П'ятеро поросят - Сторінка 33

Тут почулися кроки братів Блейк, і Керолайн виходить із воріт трохи зніяковіла, бурмочучи щось про Анжелу, про школу і про те, скільки в неї ще мороки. Природно, брати вирішили, що почута ними бесіда стосувалася Анжели. А фраза: "Я потурбуюся про речі для дівчини" перетворилася в "Я потурбуюся про підготовку речей для дівчини".

А Ельза з пуловером в руці спускається стежкою спокійна, радісна і знову починає позувати. Вона розраховувала, безперечно, на те, що підозра впаде на Керолайн, у її кімнаті знайдуть пляшку з-під цикути. А тут ще й Керолайн зіграла їй на руку, принісши чоловікові холодного пива і наливши йому в склянку. Еміас перехиляє склянку, морщиться і каже: "Сьогодні все має. противний смак". Ви розумієте, наскільки багатозначна ця репліка? Все має противний смак. Отже, було й щось інше, до цього пива, що мало поганий смак. І цей смак залишився в нього в роті. І ще одна річ: Філіп Блейк розповів, що Крейль злегка хитався і навіть запитав себе: "Чи не п'яний я?" Це легке хитання було першою ознакою ефекту цикути. Отже, трунок був даний йому дещо раніше, ніж пиво з льоху.

Ельза ж Грієр позує біля сірої стіни. Оскільки вона повинна була вдавати, що він нічого не запідозрив до того, коли вже буде запізно, — вона розмовляє з Еміасом Крейлем веселим і природним голосом. Через деякий час побачила Мередіта Блейка на лаві, махнула йому рукою і на очах у нього ще добросовісніше стала грати свою роль. А Еміас Крейль, людина, що ненавиділа біль, малює й далі з особливого наполегливістю, поки руки і ноги його вже стають кволими, а язик німіє. Він упав на лавку знесилений.

Гонг у будинку подзвонив на обід, і Мередіт піднімається й іде до "батареї". Думаю, що за цей короткий проміжок часу Ельза залишила своє місце, біжить до столу і витискує останні краплини трунку в склянку з-під пива. Від піпетки вона позбавилася на стежці, по дорозі до будинку, розтерши її в порошок. Вона біля воріт зустріла Мередіта. Світло там засліплює, коли вийдеш з тіні, Мередіт бачить не дуже добре, він бачить тільки свого друга, який лежить на лаві у звичайній позі, і його очі, спрямовані на картину з "непорушним злим поглядом", як він це описує пізніше.

Еркюль Пуаро зробив жест у бік картини на стіні.

— Я зрозумів це першої ж миті, як побачив полотно. Це дуже і дуже видатна картина. Тому що це портрет вбивці, намальований її жертвою. Це образ дівчини, що дивиться на улюбленого, який перебуває в лабетах смерті…

НАСЛІДКИ

В мовчанні, яке настало, мовчанні жахливім, зловіснім, поволі палало проміння згасаючого дня. Останній відблиск зник за вікном, що освітлювало темну голову і світлі хутра жінки, яка сиділа там. Ельза Діттишем зробила ледь помітний рух і сказала:

— Виведіть їх звідси, Мередіте. Залиште мене наодинці з паном Пуаро.

Вона сиділа непорушно, поки двері не зачинилися!

— Ви надто розумні, чи не так, пане Пуаро?

Той не відповів.

— Чого ви чекаєте від мене? Визнання?

Пуаро похитав головою.

Ельза сказала:

— Але у мене для цього немає найменшого наміру! І я нічого не визнаю. Все, що ми говорили тут, — ні до чого. Тут тільки наші словеса.

— Саме так.

— Я хотіла б знати, що ви думаєте робити?

— Я зроблю все, що від мене залежить, щоб добитися від влади посмертної реабілітації Керолайн Крейль.

Ельза розсміялась.

— Який абсурд! Реабілітація, за вчинок, якого вона не робила. — Потім вона запитала: — А як зі мною?

— Я подам свої висновки компетентним особам. Якщо вони визнають за можливе розпочати проти вас справу… Мабуть, вони так і зроблять. Однак можу вам сказати, що, на мою думку, нема достатніх доказів — це тільки висновки, а не факти. Крім того, напевне, вони не будуть особливо намагатися розпочинати процес проти людини з вашим соціальним становищем. Тільки в особливих випадках.

Ельза сказала:

— Це мене не турбує. Якщо я повинна б сидіти на лаві підсудних, боротися за своє життя, можливо, тоді щось і було б — трохи життя, трохи хвилювань. Може статися, що це мені… сподобається.

Вона уважно подивилася на нього.

— Ви вважаєте, що мене хоч у якійсь мірі хвилює почуття мого чоловіка?

— Ні. Не вважаю. Власне, я не думаю, що будь-коли взагалі у вашому житті вас цікавили почуття іншої людини. Але тоді ви могли б бути значно щасливішою.

Ельза різко запитала:

— Чому ви мене жалієте?

— Тому, що ви дитина, якій ще треба багато чому навчитися.

— Чому ж саме?

— Всіх почуттів дорослих: жалості, симпатії, розуміння… Єдине, що вам відомо, що ви колись знали, — це любов і ненависть.

Ельза сказала:

— Я бачила, коли Керолайн брала цикуту. Я подумала, що вона хоче покінчити життя самогубством. Це спростило б усю справу. А наступного дня вранці я довідалась… Він сказав їй, що я йому байдужа, що він любив мене, що все скінчиться, як тільки він закінчить мій портрет, Керолайн нічого хвилюватися, сказав він їй, і… їй стало мене жаль. Ви розумієте, що це для мене значило? Я знайшла трунок і дала йому. Я стояла там і дивилась, як він вмирає. Ніколи я не відчувала себе щасливішою, повною сил. Я дивилась на нього, як він вмирає… — Вона розкинула руки, — І не розуміла, що вбиваю себе, а не його. Після того я турбувалася про те, щоб вона потрапила в пастку. Але це мені не допомогло. Я вже не могла їй будь-чим зашкодити, їй все було байдуже. Вона пройшла крізь усе і врятувалася від усього. І вона, і Еміас врятувалися — удвох вони пішли кудись, що для мене недосяжне. Вона не померла, а я померла…

Ельза Діттишем встала, надалася до дверей. Затим різко обернулася і мовила знову:

— Я померла… Назавжди!

Примітки

1

Чарлз Кінгслей (1819–1873) — англійський прозаїк, один із представників християнського соціалізму в Англії. Писав на соціальні та історичні теми.

2

Вільям Шекспір. Ромео і Джульєтта. Переклад І. Стешенко.

3

Генріх Стюарт, лорд Дарнлей (1545–1567) — чоловік Марії Стюарт, правнук Генріха VIII, був забитий після того, як організував замах на Ріцціо, секретаря своєї дружини.