Пітер Пен - Сторінка 31

Що скажете?

— Я думаю, не треба їм казати, — відповіла Меймі і цим просто збила їх з пантелику; дерева розгубилися і пробубоніли, що її ніхто не питав.

— Я б не просила вас про це, — запевнила Меймі, — якби думала, що це неправильно.

Тоді дерева вигукнули:

— Який чудовий день! Життя прекрасне!

Вони дуже життєрадісні.

Але Меймі щиро співчувала тим, хто не мав на що спертися, і великодушно запропонувала:

— Перед тим як піти на Великий бал фей, я хотіла б узяти вас на прогулянку, по черзі, і ви могли б спиратися на мене.

Тут вони заплескали в долоні, і дівчинка брала їх по одному під руки, походжала з ними вздовж Дитячої Алеї вгору-вниз, підтримуючи їхні неповороткі тіла долонькою чи навіть пальчиком, переставляла їм ноги як слід, коли все це було занадто вже кумедно, і поводилася з ними так бездоганно ввічливо, як англійці поводяться з іноземцями, хоч і не розуміють жодного їхнього слова.

Загалом дерева трималися добре, хоча дехто нарікав, що Меймі не повела їх так далеко, як Ненсі, чи Грейс, чи Дороті, а деякі її дряпали — ненароком, — але Меймі була занадто добре вихована, щоб робити їм зауваження.

Таке довге ходіння її зовсім виснажило, і вона хотіла якнайшвидше втекти на бал — їй уже не було страшно.

Її несподівана відвага була викликана тим, що насувалась ніч, а в темряві, як ви пам'ятаєте, Меймі ставала дуже дивною.

Але тепер дерева не хотіли її відпускати.

— Якщо феї побачать тебе, — застерігали вони, — то почнуть робити тобі капості, завдавати смертельних ударів, змусять няньчити їхніх дітей або просто перетворять тебе на щось таке безмовне, як той Вічнозелений дуб!

І, сказавши це, вони жалісливо глянули на Вічнозеленого дуба (бо взимку йому всі заздрили).

— О! Ла! — різко відповів дуб. — Як солодко, коли тут стоїть хтось, закутаний з головою, і спостерігає за вами — убогими, голими, закоцюблими створіннями!

Дерева дуже засмутилися і почали розписувати Меймі жахливу картину небезпек і нещасть, які чигають на неї, якщо вона все-таки піде на бал.

Від Фіолетового Фундука вона дізналася, що придворні сьогодні не в настрої, а причина цього — серце Герцога Різдвяних Маргариток. Він був східним ельфом, і в нього розвинулась жахлива хвороба: він не міг нікого любити, і хоча знався з багатьма панянками з різних куточків світу, але в жодну з них не здатен був закохатися. Королева Меб, осяйна господиня Садів, була переконана, що її дівчатка його зачарують, але, на жаль, його серце, як ствердив лікар, залишалося холодним. Цей, завжди сердитий, приватний лікар Герцога, слухав його серце щоразу, коли той знайомився з наступною дівчиною, і щоразу лікар чухав свою лису голову, приказуючи:

— Холодне, занадто холодне!

Звичайно ж, Королева Меб почувалася приниженою, і спочатку вона лила сльози в суді протягом дев'яти хвилин, а потім стала звинувачувати купідонів і за кару наказала їм носити блазенські шапки аж доти, поки вони не розтоплять крижане серце Герцога.

— Як же мені подобаються купідони в їхніх милих маленьких блазенських шапках! — запищала Меймі і зараз же побігла їх шукати, бо знала, що купідонам було дуже неприємно, що їх виставили на посміховисько.

Завжди дуже легко дізнатися, де відбувається бал фей, оскільки між місцем проведення балу і всіма густонаселеними частинами Садів простягаються стрічки, на яких запрошені можуть танцювати, не замочивши своїх бальних лакованих черевичків. Цієї ночі стрічки були червоні і дуже гарно виблискували на снігу.

Меймі йшла поруч з одним гостем і якийсь час нікого більше не бачила, але нарешті помітила, що наближається чарівна кавалькада. Це її дуже здивувало, бо здавалося, що кавалькада вертається з балу, і Меймі мерщій заховалася — чи радше замаскувалася: стала на коліна, сперлася на руки і так прикинулася садовою лавою. Їхало шестеро вершників спереду і шестеро ззаду, а між ними ступала розкішна пані в чудовій сукні з довжелезним шлейфом, який несли двоє хлопчиків-слуг, а у шлейфі, як на ношах, лежала прекрасна дівчинка, бо саме так носять фей-аристократок. Вона була вбрана в золотий дощ, але найчарівнішою частиною її тіла була шия, оксамитово-синя шия, на якій, звичайно ж, красувалося діамантове кольє — найбіліша шкіра нізащо б так не підкреслила його краси. Феї знатного роду надміру захоплюються цією своєю особливістю — вони проколюють собі шкіру, щоб їхня блакитна кров проступала назовні й робила їх ще красивішими, тож неможливо уявити собі нічого прекраснішого.

Меймі також помітила, що уся процесія ніби гнівалась (носи всіх були задерті вище, ніж це дозволялось навіть феям); вона подумала, що це міг бути той випадок, коли лікар знову промовив:

— Холодне, занадто холодне!

Отже, Меймі йшла за стрічкою аж до того місця, де починався міст над болотом. Туди звалилася якась фея і ніяк не могла виборсатися. Спочатку це малесеньке дівчатко боялося Меймі, яка хотіла допомогти, але невдовзі вже сиділо в неї на руці, весело базікало і розповідало — чи-то розповідала, — що звати її Брауні і що вона зустріла убогого співця по дорозі на бал, куди щойно ішла, щоб перевірити, чи сподобається вона Герцогу.

— Звичайно, — сказала вона, — я не дуже гарна.

Меймі стало якось ніяково, бо так воно і було — це маленьке створіннячко було занадто непривабливе, навіть не схоже на фею. Вона не знала, що відповісти.

— Я бачу, ти думаєш, що в мене немає жодного шансу? — несміливо запитала Брауні.

— Я такого не казала, — ввічливо відповіла Меймі. — Звичайно, твоє обличчя трохи таке, м-м-м, простувате, але…

Їй справді було дуже ніяково. На щастя, вона згадала історію про свого батька і базарну площу. Одного разу її тато пішов на базарну площу, де найпрекрасніші дівчата Лондона другий день змагалися за титул принцеси, а коли повернувся додому, то замість того, щоб, за звичкою, нарікати на маму Меймі, сказав:

— Ти не уявляєш собі, моя мила, як приємно знову бачити твоє просте лице…

Меймі переповіла цю історію Брауні, і це дуже підбадьорило амбітну фею: тепер вона не сумнівалась, що Герцог обере саме її. І вона здійнялася над стрічкою, переконуючи Меймі, щоб та не йшла за нею слідом, аби Королева не заподіяла їй якогось зла.

Допитливість Меймі манила її вперед, і ось біля сімох іспанських каштанів вона помітила дивовижне світло.

Дівчинка поповзла по-пластунськи, аж поки не наблизилася впритул, і тоді визирнула з-за дерева.

Те чарівне світло, яке вона помітила, висіло в повітрі десь на лікоть над землею, і утворювали його міріади світлячків, що чіплялися один за одного і так тримались дивовижним світляним віялом над Магічним колом. Тут зібралися тисячі фей і ельфів, але вони виглядали блякло порівняно з осяйними створіннями в центрі кола — ті були такі незрівнянно яскраві, що Меймі весь час мружилася, дивлячись на них.

Їй було дивно і навіть образливо бачити, як неприховано Герцог Різдвяних Маргариток демонстрував свою байдужість, усім єством Його Понурої Світлості. Ви могли помітити її віддзеркалення у знічених поглядах Королеви і придворних (хоча вони старанно вдавали, ніби не переймаються цим) і в тому, як прекрасні панночки, яким він мав виявити свою прихильність, вибухали плачем, коли їх відсилали, і навіть у виразі його власного знудженого лиця.

Ще Меймі бачила, як пихатий лікар, слухаючи серце Герцога, верещав, як папуга, а особливо вона співчувала купідонам, які стояли в своїх блазенських шапках, десь у тіні, і кожного разу, коли чули: "Холодне! Занадто холодне!", похнюплено схиляли свої маленькі голівки.

Меймі була розчарована, що не побачила тут Пітера Пена, і я з радістю розповім, чому він так запізнювався на бал. А трапилося так тому, що його човен застряг на Серпантині між двома крижинами, і він мусив проламати собі безпечний шлях своїм надійним веслом.

Феї вже, мабуть, трохи скучили за Пітером, бо навіть не могли танцювати — так важко було в них на серці. Коли вони сумують, то забувають всі па, а згадують лише тоді, коли їм стає веселіше. Девід розповідав мені, що феї ніколи не кажуть: "Ми щасливі!" — лише: "Ми танечні!"

Отже, зараз вони аж ніяк не були "танечні". Раптом у залі вибухнув гучний регіт, викликаний появою Брауні — вона тільки-но прийшла і наполегливо вимагала знайомства з Герцогом.

Меймі витягла шию вперед, щоб краще розгледіти, як справи у її подруги, хоч сама зовсім не вірила в її успіх; здавалося, ніхто анітрішечки в це не вірив, крім самої Брауні, а вона була абсолютно впевнена в собі. Її привели до Його Світлості, і лікар, машинально приклавши палець до серця Герцога, в діамантовій сорочці якого була спеціально вирізана дірочка, почав завчено повторювати:

— Холодне, зана… — і тут він зненацька зупинився.

— Що це?! — вереснув він і спочатку постукав по Герцогових грудях, як по годиннику, а потім приклав до його серця вухо.

— О Боже, Боже милосердний! — кричав лікар, і, звичайно, присутні неймовірно хвилювалися, а феї непритомніли і падали то тут, то там.

Всі дивилися, затамувавши подих, на Герцога, який теж був вражений і ніби хотів втекти геть.

— Господи! Боже мій! — голосно примовляв лікар. Серце Герцога, здається, горіло вогнем, бо лікар від жару поспішно відсмикував пальці й запихав собі до рота.

Очікування було жахливе!

Нарешті патетичним тоном, низько вклонившись, лікар урочисто промовив:

— Мій Пане! — промовив він. — Маю честь повідомити Вашій Світлості, що Ваша Світлість закохані!

Ви, мабуть, не могли б передбачити наслідків цієї події. Брауні простягнула руки до Герцога, і він кинувся їй в обійми; Королева кинулася в обійми до Короля; присутні панни і пані стали грайливо кидалися в обійми своїх джентльменів, тому що головне правило етикету — у всьому брати приклад з Королеви. Таким чином, в одну мить тут відбулося майже п'ятдесят шлюбів, бо якщо ви кидаєтеся одне одному в обійми, то це означає, що відбувся чарівний шлюб (звичайно ж, священик має бути поруч).

А як гості вітали Герцога і стрибали на радощах! Сурми ревли, і щойно визирнув місяць, як умить тисяча закоханих взялися за руки в його променях і вальсували нестримно і невтомно у чарівному колі. Найщасливішими здавалися купідони, що поскидали свої блазенські шапки і жбурляли їх високо в повітря. Аж тут з'явилася Меймі і все зіпсувала.