Паразити свідомості - Сторінка 17

Я схопив і її. Цього разу я відчув, що дуже втомлений. Моя свідомість не звикла до такого, і тому захват був нечіпкий. Я підійшов до вікна і визирнув надвір. Величезний джміль сидів на квітці півонії, висмоктуючи з неї нектар. Я спрямував на джмеля свою свідомість, щоб ухопити його і відтягнути од квітки. Джміль опирався, і я відчував цей опір так само, як відчуваєш натягання повідка собаки, ведучи його на прогулянку. Я напружив свої зусилля, і джміль сердито відірвався од квітки. Я раптом відчув себе психічно виснаженим і відпустив його. Однак я не зробив того, що по-дурному зробив би в минулі дні — я не дозволив утомі нагнати на мене депресію. Я просто розслабив свою свідомість, заспокоїв її і повернув свої думки на інше. Через десять хвилин, сидячи в бібліотеці, я знову відчув себе бадьорим.

Тепер мене цікавило, чи зможу я вплинути цією самою психічною енергією на неживу матерію. Я зосередив свою увагу на забарвленому губною помадою сигаретному недопалку, якого хтось залишив у попільничці на сусідньому столику, і спробував зрушити його з місця. Недопалок поворухнувся на попільничці, але мені довелося докласти куди більше зусиль, ніж у випадку з джмелем. І ще одне здивувало мене. Я раптом відчув сильний статевий потяг у крижах тоді, коли моя свідомість торкнулася недопалка. Я відсахнувся від нього, відтак знову торкнувся його — і знову напад статевого потягу. Пізніше я довідався, що сигаретний недопалок належав секретарці одного з директорів, жінці з повними губами й темним волоссям, яка носила величезні окуляри в роговій оправі. Вона мала близько тридцяти п'яти років, була неодружена, досить нервова, не вродлива, але й не бридка. Спочатку я подумав, що статевий потяг ішов від мене і був нормальною чоловічою реакцією на статевий стимул, який викликала забарвлена помадою сигарета. Але наступного разу, коли вона сіла неподалік від мене в бібліотеці, я спрямував свою свідомість на неї, обережно торкнувся її, і враз тваринна статева пристрасть, що йшла від неї, пронизала мене. як електричний струм. Річ не в тому, що її думки були зайняті сексом (вона в цей час була зосереджена над книгою зі статистики) або що вона відчувала потяг до якоїсь конкретної особи. Просто в ній буяла могутня статева напруга, і вона вважала, що це цілком нормально.

Я дізнався ще дещо про неї. Коли моя свідомість покинула її, вона глянула на мене майже з викликом. Я читав далі й удавав, що зайнятий тільки своїми справами. Через якийсь час її зацікавленість мною зникла, і вона знову заглибилася в свою статистику. Але це був доказ, Що вона відчувала моє "психічне зондування". Чоловіки, з якими я проробляв такі досліди, навіть не здогадувались про них. Виходило, що в жінки, особливо сексуально невдоволеної, проявлялась анормальна чутливість до таких речей.

Про все це я довідався пізніше. А в той момент я лише спробував зрушити з місця недопалок сигарети і переконався, що це, хоч і можливо, але дуже важко. Річ у тім, що недопалок неживий. Легше змусити живий об'єкт робити те, що ви хочете, бо можна використати його енергію і не треба переборювати інерцію.

Пізніше, пополудні, захопившись своїм новим відкриттям, я розірвав сигаретний папір на малесенькі клаптики і, забавляючись, змусив Їх розлетітися по столу, наче сніжинки, підхоплені завірюхою. Це також було дуже втомливо, і я через якихось п'ятнадцять секунд змушений був облишити це заняття.

Того вечора Райх прибув з Каратепе, і я розповів йому про своє відкриття, яке розхвилювало його ще більше, ніж мене. Дивно, але він не спробував відразу робити те саме, натомість заходився аналізувати й обговорювати зі мною перспективи, які давало моє відкриття. Звичайно, людям були відомі можливості психокінезу вже більш як півсторіччя. Райх спеціально досліджував його в університеті Дюк у Північній Кароліні. Згідно з його визначенням, психокінез — це явище, "при якому індивід чинить вплив на об'єкт свого оточення, не користуючись своєю моторною системою". "Отже, — додає Райх. — психокінез це безпосередня дія свідомості на матерію".

Райха наштовхнув на цю проблему один гравець у кості. Багато гравців у кості, сказав він, вважають, що вони впливають на те, як саме впаде кубик.

Райх поставив тисячі дослідів, результати яких показали те, що я відчув на собі, тобто, що після деякого часу свідомість утомлюється від психокінезу. На початку досліду "удач" було більше, ніж потім, і в міру того, як дослід тривав, їх число зменшувалося.

Отже, люди завжди мали певні задатки до психокінезу. Відколи я почав удосконалюватись у феноменології, сила моєї свідомості збільшилася завдяки тому, що я вже міг спрямовувати в психокінез могутніший потік психічної енергії.

Свідомість Райха ширяла, мов сокіл у небі. — невтримно й невгамовно. Він пророкував день, коли ми зможемо підняти руїни Кадата на поверхню землі без будь-яких механізмів і коли людина зможе полетіти на Марс за допомогою зусилля волі, не потребуючи космічного корабля. Його хвилювання перейшло й на мене, бо я бачив, що він мав рацію в тому, що ми зробили найбільший крок уперед — і в філософському і в практичному напрямах. Адже в певному розумінні науково-технічний поступ — це поступ у неправильному напрямі. Взяти хоча б розкопки на Каратепе. Ми розглядали їх як проблему, пов'язану з чисто механічними труднощами: як підняти місто з-під мільйонів тонн землі. Покладання надій на машини означало, що ми перестали розглядати людську свідомість як суттєвий складник операції. І чим більше ця людська свідомість продукує машин, які виконують роботу людей, тим менше вона бачить свої власні можливості, тим менше вона розглядає себе як активну "мислячу машину". Науково-технічні досягнення людини протягом останніх сторіч лише утвердили її думку про себе як про пасивну істоту.

Я сказав Райхові, що наше таке велике психічне збудження може привернути увагу паразитів. Райх відразу заспокоївся. Я нарвав маленьких клаптиків сигаретного паперу і, спрямувавши їх до нього через стіл, сказав: рухати два грами паперу це фактично все. що я можу робити, і тому краще мені розкопувати руїни Кадата кайлом і лопатою, а не своєю свідомістю. Райх також спробував привести клаптики паперу в рух, але даремно. Я намагався пояснити йому "секрет" увімкнення свідомості, але в нього нічого не вийшло. Протягом півгодини він докладав зусиль, але не міг зрушити з місця навіть найменший клаптик паперу. Пізно ввечері він був такий пригнічений, яким я його не бачив уже давно. Я намагався підбадьорити його і сказав, що причина тут просто у відсутності навички, яка може з'явитися в будь-яку мить. Мій брат міг плавати в три роки, а в мене ця навичка з'явилась аж в одинадцять.

І справді, за тиждень Райх оволодів навичкою психокінезу. Він подзвонив мені серед ночі. щоб сказати про новину. Сталося це тоді, коли він сидів на ліжку й читав книжку з дитячої психології. Думаючи про схильність деяких дітей до нещасливих випадків, він дійшов висновку, що великою мірою це зумовлювалося самим мозком дитини. Розмірковуючи про приховані можливості психіки, якими ми вчимося керувати з такими труднощами, він раптом зрозумів, що точнісінько так, як "схильна до нещасливих випадків" дитина, він тамував у собі свою здатність до психокінезу. Він зосередився на сторінці книжки (виготовленої з індійського паперу) і змусив її перегорнутися.

Наступного дня я дізнався, що він не спав цілу ніч. вправляючись у психокінезі. Він переконався, що ідеальним матеріалом для таких вправ були спалені клаптики сигаретного паперу. Вони такі легкі, що починають рухатися від найменшого зусилля свідомості. Навіть більше, слабенький подих здатен закрутити ними, а свідомість у цю мить може підключитись до руху і використати їхню енергію.

Згодом Райх почав робити набагато більші успіхи в психокінезі, ніж я: його мозок був набагато сильніший, якщо говорити про простий церебральний викид. Через тиждень він учинив неймовірне — змусив птаха змінити напрям свого лету і зробити два кола над його головою. Цей вчинок мав кумедні наслідки, бо кілька секретарок бачили все з вікна, і одна з них розказала про нього журналістам.

Коли один із журналістів запитав Райха, що то була за "прикмета", коли чорний орел кружляв над його головою (передаючись з уст в уста, чутка обросла всілякими малоймовірними подробицями), мій приятель мусив удатись до вигадки. Він сказав, що всі в його сім'ї завжди любили птахів і що сам він міг приваблювати їх до себе за допомогою специфічного тоненького посвисту. Протягом усього наступного місяця секретарка Райха тільки те й робила, що відповідала на листи від товариств птахолюбів, які просили його прочитати їм лекцію. Після цього Райх вправлявся в психокінезі лише в стінах своєї кімнати.

Я в цей час не дуже цікавився своєю здатністю до психокінезу, бо не уявляв, навіщо це мені треба. Я докладав таких неймовірних зусиль, аби перенести аркуш паперу через кімнату за допомогою психокінезу, що легше було підвестись і принести його. І тому, коли я читав останню дію драматичної пенталогії Бернарда Шоу "Назад до Мафусаїла", в якій його "стародавні" можуть відрощувати в себе за допомогою самої лиш волі зайві руки й ноги, то відчував, що Шоу вийшов далеченько за межі можливого.

Дослідження невідомих країв свідомості було захопливішою і вдячнішою справою, бо відкривало неймовірно цікаві перспективи. Люди так звикли до обмежена своєї психічної діяльності, що сприймають це як належне. Вони нагадують хворих, які забули, що таке здоров'я. Моя свідомість могла тепер оперувати такими планами на майбутнє, такими перспективами, про які я раніше й не мріяв. Наприклад, я завжди був дуже слабкий у математиці. Тепер я без найменших труднощів зрозумів теорію функцій, багатомірну геометрію, квантову механіку, теорію ігор або групову теорію. Я також переглянув п'ятдесят томів творів Нікола Бурбакі21 "на сон грядущий", і переконався, що можу пропускати цілі сторінки, бо все було ясно й без докладних пояснень.

Я побачив, що вивчення математики було корисне з багатьох поглядів. Повертаючи свою свідомість до моєї давньої любові, історії, я міг легко "усвідомити" якийсь період, образно, майже реально побачити всі його тонкощі й подробиці, і та реальність була така хвилююча, що витримати її було майже неможливо.

Моя свідомість ширяла у височині піднесеного споглядання, ризикуючи привернути увагу паразитів, через те я й переключився на математику.