Паразити свідомості - Сторінка 28

Насамперед ми роздали їм фотокопії "Роздумів над історією". Далі я коротко розказав їм про свій власний досвід боротьби з паразитами. Мою розповідь було записано на магнітофонну стрічку, щоб пізніше вони могли прослухати її знову, якщо виникнуть запитання. Я процитую зараз останні речення магнітофонного запису, бо саме в них чітко сформульовано характер проблеми, що стояла перед нами:

"...Отже, ми вважаємо, що людина може побороти ці створіння за допомогою знань і практичних навичок у галузі феноменології. Ми знаємо також, що їхня головна сила в здатності вивести свідомість із рівноваги (перед цим я вже сказав, що Абхотовий блок зруйнували ми). Це означає, що нам треба навчитися протистояти їм на будь-якому психічному рівні.

Але це ставить перед нами нову проблему, яку треба розв'язати якнайшвидше. Ми дуже мало знаємо про душу людини. Ми не знаємо, що відбувається, коли людина народжується і коли вона помирає. Ми не уявляємо собі взаємин між людиною, з одного боку. і часом та простором, з другого.

Найбільшою мрією романтиків дев'ятнадцятого сторіччя було бачити людину схожою на бога. Тепер ми вже знаємо, що ця мрія здійсненна. Потенційні сили людини такі величезні, що ми й уявити не можемо. Бути богоподібним означає вміти керувати обставинами, а не бути їхньою жертвою. Але повне керування обставинами неможливе доти, доки багато питань залишається без відповіді. Якщо людина йде з піднятим до неба обличчям, її легко заманити в пастку. Доки ми не зрозуміємо глибинних підвалин нашого єства, доти ці паразити матимуть змогу нападати на ці підвалини й знищувати нас. Наскільки я знаю, паразити в цих питаннях такі самі невігласи, як і ми, але ми не можемо ризикувати, покладаючись на їхнє невігластво. Ми повинні пізнати таємниці смерті і простору та часу. В цьому єдина запорука того, що нам удасться здобути перемогу".

На мій подив (і радість) Голкрофт виявився найкращим з усіх моїх учнів. Вираз дитячої безневинності віддзеркалював усю його сутність. Він виріс у сільській місцевості. Виховували його дві неодружені тітки, віддаючи йому всю свою любов. Хлопчикові добре давалися природничі науки в школі. Він був великодушний, життєрадісний, урівноважений. Завдяки сприятливим обставинам свого дитинства, він зберіг ці якості і в зрілому віці. Як психолог-експериментатор, він не хапав зірок з неба: у ньому не було того нервового завзяття, яке робить із науковця першорядного вченого. Але що важливіше, у ньому була здатність невимушеного інтуїтивного пристосування до природи. Він володів своєрідним духовним радаром, інакше кажучи, не переймався клопотами повсякденного життя та побуту, вони його мало обходили.

Отож якоюсь мірою він уже знав про все те, що я йому сказав. Він відразу вхопив суть. Інші доходили до цього розумом, перетравлюючи почуте так повільно, як пітон перетравлює пацюка, доходили в стані розумового збудження. Голкрофт знав це інтуїтивно.

Все це було набагато важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Бо ж і Райх, і Флейшман. і я сам, і брати Грау були мислячі люди. Досліджуючи світ свідомості, ми не могли позбутися звички застосовувати розум, а це призводило до марних витрат часу. Так само гає час армія, коли нею командує генерал, який нездатен діяти, попередньо не заготувавши документів у трьох примірниках і не проконсультувавшись про все із штабом.

Голкрофт був своєрідний "медіум". Це не те. що медіум у спіритів, хоча зв'язок тут досить тісний. Його сферою був не "дух", а природне чуття. Першого ж вечора ми "ввімкнули" його в наш телепатичний ланцюг: його "внутрішнє вухо" було природно настроєне на нас. І між п'ятьма нами спалахнула нова іскра надії. Чи не зможе цей чоловік заглибитись у свідомість далі, ніж ми? Чи не зможе він викрити потаємні наміри паразитів?

Наступні три дні ми, майже не виходячи, провели в нашому будиночку — навчали нових учнів усього того, що знали самі. Справу полегшували наші телепатичні можливості. Але ми зрозуміли й те, що знехтували одну з найважливіших проблем феноменології. Коли ви переконуєте людину в тому, що протягом усього її життя в неї було хибне уявлення про саму себе, то це викликає в неї таку саму стривоженість, як, наприклад, коли б ви дали їй мільйон фунтів. Це все одно, що дати чоловікові, який не має успіху в жінок, владу над цілим гаремом. Та людина несподівано для себе побачить, що може дуже легко "увімкнути" той чи той поетичний настрій — так само легко, як і відкрутити водогінний кран, що може розпалити свої емоції, сказати б. до білого гарту. її шокує усвідомлення того, що їй вручили ключ до величі: що у всіх так званих "великих людей" лише проблискували ті сили, якими вона тепер володіє до повної повні. Але протягом усього свого життя вона була дуже скромної думки про себе. її давня особистість усталилась впродовж тридцяти чи сорока років. Вона не хоче зникнути за одну ніч. Проте нова особистість теж винятково сильна. І людина стає ареною боротьби між тими двома особистостями. І, намагаючись відновити душевну рівновагу, витрачає величезну кількість енергії.

Голкрофт, як я вже казав, був винятковий учень. Інші четверо мали набагато розвинутіші особистості і були позбавлені реального відчуття небезпеки:

зрештою, ми ж, мовляв, витримали напад паразитів, то чому ж вони не витримають?

Я не звинувачую цих чотирьох. Так і мало бути. У кожному університеті більшою чи меншою мірою виникає та сама проблема: студентам їхнє нове життя здається таким чарівним, що вони не хочуть марнувати час на тяжку працю.

Усім нам п'ятьом довелося докласти чималих зусиль, щоб змусити Флемінга, Філіпса, Ліфа й Ебнера дотримуватися дисципліни. їх повсякчас треба було тримати в полі зору. Нові ідеї сп'янили їх: їхні "свідомості були такі збуджені, що їм хотілося плескатись, як ото діти в річці. Тоді, коли їм треба було читати Гуссерля або Мерло Понті[26], вони починали згадувати дитинство чи минулі любовні пригоди. Ебнер кохався в музиці і знав усі опери Вагнера напам'ять. Варто було лише на хвилю залишити його на самого себе, як він тут-таки починав наспівувати якусь тему з "Кільця Нібелунгів" і відразу ж поринав у пасивний екстаз. Філіпс мав у собі донжуанські нахили. Коли він починав згадувати про свої любовні походеньки, то атмосфера аж гула від сексуального напруження, і всі ми змушені були відриватися від роботи. На захист Філіпса мушу сказати, що його любовні пригоди завжди були пошуком, а знайти те, що він шукав, йому не вдавалось; тепер його пошук несподівано закінчився успіхом, але одірватися від минулого відразу він не міг.

На третій день після нашого прибуття на базу No 91 Голкрофт підійшов до мене і сказав:

— У мене таке відчуття, неначе ми дуримо самі себе. Передчуваючи якусь невиразну загрозу всім нам, я запитав, що він має на увазі.

— Я й сам добре не знаю, — сказав Голкрофт, — але коли, тренуючись, пробую вловити довжину їхньої хвилі (він мав на увазі паразитів), то відчуваю там бурхливу діяльність. Вони щось замишляють.

У мене аж руки опустились. Ми володіли великою таємницею, попередили людство про небезпеку, а проте, в глибокому розумінні цього слова, ми й тепер були такі самі невігласи, як і раніше. Хто вони, ці істоти? Де вони взялися? Яка їхня кінцева мета? Чи справді вони розумні, чи такі ж нерозвинені, як черви, що заводяться в сирі?

Ми досить часто ставили ці питання і дійшли кількох попередніх висновків. Людський інтелект — це наслідок еволюційних поривань людини: вчений і філософ спрагло шукають правди, бо вони втомилися бути просто людьми. Чи можливо таке. що й ті істоти мають такий самий ступінь розумового розвитку? Повірити в це було важко, оскільки вони були нашими ворогами. Але ж історичні приклади свідчать про те, що інтелект — це ще не гарантія доброї волі. В усякому разі, якщо це розумні істоти, то може б вони погодилися на мир з нами? Крім того, якщо вони розумні, то. мабуть, усвідомлюють, що зазнали поразки.

Але чи зазнали вони поразки?

Щойно Голкрофт сказав мені про свою підозру, я скликав усіх на нараду. Це було після сніданку. Надворі стояв чистий, сонячний і дуже теплий ранок. За кілька сотень ярдів група військових у білих гімнастичних костюмах займалася стройовою підготовкою, і ми чули команди сержанта.

Я розказав усім про свої побоювання і запропонував спробувати дізнатися про наміри паразитів. Ми попросили наших чотирьох учнів докласти зусиль і налагодити з нами телепатичний зв'язок: оскільки операція мала бути складною, треба було мобілізувати всі наші сили. Після півгодини тренувань Ліф несподівано заявив, що він уже досить добре відчуває зв'язок з нами. Решта страшенно змучилися, силкуючись увійти з нами в контакт, і ми порадили їм відволіктися й розслабитись. Ми мовчали про те, що нас страшенно тривожило: в разі нападу паразитів, вони будуть у найбільшій небезпеці. Адже в них майже немає досвіду застосувати свої психічні можливості.

Ми опустили штори, замкнули двері й зосередились. Я вже так звик до цієї процедури, що робив її майже автоматично. Спочатку я зробив те саме, що роблю, коли хочу заснути: цілковито відключаюсь від зовнішнього світу, забуваю про своє тіло. Через кілька секунд я вже занурювався в темряву моєї свідомості. Наступний крок потребує деякої практики. Треба відірватися від своєї звичайної фізичної особливості. Мисляча частина моєї свідомості мала залишатися пробудженою і поринати у світ снів і спогадів.

Цю процедуру можна порівняти з тим, що відбувається, коли вам сниться страшний сон і ви кажете самі собі: "Це всього-на-всього сон. Я сплю в своєму ліжку. Я повинен прокинутися". Ваше денне єство перебуває тут, але воно спантеличене в своєму світі фантасмагорії.

Невдовзі я відчув, що можу опуститися крізь шар снів у стані повної свідомості — складна операція, оскільки люди користуються своїм тілом, як своєрідним рефлектором свідомого стану.

Це дивний, мовчазний світ, шар сновидінь. Відчуття таке, неначе плаваєш на дні моря. Для початківця це — найнебезпечніша частина всього заходу. Тіло при цьому грає роль якоря свідомості. В одному із своїх віршів Їтс дякує богові за те, що "має тіло і його дурість" і завдяки цьому рятується від страхітливих снів.