусь, що сам я свідком був.
Занадто розлютились ви. Просіть
Пробачення у неї. Бачте, плаче.
О т е л л о
Дияволе! Якби жіночі сльози
Плоди земні ростили, то від цих
Зростали б крокодили. Згинь з очей!
Д е з д е м о н а
Піду, щоб ти не сердився.
(Іде.)
Л о д о в і к о
Яка
Вона у вас покірна, генерале!
Прошу вас, поверніть її назад.
О т е л л о
Добродійко!
Д е з д е м о н а
Я слухаю, Отелло.
О т е л л о
Ну ось вона, розпоряджайтесь нею.
Л о д о в і к о
Розпоряджатись?
О т е л л о
Так. Це ж ви просили
Дружину повернути. Ось вона.
Уміє йти, уміє й повертатись,
Лишати і приходити назад,
І плакати ображено й покірно,
Немов би доброчесності взірець.
Покірлива, покірлива дружина!
Лий сльози, лий. – Я прочитав наказ
Негайно до Венеції вернутись. –
Іди собі! Коли потрібно буде,
Покличу я. – Готовий до від'їзду
У будь-яку хвилину. – Зникни! Згинь!
Дездемона йде геть.
Я Кассіо готовий здати справи.
Запрошую до себе на вечерю.
Ви – гість на Кіпрі бажаний. З приїздом!
Ласкаво прошу! – Мавпи і козли!
(Іде геть.)
Л о д о в і к о
І це той мавр, який усіх вражав
Незламністю і спокоєм душевним,
Якого ні труди, ні небезпеки,
Ні пристрасті зігнути не могли?
Я г о
На Кіпрі він змінився.
Л о д о в і к о
Він здоровий?
Не втратив глузду?
Я г о
Я судить не смію.
Він те, що є. Якщо він не такий,
Як має бути, хай поможе бог
Йому зробитись знову тим, чим треба.
Л о д о в і к о
Свою дружину бити!
Я г о
Це погано.
Але якби ж то це було найгіршим!
Л о д о в і к о
Невже ця грубість для Отелло звична,
Чи так розхвилював його наказ?
Я г о
Розказувать про це мені не личить.
Про все, що бачив, краще помовчу.
Тепер самі за ним спостерігайте,
І висновки ви зробите самі.
Л о д о в і к о
Жалкую, що у ньому помилявся.
Ідуть геть.
Сцена друга
Кімната в замку.
Входять О т е л л о і Е м і л і я.
О т е л л о
Нічого вам не кинулось у вічі?
Е м і л і я
Поганого, клянусь, не помічала.
О т е л л о
Вона бувала з Кассіо удвох?
Е м і л і я
Бувала. Ну то й що? У їх розмовах
Я чула кожне слово.
О т е л л о
І вони
Не шепотілись?
Е м і л і я
Ні, не шепотілись.
О т е л л о
І вас не відсилали?..
Е м і л і я
Ані разу.
О т е л л о
…з дорученням що-небудь принести?
Е м і л і я
О ні, ніколи.
О т е л л о
Дивно, дуже дивно!
Е м і л і я
За чесність Дездемони, генерале,
Я душу можу дати у заклад.
Вам думати інакше – гріх і сором.
Якщо ж якийсь облудник чи негідник
Вам нашептав ці капосні думки,
Хай повзає, проклятий, у пилюці
На віки вічні, як спокусник-змій.
Якщо вже Дездемона не взірець
Правдивої і вірної дружини,
Нема на світі шлюбів, є лиш блуд.
О т е л л о
Піди її поклич.
Емілія іде.
Наговорила!
Розпитувать її – даремна праця.
Лукава придзигльованка! Набреше,
А не повірять – стане на коліна
І присягає. Знаємо ми вас!
Входять Д е з д е м о н а і Е м і л і я.
Д е з д е м о н а
Мене ти кликав?
О т е л л о
Підійди сюди.
Д е з д е м о н а
Чого ти хочеш?
О т е л л о
Глянути у вічі.
Дивись на мене прямо.
Д е з д е м о н а
Що за примха?
О т е л л о
(до Емілії)
А ви, кумасю, нас тепер залиште.
Постійте за дверима, щоб ніхто
В кімнату не заходив. При потребі
Покашляйте. Це ж – ваше ремесло.
Емілія виходить.
Д е з д е м о н а
Навколішках благаю: поясни,
Що все це значить? Я не розумію.
Я чую тільки лють в твоїх словах,
А не слова.
О т е л л о
Ти хто?
Д е з д е м о н а
Твоя дружина,
Що віддана обов'язку й тобі.
О т е л л о
Заприсягнись у цьому і згуби
Присягою свою брехливу душу.
Наважся присягнути.
Д е з д е м о н а
Свідок бог,
Провини за собою я не знаю!
О т е л л о
Та знає він, як зрадницю, тебе.
Д е з д е м о н а
Кому і з ким я зрадила? Коли?
О т е л л о
Ні, Дездемоно. З мене досить. Геть!
Д е з д е м о н а
Жахливий день! Скажи, чому ти плачеш?
Чи я причина цих гарячих сліз?
Ти думаєш, напевне, що призвідець
Раптового відкликання із Кіпру –
Мій батько? Може й так. Та я не винна;
Бо він мені, як і тобі, чужий.
О т е л л о
Нехай я чимось бога прогнівив.
Він міг би над моєю головою
Пролити зливу мук, нещасть і втрат,
Мене по шию в злигоднях втопити,
Згноїти в бездіяльності.