Переможець неможливого - Сторінка 7

Я лише помічник. — І Електроник пішов.

В окулярі телескопа зорі підморгували Сироїжкіну, променилися, сплітаючи сріблясту мережку. У мирному зоряному гамаці лежав щасливий астрофізик. Приємно було думати, що біля такого ж віконця сидів колись сам Йоганн Кеплер, насолоджувався самотністю й страждав через те, що не може описати гармонію всього світу. Його не розуміли сучасники, він був дуже самотній, бо висловлював безумні для свого часу ідеї. Кеплер вірив у математичне описання природи, в типові причини руху планет, в єдність земних і небесних законів. Кеплер писав про Землю, яка, наче корабель на всіх вітрилах, мчить по своїй гігантській орбіті, — немов чітко бачив її з космосу. Історію відкриття вічних законів руху планет Кеплер порівнював з розповідями про плавання Колумба, Магеллана й Васко де Гами.

А Макар захопився лише бочками. Він так і не зрозумів, що Кеплер був не просто геніальним астрономом, математиком, фізиком далекої доби, а першим, можливо, у світі астрофізиком.

І Сироїжкін, подумки сперечаючись з Гусєвим, дістав із саморобної полиці томик з довгою назвою: "Нова астрономія, заснована на причинах, або фізика неба, представлена дослідженнями рухів зорі Марс... 1609 р.". Відкрив першу сторінку знаменитої кеплерівської "Нової астрономії", прочитав уголос:

— "У наш час вельми важка доля тих, хто пише математичні, а особливо астрономічні книжки. Якщо не дотримується необхідна точність — у теоремах, поясненнях, доведеннях і висновках, — то книжка не буде математичною. Якщо ж точність дотримала, читання книжки стає втомливим... Тому рідко зустрічаєш справжніх читачів; більшість вважає за краще взагалі ухилитися від читання". Зрозуміло, товаришу Гусєв? — підпустив шпильку Сироїжкін. — Тебе й дрючком не примусиш узяти книжку, — І продовжував читання "Нової астрономії": — "Чи багато можна знайти математиків, які взяли на себе клопіт цілком прочитати "Конічні перерізи Аполлонія Пергського?" Астрофізик пошкрябав потилицю, самокритично признався:

— Один Професор витримав. І то через те, що уявив себе Ферма...

— Професор уже спить, а Гусєв десь гуляє, — почувся за спиною Сироїжкіна спокійний голос. Уже година ночі.

Сироїжкін схопився.

— Електронику, чому ти повернувся?

— Я не виконав твого завдання, — признався Електроник. — Тобі теж пора спати.

І він розповів, як прийшов додому до Сироїжкіна й улігся на диван. А Ссргієва мама присіла поряд і сказала:

"Що все це означає?.." Електроник мовчав. І тут у нього задзвенів радіотелефон — викликала мати Гусєва. Тоді Сергієва мати відразу догадалася, хто перед нею, і веліла негайно прислати справжнього Сергія, а то вона сама піде шукати по сходах свого астронома.

— Як вона здогадалася? здивувався Сироїжкін, оглядаючи обсерваторію.

— Задача нескладна. У тебе вся кімната в картах зоряного неба.

— Гаразд, я не критикую твій телефон-автомат, — зітхнув Сергій.

Тільки зараз, уважно подивившись на друга, він побачив, що між ними є різниця. Вони, як і раніше, були схожі, мов двоє близнюків, але один з них затримався в рості.

Сергій явно відчував, що він і більший на зріст і ширший у плечах, і черевики в нього вже сорок другого розміру, а в Електроника по-давньому тридцять дев'ятого. Сергій навіть відчував свою фізичну перевагу. Він простягнув руку другові:

— Ану стисни з усієї сили! — І почервонів від напруження: — Молодчина!.. Я йду спати. — Він кивнув на телескоп: — Отак люди проспали багато великих подій. А ще скаржаться, що не знають походження Всесвіту.

— Я чергуватиму, — обіцяв Електроник. — Але раніше за мене побачить спалах Рессі. Як тільки він повідомить, я надрукую фотографію. Телефон я приглушу. Якщо захочеш, дзвони, я почую.

Астрофізик пішов додому. Дома він сказав:

— Даремно хвилюєшся, мамо. Наполеон, Петро Перший, Бехтєрєв спали по чотири години на добу. Через те вони залишилися в історії. Я слухняний син, через те, крім тебе, про мене ніхто не почує.

Мама пирхнула: "Куди ж пак, новий Наполеон", але зосталася задоволена.

Сироїжкін крутився в ліжку. Йому виділася кошлата морда Рессі. Уважне некліпне око спрямоване на Наднову... Рессі не повинен проґавити!..

Наш астрофізик уже спокійно спав, а Електроник та Рессі безперервно обмінювалися повідомленнями. Потоки цифр летіли з далекого Юпітера на Землю, і там, в одному з великих міст, під дахом десятиповерхового будинку, їх приймав і вмить оцінював електронний хлопчик. Якщо перекласти ці цифри на звичайні слова, то вони означали, що Наднова поки що не спалахнула. А в кінці кожного повідомлення умовна фраза:

"КИТ ЮПІТЕРА МОВЧИТЬ".

З усіх геніїв восьмого "Б" не вступав у конфлікт з дорослими лише Професор. І ніхто не знав, що він пережив цього вечора.

Списаний формулами шкільний зошит лежав перед автором. Професор прощався із своїм відкриттям...

Кілька днів Вовка Корольков жив у сімнадцятому столітті, жив так, як жив колись П'єр Ферма.

Він приходив зі школи, знімав форму, одягав бабусин халат, брав у руки давньогрецький фоліант. Тепер він юрист із Тулузи, радник парламенту цього міста, гасконець. Той, справжній П'єр Ферма, як відомо, займався математикою після роботи, у вільний час. Точилася тридцятилітня війна між Францією та Англією. Арман Жан дю Плессі, перший міністр Людовіка XIII, відомий під ім'ям кардинала Рішельє, спритно плів двірські інтриги, мушкетери билися на дуелях з гвардійцями, а в провінціальному містечку любитель математики Ферма робив на полях книжок поквапні нотатки.

Потім його назвуть одним із творців аналітичної геометрії й теорії чисел, теорії ймовірностей та геометричної оптики, — це станеться після його смерті.

П'єр Ферма не надрукував своїх нотаток, бо не любив цього робити. Але його праці здивували наступні покоління математиків.

Усі теореми Ферма, що дійшли до наших днів, були доведені.

За винятком однієї, яку вчені називають Великою.

Корольков з четвертого класу знав її умову напам'ять. Адже вона дуже проста, оманливо проста — так і кортить кожного математика взятися за перо...

Того звичайного вечора свого життя П'єр Ферма читав твори грека Діофанта Александрійського. Він обмірковував "піфагорову трійку" — трійку цілих чисел а, b, с, найпростіше рівняння яких було таке: а2 + b2 = c2. І ось тут, на полях книжки Діофанта Александрійського, Ферма швидкою рукою зробив зауваження: "При n > 2 рівняння аn + bn = сn нерозв'язне в цілих числах".

Так і написав: "нерозв'язне".

При цьому Ферма додав, що знайдене ним дотепне доведення надто довге, щоб уміститися на полях книжки.

Все було зрозуміло: у Ферма не лишалося місця для розрахунків. Не раз він писав нотатки у книжках, не утруднюючи себе доведеннями. І ніхто з математиків не сумнівався, що Ферма знав доведення — адже всі його інші начерки згодом були перевірені вченими. Крім "найпростішої", Великої.

Три століття кращі уми сушили голову загадкою. Великий Леонард Ейлер довів Велику теорему Ферма для окремих випадків n, для 3, 4, 5, 7. Німецький математик Куммер зробив найвагоміший внесок у розв'язання проблеми Ферма, водночас розвинувши нову в дев'ятнадцятому столітті, дуже важливу теорію алгебраїчних чисел. Інші визначні математики довели гіпотезу Ферма для більш ніж шестисот різних випадків.

Що було робити серед цих величин маленькому, хирлявому, але вельми гордому Професорові?

Професор знав твердо своє завдання: він брався довести теорему цілком!..

Якось П'єр Ферма одержав листа: "Чи є простим число 100895598169?" Ферма негайно відповів адресатові, що дане дванадцятизначне число є добутком двох простих чисел: 898423 і 112303.

Отже, Ферма умів обчислювати майже миттєво — за своїм власним методом.

Професор за прикладом Ферма почав атакувати Велику теорему з простих прикладів.

Він множин подумки шестизначні числа на семизначні, ділив дев'ятнадцятизначні на п'ятизначні, добував кубічний корінь з восьмизначного, розбивав шестизначне число на п'ять правильних кубів і п'ять квадратів, які в сумі мають становити дане число з точністю до однієї мільйонної.

Від цих зусиль перед його очима з'являлися сині, жовті, зелені круги, пробігали, мов у лічильнику, ряди різноманітних таємничих знаків, пливли туманні смуги, та зрештою він навчився швидко знаходити правильну відповідь.

Навіть Електроник, який приніс Королькову стосик рідкісних творів, скопійованих по телефону, здивувався з його здібності швидко лічити. Професор від душі подякував Електроникові. Молодчина! Без такого помічника жоден сучасний школяр не зможе зрівнятися з видатними мислителями минулих століть.

Як і П'єр Ферма, Корольков полюбив праці давньогрецьких математиків. За часів Евкліда жив, наприклад, знаменитий Аполлоній Пергський. Про його життя майже нічого не відомо. Одні називали його Великим Геометром, який залишив нам працю про геометричний метод точок, інші казали, що Аполлоній був відомий під іменем Епсілон і уславився спостереженнями з астрономії, які використав згодом Птолемей. Праці Аполлонія Корольков читав з олівцем в руці, підкреслюючи терміни давнього математика, які відомі тепер кожному школяреві, — "парабола", "метод", "гіпотеза", "епсілон"...

У ці години Професор не був більше Вовкою Корольковим. Він перебував цілком у сімнадцятому столітті. Навіть бурмотів під ніс по-французькому. Професор зовні був спокійний, але швидко реагував на будь-яку несподіваність і гарячково заповнював зошит розрахунками. Потрапляючи в глухий кут, починав розв'язувати спочатку, проте йшов уже найкоротшим шляхом. І одного разу він, застосувавши самостійно знайдений алгоритм, відкрив у собі неабияке вміння розпізнавати прості множники, хоч би якими багатозначними були натуральні числа.

Завзятість було винагороджено. Заповнивши останню сторінку, Професор зрозумів, що він розв'язав Велику теорему.

Розв'язав...

Цієї хвилини Корольков немов наяву почув голос кардинала Рішельє: "На вашу честь, Корольков, я розпорядився в 1635 році відкрити Паризьку академію. Такі люди, як Ферма, Декарт і ви, Професоре, є гордістю не тільки Франції, а й усього світу. Я зрозумів, що ні воєнні успіхи, ні корони, ні навіть королівську скарбницю не можна порівняти з великим науковим відкриттям..." ...Часовий зв'язок порушився, Корольков перенісся у своє століття.