Переможець неможливого - Сторінка 19

Одна мама запитала якось у Платона:

"Чому люди завоювали різні планети, мають у школі електричних учителів, але не можуть добитися, щоб син слухався батьків?" Платон обіцяв порозмовляти з неслухняним сином, однак при цьому порадив придбати електронного вихователя. Мама лише зітхнула у відповідь: домашній Платон не всім американцям був по кишені.

— А Електроник завжди з нами, — озвався Сергій Сироїжкін. — На уроці, вдома, на вулиці.

— Я радий, що у вас такий прекрасний учитель. Мабуть, на його уроках ідеальна дисципліна, — сказав Платон, присоромивши тих з восьмикласників, хто згадав пропущений урок.

Електроник підвівся з парти, серед тиші сказав:

— Найкращий вчитель у нашій школі — це Семен Миколайович Таратар. А я лише допомагаю йому.

Таратар зніяковів, махнув рукою, тихо промовив:

— Адже ми працюємо разом. Правда, Електронику?

Елекроник мовчав. Усі погляди були спрямовані на нього. А він стояв непорушно і, як здалося Сироїжкіну, навіть зблід.

— Ми працювали разом, — голосно відповів серед тиші Електроник. — Я більше ніколи не буду вашим помічником, Семене Миколайовичу.

Таратар хитав головою, не сприймаючи почутих слів.

— Що таке? — бурмотів він. — Що ти сказав? Я не зовсім зрозумів...

— Я сказав правду, — заявив електронний хлопчик. — Лише зараз я збагнув, що безнадійно застарів. Спасибі вам, містере Платон, за урок.

— Я шкодую, що привів вас до такого висновку, — ввічливо прогудів Платон.

Електроник швидко обернувся, вискочив з класу.

— Електронику! — пронизливо крикнув Сергій і вибіг за другом.

Синя куртка майнула біля ескалатора й зникла. У такі критичні хвилини, як відомо, Електроник обганяв будь-якого чемпіона світу з бігу.

— А все ви винуваті! — крикнув червоний від гніву Сироїжкін класові. — Замучили його своїми розрахунками, запитаннями, репетиціями, генії нещасні! Де його тепер шукати?

Раптовий здогад майнув у нього. Він кинувся до телефону, набрав три одиниці підряд — номер, на який завжди відгукувався Електроник. Телефонна трубка мовчала. Електроник відключився від своїх друзів.

У цю мить радіо в павільйоні оголосило про конкурс комп'ютерів на звання чемпіона виставки. Переможцем буде визнано того, хто зможе принести найбільшу користь людині. Визначає чемпіона авторитетна комісія.

Святковий настрій панував у залі. А учні з восьмого "Б" мали пригнічений вигляд. У Сергія було таке відчуття, ніби сталося непоправне. "Що робити?" — розгублено повторював він.

Тринадцяте квітня.

ЕЛЕКТРОНИК ПОТРІБЕН УСІМ!

Рівно о пів на дев'яту восьмий "Б" зібрався у класі.

Вчора діти об'їздили півміста, розшукуючи Електроника.

Хлопчика, який швидко біг вулицями, бачили багато людей, але куди він подівся, ніхто не знав. Не приходив Електроник і в школу. Без нього кабінет математики мав невеселий вигляд.

Сироїжкін на прохання Таратара розповів, яку задачу розв'язував останнім часом його друг. Вивчав людину, виводив формулу геніальності.

— Формула геніальності? — здивувався Таратар. — Хіба може бути така формула?

— Назву придумав я, — признався Сироїжкін і пояснив: — Ідеться про закони людського мислення, знання яких дасть машині змогу займатися творчістю.

Всі були вражені цим задумом.

— Будемо, продовжувати пошуки, — запропонував Таратар. — У такий відповідальний момент він потребує допомоги й підтримки товаришів. Електроник має знати, що потрібен усім нам!

До класу увірвався захеканий Віктор Смирнов. Він так поспішав, що забув зняти пальто й шапку.

— Де Електроник? — випалив він.

— Ти знайшов його? — стрепенувся Сергій.

— Як це знайшов?!

Вікторові пояснили, що Електроник зник.

— Але ж Електроник мені дуже потрібний, — наполягав Смирнов. — Трапилася неприємна історія. Моя корова жує все підряд...

Віктор роздягнувся, трохи заспокоївся, розповів, що сталося на виставці. Він приїхав туди дуже рано, ледь тільки розвиднілося, і був здивований, помітивши біля вольєра з коровою людей і машини. Люди метушилися, не підходячи, одначе, близько до загорожі, а червоні пожежні машини націлили в небо свої довгі драбини. Над усім цим виднілася гігантська голова з рогами. Надія байдуже поглядала згори на людей.

Не треба було довго розпитувати, щоб дізнатися, що за ніч корова зжувала півстіни павільйону й два дерева у дворі, а потім відкусила здоровенний шматок драбини в необережної пожежної машини. Бетон, скло, деревина, сталь — все було по зубах Надії. Зараз вона жувала металеву драбину.

Винахідник так перелякався, побачивши це, що побіг шукати Електроника.

— Він, тільки він знає, як її спинити, — повторював біолог. — Він з Рессі радився... Що тепер буде?

— Їдьмо на виставку! — сказав Таратар.

...ФермопІла Туріна розбудив дзвінок Королькова. Піаніст довго не міг зрозуміти, хто такий Електроник і як він може відшукати його, але зрештою звелів своєму новому знайомому приїхати.

Професор був серйозний і зосереджений. Дуже коротко виклав піаністові суть справи, і той чомусь відразу повірив, що вони знайдуть Електроника. План Королькова полягав у такому: він написав невеличкий твір, у якому чітко звучала музична фраза "Електроник потрібен усім". Якщо цю п'єсу виконає сам Турін, то її передадуть по радіо, й Електроник почує заклик, зрозуміє, що його розшукують друзі.

— Пропозиція приймається, — сказав Турін, глянувши на червоні від безсоння очі автора. — Котра зараз година?

— Десята година ранку.

У квартирі Туріна були зашторені вікна, горіло електричне світло.

— За роботу! — сказав піаніст, прямуючи до рояля. — Попрошу ноти.

Кілька хвилин Турін вивчав нотний аркуш, потім торкнувся до клавіш, зіграв перші фрази.

— Ні, не так, — поморщився він. — Треба в іншому ключі.

Піаніст зіграв знову й несподівано посміхнувся:

— Щось виходить... Як, колего?

Колега, червоний від збентеження, не розумів: невже це він написав таку чудову музику? Але ясно чув фразу:

"Електроник потрібен усім", — значить, звучала саме його п'єса. Турін зазначив, що в цьому творі відчувається настрій автора, його душа, є точно виражений смисл, і Професор правильно зрозумів ці слова як невисловлену критику з приводу "вертольотного концерту". Його душа, його думки — зниклий Електроник, якого так чекають товариші.

За годину Турін закінчив роботу над п'єсою. Дещо було скорочено, дещо додано, а головне — мелодія, задумана автором як лірично печальна, звучала радісно, сонячно й трохи урочисто.

— Ти згоден з таким трактуванням? — запитав Турін. — Адже він мусить повернутися. "Електроник потрібен усім!" Розумієш, Корольков?

Корольков лише червонів у відповідь.

Піаніст подзвонив у музичну редакцію радіо й запропонував записати невеличку п'єсу в його виконанні. Там, певна річ, з радістю погодилися, призначили час.

Турін переодягнувся, вийшов до автора в парадному костюмі, накрохмаленій сорочці й метелику. Професор навіть злякався — такий урочистий вигляд мав піаніст.

— Ніколи не виступав у ролі музиканта-міліціонера, — ніяково признався Турін. — Як ти гадаєш, чи варто відкривати працівникам радіомовлення наш таємний план? — І, нагнувшись до Професора, запитав заклопотано: — До речі, як там на вулиці — не дуже слизько?

Майя Свєтлова розмовляла по телефону з академіком Кримовим.

— Розумієте, ми його шукаємо! Ви повинні допомогти!

— Але як? — весело відповідав Кримов. — І чому я?

— Хіба ви не здогадалися, що тільки один Електроник знає будову а-килимка? Він запропонував мені схему!.. Розумієте, як це важливо, товаришу академіку?

— Розумію. Куди приїхати? Як визначити його прикмети? Де ваш учитель?

— Ми всі на виставці, — заторохтіла Майка. — Тут смирновська корова все поїла. І тільки через те, що їй забули на ніч залишити харчі. До речі, корова а Юпітера й килимок з Юпітера, треба тільки налагодити зв'язок з Рессі. А живого двійника Електроника ми вам покажемо.

Поки Майка розмовляла з академіком, біля вольєра з коровою знову сталися несподівані події: Надія почала зменшуватись у розмірах. Вона худнула на очах у присутніх, поки з гіганта не перетворилася на колишню угодовану корову. Ніхто не міг зрозуміти причину цього явища. Пожежники, принаймні, вважали, що перетравити здоровенний прогін сталевої драбини не в змозі навіть такий могутній організм.

Приїхали фахівці, оглянули тварину, порозмовляли з Віктором Смирновим. Хазяїн корови зовсім розгубився, на всі запитання відповідав лаконічно: "Треба порадитися з Електроником".

Біологи запровадили чергування у вольєрі.

Той, кого шукав увесь клас і багато знаменитостей, сидів у напівтемному залі Інституту прогнозів погоди, бесідував із старою машиною.

— Як ти гадаєш, я правильно вирішив?

— Ти дуже розумний, Електронику. Ти чиниш правильно.

— Спасибі, мамо, — зовсім по-людськи сказав Електроник, поклавши руку на теплу панель лічильної машини.

Це була Електроникова мати — машина, яка колись розрахувала його схеми. Порівняно з ним вона була повільна, громіздка, застарілої конструкції й доживала свій вік, займаючись дуже давнім ремеслом — порівнянням погоди на земній кулі за всі минулі часи. Проте вона була вкрай потрібна Електроникові в критичний момент його життя! За невиразними спогадами перших хвилин існування, за будовою своїх схем Електроник перебрав тисячі машин обчислювального центру, щоб відшукати ту єдину, яка дасть безпомилкову пораду, зрозуміє його.

— Я викликаю на бій шість найкращих гравців світу, — сказав Електроник.

Після недовгого мовчання лічильна машина зашурхотіла перфострічкою.

— А якщо ти програєш?

— Я вивчив усі шахові партії. Здається, я знаю те, що шукаю: як робить відкриття людина...

— Невже ти хочеш перевершити саму людину?

— Ні, мамо. Я стараюся не для себе. Для людини...

— Ти порадився зі своїм учителем?

— Професор знає, що я розв'язую цю задачу. Або я програю остаточно, або буду переможцем неможливого. Від мене цього чекають друзі.

І він увімкнув радіо. Звучала урочиста, смілива мелодія, в якій повторювалася фраза: "Електроник потрібен усім"!..

— Ти чуєш, мамо? — запитав він.

— Ти будеш Переможцем неможливого. Я спокійна за тебе, — зробила висновок, подумавши, машина.

Чому Електроник вибрав саме шахи?

Винаходи, які він робив разом з восьмикласниками, привели до несподіваних результатів.

Фізики просили показати антигравітаційний пристрій.