Подорож на Місяць - Сторінка 15

Обидва суперники щодо популярності потисли гаряче один одному руки, і Мішель Ардан вже звертався на "ти" до Барбікена.

Розділ XVIII

МІТИНГ

Другого дня Барбікен, побоюючись нескромних розпитувань про Мішеля Ардана, хотів обмежити аудиторію невеликою кількістю прихильників, переважно своїх товаришів. Але це було однаково, що намагатися стримати греблею Ніагару. Отже, він мусив відмовитися від своїх намірів.

Новий зал біржі в Темпа-Тауні, дарма що мав колосальні розміри, був недостатній для цього багатолюдного мітингу. Довелось обрати велику рівнину, розташовану поза містом. За кілька годин її накрили від сонячного проміння. Судна, які були в порту, багаті на парусину, на снасть, на запасні щогли, на бруси, доставили все необхідне для спорудження колосального намету. Незабаром величезна полотняна завіса простяглася над випаленою прерією і захистила її від денної спеки. Там умістилося до 300 000 чоловік, які нетерпляче ждали прибуття француза. З натовпу слухачів перша третина могла чути й бачити; друга третина не чула й погано бачила; а третя нічого не чула і нічого не бачила.

О третій годині з'явився Мішель Ардан у супроводі головних членів Гарматного клубу. Праворуч від нього був президент Барбікен, ліворуч Дж. Т. Мастон, променистіший за південне сонце і майже такий же блискучий. Ардан зійшов на естраду; з висоти її він бачив цілий океан чорних шапок. Ардан зовсім не здавався розгубленим. Він не позував. Він був там наче вдома, веселий, невимушений, чемний. На "ура", які зустріли його появу, він чемно вклонився. Потім, зробивши рукою знак, щоб присутні мовчали, він заговорив англійською мовою, зовсім правильно, і звернувся до слухачів з такими словами:

— Панове, хоч тут і дуже гаряче, я дозволю собі надужити ваш час, щоб дещо пояснити вам у проекті, який здається, вас цікавить. Я не промовець і не вчений і не збирався говорити публічно, але мій друг Барбікен сказав мені, що це буде вам приємно, і я жертвую собою. Отже, слухайте мене вашими шістьмастами тисяч ушей і ласкаво пробачте мені мої хиби.

Цей простий початок дуже сподобався присутнім, які висловили своє задоволення ухвальним гомоном.

— Панове! — сказав він. — Ніякі вияви вашого задоволення чи незадоволення вам не заборонені. Умовившись про це, я починаю. І насамперед, не забувайте, що ви маєте справу з неуком, неуцтво якого сягає так далеко, що він не визнає навіть труднощів. Через це йому здалося, що це зовсім проста, природна, легка річ — сісти в снаряд і полетіти на Місяць. Адже ця подорож, все одно, рано чи пізно, повинна відбутися, а засіб пересування залежить від технічного прогресу. Людина почала подорожувати на всіх чотирьох, згодом, одного чудового дня, на двох ногах, потім коляскою, диліжансом[51], нарешті — залізницею; отже, ядро є засіб пересування в майбутньому. Про наше ядро, панове, мабуть, дехто з вас міг подумати, що швидкість, яку йому буде надано, — надмірна. Нічого подібного. Всі зорі перевищують його своєю швидкістю, сама Земля в своєму обертанні навколо Сонця везе нас утроє швидше. Ось кілька прикладів. Тільки я проситиму вашого дозволу визначити мої міркування за допомогою льє[52], бо з іншими мірами я не дуже обізнаний і боюся заплутатися в своїх розрахунках.

Просьба здавалася цілком природною і була ухвалена без будь-яких перешкод. Оратор продовжував свою промову:

— Ось вам, панове, швидкість різних планет. Я мушу визнати, що хоч який я неук, а дуже точно пам'ятаю цю незначну деталь астрономії. Але через дві хвилини ви будете такі ж учені, як я. Отже, знайте, що Нептун робить 5 000 льє на годину, Уран — 7 000, Сатурн — 8 858, Юпітер — 11 675, Марс — 32 011, Земля — 27 500[53], Венера — 32 190, Меркурій — 52 520, деякі комети — 1 400 000 льє у своєму перигелії[54]. А ми — справжні ледарі, неквапливці, наша швидкість не перевищуватиме 9 900 льє, і вона весь час зменшуватиметься! Я питаю вас, чи є тут з чого дивуватися, і хіба не ясно, що все це буде перевищене колись більшими швидкостями, в яких світло або електрика, можливо, відіграватимуть роль механічних двигунів?

Ніхто, здавалося, не мав сумніву в цьому твердженні Мішеля Ардана.

— Мої дорогі слухачі! — продовжував він. — Якщо вірити деяким обмеженим розумам, — це якраз визначення, що їм личить, — людство буде замкнене в безвихідному колі, за межі якого воно ніколи не зможе вийти, і, засуджене на тоскне нидіння, воно ніколи не матиме змоги полинути в міжпланетні простори. Це брехня! їздитимуть на Місяць, поїдуть до планет, до зір, як сьогодні їздять від Ліверпуля до Нью-Йорка, — легко, швидко, надійно. І повітряним океаном, і безповітряним незабаром пересуватимуться, як земними. Відстань — це лише відносне слово, і воно неодмінно буде зведене нанівець.

Збори, хоч і дуже прихильні до французького героя, трохи були приголомшені цією сміливою теорією. Мішель Ардан, здавалося, зрозумів це.

— Здається, ви не переконані, мої шановні господарі, — додав він з чемною усмішкою. — Гаразд. Поміркуймо трохи! Чи знаєте ви, скільки часу буде потрібно кур'єрському поїздові, щоб доїхати до Місяця? Триста днів. Не більше. Путь, рівна приблизно 86 410 льє[55] — що це, власне, таке? Це не становить навіть 9 окружностей Землі, і немає, мабуть, моряка чи хоч трохи моторного мандрівника, які не зробили б такої путі протягом свого життя. Отже, уявіть собі, що я перебуватиму в дорозі лише 97 годин. Ах, ви, мабуть, гадаєте, що Місяць занадто далекий, і треба двічі обміркувати цю справу, перш ніж наважитись вирушити в таку подорож? Але що ви сказали б мені, якби мова була про подорож до Нептуна, що обертається на віддалі 1 147 000 000 льє від Сонця? Оце подорож, яку навряд чи багато людей спромоглися б зробити, хоч би це коштувало тільки 5 су[56] за кілометр. Сам барон Ротшільд з його мільярдами не мав би чим розплатитися, йому невистачило б 147 мільйонів і він залишився б десь серед дороги.

Ця манера доводити, здавалося, дуже подобалася присутнім. Крім того, Мішель Ардан, заглиблений у свою тему, дедалі більш захоплювався. Він почував, що його жадібно слухають, і продовжував з дивовижною самовпевненістю:

— Отже, друзі мої, ця відстань Нептуна від Сонця, це ще ніщо, коли ми її порівняємо з відстанями зір. Справді, щоб обчислити далекість цих світил, треба перейти на таке запаморочливе числення, де найменше число має 9 цифр, і взяти мільярд за одиницю. Я прошу мені пробачити, що я так багато говорю про це питання, але воно має животрепетний інтерес. Послухайте-но і розміркуйте. Зоря Альфа в сузір'ї Центавра віддалена від нас на 8 000 мільярдів льє, Вега — на 50 000 мільярдів, Сіріус — так само на 50 000, Полярна Зоря — на 117 000 мільярдів, а інші зорі перебувають на відстані тисяч мільярдів і мільярдів мільярдів льє. Що ж після цього говорити про віддаленість планет від Сонця! І ще запевняють, що ця відстань існує. Помилка! Фальш! Облуда почуттів! Чи знаєте ви, що я думаю про цей світ, який починається біля променистого світила і закінчується біля Нептуна? Для мене сонячний світ є суцільне тверде тіло. Планети, які його складають, наближаються одна до одної, торкаються, з'єднуються, і простір, який існує між ними, це лише простір, який поділяє окремі молекули найщільнішого металу, срібла або заліза, золота або платини. Отже, я маю право запевняти, що простір є лише марне слово, простір не існує!

— Добре сказано! Браво! Ура! — в один голос закричали збори, наелектризовані жестом, тоном, і сміливістю переконань оратора.

— Ні! — вигукнув Дж. Т. Мастон ще дужче за інших, — простір не існує!

І, захоплений силою своїх рухів, він ледве встиг урівноважити своє незграбне тіло, щоб не скотитися з естради на землю. Але йому вдалось уникнути падіння, яке безцеремонно довело б йому, що простір — це не марне слово. Тимчасом промова запального оратора тривала далі.

— Друзі мої! — говорив Мішель Ардан. — Я гадаю, що це питання тепер розв'язане. Якщо я не переконав вас усіх, — це через те, що я був боязкий у моїх доказах, малосилий у своїх аргументах, і причина цього — недостатність моїх теоретичних знань. Хоч би як там було, я вам повторюю, що відстань від Землі до її супутника не має значення і не варта того, щоб серйозна людина сушила собі нею голову. Я не думаю, що далеко забіжу вперед, коли скажу, що в близькому майбутньому ходитимуть поїзди з Землі на Місяць. Там не буде ні штовханів, ні струсів, вони не сходитимуть з рейок і досягатимуть мети швидко, без утоми, по прямій лінії, як літають бджоли. Не більш як через двадцять років половина жителів Землі відвідає Місяць.

— Ура! Ура! Хай живе Мішель Ардан! — вигукнули присутні, навіть найменш переконані.

— Ура! Хай живе Барбікен! — відповів скромно оратор. Цей вияв вдячності до ініціатора всієї цієї справи був зустрінутий одностайними оплесками.

— Тепер, друзі мої, — продовжував Мішель Ардан, — якщо ви маєте якесь запитання до мене, ви, звичайно, поставите в скрутне становище таку неосвічену людину, як я, проте, я намагатимусь відповідати вам.

Досі президент Гарматного клубу міг бути дуже задоволений напрямом обговорення. Воно не виходило за межі цих споглядальних теорій, які Мішель Ардан, захоплений своєю палкою уявою, висловлював блискуче. Отже, треба було не дати йому відхилитися в бік практичних питань, в яких він, без сумніву, міг заплутатися. Тому Барбікен поспішив узяти слово і запитав свого нового приятеля, чи населені, на його думку, Місяць та інші планети.

— Дуже серйозне це запитання, яке ти ставиш мені, мій ціановий президенте, — відповів оратор, усміхаючись. — Проте, коли я не помиляюсь, деякі розумні люди відповідали на це запитання позитивно. А я, відповідаючи тобі, друже Барбікен, скажу: якщо інші світи придатні для життя, то вони або населені, або були населені, або будуть населені.

— Дуже добре! — скрикнули перші ряди слухачів, думка яких мала силу закону для решти.

— Не можна відповісти логічніше і правдивіше, — сказав президент Гарматного клубу. — Отже, питання зводиться ось до чого: чи придатні інші світи для заселення? Як на мене, я гадаю, що так.

— А я певний цього, — відповів Мішель Ардан.

— Проте, — зауважив один з присутніх, — є доводи проти населеності інших світів.