Пісня про Роланда - Сторінка 5
- Автор Невідомий -
ЗАГИБЕЛЬ ФРАНКІВ
112
Марсілій військо вів уздовж долини,
Зібрав тепер він величезну силу
І поділив її колон на двадцять.
Виблискують щити, шоломи й лати,
Оздоблені коштовностями й злотом.
Сім тисяч труб невірних кличуть в битву,
Страшне оте гудіння чути всюди.
Роланд сказав: "Мій брате Олів'єре!
Послав на смерть нас Ганелон зрадливий,
Та зраду приховати неможливо,
За неї Карл призначить люту кару.
Попереду тяжка, жахлива битва,
Не бачили такої споконвіку.
Я буду битись Дюрандалем звично,
А ви, мій друже, Альтеклером дійте.
В стількох краях мечі були із нами,
А скільки битв ми ними вигравали!
Пісень ганебних ми не заслужили!"
Аой!
113
Марсілій бачить, що всі вбиті маври,
Наказує сурмити в роги й труби
І другу рать він сам веде у наступ.
Попереду гарцює мавр Абім,
Багато зла і злочинів він скоїв,
Найбільший був негідник серед маврів.
Абім не вірив в сина Прісно діви.
Увесь був чорний, мов із печі сажа,
І цінував він більше віроломство,
Ніж золото Галісії всієї.
Ніхто не бачив, щоб Абім всміхнувся,
Хоробрістю шаленою прославивсь.
За те його й любив Марсілій здавна
І доручив нести свій стяг з Драконом.
Турпін Абіма здалеку помітив,
Таких людей він люто ненавидів.
І поскакав, щоб розпочати герць свій,
А сам собі таке говорить стиха:
"Адже цей мавр — великий задавака,
Таких я не люблю! Іще й поганець!
То краще згину тут, мов неборака,
Ніж цей негідник житиме на світі!"
Аой!
114
Почав архієпископ бій негайно.
Під ним скакун, відбитий у Гроссаля,
Царя, якого в Данії здолав сам.
Кінь був рухливий і шпаркий напрочуд,
Міцні копита гарні, струнконогий,
Широкі груди, збоку ж сухорлявий,
Могутня спина й круп округлий з блиском,
Високий, білохвостий, жовтогривий,
Маленькі вуха, голова руда вся.
Нема коня, який би з ним зрівнявся.
Турпін його пришпорив й на Абіма
Напав, а той щитом прикрився вміло...
На тім щиті блищали й променіли
Коштовні аметисти, діаманти,
Карбункули і, наче кров, рубіни,
І всі в облямуванні золотому.
Його емір Галафр отримав як дарунок
Від сатани поблизу Валь-Метаса.
Та щит той і динара був не вартий —
Удар розбив його на друзки, й наскрізь
Турпінів спис пройшов через все тіло,
И Абім злетів з коня. Сказали франки:
"От справжній лицар! От архієпископ!
Він гідно береже свій хрест священний!"
115
Аж бачать франки, що невірних сили
Ізнову схили пагорбів покрили,
І кличуть Олів'єра і Роланда,
І перів всіх, аби допомогли їм.
До вояків звернувсь архієпископ:
"Сеньйори, ви лихі думки облиште!
Молю я Богом, не тікайте з битви,
Аби пісень про нас не склали кривдних!
Бо краща смерть для нас — в бою загинуть!
Так, скоро всі ми помремо тут разом,
Не будуть нас серед живих лічити.
Але я клятвено вам присягаюсь:
Для всіх для вас одкриють брами Раю,
З святими будете в розкішнім гаї".
Велика радість охопила франків,
Всі разом закричали: "Монжуа!"
Аой!
116
Був сарацин один із Сарагоси,
Володарем півміста він вважався
І звався Кліморін, і був безчесний.
Це він прийняв присягу Ганелона,
Подарував йому шолом з гранатом,
У губи цілував і клявся в дружбі.
"Я хочу, — похвалявся він, — зганьбити
Всю Францію й забрать корону Карла!"
Мавр на коні, що звався Барбамушем,
І мчав прудкіш, ніж ластівка чи сокіл.
Коня пришпорив і повіддя кинув,
І вдарив Енджельєра із Гасконі.
Не витримали щит й броня удару
І враз у тіло спис уп'явсь залізний,
А вістря гостре вийшло аж зі спини.
Удар страшний, барон упав вже мертвий.
І переможець крикнув: "Бийте франків!
Ламайте їхні лави, правовірні!"
У франків смуток: "Боже, він убитий!"
117
Звернувсь Роланд до Олів'єра гірко:
"Мій побратиме, Енджельєр загинув,
Немає вже відважного героя".
Граф відповів: "Хай Бог мені поможе!"
Острогами він скакуна вдаряє
І з Альтеклером, вщент залитим кров'ю,
На мавра кинувсь, з розмаху рубає,
А потім вдруге... Кліморін конає,
І демони схопили душу грішну.
Убив граф також герцога Алфайна
Та голову зрубав у Ескабаби.
З сідла сімох він вибив арабітів,
Які навряд чи зможуть далі битись.
Роланд сказав: "Мій побратим у гніві,
Примусить шанувать себе та франків!
За ці удари Карл нас більше любить!"
І крикнув голосно: "Рубайте їх, барони!"
Аой!
118
Та от з'явивсь язичник Вальдабрун,
Марсілія він родич й вихователь,
Виводив кораблів чотири сотні,
Усяк моряк хотів з ним вийти в море.
Колись Єрусалим здобув обманом,
Пограбував святий храм Соломона
І перед олтарем вбив патріарха.
Прийняв він схвально зраду Ганелона,
І надарив мечем, багатством добрим.
Кінь Вальдабруна звався Грамімондом.
Острожить мавр коня, той мчить галопом,
Не наздогнав його б і яструб в полі.
І мавр ударив герцога Самсона.
В тріски розбивши щит й розкішні лати,
Встромив у тіло списа аж до стрічки
І вбитого вже викинув з сідла він.
Гукає: "Перемога наша близько!"
Шепочуть франки: "Жаль який! Був лицар!"
Аой!
119
Великий смуток охопив Роланда,
Коли побачив мертвого Самсона.
Погнав коня до Вальдабруна-мавра,
В руці тримав свій меч дорогоцінний.
Язичника з плеча ударив гнівно.
Шолом із золотом й камінням цінним
Він навпіл розрубав, і лати з тілом,
Прикрашене сріблом сідло чудове,
Хребет коню зламав страшним ударом.
Убив обох, кляніть чи вихваляйте.
Сказали маври: "Це удар жорстокий!"
Роланд у відповідь: "Не те, що ваші!
Пиха у вас одна і злість шалена!"
Аой!
120
Був серед маврів з Африки прибулий,
Поганця син Малькуда — Малькідант.
На сонці обладунок золотавий
Його виблискував найяскравіше,
Під ним скакун рухливий Сотпердют,
З яким змагатись неможливо в бігу.
Мавр вдарив Ансеїса в центр щита,
Пробив червоні й сині візерунки,
Пошматував міцний із криці панцир,
Загнав він вістря з ратищем у тіло.
І граф помер, його життя скінчилось.
Сказали франки: "Вмер герой! Нещастя!"
121
На полі бою мчить архієпископ,
В житті своєму не справляв він меси,
Та в битвах з ним ніхто не міг зрівнятись.
Сказав поганцю: "Бог тебе скарає!
Убив того, по кому серце плаче!"
Острожить він коня і мчить на мавра,
Б'є Малькіданта в щит толедський влучно
И так сильно, що звалився той вже трупом.
122
Примчав іще Грандоній, він нащадок
Каппадокійського царя Капеля.
За бистротою кінь його Марморій
Змагатись міг хоч із летючим птахом.
Кидає поводи, коня острожить
І налітає, й б'є Джеріна з люттю.
Страшний удар пробив і щит, і лати,
І до стрічок уп'явся спис у тіло,
А лицар, мертвий вже, впав коло скелі.
Слідом за цим Грандоній вбив Джер'єра,
Незмінного супутника Джеріна,
А потім і Гюйона, Берендж'єра,
Останнім став Австорій, герцог можний,
Володар був Валер'ї та Вівера.
І він сконав, язичники ж радіють.
А франки тихо: "Скільки наших вбито!"
123
Роланд тримає меч, залитий кров'ю,
Він добре чує плач скорботний франків,
Біль крає серце, ледь не розриває.
Він крикнув мавру: "Бог за зло карає!
За смерть соратників тобі помщуся!"
І враз пустив коня у чвал нестримний,
Хто ж переможе? От вони зійшлися.
124
Гран доній був сміливий і шляхетний,
У битвах йшов вперед безстрашно перший.
З Роландом він ніколи не стрічався,
І хоч того ніколи ще не бачив,
Але пізнав відразу: стан могутній,
Постава й рухи горді, погляд гострий.
І раптом мавр відчув, що налякався...
Хотів втекти — даремно, бо вже пізно:
Роланд його ударив так потужно,
Що розрубав з наносником шолом весь,
І ніс, і рот, і щелепи з зубами,
І панцир з тілом до сідла самого,
Оздобленого золотом і сріблом,
И розсік хребет Марморія глибоко.
Сконали раз і назавжди обидва!
Іспанські нехристі кричать скорботно,
А франки горді: "Б'є наш лицар добре!"
125
Швидкий предивний бій кипить і далі.
Несамовито, з люттю б'ються франки,
Боки рубають, спини й руки маврів,
І через лати входить меч у тіло.
Потоки крові заливають трави,
Кричать невірні: "Вже не хочем слави!
О Франціє, хай Магомет скарає
Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!"
Марсілія тепер всі кличуть разом:
"Спіши, надай нам допомогу, царю!"
126
Триває бій, несамовита січа,
А лати вояків брудні від крові.
О, скільки мук побачиш там відразу,
І скільки мертвих, ран страшних й кривавих,
Один обличчям впав, а той на спину.
Не в силах витримати натиск маври
І з цього пекла починають бігти.
Завзято переслідують їх франки.
Аой!
127
Звернувся тут Роланд до Олів'єра:
"Мій друже, з вами ми одної думки.
Архієпископ дуже смілий лицар,
Немає кращого під небом ясним.
Він спритно б'ється і мечем, і списом!"
Той відповів: "Що ж, йдем мерщій на поміч!"
І знову в бій помчали побратими.
Удари скрізь, триває люта січа.
Багато християн на полі вбитих!..
Видовище жахливе — бій нещадний,
Блищать мечі Роланда й Олів'єра,
Архієпископ списом б'є не гірше.
Записано у хроніках й рескриптах,
Що перебили тьму вони невірних.
"Чотири тисячі!" — так свідчить Джеста.
Чотири наступи відбили франки,
Та п'ятий, лихо, став для них згубливим,
Всі полягли вони у Ронсевалі.
В живих лишилось шістдесят героїв.
За їх життя заплатять дорого невірні.
Аой!
ОЛІФАНТ КЛИЧЕ
128
Роланд побачив — втрати величезні,
И звернувся він до друга Олів'єра:
"Мій друже, бережи вас Бог, повсюди
Ми бачимо сміливців — друзів мертвих;
Як плакатиме Франція-красуня,
Коли дізнається про смерть баронів.
Чому ж, королю любий, ви не з нами?
Мій брате Олів'єре, що зробити,
Щоб сповістити короля про скруту?"
Той відповів: "Не знаю, що робити,
Та краще смерть, аніж безчестя наше!"
Аой!
129
Сказав Роланд: "Я засурмлю у ріг вже,
І Карл, який виходить з гір, почує.
Я певен, він поверне військо зразу".
А Олів'єр: "Великий буде сором
Для вас, а для батьків тяжка образа,
На все життя нестерпнеє безчестя.
Я радив вам — нічого не зробили!
Тепер вже я не дам своєї згоди.
Засурмите у ріг — то ви не лицар.
Адже залили вже ви кров'ю поле!"
Граф відповів: "Але ж я добре бився!"
Аой!
130
Сказав Роланд: "Жорстока наша битва,
Я засурмлю у ріг, нас Карл почує".
А Олів'єр: "Не лицарська то справа!
Коли я радив, ви не дослухались,
Якщо б був Карл, не правили б ми тризну,
То не його провина — смерть героїв".
І він продовжив: "Вам клянуся щиро,
На бороду свою: якщо побачу Альду,
Ніколи вам не спать в сестри обіймах!"
Аой!
131
Роланд спитав: "У чім причина гніву?"
У відповідь: "Ви винуватець всьому!
Розумна смілість — то не божевілля,
Обачність важливіша, ніж завзяття.
Згубила франків легковажність ваша!
Ніколи вже ми не послужим Карлу,
Послухали б мене, він був би з нами,
И напевно виграли б ми другу битву.
Марсілій був би вбитий чи в полоні.
Геройство ваше призвело до скрути,
І ви вже більше не підпора Карлу,
До Судного вже дня таких, як ви, не буде!
Ви помрете, а Франції — безчестя
І нашій дружбі край настав сьогодні.
До вечора обом нам не дожити!"
Аой!
132
Турпін, почувши їхню сварку зблизу,
Коня злотою шпорою стискає,
Впритул під'їхав і почав картати:
"Сеньйори, ви, Роланде, Олів'єре,
Ім'ям Господнім прошу не сваритись.
Що ж, Оліфант нас, звісно, не врятує,
Але було б все ж краще засурмити,
Щоб повернувсь король — заради помсти.
Хай не святкують перемогу маври!
Коли тут франки Карла з коней зійдуть,
Побачать нас, посічених і мертвих,
І в труни покладуть на спини мулів,
Оплачуть нас у горі та скорботі,
Всіх однесуть на цвинтар монастирський.
Нас не з'їдять тут пси, вовки чи вепрі".
Роланд промовив: "Правду ви сказали!"
Аой!
133
Роланд приклав до вуст свій ріг славетний
І засурмив, зібравши усі сили.
За тридцять льє ті звуки було чутно,
Через вершини гір пішло відлуння.
Карл та його барони їх почули,
Король сказав: "Там наші люди б'ються!"
Та відповів тут Ганелон підступний:
"Скажи це інший хто, сміялись б з нього!"
Аой!
134
І знов, вкладаючи нелюдську силу,
Роланд сурмить у Оліфант потужно.
Багряна кров вже на вустах з'явилась,
З натуги тріснули на скроні жили.
І Оліфант свій звук розніс далеко.
Карл, що долав тіснину, чує знову,
Почули також Найм та інші франки.
Король сказав: "То плаче ріг Роланда!
Даремно не сурмив би, там вже битва!"
Та мовив Ганелон: "Яка там битва!
Старим ви стали, посивіли зовсім,
А розмовляєте, немов дитина.
Тож знаєте, Роланд пихатий надто,
І диво, що Господь його ще терпить!
Він Нобль здобув без вашого наказу,
Йому назустріч маври вийшли зразу
І битись почали з Роландом бравим.
Щоб не лишить слідів тієї битви,
Він наказав добряче луг промити.
Заради зайця просурмить день цілий.
Та й зараз з перами жартує, звісно,
И доводить, що в бою не має рівних.
Що ж стоїмо? Хутчіш рушаймо далі!
Земля Велика ще від нас неблизько!!"
Аой!
135
Вуста Роланда вже залиті кров'ю,
І коло лоба з скронь вона стікає.
Та він долає муки й сурмить знову...
Ці звуки Карл почув та інші франки.
Сказав король: "Як довго ріг рокоче!"
І герцог Найм додав: "Роланд у скруті!
Там бій кипить.
112
Марсілій військо вів уздовж долини,
Зібрав тепер він величезну силу
І поділив її колон на двадцять.
Виблискують щити, шоломи й лати,
Оздоблені коштовностями й злотом.
Сім тисяч труб невірних кличуть в битву,
Страшне оте гудіння чути всюди.
Роланд сказав: "Мій брате Олів'єре!
Послав на смерть нас Ганелон зрадливий,
Та зраду приховати неможливо,
За неї Карл призначить люту кару.
Попереду тяжка, жахлива битва,
Не бачили такої споконвіку.
Я буду битись Дюрандалем звично,
А ви, мій друже, Альтеклером дійте.
В стількох краях мечі були із нами,
А скільки битв ми ними вигравали!
Пісень ганебних ми не заслужили!"
Аой!
113
Марсілій бачить, що всі вбиті маври,
Наказує сурмити в роги й труби
І другу рать він сам веде у наступ.
Попереду гарцює мавр Абім,
Багато зла і злочинів він скоїв,
Найбільший був негідник серед маврів.
Абім не вірив в сина Прісно діви.
Увесь був чорний, мов із печі сажа,
І цінував він більше віроломство,
Ніж золото Галісії всієї.
Ніхто не бачив, щоб Абім всміхнувся,
Хоробрістю шаленою прославивсь.
За те його й любив Марсілій здавна
І доручив нести свій стяг з Драконом.
Турпін Абіма здалеку помітив,
Таких людей він люто ненавидів.
І поскакав, щоб розпочати герць свій,
А сам собі таке говорить стиха:
"Адже цей мавр — великий задавака,
Таких я не люблю! Іще й поганець!
То краще згину тут, мов неборака,
Ніж цей негідник житиме на світі!"
Аой!
114
Почав архієпископ бій негайно.
Під ним скакун, відбитий у Гроссаля,
Царя, якого в Данії здолав сам.
Кінь був рухливий і шпаркий напрочуд,
Міцні копита гарні, струнконогий,
Широкі груди, збоку ж сухорлявий,
Могутня спина й круп округлий з блиском,
Високий, білохвостий, жовтогривий,
Маленькі вуха, голова руда вся.
Нема коня, який би з ним зрівнявся.
Турпін його пришпорив й на Абіма
Напав, а той щитом прикрився вміло...
На тім щиті блищали й променіли
Коштовні аметисти, діаманти,
Карбункули і, наче кров, рубіни,
І всі в облямуванні золотому.
Його емір Галафр отримав як дарунок
Від сатани поблизу Валь-Метаса.
Та щит той і динара був не вартий —
Удар розбив його на друзки, й наскрізь
Турпінів спис пройшов через все тіло,
И Абім злетів з коня. Сказали франки:
"От справжній лицар! От архієпископ!
Він гідно береже свій хрест священний!"
115
Аж бачать франки, що невірних сили
Ізнову схили пагорбів покрили,
І кличуть Олів'єра і Роланда,
І перів всіх, аби допомогли їм.
До вояків звернувсь архієпископ:
"Сеньйори, ви лихі думки облиште!
Молю я Богом, не тікайте з битви,
Аби пісень про нас не склали кривдних!
Бо краща смерть для нас — в бою загинуть!
Так, скоро всі ми помремо тут разом,
Не будуть нас серед живих лічити.
Але я клятвено вам присягаюсь:
Для всіх для вас одкриють брами Раю,
З святими будете в розкішнім гаї".
Велика радість охопила франків,
Всі разом закричали: "Монжуа!"
Аой!
116
Був сарацин один із Сарагоси,
Володарем півміста він вважався
І звався Кліморін, і був безчесний.
Це він прийняв присягу Ганелона,
Подарував йому шолом з гранатом,
У губи цілував і клявся в дружбі.
"Я хочу, — похвалявся він, — зганьбити
Всю Францію й забрать корону Карла!"
Мавр на коні, що звався Барбамушем,
І мчав прудкіш, ніж ластівка чи сокіл.
Коня пришпорив і повіддя кинув,
І вдарив Енджельєра із Гасконі.
Не витримали щит й броня удару
І враз у тіло спис уп'явсь залізний,
А вістря гостре вийшло аж зі спини.
Удар страшний, барон упав вже мертвий.
І переможець крикнув: "Бийте франків!
Ламайте їхні лави, правовірні!"
У франків смуток: "Боже, він убитий!"
117
Звернувсь Роланд до Олів'єра гірко:
"Мій побратиме, Енджельєр загинув,
Немає вже відважного героя".
Граф відповів: "Хай Бог мені поможе!"
Острогами він скакуна вдаряє
І з Альтеклером, вщент залитим кров'ю,
На мавра кинувсь, з розмаху рубає,
А потім вдруге... Кліморін конає,
І демони схопили душу грішну.
Убив граф також герцога Алфайна
Та голову зрубав у Ескабаби.
З сідла сімох він вибив арабітів,
Які навряд чи зможуть далі битись.
Роланд сказав: "Мій побратим у гніві,
Примусить шанувать себе та франків!
За ці удари Карл нас більше любить!"
І крикнув голосно: "Рубайте їх, барони!"
Аой!
118
Та от з'явивсь язичник Вальдабрун,
Марсілія він родич й вихователь,
Виводив кораблів чотири сотні,
Усяк моряк хотів з ним вийти в море.
Колись Єрусалим здобув обманом,
Пограбував святий храм Соломона
І перед олтарем вбив патріарха.
Прийняв він схвально зраду Ганелона,
І надарив мечем, багатством добрим.
Кінь Вальдабруна звався Грамімондом.
Острожить мавр коня, той мчить галопом,
Не наздогнав його б і яструб в полі.
І мавр ударив герцога Самсона.
В тріски розбивши щит й розкішні лати,
Встромив у тіло списа аж до стрічки
І вбитого вже викинув з сідла він.
Гукає: "Перемога наша близько!"
Шепочуть франки: "Жаль який! Був лицар!"
Аой!
119
Великий смуток охопив Роланда,
Коли побачив мертвого Самсона.
Погнав коня до Вальдабруна-мавра,
В руці тримав свій меч дорогоцінний.
Язичника з плеча ударив гнівно.
Шолом із золотом й камінням цінним
Він навпіл розрубав, і лати з тілом,
Прикрашене сріблом сідло чудове,
Хребет коню зламав страшним ударом.
Убив обох, кляніть чи вихваляйте.
Сказали маври: "Це удар жорстокий!"
Роланд у відповідь: "Не те, що ваші!
Пиха у вас одна і злість шалена!"
Аой!
120
Був серед маврів з Африки прибулий,
Поганця син Малькуда — Малькідант.
На сонці обладунок золотавий
Його виблискував найяскравіше,
Під ним скакун рухливий Сотпердют,
З яким змагатись неможливо в бігу.
Мавр вдарив Ансеїса в центр щита,
Пробив червоні й сині візерунки,
Пошматував міцний із криці панцир,
Загнав він вістря з ратищем у тіло.
І граф помер, його життя скінчилось.
Сказали франки: "Вмер герой! Нещастя!"
121
На полі бою мчить архієпископ,
В житті своєму не справляв він меси,
Та в битвах з ним ніхто не міг зрівнятись.
Сказав поганцю: "Бог тебе скарає!
Убив того, по кому серце плаче!"
Острожить він коня і мчить на мавра,
Б'є Малькіданта в щит толедський влучно
И так сильно, що звалився той вже трупом.
122
Примчав іще Грандоній, він нащадок
Каппадокійського царя Капеля.
За бистротою кінь його Марморій
Змагатись міг хоч із летючим птахом.
Кидає поводи, коня острожить
І налітає, й б'є Джеріна з люттю.
Страшний удар пробив і щит, і лати,
І до стрічок уп'явся спис у тіло,
А лицар, мертвий вже, впав коло скелі.
Слідом за цим Грандоній вбив Джер'єра,
Незмінного супутника Джеріна,
А потім і Гюйона, Берендж'єра,
Останнім став Австорій, герцог можний,
Володар був Валер'ї та Вівера.
І він сконав, язичники ж радіють.
А франки тихо: "Скільки наших вбито!"
123
Роланд тримає меч, залитий кров'ю,
Він добре чує плач скорботний франків,
Біль крає серце, ледь не розриває.
Він крикнув мавру: "Бог за зло карає!
За смерть соратників тобі помщуся!"
І враз пустив коня у чвал нестримний,
Хто ж переможе? От вони зійшлися.
124
Гран доній був сміливий і шляхетний,
У битвах йшов вперед безстрашно перший.
З Роландом він ніколи не стрічався,
І хоч того ніколи ще не бачив,
Але пізнав відразу: стан могутній,
Постава й рухи горді, погляд гострий.
І раптом мавр відчув, що налякався...
Хотів втекти — даремно, бо вже пізно:
Роланд його ударив так потужно,
Що розрубав з наносником шолом весь,
І ніс, і рот, і щелепи з зубами,
І панцир з тілом до сідла самого,
Оздобленого золотом і сріблом,
И розсік хребет Марморія глибоко.
Сконали раз і назавжди обидва!
Іспанські нехристі кричать скорботно,
А франки горді: "Б'є наш лицар добре!"
125
Швидкий предивний бій кипить і далі.
Несамовито, з люттю б'ються франки,
Боки рубають, спини й руки маврів,
І через лати входить меч у тіло.
Потоки крові заливають трави,
Кричать невірні: "Вже не хочем слави!
О Франціє, хай Магомет скарає
Тебе і весь твій рід безстрашний вкупі!"
Марсілія тепер всі кличуть разом:
"Спіши, надай нам допомогу, царю!"
126
Триває бій, несамовита січа,
А лати вояків брудні від крові.
О, скільки мук побачиш там відразу,
І скільки мертвих, ран страшних й кривавих,
Один обличчям впав, а той на спину.
Не в силах витримати натиск маври
І з цього пекла починають бігти.
Завзято переслідують їх франки.
Аой!
127
Звернувся тут Роланд до Олів'єра:
"Мій друже, з вами ми одної думки.
Архієпископ дуже смілий лицар,
Немає кращого під небом ясним.
Він спритно б'ється і мечем, і списом!"
Той відповів: "Що ж, йдем мерщій на поміч!"
І знову в бій помчали побратими.
Удари скрізь, триває люта січа.
Багато християн на полі вбитих!..
Видовище жахливе — бій нещадний,
Блищать мечі Роланда й Олів'єра,
Архієпископ списом б'є не гірше.
Записано у хроніках й рескриптах,
Що перебили тьму вони невірних.
"Чотири тисячі!" — так свідчить Джеста.
Чотири наступи відбили франки,
Та п'ятий, лихо, став для них згубливим,
Всі полягли вони у Ронсевалі.
В живих лишилось шістдесят героїв.
За їх життя заплатять дорого невірні.
Аой!
ОЛІФАНТ КЛИЧЕ
128
Роланд побачив — втрати величезні,
И звернувся він до друга Олів'єра:
"Мій друже, бережи вас Бог, повсюди
Ми бачимо сміливців — друзів мертвих;
Як плакатиме Франція-красуня,
Коли дізнається про смерть баронів.
Чому ж, королю любий, ви не з нами?
Мій брате Олів'єре, що зробити,
Щоб сповістити короля про скруту?"
Той відповів: "Не знаю, що робити,
Та краще смерть, аніж безчестя наше!"
Аой!
129
Сказав Роланд: "Я засурмлю у ріг вже,
І Карл, який виходить з гір, почує.
Я певен, він поверне військо зразу".
А Олів'єр: "Великий буде сором
Для вас, а для батьків тяжка образа,
На все життя нестерпнеє безчестя.
Я радив вам — нічого не зробили!
Тепер вже я не дам своєї згоди.
Засурмите у ріг — то ви не лицар.
Адже залили вже ви кров'ю поле!"
Граф відповів: "Але ж я добре бився!"
Аой!
130
Сказав Роланд: "Жорстока наша битва,
Я засурмлю у ріг, нас Карл почує".
А Олів'єр: "Не лицарська то справа!
Коли я радив, ви не дослухались,
Якщо б був Карл, не правили б ми тризну,
То не його провина — смерть героїв".
І він продовжив: "Вам клянуся щиро,
На бороду свою: якщо побачу Альду,
Ніколи вам не спать в сестри обіймах!"
Аой!
131
Роланд спитав: "У чім причина гніву?"
У відповідь: "Ви винуватець всьому!
Розумна смілість — то не божевілля,
Обачність важливіша, ніж завзяття.
Згубила франків легковажність ваша!
Ніколи вже ми не послужим Карлу,
Послухали б мене, він був би з нами,
И напевно виграли б ми другу битву.
Марсілій був би вбитий чи в полоні.
Геройство ваше призвело до скрути,
І ви вже більше не підпора Карлу,
До Судного вже дня таких, як ви, не буде!
Ви помрете, а Франції — безчестя
І нашій дружбі край настав сьогодні.
До вечора обом нам не дожити!"
Аой!
132
Турпін, почувши їхню сварку зблизу,
Коня злотою шпорою стискає,
Впритул під'їхав і почав картати:
"Сеньйори, ви, Роланде, Олів'єре,
Ім'ям Господнім прошу не сваритись.
Що ж, Оліфант нас, звісно, не врятує,
Але було б все ж краще засурмити,
Щоб повернувсь король — заради помсти.
Хай не святкують перемогу маври!
Коли тут франки Карла з коней зійдуть,
Побачать нас, посічених і мертвих,
І в труни покладуть на спини мулів,
Оплачуть нас у горі та скорботі,
Всіх однесуть на цвинтар монастирський.
Нас не з'їдять тут пси, вовки чи вепрі".
Роланд промовив: "Правду ви сказали!"
Аой!
133
Роланд приклав до вуст свій ріг славетний
І засурмив, зібравши усі сили.
За тридцять льє ті звуки було чутно,
Через вершини гір пішло відлуння.
Карл та його барони їх почули,
Король сказав: "Там наші люди б'ються!"
Та відповів тут Ганелон підступний:
"Скажи це інший хто, сміялись б з нього!"
Аой!
134
І знов, вкладаючи нелюдську силу,
Роланд сурмить у Оліфант потужно.
Багряна кров вже на вустах з'явилась,
З натуги тріснули на скроні жили.
І Оліфант свій звук розніс далеко.
Карл, що долав тіснину, чує знову,
Почули також Найм та інші франки.
Король сказав: "То плаче ріг Роланда!
Даремно не сурмив би, там вже битва!"
Та мовив Ганелон: "Яка там битва!
Старим ви стали, посивіли зовсім,
А розмовляєте, немов дитина.
Тож знаєте, Роланд пихатий надто,
І диво, що Господь його ще терпить!
Він Нобль здобув без вашого наказу,
Йому назустріч маври вийшли зразу
І битись почали з Роландом бравим.
Щоб не лишить слідів тієї битви,
Він наказав добряче луг промити.
Заради зайця просурмить день цілий.
Та й зараз з перами жартує, звісно,
И доводить, що в бою не має рівних.
Що ж стоїмо? Хутчіш рушаймо далі!
Земля Велика ще від нас неблизько!!"
Аой!
135
Вуста Роланда вже залиті кров'ю,
І коло лоба з скронь вона стікає.
Та він долає муки й сурмить знову...
Ці звуки Карл почув та інші франки.
Сказав король: "Як довго ріг рокоче!"
І герцог Найм додав: "Роланд у скруті!
Там бій кипить.