Подорож на Місяць - Сторінка 45

Слухаючи тебе, я уявив собі, що нам залишилося жити тільки п'ятдесят тисяч років.

Барбікен і Ніколл не могли не зареготати з тривоги свого приятеля. Потім Ніколл, що бажав винести резолюцію, знову поставив друге запитання, яке треба було остаточно розв'язати.

— Чи був заселений Місяць? — спитав він.

Одностайно була дана позитивна відповідь.

Під час цієї дискусії, багатої на трохи рисковані теорії, хоч вона й підсумовувала визнані наукою твердження щодо цих проблем, снаряд швидко летів до місячного екватора, поступово відходячи від блискучої поверхні. Він пройшов над цирком Віллема і сороковою паралеллю на віддалі 800 кілометрів. Далі, залишивши праворуч Пітатус на тридцятому градусі, він пішов уздовж південного узбережжя "Моря хмар", до північного краю якого він уже наближався. На сліпучому фоні повної фази у безладді з'являлися цирки: Буйо, Пурбах — майже квадратної форми, з центральним кратером, далі Арзахель, внутрішня гора якого виблискує дивним світлом.

Снаряд увесь час віддалявся, контури мерхнули, гори вирівнювалися вдалині, і від цієї дивної картини супутника Землі незабаром у мандрівників залишилися тільки незабутні спогади.

Розділ XIX

БОРОТЬБА З НЕМОЖЛИВИМ

Протягом довгого часу Барбікен і його товариші, мовчазні й задумливі, розглядали цей світ, який вони побачили тільки здалека і від якого вони віддалялися безповоротно. Положення снаряда відносно Місяця змінилося, і тепер його дно було обернено до Землі.

Ця зміна, відзначена Барбікеном, здивувала його. Якщо ядро повинно було обертатися навколо Місяця еліптичною орбітою, чому тоді воно не обернулося до нього своєю важкою частиною, як Місяць до Землі? Тут було щось незрозуміле.

Стежачи за ходом снаряда, можна було відзначити, що, відхилившись від Місяця, він пішов кривою лінією, аналогічною тій лінії, яку накреслив, наближаючись. Отже, він описав дуже видовжений еліпс, який, можливо, простягався до точки однакового притягання, де нейтралізуються впливи Землі і її супутника.

Такий був висновок, який Барбікен справедливо зробив із спостережних фактів і який так само схвалили обидва його приятелі. Відразу запитання посипались, як дощ.

— А коли ми повернемося до цієї мертвої точки, що станеться з нами? — спитав Мішель Ардан.

— Невідомо, — відповів Барбікен.

— Але, я гадаю, можна зробити припущення?

— Два, — відповів Барбікен. — Або швидкість снаряда буде тоді недостатньою, і він залишиться назавжди нерухомим на цій лінії подвійного притягання…

— Мені більше подобається інше припущення, хоч яке б воно було, — заперечив Мішель.

— Або його швидкість буде достатньою, — продовжував Барбікен, — і він знову стане на свій еліптичний шлях, щоб довічно обертатися навколо нічного світила.

— Чи не можна було б тут щось зробити?

— Ні, — відповів Барбікен. — Хіба можна боротися з неможливим?

— А чому б і ні? Один француз і два американці — хіба вони відступлять перед таким словом?

— Що ж ти хочеш робити?

— Підкорити собі цей рух, який нас відносить.

— Підкорити?

— Так, — продовжував Мішель, захоплюючись. — Загальмувати його або змінити його напрям, скористатися з нього, нарешті, для вивершення наших проектів.

— Але як?

— Це вже ваша справа. Якщо артилеристи не можуть управитися з своїми снарядами, — вони не артилеристи! Якщо снаряд командує артилеристом, то треба замість нього покласти цього артилериста в гармату! Нічого собі вчені, слово честі! Вони тепер не знають, що робити, після того, як підбили мене…

— Підбили! — вигукнули Барбікен і Ніколл. — Підбили! Що ти хочеш цим сказати?

— Ніяких обвинувачень! — сказав Мішель. — Я не шкодую. Ця прогулянка мені подобається! Ядро — якраз для мене. Але зробімо все, що в наших силах, щоб ми впали куди завгодно, коли вже не впадемо на Місяць.

— Ми й не хочемо нічого іншого, мій любий Мішелю, — відповів Барбікен, — але нам бракує засобів.

— Ми не можемо змінити рух снаряда?

— Ні.

— А зменшити його швидкість?

— Ні.

— Навіть викинувши з нього якісь речі, як викидають їх у море з перевантаженого судна?

— Що ти хочеш викинути? — відповів Ніколл. — У нас же немає баласту. І, крім того, мені здається, що полегшений снаряд летітиме швидше.

— Повільніше, — сказав Мішель.

— Швидше, — заперечив Ніколл.

— Ні швидше, ні повільніше, — зауважив Барбікен, щоб помирити своїх друзів, — бо ми у порожняві, де не треба зважати на цю особливість тіл, яка зветься вагою.

— Гаразд! — вигукнув Мішель Ардан рішуче. — Тоді залишається зробити тільки одне.

— Що саме?

— Поснідати! — спокійно відповів Ардан, що завжди пропонував таке розв'язання найскладніших питань.

Справді, якщо ця операція не мала ніякого впливу на напрям снаряда, то в усякому разі можна було б зробити її без перешкод і навіть з успіхом, маючи на увазі голодні шлунки. Цей Мішель мав тільки доречні ідеї!

Отже, снідали о другій ранку, але година не мала значення.

Коли сніданок закінчився, спостереження поновилось. Навколо снаряда трималися на незмінній відстані речі, викинуті назовні. Очевидно, ядро у своєму поступному русі навколо Місяця не зайшло ні в яку атмосферу, бо інакше різна вага цих предметів змінила б їх відносне положення.

З боку земного сфероїда нічого не видно. Земля ввійшла у першу фазу тільки напередодні опівночі, і аж через два дні вузенька дужка її звільниться від сонячного проміння і стане за годинник для селенітів, бо в своєму обертовому русі кожна з точок завжди проходить знову після 24 годин через той самий меридіан Місяця.

А Місяць у цей час виблискував у всій своїй красі серед численних сузір, яких не могли затемнити його промені.

Рівнини на диску вже набрали знов того темного забарвлення, яке видно з Землі. Всі інші місця диска залишилися блискучими, і серед цього загального блиску Тіхо ще вирізнявся, як Сонце.

Барбікен не міг визначити швидкість снаряда, але міркування доводили йому, що ця швидкість, за законами механіки, повинна була рівномірно зменшуватися.

Справді, коли припустити, що снаряд ітиме орбітою навколо Місяця, ця орбіта неодмінно повинна бути еліптичною. Це доводить наука. Жодне рухоме тіло, обертаючись навколо іншого, яке його притягає, не може не підкоритися цьому законові. Всі орбіти, описані у просторі, еліптичні — і орбіти супутників навколо планет, і орбіти планет навколо Сонця, і орбіта Сонця навколо невідомого світила, яке править йому за центральну вісь! Через це снаряд Гарматного клубу пішов за цим законом природи.

В еліптичних орбітах велике тіло, яке притягає до себе менше, займає один з фокусів еліпса. Отже, супутник у певний момент буває найближче і в певний момент найдалі від світила, навколо якого він обертається. Коли Земля буває ближче до Сонця, вона — в своєму перигелії, а в своєму афелії вона буває від нього найдалі. Вживаючи аналогічних виразів, які збагатили б мову астрономів, якщо снаряд лишився б супутником Місяця, — можна було б сказати, що він перебуває в своєму "апоселені" — у найвіддаленішій точці; у найближчій точці він був би в своєму "периселені".

У "периселені" снаряд повинен досягти максимуму своєї швидкості, в "апоселені" — мінімуму. Але, очевидно, він прямував до своєї апоселенічної точки, і Барбікен мав підстави гадати, що швидкість снаряда зменшуватиметься до цієї точки, щоб знову збільшитися потроху, коли він наближатиметься до Місяця. Ця швидкість навіть дорівнювала б нулеві, якби апоселенічна точка збігалася з точкою однакового притягання.

Барбікен міркував над наслідками цих різних положень, шукав, як можна їх використати. Раптом його міркування урвав крик Мішеля Ардана.

— Чорт! — вигукнув Мішель. — Та ми ж справжні дурні!

— Я не заперечую, — відповів Барбікен, — але чому?

— А тому, що ми маємо дуже легкий засіб зменшити швидкість, яка віддаляє нас від Місяця, а ми його не вживаємо.

— А який це засіб?

— Використати силу відбою, яку мають у собі наші ракети!

— Ай справді! — сказав Ніколл.

— Ми ще не використали цю силу, — відповів Барбікен. — Але використаємо її.

— Коли? — спитав Мішель.

— Коли настане для цього час. Зверніть увагу, друзі мої, що в такому положенні, в якому перебуває снаряд, у положенні ще косому відносно місячного диска, наші ракети, змінивши його напрям, могли б відхилити його замість того, щоб наблизити до Місяця. Хіба ви ще сподіваєтесь досягти Місяця?

— Розуміється, — відповів Мішель.

— Тоді почекайте. Через нез'ясовний вплив снаряд має тенденцію скерувати своє дно на Землю. Імовірно, що в точці однакового притягання його конічний верх буде якраз націлений на Місяць. У цей момент, можна сподіватись, його швидкість дорівнюватиме нулеві. Це буде момент, коли треба діяти. Тоді вибух наших ракет допоможе снарядові впасти прямо на поверхню Місяця.

— Бравої — вигукнув Мішель.

— Це те, чого ми не зробили, чого ми не могли зробити під час першого нашого переходу через мертву точку, бо снаряд мав ще занадто велику швидкість.

— Добре обмірковано, — сказав Ніколл.

— Чекаймо терпляче, — продовжував Барбікен. — Треба зважити всі шанси. Після того, як ми втратили всяку надію, я починаю знов думати, що ми досягнемо нашої мети.

Мішель Ардан відповів на цей висновок вигуками "гіп-гіп" і "ура". І жоден з цих відважних безумців не згадав, що вони самі вирішили: ні, Місяць не заселений. Ні! Місяць, імовірно, не може бути заселений. І, проте, вони будь-що намагалися досягти його!

Залишалося розв'язати тільки одне питання: коли саме, якої хвилини снаряд досягне цієї точки однакового притягання, де мандрівники використають свій останній засіб?

Щоб вирахувати цей момент з точністю до кількох секунд, Барбікен мусів тільки вдатися до своїх дорожніх нотаток і встановити різні висоти, відзначені на місячних паралелях. Час, витрачений на переліт від мертвої точки до південного полюса, мав дорівнювати часові, потрібному на переліт від північного полюса до цієї мертвої точки. Години були точно зазначені, і обчислити було не важко.

Барбікен визначив, що снаряд досягне нейтральної точки о першій годині вночі проти 8 грудня. А тепер була третя година ночі проти 7 грудня. Отже, коли ніщо не заважатиме, снаряд досягне бажаної точки через двадцять дві години.

Ракети були вже раніш припасовані, щоб загальмувати падіння снаряда на Міояць, і тепер відважні мандрівники мали намір використати їх, щоб викликати зовсім протилежний ефект.