Паразити свідомості - Сторінка 42

На кораблі було всього три жінки. Їх число було б набагато більше, якби команда мала такий план.

Теперішнє видання "Паразитів свідомості" містить, на мою думку, достатньо даних, аби дати вичерпну відповідь на питання про те, що сталося з "Паладою". Уривок про "космічну поліцію", взятий з неопублікованих записів Остіна (с. 271 — 272), здається мені найважливішим з-поміж усіх інших. Остін пише:

"...Найближчий із цих приймачів перебував усього на відстані якихось чотирьох тисяч мільйонів миль. Це був космічний корабель однієї з планет Проксіми Центавра". У листопаді 1997 року (саме тоді Остін зробив цей запис) Плутон перебував у найближчій до Сонця точці своєї орбіти (4567 мільйонів миль). Отже, можливо, що "приймач", про який пише Остін, був десь поблизу Плутона — хоча він, звичайно, міг бути й деінде. Чи могла космічна поліція з Проксіми Центавра мати якусь базу на Плутоні? І ще одне. Звідки в Кіммелла інформація про те, що справжньою метою експедиції було з'ясувати, чи не є Плутон базою для тарілкоподібних космічних кораблів, які бачило так багато людей на початку XXI сторіччя? Кіммелл загинув у ракетній катастрофі через два місяці після того, як "Палада" вирушила на Плутон, і нікому не розкрив джерела тієї чутки. Але його знали як чесного й урівноваженого журналіста, що дуже обережно поводився з фактами.

І, нарешті, ми маємо свідчення самого Остіна — записи, які він зробив за місяць до тієї останньої експедиції. Остін пише, що він "утратив контакт з рештою людства" і що боротьба проти паразитів свідомості підвела його до вищої швидкості еволюції. У світлі уривка про "космічну поліцію", цілком природно припустити, що в Остіна виник твердий намір покинути Землю і приєднатися до тієї поліції.

Але найдивніше те, що Остін так коротко і ніби між іншим повідомляє про "космічну поліцію". Мені здається, це та тема, якій він мав би присвятити принаймні кілька сторінок. Ключ щодо причини такої мовчанки можна знайти в рукописі Дагоберта Ферріса, ще одного члена отієї попередньої експедиції і автора книжки "До психології Золотого Віку". Ферріс зник разом з усією командою "Палади", але залишив запис розмови між ним та професором Райхом після того, як вони довідалися про існування "космічної поліції". Ось уривок з того запису.

"Ми довго думали про появу цих істот. Чи вони такі самі, як і ми, з руками й ногами? Чи, може, вони схожі на якусь дивну тварину чи рибу — наприклад, на спрута? Чи вони просто візьмуть владу на Землі в свої руки і відновлять мир, чи вживуть суворих репресивних заходів проти таких людей, як Газард і Гвамбе?"

Сам цей уривок — досить дивний. Чому Ферріс вважав, що "поліція" захопить владу на Землі? Чи справді Остін говорив з нею про таку можливість? Чи, може, Остін і його спільники дійшли врешті-решт висновку, що вони самі мусять упоратися з кризою, яку спричинив Гвамбе?

Перспектива мати новий "уряд" на Землі здавалася мені привабливою. Від часу "смерті бога" у XIX сторіччі людина почувала себе самотньою у Всесвіті, у неї виникло відчуття, що нема чого звертати свій погляд у небо і чекати звідти підтримки й допомоги. Вона тепер схожа на дитину, що прокинулася одного ранку й довідалася, що її батько помер і вона сама мусить стати главою сім'ї. Відчуття безбатьківства й осиротілості, поза всяким сумнівом, є одним з найдужчих психологічних шоків, який тільки може спіткати людину. Ми всі дуже добре пам'ятаємо оте відчуття в школі, коли важка праця приносила негайні нагороди та заохочення з боку класного керівника і прихильність старости класу. І ось ви залишаєте школу, і над вами немає вже більше нікого. Ви мусите покладатися тільки на себе. (Зізнаюсь, що мені хотілося піти в армію після закінчення школи тільки тому, аби знову мати оте відчуття "приналежності" до якоїсь групи.) І у вас виникає дивне відчуття порожнечі, беззмістовності всього, що ви робите. Саме це й лежить в основі "морального банкрутства" XX сторіччя.

І ось тепер усе це позаду. Тепер перед нами — могутніші сили, ніж людина, сили, до яких ми можемо звертати свої погляди. Життя знову стане по-справжньому значущим, порожнечу буде заповнено... Людство зможе знову ходити до школи. А чому б і ні — адже воно здебільш складається із школярів!

Райх не погодився зі мною. Він запитав: "Ти вважаєш, що це наша робота?" Я відповів: "Ні, я волію вчитися, а не навчати". У цю мить Остін зауважив: "Райх має рацію. Немає нічого небезпечнішого для людства, як віра в те, що його справи в руках надлюдей".

Я вважаю, що саме в цьому причина того, чому Остін відмовився від допомоги "космічної поліції". Я вважаю також, що з цієї ж таки причини він вирішив, що настав час, коли йому самому треба зникнути — зникнути так, щоб людство ніколи не було впевнене в його смерті.

Оскільки нових даних стосовно даної теми ми, очевидно, більше не матимемо, то нам не залишається нічого іншого, як об'єктивно викласти всі наявні факти.

[1] Август Дерлет (1909 — 1971) — американський письменник-фантаст.

[2] Здебільшого випущених у цьому популярному виданні.

[3] Едмунд Гуссерль (1859 — 1938) — німецький філософ-ідеаліст.

[4] Г. Ф. Спенсер — .

[5] Шпенглер Освальд (1880 — 1936) — німецький філософ-ідеаліст. У своїй праці "Присмерк Європи" заперечував історичний прогрес, проголошував занепад сучасної європейської цивілізації.

[6] Ці зауваження щодо творчості Лавкрафта взято з лекції "Лавкрафт і кадатські написи", яку прочитав доктор Остін перед членами Нью-Йоркського історичного товариства 18 червня 1999 року.

[7] Домисел К. Вілсона. У С. Я. Надсона дітей не було. а відтак не було і внуків.

[8] Див.: Dalgleish Fuller, А Study in Fanaticism, by Daniel Atherson, New York 2100.

[9] Ангедонія — відраза до життя.

[10] Чарлз Хой Форт (1874 — 1932) — американський письменник. У своїх домислах спирався на явища, які наука не могла пояснити.

[11] Детальний опис можна знайти в тритомнику Макса Вібіга. Див.: Philosophy of Karel Weisman. Northwestern University 2015.

[12] Де Сад (1740 — 1814) — французький письменник, у романах якого жорстокість поєднується із сексуальними збоченнями. Від його імені утворилося слово садизм.

[13] Артур Шопенгауер (1788 — 1860) — німецький філософ, що пропагував зневіру до життя.

[14] Фрідріх Ніцше (1844 — 1900) — німецький філософ, створив культ сильної особи. Його вчення, так зване "ніцшеанство", було використане ідеологами німецького фашизму.

[15] Девід Герберт Лоуренс (1885 — 1930) — англійський письменник, який у своїх творах обстоював природність сексуальних стосунків.

[16] Едвард Даєр (1543 — 1607) — англійський поет-лірик.

[17] Кататонія — нервово-психічний розлад

[18] Мається на увазі одна з найвідоміших симфоній Моцарта.

[19] Альфред Норт Уайтхед (1861 — 1947) — англо-американський математик, логік і філософ.

[20] Натяк автора на самого себе. Він-бо народився в місті Лестері.

[21] Нікола Бурбакі — збірний псевдонім групи французьких математиків, які, починаючи з 1939 р, видавали багатотомний трактат "Елементи математики".

[22] Комічна опера Артура Саллівена (1842 — 1900) на лібрето Вільяма Гілберта (1836 — 1911).

[23] Якоб Беме (1575 — 1624) — німецький філософ-містик. Проповідував пантеїзм.

[24] "Обрії майбутнього" (франц.).

[25] П'єр Тейяр де Шарден (1881 — 1955) — французький філософ і біолог, автор праці "Феномен людини".

[26] Моріс Мерло Понті (1908 — 1961) — французький філософ, автор феноменологічних досліджень.

[27] Жозеф-Артур де Гобіно (1816 — 1882) — французький соціолог, один із засновників расово-антропологічної школи.

[28] Гаустон Стюарт Чемберлен (1855 — 1927) — англійський філософ, проповідував вищість арійської раси.

[29] Г. І. Гурджієв (? — 1949) — філософ-оккультист, вихований на ідеях суфізму (мусульманської містичної течії). Працював у Росії, а після революції — на Заході.

[30] Гербігер Ганс (1860 — 1931) — австрійський інженер, який висунув теорію багатьох місяців.

[31] Веліковський Еммануїл висунув теорію, згідно якої описані в Біблії катаклізми були викликані кометою, що одірвалася від Юпітера і пролетіла близько від Землі; Белламі Ганс Шіндлер — учень Гербігера, автор книжки "Місяць, міфи і людина"; Сора Деніс — автор книжок "Атлантида і царство велетнів" (1954) і "Релігія велетнів і цивілізація комах" (1955).

[32] Наведений вище уривок узято з рукопису, написаному в 2005 році (M. F. — WHA — 3271). Ми прилучили його задля послідовності викладу. В найменших подробицях ця проблема розглядається в Остіновій монументальній праці "Життя. Існування і мова" (2025 — 2041), див., зокрема, т. 8, розділи 7 — 9.

[33] "У Перуанських Андах виразно помітна звивиста смуга морських покладів (на висоті 13000 футів над рівнем моря), яка простягається на триста сімдесят п'ять миль від озера Умайо у південному напрямку до озера Коїпуса. Ця смуга закінчується на висоті, яка приблизно на вісімсот футів нижче від висоти, де вона починається. Це недалеко від екватора. Послідовники Гербігера і Белламі доводять, — як на мене. цілком переконливо, — що ці дивні поклади свідчать, що море утворювало колись по екватору своєрідну опуклість. Пояснити це можна лише тим, що Місяць колись був набагато ближче до Землі, ніж тепер, і обертався з далеко більшою швидкістю, внаслідок чого "приплив" ніколи не встигав відступити. Руїни Тіагуанако поблизу озера Тітікака додають ще один цікавий фрагмент до цієї загадки. Усе це розміщено над Тихим океаном, точніше, на висоті дванадцяти тисяч футів над його рівнем; а проте є чимало доказів того, що понад десять тисяч років тому тут був порт. Довколишні руїни такі величезні, що доводиться припустити лише одне: тутешні споруди зводили велетні, тобто люди. які вдвічі-втричі перевищували зріст сучасної людини середнього зросту завдяки меншій силі притягування Землі (яке нейтралізував Місяць)... Ще дивнішим фактом є те, що в цих зруйнованих андських містах знайдено кістки токсодона — тварини, яка зникла на Землі мільйон років тому. Голови токсодонів вирізьблено на деяких спорудах Тіагуанако" (Г. Остін. Межі археології. — Лондон, 1983, с. 87.).

[34] "Марі Челест" — корабель, який 1872 року плив через Атлантичний океан і не дійшов до порту призначення.