П'ятнадцятирічний капітан - Сторінка 7

Малий Джек розповів їм про чудну поведінку Дінго.

Дінго розрізняв літери! Дінго вмів читати! У цьому немає сумніву! Джек це сам бачив!

Дік Сенд хотів забрати обидва кубики й віддати їх своєму другові Джеку, але Дінго загрозливо вискалив зуби.

Однак Джек усе ж якось забрав кубики й поклав їх у ряд.

Дінго знов — раз і вдруге — кинувся туди, ще раз схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Потім ліг, поклавши на кубики обидві лапи й усім своїм виглядом показуючи, що нікому їх не віддасть.

На кубики з іншими літерами собака не звертав уваги, неначе вони не існували.

— Дивна річ! — зауважила місіс Уелдон.

— Справді, дуже дивна,— відповів капітан Халл, пильно дивлячись на літери.

— "С. В.",— сказала місіс Уелдон.

— "С. В.",— повторив капітан Халл.— Саме ці літери вигравіювано на нашийнику Дінго!

Повернувшись до старого негра, він спитав:

— Томе, ви, здається, говорили, що цей пес належав капітанові "Вальдека" від недавнього часу?

— Еге ж, містере капітан,— відповів Том.— Дінго пробув на кораблі років два.

— І ви також казали, що капітан "Вальдека" підібрав його на західному березі Африки?

— Так, неподалік од гирла Конго. Я не раз чув, як капітан казав це.

— І ніхто не дізнався,— вів далі капітан Халл,— чий це пес і звідки він там узявся?

— Ніхто, містере капітан. Із знайденими собаками гірше, ніж з дітьми. У них немає ніяких документів; до того, вони не можуть нічого розповісти.

Капітан Халл мовчав, замислившись.

— Невже ці дві літери щось вам нагадують? — епжтала місіс Уелдон через якийсь час

— Так, місіс Уелдон, вони навіюють мені один спогад. А втім, можливо, що це дивний вбіг.

— Який?[43]— Ці літери можуть мати певне значення й указа-1 ти нам шлях до з'ясування долі одного безстрашного мандрівника.

— Що ви маєте на увазі?

— Зараз я все поясню, місіс Уелдон. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу не, схід. Відправною точкою було саме гирло Конго, а| кінцевою — мис Дельгадо в гирлі Ровуми, що за П| течією він мав спуститися. Ім'я цього мандрівника — Самюель Вернон.

— Самюель Вернон? — повторила місіс Уелдон.

— Так, місіс Уелдон. Так-от — його ім'я й прізвищ ще починаються якраз з отих літер, що їх вибрав Дінго| з-поміж інших і які вигравіювані на його нашийнику.

— Справді! А що було далі з цим мандрівником?

— Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього — ні чутки, ні вістки.

— Жодної? — спитав Дік Сенд.

— Жодної.

— То що, на вашу думку, з ним сталося? — спитала місіс Уелдон.

— Гадаю, Самюелю Вернену не пощастило дістатися до східного берега Африки: або ж його взяли в полон тубільці, або він загинув у дорозі.

— Виходить, Дінго...

— Дінго міг належати йому, і — якщо мов припущення слушне — собаці поталанило більше, ніж його хазяїнові: він вернувся до гирла Конго, де його і підібрав капітан "Вальдека".

— Стривайте,— зауважила місіс Уелдон,— а вам відомо, що цей французький мандрівник узяв із собою собаку, чи це тільки ваш здогад?

— Це тільки мій здогад, місіс Уелдон,— відповів капітан Халл.— Але єдине певне: Дінго знає саме оці дві літери "С", "В", які є ініціалами французького мандрівника. Проте як він навчився їх пізнавати — цього я пояснити не можу. Але ще раз повторюю: Дінго добре знає ці літери. Дивіться — він їх підштовхує лапою, ніби просить і нас прочитати.

— А хіба Самюель Вернон сам вирушив у мандрівку від гирла Конго? — спитав Дік Сенд. [44]— Цього я не знаю,— відповів капітан Халл.— Але цілком імовірно, що він узяв з собою загін тубільців.

Аж тут з камбуза на палубу вийшов Негору. Спершу ніхто його не помітив і не міг бачити того дивного погляду, яким утупився він у Дінго, коли помітив дві літери, що їх той і далі охороняв. Але Дінго, вгледівши кока, люто загарчав, вискаливши ікла.

Негору загрозливо махнув рукою на собаку і відразу повернувся до камбуза.

— Тут криється якась таємниця! — прошепотів капітан Халл, котрий не пропустив жодної подробиці з цієї короткої сцени.

— Чи ж не дивно,— мовив Дік Сенд,— що собака навчився розрізняти літери абетки?

— О, ні! — вигукнув малий Джек.— Мама мені часто розповідала про собаку, що вмів читати, писати й навіть грати в доміно, як справжній шкільний учитель.

— Мій любий хлопчику,— відказала, усміхаючись, місіс Уелдон.— Той пес — звали його Муніто — не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.

— Чого ж він досяг, місіс Уелдон? — спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.

— А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав "працювати" перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.

— Отже, коли б хазяїна не було...— почав був юнак.

— ...то пес нічого не зміг би скласти,— доказала місіс Уелдон.— І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те" чого ніхто з публіки не міг почути — клацання [46] зубочистки в кишені американця Оце кянцатпі й було ая Муйя сигналом. Вія брав кубик, далі другий, третя так урешті й виходило слово.

— Оце й во"ь секрет? — нишкнув Дік Свяд.

— Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Мушто. Тим-то мене й дивув, що Самюеля Вернена — якщо не він був хазяїном Дінго,— немав поблизу, а пес однако во впізнав літери.

— Це й "правді дуже дивно,— погодився капітан Халл.— Одмпс бачите — пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а ие складав будь-яке назване слово. Зрештою, той аобака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати, недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що чере" день, навпереміну з інший псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу,— можливо, ці собаки досягли біль-: ших успіхів в галузі розумної діяльності, яка властива; людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві —"С" і "В". Інших вій, здається, не знав. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його "відомості закарбувались тільки оці дві літери.

— Ет, капітане Халл,— мовив юний матрос,— як-, би-то Дінго вмів говорити! Отоді б він пояснив нам, що значать ці дві літери і чому він ненавидить нашого "ока!

— Ще й як ненавидить! — відповів капітан Халл, саме коли Дінго, позіхнувши, показав свої страшні ікла.— Невже ми про це ніколи не дізнаємось?

Розділ VI КИТ НА ОБРІЇ

Зрозуміла річ, міс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд часто вели розмову про дивний випадок з Дінго. Дік Сенд відчував якусь інстинктивну недовіру до Не-гору, хоч поведінка португальця була бездоганна.

На бакові і в кубрику також чимало говорили про Дінго, хоч тут доходили іншого висновку. Дінго визнали вченим псом, котрий умів читати, а може, навіть і писати краще за декого з матросів. І якщо він досі не [4в] заговорив полюдськи, то, мабуть, тільки тому, що мав особливі причини мовчати.

— Якогось чудового дня,— казав стерничий Бостон,— цей пес підійде до тебе чи до мене й спитав: "Куди ми зараз тримаємо курс? Який дме вітер: нордвест чи вестнордвест?"

— Чом би й ні: адже в тварини, які говорять! — озвався інший матрос.— Скажімо, сороки, папуги. Чому б не заговорити й собаці, якби він схотів?

— Безперечно,— відповів боцман Говік.

Ці славні матроси дуже здивувалися б, дізнавшись, шо такі собаки є. У одного датського вченого був собака, який досить чітко вимовляв десь із двадцять слів. Але між здатністю такої тварини говорити і здатністю розуміти зяє неперехідна прірва. Цілком очевидно: той собака, який завдяки особливій побудові своїх голосових зв'язок міг досить чітко вимовляти певні звуки, вкладав не більше глузду в свої слова, ніж, скажімо, папуги або сойки в свої. Для таких тварин слова чи фрази,— хоч хай якою мовою мовлені,— різновид співу або крику, та й годі.

Так чи інакше, а Дінго став знаменитістю на борту "Пілігрима". Однак він цим анітрохи не пишався. Капітан Халл не раз повторював той самий дослід. Розкладав кубики з абеткою перед Дічго, і цей дивовижний собака завжди вибирав тільки дві літери —"С" і "В".

Кілька разів капітан Халл робив цей дослід на очах у кузена Бенедікта, однак того це анітрохи не за цікавило.

— Не треба думати,— якось сказав кузен Бенедікт,— що з усіх тварин тільки собаки бувають такі розумні. Деякі інші тварини також виявляють певні ознаки розуму, хоч насправді вони підкоряються інетннкту. Приміром, пацюки, що покидають корабель, який мав затонути; бобри, що, передбачаючи повінь, надбудовують свої греблі; коні — згадаймо коней Нікомеда, Скандврбега та Отвєна(37): вони сконали з горя по смерті своїх господарів; віслюки, що мають чудову пам'ять, та інші тварини, що роблять велику честь усьому своєму поріддю. Деяких птахів удавалося так

ю Ціхонед — цар, який жив у І ет. де в. є. у Віфакі; Снавдврбег (XV ет.) — легешдарвіг албанський воєноначальник; 0 п п і в и (II ст. до в. в.) — грецький поет. [47] чудове надресирувати, що вони без помилок писали слова щДд диктовку свого вчителя. Відомі випадки, коїш кахаку могли жорахувати присутніх у залі з такою точністю, якій міг би позаздрити обчислювач а астрономічної обсерваторії. У одного кардинала був папуга, який читав йому, не помиляючись на жодному слові, кілька молитов підряд, за що птахові платили сто золотих екю на рік. А хіба врешті я, як ентомолог, не можу пишатися, засвідчуючи високий розум в діях найдрібніших комах*, на підтвердження вислову: "Іп пгіпітія тахітив Беив"(38)? Магістратам великих міст слід би повчитися у мурахів зразкового порядку в їхніх колоніях. Павуки-сріблянки будують підводні дзвони, не знаючи законів фізики. Блохи возять екіпажі, мов справжні рисаки, виконують-військові вправи не гірше за карабінерів, стріляють із гармат краще за артилеристів, що покінчали Уест-Пойнт(39).