Перси - Сторінка 2
- Есхіл -
Настільки вже страшне воно,
Що ні спитати, ні самій сказати щось.
Але страждання, що боги їх людям шлють,-
Невідворотні. Тож усе відкрий мені,
Весь безмір болю, хоч тобі й нелегко це.
Скажи, хто вижив, а кого з вождів пора
Оплакувать? І хто ще під час бою впав
Із жезлоносців, ряд осиротивши свій.
в ІСНИК
Сам Ксеркс — живий: він бачить сонця промені.
АТОССА
Слова твої для мене й дому нашого —
Живлюще світло, ясний день по млі нічній.
ВІСНИК
Та Артембар, що десять тисяч кінників
Провадив,— нині в морі край Сіленських скель.
Змело з судна й Дадака, хоч і він у бій
Вів десять тисяч, але спис пробив його.
І Тенагон одважний, гордість Бактрії,-
На острові Аянта, де прибій бурлить.
Лілей, Арсам, Аргест — о скелі берега,
Що голубів годує, теж розбилися.
А з тих, що од верхів'їв Нілу рушили,
Арктей, Адей і третій, хто щитом блищав,-
Маталл із Хріси — й сам він десять тисяч вів —
Конаючи, побачив: борода густа
Змінила барву у багряній купелі.
Араб із магів і Артам із Бактрії,
Що тридцять тисяч темних вів комонників,
Де впали, там лишились — у землі сирій.
Аместр і Амфістрей, могутній списник наш,
А з ними — Аріомард, що печаль важку
Готує Сардам, і Сісам із Місії,
І той, що суден двісті п'ятдесят водив,-
32
2 о^
Таріб лірненський, незрівнянний вродою,
310 Зазнав лихої долі — й він склав голову.
І Сіенесс, хоч рівних не було йому
Між кілікійців, хоч і сам один він міг
Піти на військо враже,— славно й він поліг.
Ось ті вожді, що тут же я згадав про них,
Та всіх не зрахувати, не оплакати.
А Т О С С А
Гай-гай!.. Безодня горя невимовного!
Ганьба нам, перси! Плачмо, лементуймо всі!
Та ще скажи нам ось що: а чи стільки там
Було тих суден грецьких, що наважились
У бій вступити з кораблями перськими
Й на зіткнення із ними так зухвало йти?
ВІСНИК
Якщо б рішала кількість, то, без сумніву,
Звитягу б ми трубили. Суден еллінських
Було десь зо три сотні, і десяток ще —
Добірних у запасі. Ксеркс же-тисячу,
Як нам відомо, суден нараховував,
А ще, окрім звичайних, двісті сім було
.Швидких. Таке, як бачиш, співвідношення,
В усякім разі — не на користь ворога.
і"1) Але з богів хтось наше військо винищив,
На терезах нерівних долю зваживши:
Паллади місто, видно, врятувати взявсь.
АТОССА
Афіни, отже, й досі не зруйновані?
ВІСНИК
Мужі там є, стійкіші, ніж твердині всі.
АТОССА
Але скажи нам, як почався бій морський?
Хто перший вдарив — списоносці-елліни
Чи син мій, гордий кораблів численністю?
в ІСНИК
,40
Почав усе, владарко, злобний дух якийсь,
Або жадливе помсти божество лихе.
З афінського загону хтось із еллінів
Твоєму сину, Ксерксу, сповістив тоді,
Що, тільки-но на землю ляжуть сутінки,
Заметушаться греки: тут же кинуться
До суден і, на весла налягаючи,
Життя всі стануть рятувати втечею.
33
Не зваживши на підступ мужа-елліна,
Та й про богів, що заздрі, не подумавши,
Своїм вождям на морі тут же Ксеркс велів:
Як лиш пекуче сонце, врешті, вляжеться
Й висот ефірних повечірня мла сягне,
У три ряди всі судна порозтягувать,
Щоб кожен вихід, де б не був, одрізати,
Еанта острів обвести кільцем тісним.
А прослизне хтось тайкома з приречених
До злої смерті греків, урятується,-
То тим, хто не догледів,— голова з плечей.
Таке дав, загордившись, розпорядження:
Не знав, що там, на небі, все вже рішено.
Всі тут же, як належить, підкорилися —
Вечерю зготували. Веслярі взялись
Приладжувати весла. Й тільки сонця круг
Запав за обрій, а натомість ніч зійшла,
Вповита млою,— веслярі всі й воїни
На кораблях повсюди розмістилися
Й перегукнулись, заки в море рушити.
Пливуть уже рядами, як їм велено,
Всю ніч невсипно море борознять вони —
Вожді військових суден, увесь люд морський
Вже й ніч минає, та ніхто не виявив,
./о Щоб десь прокрастись намагались елліни.
Коли ж над морем білокінний день заблис,
Осяявши всю землю, саме в мить оту
Звідтіль, де приховалось військо еллінів,
Мов пісня, клич озвався, і луна пішла
Між острівними погуляти скелями.
Оторопіли на той оклик варвари,
Що й думати, не знали: не до втечі-бо
Сурмили греки — поривались в бій вони,
Сурма ж їм додавала зваги, мужності.
Блискучі весла водночас ударили,
Заграла, забурлила глибина морська —
Й постали перед нами судна еллінські.
Рівненькою стягою праве йшло крило
Попереду; а далі напливав уже
Весь флот. І дружній заклик несподівано
Потряс повітря: "Гай же, діти еллінів!
Отчизну порятуйте, жон, дітей своїх,
Богів оселі — наші храми батьківські
Й дідів могили! Нині в бій за все йдемо!"
По-своєму і перси відгукнулися,
Й пора настала не вагатись-діяти.
І судна тут носами міднокутими
Зіткнулись. Еллін перший на таран пішов.
І проломив з розгону фінікійцеві
Корму. Тоді вже сміло й інші вдарили.
Спочатку перські судна, напливаючи,
Протистояли грекам. Та, згромадившись
У вузині протоки, одне одному
Лиш заважали; бо ж носами мідними
Вдаряючи, змітали веслярів ряди.
Тоді-то греки — так було задумано —
В тісне кільце взяли нас. Виверталися
Догори днищем судна. Вкрилось море все
Уламками; спливали скривавлені
Тіла, мілини й берег застеляючи.
Все те, що з війська персів залишилося,
Вдалось до втечі — хто куди метнувсь тоді.
Та греки не дрімали: мов тунців яких
Вони нас добивали всіх уламками
Дощок чи весел. Крик і зойк розпачливий
Лунали над солоним моря простором,
Аж поки око ночі не сховало нас.
А втім, не зрахувати наших бід усіх,
Хоча б я цілих десять днів розказував.
Одне скажу: за день лиш, за єдиний день
Ніколи стільки люду не загинуло.
АТОССА
Гай-гай! Тож ціле море бід невичерпних
На персів навалилось, на всіх варварів!
ВІСНИК
Не знаєш іще добре й половини бід.
Таке страждання їм на долю випало,
Що вдвічі переважить те, що вчула ти.
АТОССА
Яка ще доля може бути гіршою?
Яке, скажи, нещастя їх спіткало там,
Що те велике горе ще й помножило?
ВІСНИК
3-між персів найміцніші, найхоробріші
І найславніші родом, що служили всім
Зразком високим вірності володарю,
Всі як один безславно склали голови.
АТОССА
О горе, горе, друзі! Ой, біда яка!
А що ж то за удар був, що зваливсь на них?
ВІСНИК
Край Саламіну невеликий острів є,
Де й човен не причалить; там лиш Пан один,
Що любить хороводи, бродить берегом.
Туди-то й скерував їх Ксеркс, щоб ворога,
Який з розбитих суден допливатиме
На острів той, безжально тут же нищили,
Своїм же — помагали з моря вибратись.
Погано передбачив: щойно еллінам
Перемогти на морі зводив бог якийсь,-
У цей же день, блискучі вдівши панцирі,
Вони зійшли із суден і кільцем тісним
Той острівець замкнули. Й персам нікуди
Було діватись. Мали намір ворога
Закидати камінням; тут і стріл рої
Бійців косили, з тятиви злітаючи.
Та все ж одним поривом увірвалися
На острів греки — і мечами вдарили,
Й нещасних порубали — всіх до одного.
І Ксеркс аж зойкнув, безмір горя бачачи:
На побережжі, на горбі високому
Засівши, всі загони озирав відтіль.
Тож, розірвавши одяг, різко зойкнувши,
Оддав наказ він війську сухопутньому
Безладно відступати. Ось і ще одна
Біда, що стане твоїх сліз поживою.
АТОССА
Зрадлива доле! Як же обдурила ти
Надії персів! Гірко ж поплативсь мій син,
Афінам славним помсти домагаючись!..
Чи Марафон ще мало знищив варварів?
Задумав син мій помсту, але сіттю він
Лише незмірне горе всім нам виловив.
А судна, що вціліли, де зоставив ти?
Хоч те сказати можеш, не вагаючись?
ВІСНИК
Вожді вцілілих суден до безладної
Вдалися втечі, вітру дочекавшися.
А решта війська в краї беотійському
Лягла: одні — від спраги між осяйливих
Струмків живильних; інші — на шляхах курних.
А нам от у Фокіду забрести вдалось,
Тоді — в Доріду; згодом — до Мелійської
Затоки, де Сперхей поля орошує.
Голодні, без поживи, подались відтіль
В ахейські землі та в міста Фессалії
Пристанища прохати. Спрага й голод там —
Два лиха наші — багатьох домучили.
На землі магпесійські, в македонян край
Примандрували; перейшовши Аксій вбрід,
Зелені плави Бальби, до гори Пангей
Прийшли ми, в Едоніду. Бог послав тоді,
В ту ніч, мороз не в пору, і божественний
Стрімон узявся льодом. От і став усяк,
Серед безбожних навіть, поклонятися
Землі та небу, і благання слати їм.
Лишень тоді, як військо помолилося,
Через ріку замерзлу перехід почавсь.
Хто перейшов раніше, ніж осипав бог
Промінням землю, той був урятований,
Бо сонця круг блискучий своїм подихом
Жагучим лід на річці розтопив умить.
Один за одним перси в воду падали —
Хто швидше задихнувся — був щасливіший.
А решта — ті, що жити "їм судилося,
Пробившися насилу через. Фракію,
Вертаються, нарешті, до осель своїх —
Нещасних горстка. Тож оплакуй, Персіє,
Твою надію, найдорожчу юнь твою!..
Така ось правда. Та й не всі ще виклав я
Нещастя, що на персів нині бог звалив.
ПРОВІД НИК ХОРУ
О божество жорстоке! Під стопу твою
Важку потрапив люд наш — діти Персії!
АТОССА
О горе, горе! Військо все загинуло!..
О сновидіння, що в цю ніч я бачила!
Як чітко лиха в ньому віддзеркалились
І як невірно ви його тлумачили!
Та хай вже... Я не буду вам перечити —
Належну шану спершу я богам складу,
Тоді, по тій молитві, з дому вийшовши,
Землі й померлим подарунки винесу.
Що проминуло, знаю,— не вернуть того,
Та хоч майбутнє, може, посміхнеться нам.
А ви за тих обставин посприять мені
Повинні й нині добрими порадами.
Якщо б мій син раніше появився тут,
Ніж я,— розрадьте, запровадьте в дім його,
Щоб горя не примножив горем ще одним.
Атосса і прислужниці покидають сцену.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
О Зевсе-владарю, ти нині згубив
Війська незчисленні, горді війська
Великої Персії — горем окрив,
Наче темною млою,
Екбатани і Сузи столичні.
Матері всі та сестри на грудях своїх,
Ніжнорукі, рвуть одяг; гіркими слізьми
Орошаючи лоно,
В журбі невідрадній німіють.
І жони, ще юні, та вже без мужів,
Голосять за тими, з ким ложе м'яке
Нещодавно ділили, втішаючись там,
На розпушених килимах, юністю літ,
Ненаситне виплакують горе тепер.
І я по загиблих дні й ночі тужу,
Й немає кінця тій печалі.
Строфа І
Весь край, вся Азія, в сльозах
Ридає-стогне — пустеля скрізь:
Бо Ксеркс повів її синів,
Бо Ксеркс їм віку вкоротив,
Бо Ксеркс шалений до загибелі
Наші судна скерував.
Ну чому ж без бід, було,
Правив Дарій, лучник-вождь,
Милий людям — Суз владар?
Антистрофа І
І піші, і морські бійці
На темногрудих кораблях,
На швидкокрилих кораблях
Пливли на смерть — на кораблях,
На неминуче, згубне зіткнення —
Іонійцям під мечі.
Та навряд, як чули ми,
Сам владар урятувавсь
На фракійських рівнинах,
На тривожних дорогах.
Строфа II
Інші — так доля веліла їм,
Доля лиха,— полягли — гай-гай! —
На побережжі Кіхреєвім!..
Плач, і ридай, і слізьми вмивайсь!
Ген аж до неба високого
Туга лунка хай летить — гай-гай! —
В горі незмірнім, що душу рве,
Скрикуй раз по раз!
Антистрофа II
Хвиля шмагає бійців тіла,
Ранить об камінь.
Що ні спитати, ні самій сказати щось.
Але страждання, що боги їх людям шлють,-
Невідворотні. Тож усе відкрий мені,
Весь безмір болю, хоч тобі й нелегко це.
Скажи, хто вижив, а кого з вождів пора
Оплакувать? І хто ще під час бою впав
Із жезлоносців, ряд осиротивши свій.
в ІСНИК
Сам Ксеркс — живий: він бачить сонця промені.
АТОССА
Слова твої для мене й дому нашого —
Живлюще світло, ясний день по млі нічній.
ВІСНИК
Та Артембар, що десять тисяч кінників
Провадив,— нині в морі край Сіленських скель.
Змело з судна й Дадака, хоч і він у бій
Вів десять тисяч, але спис пробив його.
І Тенагон одважний, гордість Бактрії,-
На острові Аянта, де прибій бурлить.
Лілей, Арсам, Аргест — о скелі берега,
Що голубів годує, теж розбилися.
А з тих, що од верхів'їв Нілу рушили,
Арктей, Адей і третій, хто щитом блищав,-
Маталл із Хріси — й сам він десять тисяч вів —
Конаючи, побачив: борода густа
Змінила барву у багряній купелі.
Араб із магів і Артам із Бактрії,
Що тридцять тисяч темних вів комонників,
Де впали, там лишились — у землі сирій.
Аместр і Амфістрей, могутній списник наш,
А з ними — Аріомард, що печаль важку
Готує Сардам, і Сісам із Місії,
І той, що суден двісті п'ятдесят водив,-
32
2 о^
Таріб лірненський, незрівнянний вродою,
310 Зазнав лихої долі — й він склав голову.
І Сіенесс, хоч рівних не було йому
Між кілікійців, хоч і сам один він міг
Піти на військо враже,— славно й він поліг.
Ось ті вожді, що тут же я згадав про них,
Та всіх не зрахувати, не оплакати.
А Т О С С А
Гай-гай!.. Безодня горя невимовного!
Ганьба нам, перси! Плачмо, лементуймо всі!
Та ще скажи нам ось що: а чи стільки там
Було тих суден грецьких, що наважились
У бій вступити з кораблями перськими
Й на зіткнення із ними так зухвало йти?
ВІСНИК
Якщо б рішала кількість, то, без сумніву,
Звитягу б ми трубили. Суден еллінських
Було десь зо три сотні, і десяток ще —
Добірних у запасі. Ксеркс же-тисячу,
Як нам відомо, суден нараховував,
А ще, окрім звичайних, двісті сім було
.Швидких. Таке, як бачиш, співвідношення,
В усякім разі — не на користь ворога.
і"1) Але з богів хтось наше військо винищив,
На терезах нерівних долю зваживши:
Паллади місто, видно, врятувати взявсь.
АТОССА
Афіни, отже, й досі не зруйновані?
ВІСНИК
Мужі там є, стійкіші, ніж твердині всі.
АТОССА
Але скажи нам, як почався бій морський?
Хто перший вдарив — списоносці-елліни
Чи син мій, гордий кораблів численністю?
в ІСНИК
,40
Почав усе, владарко, злобний дух якийсь,
Або жадливе помсти божество лихе.
З афінського загону хтось із еллінів
Твоєму сину, Ксерксу, сповістив тоді,
Що, тільки-но на землю ляжуть сутінки,
Заметушаться греки: тут же кинуться
До суден і, на весла налягаючи,
Життя всі стануть рятувати втечею.
33
Не зваживши на підступ мужа-елліна,
Та й про богів, що заздрі, не подумавши,
Своїм вождям на морі тут же Ксеркс велів:
Як лиш пекуче сонце, врешті, вляжеться
Й висот ефірних повечірня мла сягне,
У три ряди всі судна порозтягувать,
Щоб кожен вихід, де б не був, одрізати,
Еанта острів обвести кільцем тісним.
А прослизне хтось тайкома з приречених
До злої смерті греків, урятується,-
То тим, хто не догледів,— голова з плечей.
Таке дав, загордившись, розпорядження:
Не знав, що там, на небі, все вже рішено.
Всі тут же, як належить, підкорилися —
Вечерю зготували. Веслярі взялись
Приладжувати весла. Й тільки сонця круг
Запав за обрій, а натомість ніч зійшла,
Вповита млою,— веслярі всі й воїни
На кораблях повсюди розмістилися
Й перегукнулись, заки в море рушити.
Пливуть уже рядами, як їм велено,
Всю ніч невсипно море борознять вони —
Вожді військових суден, увесь люд морський
Вже й ніч минає, та ніхто не виявив,
./о Щоб десь прокрастись намагались елліни.
Коли ж над морем білокінний день заблис,
Осяявши всю землю, саме в мить оту
Звідтіль, де приховалось військо еллінів,
Мов пісня, клич озвався, і луна пішла
Між острівними погуляти скелями.
Оторопіли на той оклик варвари,
Що й думати, не знали: не до втечі-бо
Сурмили греки — поривались в бій вони,
Сурма ж їм додавала зваги, мужності.
Блискучі весла водночас ударили,
Заграла, забурлила глибина морська —
Й постали перед нами судна еллінські.
Рівненькою стягою праве йшло крило
Попереду; а далі напливав уже
Весь флот. І дружній заклик несподівано
Потряс повітря: "Гай же, діти еллінів!
Отчизну порятуйте, жон, дітей своїх,
Богів оселі — наші храми батьківські
Й дідів могили! Нині в бій за все йдемо!"
По-своєму і перси відгукнулися,
Й пора настала не вагатись-діяти.
І судна тут носами міднокутими
Зіткнулись. Еллін перший на таран пішов.
І проломив з розгону фінікійцеві
Корму. Тоді вже сміло й інші вдарили.
Спочатку перські судна, напливаючи,
Протистояли грекам. Та, згромадившись
У вузині протоки, одне одному
Лиш заважали; бо ж носами мідними
Вдаряючи, змітали веслярів ряди.
Тоді-то греки — так було задумано —
В тісне кільце взяли нас. Виверталися
Догори днищем судна. Вкрилось море все
Уламками; спливали скривавлені
Тіла, мілини й берег застеляючи.
Все те, що з війська персів залишилося,
Вдалось до втечі — хто куди метнувсь тоді.
Та греки не дрімали: мов тунців яких
Вони нас добивали всіх уламками
Дощок чи весел. Крик і зойк розпачливий
Лунали над солоним моря простором,
Аж поки око ночі не сховало нас.
А втім, не зрахувати наших бід усіх,
Хоча б я цілих десять днів розказував.
Одне скажу: за день лиш, за єдиний день
Ніколи стільки люду не загинуло.
АТОССА
Гай-гай! Тож ціле море бід невичерпних
На персів навалилось, на всіх варварів!
ВІСНИК
Не знаєш іще добре й половини бід.
Таке страждання їм на долю випало,
Що вдвічі переважить те, що вчула ти.
АТОССА
Яка ще доля може бути гіршою?
Яке, скажи, нещастя їх спіткало там,
Що те велике горе ще й помножило?
ВІСНИК
3-між персів найміцніші, найхоробріші
І найславніші родом, що служили всім
Зразком високим вірності володарю,
Всі як один безславно склали голови.
АТОССА
О горе, горе, друзі! Ой, біда яка!
А що ж то за удар був, що зваливсь на них?
ВІСНИК
Край Саламіну невеликий острів є,
Де й човен не причалить; там лиш Пан один,
Що любить хороводи, бродить берегом.
Туди-то й скерував їх Ксеркс, щоб ворога,
Який з розбитих суден допливатиме
На острів той, безжально тут же нищили,
Своїм же — помагали з моря вибратись.
Погано передбачив: щойно еллінам
Перемогти на морі зводив бог якийсь,-
У цей же день, блискучі вдівши панцирі,
Вони зійшли із суден і кільцем тісним
Той острівець замкнули. Й персам нікуди
Було діватись. Мали намір ворога
Закидати камінням; тут і стріл рої
Бійців косили, з тятиви злітаючи.
Та все ж одним поривом увірвалися
На острів греки — і мечами вдарили,
Й нещасних порубали — всіх до одного.
І Ксеркс аж зойкнув, безмір горя бачачи:
На побережжі, на горбі високому
Засівши, всі загони озирав відтіль.
Тож, розірвавши одяг, різко зойкнувши,
Оддав наказ він війську сухопутньому
Безладно відступати. Ось і ще одна
Біда, що стане твоїх сліз поживою.
АТОССА
Зрадлива доле! Як же обдурила ти
Надії персів! Гірко ж поплативсь мій син,
Афінам славним помсти домагаючись!..
Чи Марафон ще мало знищив варварів?
Задумав син мій помсту, але сіттю він
Лише незмірне горе всім нам виловив.
А судна, що вціліли, де зоставив ти?
Хоч те сказати можеш, не вагаючись?
ВІСНИК
Вожді вцілілих суден до безладної
Вдалися втечі, вітру дочекавшися.
А решта війська в краї беотійському
Лягла: одні — від спраги між осяйливих
Струмків живильних; інші — на шляхах курних.
А нам от у Фокіду забрести вдалось,
Тоді — в Доріду; згодом — до Мелійської
Затоки, де Сперхей поля орошує.
Голодні, без поживи, подались відтіль
В ахейські землі та в міста Фессалії
Пристанища прохати. Спрага й голод там —
Два лиха наші — багатьох домучили.
На землі магпесійські, в македонян край
Примандрували; перейшовши Аксій вбрід,
Зелені плави Бальби, до гори Пангей
Прийшли ми, в Едоніду. Бог послав тоді,
В ту ніч, мороз не в пору, і божественний
Стрімон узявся льодом. От і став усяк,
Серед безбожних навіть, поклонятися
Землі та небу, і благання слати їм.
Лишень тоді, як військо помолилося,
Через ріку замерзлу перехід почавсь.
Хто перейшов раніше, ніж осипав бог
Промінням землю, той був урятований,
Бо сонця круг блискучий своїм подихом
Жагучим лід на річці розтопив умить.
Один за одним перси в воду падали —
Хто швидше задихнувся — був щасливіший.
А решта — ті, що жити "їм судилося,
Пробившися насилу через. Фракію,
Вертаються, нарешті, до осель своїх —
Нещасних горстка. Тож оплакуй, Персіє,
Твою надію, найдорожчу юнь твою!..
Така ось правда. Та й не всі ще виклав я
Нещастя, що на персів нині бог звалив.
ПРОВІД НИК ХОРУ
О божество жорстоке! Під стопу твою
Важку потрапив люд наш — діти Персії!
АТОССА
О горе, горе! Військо все загинуло!..
О сновидіння, що в цю ніч я бачила!
Як чітко лиха в ньому віддзеркалились
І як невірно ви його тлумачили!
Та хай вже... Я не буду вам перечити —
Належну шану спершу я богам складу,
Тоді, по тій молитві, з дому вийшовши,
Землі й померлим подарунки винесу.
Що проминуло, знаю,— не вернуть того,
Та хоч майбутнє, може, посміхнеться нам.
А ви за тих обставин посприять мені
Повинні й нині добрими порадами.
Якщо б мій син раніше появився тут,
Ніж я,— розрадьте, запровадьте в дім його,
Щоб горя не примножив горем ще одним.
Атосса і прислужниці покидають сцену.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
О Зевсе-владарю, ти нині згубив
Війська незчисленні, горді війська
Великої Персії — горем окрив,
Наче темною млою,
Екбатани і Сузи столичні.
Матері всі та сестри на грудях своїх,
Ніжнорукі, рвуть одяг; гіркими слізьми
Орошаючи лоно,
В журбі невідрадній німіють.
І жони, ще юні, та вже без мужів,
Голосять за тими, з ким ложе м'яке
Нещодавно ділили, втішаючись там,
На розпушених килимах, юністю літ,
Ненаситне виплакують горе тепер.
І я по загиблих дні й ночі тужу,
Й немає кінця тій печалі.
Строфа І
Весь край, вся Азія, в сльозах
Ридає-стогне — пустеля скрізь:
Бо Ксеркс повів її синів,
Бо Ксеркс їм віку вкоротив,
Бо Ксеркс шалений до загибелі
Наші судна скерував.
Ну чому ж без бід, було,
Правив Дарій, лучник-вождь,
Милий людям — Суз владар?
Антистрофа І
І піші, і морські бійці
На темногрудих кораблях,
На швидкокрилих кораблях
Пливли на смерть — на кораблях,
На неминуче, згубне зіткнення —
Іонійцям під мечі.
Та навряд, як чули ми,
Сам владар урятувавсь
На фракійських рівнинах,
На тривожних дорогах.
Строфа II
Інші — так доля веліла їм,
Доля лиха,— полягли — гай-гай! —
На побережжі Кіхреєвім!..
Плач, і ридай, і слізьми вмивайсь!
Ген аж до неба високого
Туга лунка хай летить — гай-гай! —
В горі незмірнім, що душу рве,
Скрикуй раз по раз!
Антистрофа II
Хвиля шмагає бійців тіла,
Ранить об камінь.