П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 45

Для мандрівників це було вигідно: вони перелетіли через пагорб, а зграї їх переслідувачів довелося об'їхати його з північного боку.

Троє друзів продовжували міцно триматися за сітку. Вони примудрилися пов'язати під собою мотузки від корзини, і вийшло щось на зразок великої вільної кишені. Перелетівши через пагорб, доктор радісно закричав:

— Річка! Річка! Сенегал!

Справді, в якихось двох милях від них могутня річка котила свої бурхливі води. Її протилежний берег, низький і квітучий, обіцяв їм вірний притулок і був зручний для спуску.

— Ще чверть години — і ми врятовані! — радісно сказав Фергюсон.

Але, на жаль, їх польоту не судилося скінчитися так благополучно. "Вікторія", втрачаючи свій останній водень, все більше і більше знижувалася. Вона летіла тепер, над абсолютно безплідною місцевістю. Пологі схили чергувалися з кам'янистими рівнинами. Подекуди лише виднілися жалюгідні кущики і густа, абсолютно висохла під пекучими променями сонця трава.

"Вікторія", кілька разів торкнувшись землі, знову піднімалася, але скачки її з кожним разом ставали все нижче і коротше. І раптом вона зачепилася верхньою частиною своєї сітки за гілки баобаба, який самотньо стояв серед пустелі.

— Ну, тепер кінець! — промовив Кеннеді.

— І все в ста кроках від річки, — додав Джо.

Троє нещасних повітроплавців спустилися на землю, і доктор побіг зі своїми товаришами до Сенегалу. Від річки нісся неймовірний шум. Дійшовши до берега, доктор здогадався, що це був Гуінській водоспад. Кругом не було жодного човна, жодної живої істоти.

Сенегал, який в цьому місці шириною в дві тисячі фунтів, з оглушливим шумом падав з висоти ста п'ятдесяти футів. Річка текла зі сходу на захід, а лінія скель, що перегороджували їй шлях, тяглася з півночі на південь. Хвилі розбивалися об величезні кручі химерної форми, які нагадували жахливих допотопних тварин. Було абсолютно очевидно, що перебратися через цю безодню немислимо.

У Кеннеді мимоволі вирвався жест відчаю. Але енергійний і відважний Фергюсон і тут знайшовся.

— Ще не все втрачено! — вигукнув він.

— Так я і знав! — відгукнувся Джо, який ні на хвилину не переставав вірити в свого доктора.

При вигляді сухої трави в голові Фергюсона майнула смілива думка. "Так, — сказав він собі, — це єдине, що може врятувати нас", і зараз же повів своїх товаришів назад до оболонки кулі.

— Цим бандити не доскакати до нас раніше ніж через годину, — почав Фергюсон, — нам не можна втрачати ні хвилини. Зберіть якомога більше сухої трави, — мені її знадобиться принаймні фунтів сто.

— Навіщо вона тобі? — поцікавився Кеннеді.

— Раз у мене немає газу, — що ж, я перелечу через річку за допомогою нагрітого повітря!

— Ах, Семюель, ти воістину велика людина! — вигукнув Кеннеді.

Тут Джо і Кеннеді негайно взялися до роботи, і незабаром цілий стіг сіна виріс біля баобаба. Фергюсон ж почав з того, що випустив з кулі через клапан весь залишок водню, а потім збільшив отвір внизу оболонки, зрізавши нижню частину кулі. Закінчивши приготування, він нагріб під отвір побільше сухої трави і запалив її.

Щоб наповнити кулю нагрітим і, отже, легким повітрям, потрібно трохи часу; температури в 180 досить, щоб наполовину зменшити вагу повітря, що міститься в ній, розріджуючи його. І незабаром "Вікторія" почала все більше і більше округлятися, благо сухої трави не бракувало і доктор старанно її підкидав.

Було без чверті година.

У цей момент показався на півночі, що не далі ніж в двох милях, загін переслідувачів. Уже долинали їх крики і гучний тупіт коней, що мчали галопом.

— Через двадцять хвилин вони будуть тут, — промовив Кеннеді.

— Джо! Трави! Ще трави! — крикнув Фергюсон. — І через десять хвилин ми будемо в повітрі!

— Прошу, пане Семюель!

"Вікторія" була вже на дві третини наповнена нагрітим повітрям.

— Ну, а тепер, друзі мої, — сказав доктор, — давайте знову вчепилися за сітку.

— Зроблено! — відгукнувся мисливець.

Хвилин через десять поштовхи кулі показали, що вона ось-ось підніметься.

Вершники вже наближалися, вони були всього кроках в п'ятистах.

— Тримайтеся міцніше! — крикнув Фергюсон.

— Не бійтеся за нас, містер Семюель! Не бійтеся!

Тут доктор ногою підкинув у багаття ще порцію сухої трави, і "Вікторія", остаточно наповнившись, швидко стала підніматися, зачіпаючи по шляху за гілки баобаба.

— Полетіли! — радісно закричав Джо.

Як би у відповідь на це, пролунав залп із мушкетів, і одна з куль зачепила плече Джо. Але Кеннеді, нагнувшись, однією рукою вистрілив зі свого карабіна, і ще один ворог звалився на землю. Дикуни люто кричали, побачивши як піднімалася вгору "Вікторії". Але вона, захоплена на висоті восьмисот футів сильним повітряним перебігом, розгойдуючись, уже мчала через Сенегал. Відважний доктор і його товариші дивилися вниз, на бурхливий водоспад під ними.

Через десять хвилин безстрашні аеронавти в глибокому мовчанні почали спускатися до протилежного берега Сенегалу.

Там стояло чоловік десять, одягнених у французьку військову форму, — здивованих, захоплених, переляканих. Можна уявити собі, до чого їх приголомшило поява "Вікторії", яка піднімалася з того берега. Вони були недалекі від того, щоб побачити в цієї кулі, що спускається з небес, диво. Але

їх начальники, лейтенант морської піхоти і мічман, знали з європейських газет про сміливу експедицію доктора Фергюсона і зараз же зрозуміли, що відбувається.

Тим часом "Вікторія", потроху втрачаючи підйомну силу, стала знижуватися зі своїми сміливцями-повітроплавцями, що вчепилися в її сітку. Здавалося сумнівним, щоб вона могла досягти землі. І ось французи кинулися в річку і підхопили трьох англійців у той момент, коли "Вікторія" звалилася у воду в кількох сажнях від лівого берега Сенегалу.

— Доктор Фергюсон? Чи не правда? — крикнув лейтенант.

— Він самий і два його друга, — спокійно відповів доктор.

Французи на руках винесли мандрівників з річки, а "Вікторія", зіщулившись, понеслася, немов величезний міхур, помчалася водами Сенегалу і разом з ними зникла в Гуінському водоспаді.

— Бідна "Вікторія"! — вигукнув Джо.

На очах доктора блиснули сльози, яких він не міг стримати. Він простягнув руки двом друзям своїм, і ті, охоплені хвилюванням, кинулися в його обійми ...

ГЛАВА СОРОК ЧЕТВЕРТА

Висновок. — Протокол. — Французькі установи. — Мединський військовий пост. — Пароплав "Базиліка". — Сен-Луї. — Англійський фрегат. — Повернення в Лондон.

Французи, які перебували на березі, належали до експедиції, надісланій сюди сенегальський губернатором. То були два офіцери — лейтенант морської піхоти Дюфрес і мічман Родамель, — один сержант і семеро солдатів.

Провівши два дні в пошуках найбільш зручного місця для встановлення військового поста в місцевості Гуїн, вони стали очевидцями прибуття доктора Фергюсона.

Неважко собі уявити, який гарячий прийом був наданий трьома мандрівникам. Їх обіймали, поздоровляли. Французи, на очах яких завершився відважний переліт, тим самим ставали свідками прибуття Самуеля Фергюсона до Гуінського водоспаду. Тому-то доктор і звернувся до лейтенанта Дюфресу з проханням офіційно засвідчити цей факт.

— Сподіваюся, ви не відмовитеся поставити своє ім'я під протоколом? — запитав він.

— До ваших послуг, доктор Фергюсон, — з жаром відповів лейтенант Дюфрес.

Французи негайно ж відвели англійців на свій тимчасовий пост, який перебував неподалік, на березі Сенегалу. Тут їх оточили увагою, турботами, нагодували рясним обідом. Тут же був складений і підписаний наступний протокол, який перебуває і понині в архіві Лондонського географічного товариства:

"Ми, що нижче підписалися, заявляємо, що цього числа були очевидцями появи на повітряній кулі доктора Фергюсона і його двох супутників, Річарда Кеннеді і Джозефа Вільсона, що трималися за сітку цієї кулі. Сама повітряна куля впала в річку Сенегал всього в декількох метрах від нас і, віднесена течією, зникла в гуїнському водоспаді. На посвідчення вищесказаного ми і підписуємо спільно з названими особами даний протокол.

Гуїнський водоспад. 24 травня 1862 року.

Семюель Фергюсон. Річард Кеннеді. Джозеф Вільсон.

Лейтенант морської піхоти Дюфрес.

Мічман Родамель. Сержант Дюфе.

Солдати: Фліп, Мейер, Пелісьє, Лора, Расканье, Гильоне, Лебель ".

Так закінчився дивовижний переліт доктора Фергюсона і його славних товаришів — переліт, засвідчений очевидцями. Тепер вони були в колі друзів, серед мирних тубільних племен, що мали часті зносини з місцевими французькими установами.

Мандрівники прибули на берег Сенегалу в суботу 24 травня, а вже 27 травня вирушили на Мединський військовий пост, розташований дещо північніше, на березі Сенегалу.

Тут французькі офіцери зустріли їх теж з розпростертими обіймами і проявили найщіришу гостинність. Фергюсон і його товариші в той же день сіли на маленький пароплав "Базиліка", що спускався вниз за течією до гирла Сенегалу. Через два тижні, 10 червня, троє друзів прибули в Сен-Луї, де місцевий губернатор, влаштував їм урочистий прийом.

За цей час вони абсолютно оговталися від пережитих хвилювань і втоми. Джо не переставав повторювати:

— Якщо гарненько подумати, це була досить-таки нудна подорож. По правді сказати, я не радив би робити подібний переліт любителю сильних відчуттів. Під кінець він стає докучливим, і не будь пригод на озері Чад і на Сенегалі, мабуть, можна було померти з нудьги.

З Сен-Луї відходив англійський фрегат, який і взяв на борт мандрівників. Вони висадилися в Портсмуті 25 червня, а на наступний день були в Лондоні.

Ми не будемо описувати чудовий прийом, наданий аеронавтам Лондонським географічним товариством. Їх зустріло загальне захоплення вчених.

Незабаром після вшанування Кеннеді виїхав до себе в Единбург, не забувши, звичайно, взяти з собою знаменитий свій карабін. Діку кортіло якнайшвидше заспокоїти свою стару економку.

Фергюсон з вірним Джо залишилися такими ж, якими ми знали їх, але в їх відносинах непомітно для них самих з'явилося щось нове — вони стали друзями.

Всі газети не тільки Англії, але і всієї Європи були переповнені самими захопленими відгуками про відважних аеронавтів. А газета "Дейлі телеграф", що надрукувала лише короткий опис їх перельоту, розійшлася в цей день в кількості 977000 примірників.

Доктор Фергюсон зробив доповідь про свою повітряну експедицію в Лондонському географічному товаристві; медаль за саме чудове дослідження в 1862 році була присуджена доктору Фергюсону і обом його супутникам.

Експедиція доктора Фергюсона, по-перше, підтвердила найточнішим чином всі факти, встановлені його попередниками — Бартом, Бертоном, Спіком і іншими, всі зйомки, зроблені ними.