Подорож на Місяць - Сторінка 19

Роль, яку відігравав у цій зустрічі благородний європеєць, його несподівана пропозиція, яка припинила суперечку, одночасна згода обох суперників, це завоювання місячного континенту, що на нього Франція вирушала разом із Сполученими Штатами, — все це разом сприяло збільшенню популярності Мішеля Ардана.

Відомо, як нестримно спалахує в завзятих янкі пристрасть до певної особи. Можна собі уявити, чого досягло захоплення відважним французом у країні, де високі урядовці впрягаються замість коней в екіпаж якоїсь танцівниці і везуть його з тріумфом вулицями міста. Якщо вони не впрягалися замість коней, то це лише тому, що коней він не мав, але всі інші прояви ентузіазму були скеровані на його особу. Мабуть, не було там жодного, хто не хотів би сам бути Мішелем Арданом: ех pluribus unum ("з багатьох єдине") згідно з девізом Сполучених Штатів.

Від того дня Мішель Ардан не мав ані хвилини спокою. Депутації з'являлися до нього з усіх країв Сполучених Штатів і мучили його своїми привітаннями. Він мусив хоч-не-хоч приймати їх. Скільки він потискав рук і скільки казав "ти" — не можна підрахувати. Він опинився у скрутному становищі. Його голос, хрипкий від численних промов, вимовляв лише невиразні звуки. Він ледве не дістав гастроентериту[63] від тостів, які мусив проголошувати в усіх комітетах Сполучених Штатів. Такий успіх сп'янив би першого-ліпшого на його місці, але Ардан перебував лише в стані надзвичайної і приємної для нього втоми.

Через своє нове становище Мішель Ардан не міг позбутися обов'язків, які повинна нести уславлена людина. Антрепренери бажали використати його. Один з них, Барнем, пропонував йому мільйон за подорож з одного міста до іншого по всіх Сполучених Штатах для того, щоб продемонструвати його публіці, як рідкого звіра. Мішель прогнав його, побажавши йому самому помандрувати по містах у такій ролі.

Проте, якщо він відмовлявся задовольнити таким способом цікавість публіки, то принаймні його портрети розповсюджувалися по цілому світі й уміщувалися на почесному місці в родинних альбомах. З портретів робили фотографії всіх розмірів, починаючи від натуральних "на весь зріст" і до мікроскопічних зменшень на поштових марках. Кожен міг мати свого улюбленого героя в усіх можливих позах, його голову, погруддя, анфас, у профіль, у три чверті, в спину. Загалом, з нього зробили щось півтора мільйона портретів, і він міг би тоді розпродати самого себе частинами на сувеніри, але він не скористався з цієї нагоди. Прекрасна можливість: продати своє волосся — один долар за кожну волосину — ціле багатство!

Хоч би що там говорити, ця популярність не була йому неприємна. Навпаки, він дозволяв публіці милуватися собою і листувався з усім світом. Повторювали його дотепні слівця, поширювали їх, особливо ті, яких він ніколи не казав. Йому приписували їх за звичкою, бо й сам він був дуже багатий на дотепи.

Тільки-но він зміг, нарешті, вихопитися з невпинного святкування свого тріумфу, він поїхав разом із своїми друзями відвідати колумбіаду. Він повинен був віддати їй належне. Зрештою, він став дуже обізнаним з балістикою, відколи почав жити з Барбікеном, Дж. Т. Мастоном та іншими. Найбільшою його насолодою було повторювати цим відважним артилеристам, що вони лише чемні і вчені вбивці. Він був невичерпний на такі жарти. Відвідавши колумбіаду, він милувався нею і спустився аж до дна жерла цієї гігантської мортири, яка незабаром мала кинути його до нічного світила.

— Принаймні, — сказав він, — ця гармата не заподіє ніякого лиха, і вже навіть це дивно для гармати.

Тут слід розповісти за пропозицію Дж. Т. Мастона. Коли секретар Гарматного клубу почув, як Барбікен і Ніколл прийняли пропозицію Мішеля Ардана, він вирішив приєднатися до них і зробити подорож "учотирьох". Він попросив, щоб його взяли з собою в подорож. Барбікен у розпачі від того, що доводилося відмовляти, дав йому зрозуміти, що снаряд не зможе вмістити такої великої кількості пасажирів. Дж. Т. Мастон, так само у відчаї, пішов шукати Мішеля Ардана, який переконав його відмовитися і навів йому такі аргументи:

— Бачиш, яка річ, мій старий Мастоне, — сказав він йому. — Не треба погано розуміти мої слова, але справді, між нами кажучи, ти занадто недосконалий, щоб бути на Місяці представником жителів Землі.

— Недосконалий! — вигукнув бравий інвалід.

— Так, мій хоробрий друже. Уяви собі, що ми зустрінемо там якихось жителів. Хіба ти бажаєш дати їм сумне поняття про те, що відбувається тут у нас, пояснити їм, що таке війна, показати, що тут використовують кращу частину свого часу на те, щоб поглинати одне одного, поїдати інших, ламати руки й ноги? І це на нашій земній кулі, де можуть прохарчуватися сто мільярдів жителів і де їх ледве 1 200 000 000[64]. Авжеж, мій достойний друже, ти зробиш своєю присутністю те, що вони нас проженуть.

— Але, якщо ви прибудете туди пошматовані. — заперечив Дж. Т. Мастон, — ви будете такі самі "недосконалі", як і я.

— Без сумніву, — відповів Мішель Ардан, — але ми не прибудемо пошматовані.

Справді, одна підготовна спроба, влаштована 18 жовтня, дала найкращі наслідки і право на ще більші надії. Барбікен, бажаючи уявити собі ефект відбою під час вильоту снаряда, наказав привезти з арсеналу Пенсаколи 80-сантиметрову мортиру, її встановили на березі рейду Гіллізборо. щоб бомба потрапила в море і її падіння було послаблене. Треба було випробувати струс під час вильоту, але не удар під час падіння.

Порожній снаряд для цієї курйозної справи був виготовлений з усією пильністю. Товста оббивка, покладена на сітку пружин, зроблених з найкращої сталі, подвоювала його внутрішні стінки. Це було справжнє кубло, дбайливо обкладене ватою.

— Шкода, що не можна зайняти тут місця! — сказав Дж. Т. Мастон, шкодуючи, що його зріст не дозволяв йому взяти участь у спробі.

У цю прекрасну бомбу, яка закривалася нагвинчуваною кришкою, посадили спершу товстелезного кота, потім білку, яка належала незмінному секретареві Гарматного клубу і яку Дж. Т. Мастон особливо любив. Хотіли довідатися, як ця маленька тварина, не дуже схильна до запаморочення, витримає цю спробну подорож. Мортира була заряджена 65 кілограмами пороху; бомбу поклали в її дуло. Зробили постріл.

Снаряд дуже швидко злетів, описав величезну параболу, досяг висоти щось 300 метрів і по кривій упав серед хвиль.

Не гаючи і хвилини, баркас, що був напоготові, попрямував до місця його падіння. Спритні нирці плигнули в воду і прив'язали мотузи до вушок бомби, яку зразу витягли на борт. Не минуло і п'яти хвилин від часу, коли тварини були замкнені, і до того моменту, коли відкрили покришку бомби.

Ардан, Барбікен, Мастон, Ніколл були в баркасі і з інтересом, який легко собі уявити, поспішали довідатися про наслідки спроби. Ледве кришка бомби була відчинена, як кіт вистрибнув звідти, трохи пом'ятий, але повний життя, немов це не він щойно повернувся з повітряної експедиції. Але білки не було зовсім. Її шукали. Ніяких слідів. Тоді довелося визнати істину: кіт з'їв свою супутницю.

Дж. Т. Мастон був дуже засмучений втратою бідної білки і вирішив занести її у список мучеників науки.

Хоч би як там було, після цієї спроби всякі вагання, всякі побоювання зникли. Крім того, Барбікен мав ще удосконалити снаряд і майже зовсім усунути діяння відбою. Залишалося тільки рушити в путь.

Розділ XXII

ВАГОН-СНАРЯД

Після закінчення знаменитої колумбіади цікавість публіки зосередилася на снаряді, на цьому новому засобі пересування, в якому мали перенестися світовим простором троє відважних мандрівників. Ніхто, звичайно, не забув, що в своїй телеграмі від 30 вересня Мішель Ардан запропонував змінити встановлену членами комітету форму снаряда.

Президент Барбікен мав тоді підстави гадати, що форма снаряда не мала великого значення, бо після того, як він перетне атмосферу за кілька секунд, його переліт відбуватиметься в абсолютній порожнечі. Отже, комітет ухвалив сферичну форму, щоб снаряд міг вільно обертатися навколо своєї осі і поводитись, як йому завгодно. Але відтоді, як його перетворили на вагон, це вже була інша справа. Мішелю Арданові не до вподоби було мандрувати за звичаєм білок. Він хотів підійматися, маючи голову оберненою догори, а ноги донизу, зберігаючи свою гідність так само, як би він був у корзині аеростата, подорожуючи з незвичайною швидкістю, але не відчуваючи неприємних поштовхів.

Таким чином, заводові Бредвілл і К° в Олбені послали нові плани з просьбою виконати замовлення негайно. Змінений за планами снаряд був вилитий 2 листопада і відразу відісланий Східною залізницею у Стонз-Гілл. 10 листопада без будь-яких нещасливих пригод він прибув на місце призначення.

Мішель Ардан, Барбікен і Ніколл нетерпляче дожидали прибуття "вагона-снаряда", в якому вони мали вирушити в подорож для відкриття нового світу.

Снаряд був чудовим витвором металургії, який робив честь американській техніці. Вперше був виготуваний алюміній у такій значній масі, і це можна було справедливо вважати за дивний результат. Дорогоцінне ядро яскраво виблискувало під сонячним промінням. Цей снаряд з його величною формою і конічною кришкою легко можна було вважати за одну з товстелезних веж, на зразок тих башт, що їх архітектори середніх віків ставили на розі феодальних замків. Йому бракувало тільки віконець і флюгера.

— Мені здається, — вигукнув Мішель Ардан, — що з цієї башти виходить озброєна людина у стальному панцирі і з самопалом. Ми будемо почувати себе в ній, як феодали, і, маючи з собою деяку артилерію, ми зможемо протистояти тут усім селенітським арміям, якщо вони виявляться там на Місяці!

— Отже, наш снаряд тобі до вподоби? — спитав Барбікен свого друга.

— Так, так, без усякого сумніву, — відповів Мішель Ардан, оглядаючи його оком художника. — Мені тільки шкода, що його форми не вийшли елегантнішими, а конус — граціознішим. Треба було б на кінці зробити якісь прикраси з різьбленого металу, ну якусь там химеру, якусь пику, саламандру, що виходить з вогню з розкритими крилами і пащею…

— Навіщо все це? — перебив його Барбікен, байдужий до витворів мистецтва.

— Навіщо, друже Барбікен! Леле! Якщо ти ставиш таке запитання, я боюся, що ти цього ніколи не зрозумієш!

— Мабуть, так, мій розумний товаришу.

— Бачиш, як на мене, слід завжди вносити щось від мистецтва у все, що тобі доводиться робити; так краще.