Подорож Голубої Стріли - Сторінка 14

Ви знаєте, я ще жодного разу в житті не одержував подарунків од Феї. І ви для мене найкращий подарунок, адже я мрію стати художником.

Франко промовив це так щиро, що всі Олівці, пританцьовуючи, наввипередки підбігли до нього, задоволені, що їх так високо цінує хлопчик. Жовтому та Зеленому взагалі досить було почути одне лагідне слово, як вони одразу забували про свій поганий настрій і ставали чудовими кольоровими олівцями.

— Якщо хочеш стати художником, — озвався Коричневий, найспокійніший з усіх кольорів, — раджу тобі малювати сільські краєвиди. Для цього завжди бери мене.

— А мені байдуже, що будеш малювати, — озвався Синій. — Тому що картин, де б не було хоч клаптика неба, взагалі не буває.

— Хлопці, знаєте що? — вигукнув Червоний, який відзначався винахідливістю. — Навіщо нам даремно витрачати час на пусте базікання? Я щось надумав…

— Ну, кажи…

— Франко все одно не спить, то чому б не розважити його трошки? Давайте йому що-небудь намалюємо…

— Оце здорово! Давайте!.. — вигукнув франко. — Подивіться, он там, на столі, має бути чистий папір. Звичайно, то не справжній папір для малювання. В ці білі аркуші крамар загортає каву, а я розгладжую їх і на них малюю.

— Я починаю перший! — урочисто заявив Чорний. Він розстелив аркушик на тумбочці, що стояла біля ліжка, і затанцював на білій поверхні. Незабаром на папері чітко окреслилося дерево з гіллям. Як тільки він закінчив, на аркуш скочив Коричневий і швидко замалював стовбур та гілки, а Зелений сумлінно поначіпляв на гілочки листочків.

З подиву і радощів Франко заплескав у долоні, але Жовтий зморщив свого носа (я й сам гаразд не знаю, де в олівців ніс, але те, що Жовтий зморщив свого носа, — щира правда).

— Цей малюнок не відповідає теперішній порі року, — зауважив він… — Кому не відомо, що взимку на деревах нема листя. В цю пору року можна лиш де-не-де побачити сухі пожовклі листочки.

— Ти забув про сосни та ялини, з яких ніколи не опадає глиця!

— А я щось краще надумав! — оголосив Синій Олівець. Він узяв аркуш паперу і накреслив на ньому якесь дивовижне коло. Через кілька хвилин вийшла гарна прегарна Синя Корова. На подив Франко, вона приємно замукала, теленькнула синім дзвоником, що — Висів у неї на шиї, підвелася з паперу і затупала ратицями по тумбочці.

— Чудеса! — вигукнув захоплено Франко. — От якби і я вмів малювати живі речі! Все, що я малюю, залишається на папері і ніколи не оживає!

— Му-у-у! — приємним голосом заревла Синя Корова.

— Може, вона хоче дати молока? — спитав Франко. — Коли корови ревуть, вони хочуть, щоб їх доїли. А я не вмію доїти корів.

На допомогу хлопцю прийшов Коричневий Олівець який знав сільське життя. Молоко Синьої Корови було чудового синенького кольору.

— Такого молока я ще ніколи не бачив! — засміявся Франко.

— Це з вини Синього Олівця воно таке, — заявив Жовтий. — Йому, бачите, захотілося все самому зробити. Адже і дурні знають, що молоко бува тільке жовте.

— Жовте? Що ти нам розказуєш!

— Та годі вже, не будемо спреречатися! — втрутився Червоний. — Зараз моя черга.

І він затанцював на всі боки по аркуші, мов та балерина. Вже тільки від одних його химерних танців можна було луснути від сміху. Не бачивши навіть малюнка, можна було сміливо битися об заклад, що це буде щось неймовірно смішне.

— От і готово! — регочучи, оголосив Червоний.

І знаєте, що він намалював? Дивного Складаного Чоловічка, що не тримався купи, бо весь складався з окремих частинок: руки не були з'єднані з плечима, плечі й ноги — з тулубом, ніс був відокремлений від обличчя, а голова від шиї.

— Хай живе Складаний Чоловічок! — вигукнув Франко. Складаний Чоловічок спробував був підвестися з аркуша паперу, але загубив ногу. Він зразу ж нагнувся, схопив її і насилу причепив до тулуба. Та цієї ж миті у нього відлетіла рука.

— Я загубив руку! Де моя рука? — залементував Складаний Чоловічок.

Тільки-но він став на коліна, щоб підняти з долівки руку, як голова, наче м'яч, скотилася з плечей. Чоловічок ридав і лементував:

— Рятуйте! На допомогу! Навіщо ви мені відрубали голову?

Франко так реготав, що аж сльози на очі набігли.

— Не бійся! Все буде гаразд! — підбадьорював Франко Чоловічка, намагаючись скласти його докупи. — Ну, от і гаразд. Тепер покажи, як ти вмієш ходити.

Це легко сказати, та не так легко зробити: Складаний Чоловічок ще не встиг зробити й двох кроків, як загубив пів правої руки та ліву ногу до коліна, похитнувся і безпорадно впав на долівку.

Кожен олівець що-небудь малював. Фігурки, які негайно оживали, вставали з аркуша і зацікавлено розглядали все довкола. Синій Олівець намалював човника з матросом, і той, побачивши молоко Синьої Корови, подумав, що це море, і поплив по ньому. Та раптом пролунав якийсь незнайомий тонесенький голосок:

— Гей! Гей, ви!

— Хто там? — запитав суворо Жовтий Олівець, який знав права й обов'язки всіх, навіть, обов'язки вартового.

— А ти не гримай так, друже! Я — бідна голодна Миша і вважаю, що комусь із вас доведеться пожертвувати собою для моєї вечері. Я завжди любила гризти олівці: чорні чи кольорові — байдуже.

Зачувши ці слова, Олівці хутко з'юрмилися навколо Франка, який простяг руку, щоб захистити їх від нападниці.

— Слухай, синьйоро Мишо, якщо ти й справді надумалася повечеряти моїми олівцями, то мушу тебе попередити: не туди потрапила!

— У цьому домі пропадеш з голоду, — пробурчала Миша, вишкіривши зуби. — Тут ніколи не знайдеш ні крихти голландського сиру, ні яйця, ні пляшки олії, щоб хоч хвоста вмочити, ніколи не побачиш тут мішка з зерном чи борошном, щоб накрасти собі в нору. За один лише тиждень з мене лишилася тільки половина колишньої Миші!

— Мені дуже жаль, синьйоро Мишо, — відказав Франко, — але я також ліг спати не вечерявши, і це зі мною трапляється далеко не вперше. Нічим не можу тобі допомогти. А мої Кольорові Олівці — не для твоїх гострих зубів.

— То накажи, — благала Миша, — хай вони намалюють для мене щось їстівне. Я бачила, які вони чудесні майстри…

— Гаразд, це можна!

— Дозвольте мені. Я вже надумався, що намалювати, — озвався Жовтий Олівець.

Ніхто ще не встиг оком змигнути, як він намалював гарне кружальце голландського сиру з дірочками і навіть з крапельками роси.

— Сам індійський факір, неперевершений майстер на різні фокуси та вигадки, з насолодою з'їв би цей смачненький шматочок.

— Дуже вам вдячна! — вигукнула Миша, облизуючи вуса.

Ніхто навіть не помітив, коли вона проковтнула увесь сир. Це сталося просто блискавично.

— Ну й апетит, нівроку! — сказав Червоний Олівець. — Чекай-но, зараз я тебе почастую!

Він узяв чистий аркуш паперу і намалював на ньому велике червоне коло.

— Це, напевне, буде цілий круг голландського сиру, — промовила Миша. — Пригадую, раз я таки попоїла його досхочу. На ньому була точнісінько така червона скоринка.

— Почекай, я ще не закінчив, — озвався олівець. Червоний намалював над великим колом ще одне, менше, довго домальовував якісь химерні значки й рисочки.

— Гм… дивно… — зауважила Миша. — Я ще ніколи не бачила голландського сиру з такими величезними дірками. Його, певне, гризла ціла мишача сім'я. Та відійдіть уже, будь ласка, — поспішала Миша.

— Ти що, не втерпиш? — насмішкувато озвався Червоний Олівець. — Адже бачиш: я тільки почав малювати і хочу почастувати тебе такою стравою, щоб ти все життя її пам'ятала.

І, малюючи далі, він причепив знизу до цієї химери щось схоже на хвіст, який видався Миші сосискою.

— О, ковбаска? Сосиска? Це непогано! Вже й не пам'ятаю, коли куштувала її востаннє. А може, я ніколи в житті й не їла сосиски, а тільки уявляю її з розповідей батька, що мешкав у ковбасному магазині. А тепер відійдіть, будь ласка, і дайте мені покуштувати цього сиру, бо ще захлинуся слиною, їй-право!..

— Зараз! Зараз закінчую! — пообіцяв Червоний Олівець і востаннє торкнувся аркуша…

Миша занепокоєно стежила за химерою, що прокинулася і поволі підводилася з аркуша паперу.

— Та це ж!.. Ой, що за жарти!.. Рятуйте! Мамо! Миша прожогом шмигнула в шпарку, та так, що аж хвіст одлетів. А Червоний Олівець весело зареготав. Що ж він намалював таке? Червоного Кота, друзі мої, страшного Червоного Кота, який став облизуватися і дертися кігтями, як на дощ. Вражій Миші таки пощастило: Кіт був трохи ледачий і дуже довго потягався, а то б Мишу спіткало лихо. Кіт стиха нявкнув і почав лащитися, тертися спиною об руку Франко.

— Хоч би очі дав мені розмалювати! — не без докору промовив Зелений Олівець, що давно вже спеціалізувався на фарбуванні котячих очей.

Для Франко це була незабутня ніч. Олівці по черзі показували свій хист. Вони намалювали йому стільки прапорців, що уквітчали кімнату, мов на велике свято.

Намалювали триколірний зелено-біло-червоний прапор, а потім — червоний. Трошки посперечалися, бо кожен вважав прапор свого кольору найкращим, а згодом помирилися і всі разом намалювали один шестиколірний прапор.

— От тепер на прапорі є кольори кожного з нас, нікому нема переваги, і сподіваємося, що вже не будемо більше сваритися.

Потім Чорному сяйнула блискуча думка (що майже неймовірно для такого невеселого кольору). Але було саме так, тож я мушу розповісти про це.

Чорний Олівець намалював телефон. Маленький, мов іграшка, але з усіма частинами: з трубкою, з диском для чисел, з дротом та з дзвінком.

Коли його намалювали, він одразу ж зателенькав.

— Мерщій бери трубку і відповідай! — вигукнув Чорний Олівець.

— Але ж я не знаю, як відповідати, — промовив хлопець. — Я ніколи не розмовляв по телефону.

— Мерщій бери трубку, — наказав Чорний Олівець. — Ти повинен тільки сказати: "Слухаю!" А там почуєш.

Франко схопив трубку, приклав ЇЇ до вуха і промовив:

— Слухаю!

— Алло! — озвався, наче з-під землі, чийсь бас. — Хто говорить?

— Я, Франко! А ви хто?

— Я телефонний Маг. Можу тебе з'єднати з кожним, з ким ти бажаєш поговорити.

— В такий пізній час? Та зараз уже всі сплять, і якби я розбудив когось, щоб побазікати, мене б, напевне, вилаяли.

— Не всі ще сплять, любий Франко. Ти, наприклад, Ще не спиш…

— Це так, але ж я не вечеряв…

— Гадаєш, ти один такий на світі? Ось на, послухай..

— Слухаю! — відповів чийсь тремтячий голос.

— Хто говорить? Я — Франко!

— Добрий вечір, Франко! З тобою розмовляє невідома тобі бабуся.